×
Спасибо, я уже с вами
Про пенальті та суддівську сміливість

Про пенальті та суддівську сміливість

Автор: Володимир Миленко, UA-Футбол

25 марта 2014, вторник. 13:272014-03-25T13:27:00+02:00


Також читайте українською: Про пенальті та суддівську сміливість

Читаю розбір дій Ундіано Мальєнко в свіженькому Класіко. Зацікавили два коментарі нашого шановного пана експерта.

Перший

19-та хвилина. Нападник «Барселони» Неймар залишив за спиною Хабі Алонсо і увійшов у штрафний майданчик справа. Втім, там бразилець впав після жорсткого єдиноборства з Пепе. Арбітр пенальті не призначив.

Сергій Шебек: Пепе хотів зіграти в м’яч, але вийшло в ногу. В арбітра були підстави призначати одинадцятиметровий. Можливо, суддя врахував, що на той момент «Барселона» вже вела в рахунку і вважав, що 2:0 на 20-й хвилині – то занадто.

Другий

83-тя хвилина. Каталонець Андрес Іньєста, отримавши м’яч у межах штрафного майданчика господарів, прокинув «кулю» між Даніелем Карвахалем і Хабі Алонсо, але проскакуючи між мадридцями, перевалився через стегно Алонсо і впав. Рефері призначив пенальті, реалізувавши який, Мессі встановив остаточний підсумок матчу.

Сергій Шебек: Хабі Алонсо відверто зіграв Ін’єсті в стегно, вдаривши Андреса під коліно. Пенальті беззаперечний, хоча щоб призначити його, треба володіти неабиякою сміливістю. Не кожен наважиться взяти на себе таку відповідальність на 83-й хвилині такого матчу за рахунку 3:3 і ще й за умови, що одинадцятиметровий треба призначати у ворота команди-господаря.

Може, я чогось не розумію, але. В обох випадках Сергій Шебек погоджується з тим, що порушення правил були. А далі починається – у першому випадку виправдання арбітра, у другому дифірамби сміливості рефері. Хоча, як на мене, досить було б обмежитись сухою констатацією факту – в першому випадку помилився, в другому ні.

І нехай би подібна риторика залишалась лише в наших матеріалах – але ж ні. Дивлячись матчі чемпіонату України раз у раз натрапляєш на подібні епізоди, які завершуються саме «суддя врахував», «суддя зважив на … хвилину матчу» і т. ін. Вибачте, а для кого тоді писані правила?

А ще у нас полюбляють так званий «дух гри». В принципі, в першому випадку щось схоже і є – натяк на те, що суддя не хотів позбавляти матч інтриги. (Так, ніби 0:2 для «Реала» щось значило, і він би кинув грати. Ну та хто який футбол дивиться. В Україні так би, скоріш за все, і було.) Хоча, якщо чесно, вся ця маячня про «дух гри» і подібні речі – це не більше ніж спроба виправдання або самовиправдання. Не про пана Шебека мова, він зараз не більше ніж експерт – а про тих, хто й далі продовжує судити. Судити за «українськими правилами».

Просте питання. Уявіть собі на місці Ель Класіко наше Класичне. Ось воно скоро буде. Ситуація та сама – 83-а хвилина, 3:3, гості атакують, падіння в штрафному. Як ви думаєте, що вирішить суддя? Впевнений більшість з вас скаже – та перестрахується, від гріха подалі не свистітиме та й по всьому. І це не тому, що ми з вами такі погані – просто прикладів подібних була сила-силенна.

Ви ще ж маєте пам’ятати фінал ЛЧ-2000/01. Для тих, хто підзабув, нагадаю – нідерландський арбітр Дік Йол призначив в тому матчі 2 пенальті, на 3-й і на 6-й хвилинах. До першого можуть бути питання, другий більш ніж очевидний. Але! ТРЕТЯ і ШОСТА хвилини. А потім ще був один одинадцятиметровий, на самому початку другого тайму. Три «точки». В фіналі ЛЧ. Кошмар? Зіпсував гру? Ні. Свиснув те, що мав свиснути. Хоч десять – якщо вони були.

А у фіналі чемпіонату світу 1974-го німецький суддя Джек Тейлор поставив пенальті знаєте на якій секунді матчу? 52-й. На першій же хвилині. У ворота збірної ФРН – господаря мундіалю. Через багато років він розказував, що до нього після такого рішення підійшов сам «Кайзер» Франц Беккенбауер і зло сказав: «Ну ясно, ти ж англієць». (Це було всього лиш через 29 років після завершення Другої світової, можна зрозуміти ставлення одного народу до іншого.) Думаю, і сам суддя, виходячи на поле переповненого «Олімпіаштадіона» в Мюнхені, здогадувався, як його дії не на користь господарів сприйме місцева публіка. І нічого, свиснув, вказав на «точку», не побоявся «зламати інтригу в фінальному матчі».

Бо судити треба за правилами – а не дивлячись на секундомір, табло чи ВІП-ложу. Тоді й сміливості не вимагатиметься, тільки чистий професіоналізм. І претензій до українських арбітрів стане менше – бо аргументи незадоволених не будуть підкріплені нічим, крім їх емоцій. Та й чемпіонат, підозрюю, буде цікавішим.

P.S. Для тих, хто любить повторювати, що суддя теж людина і має право на помилку, як і будь-який інший учасник футбольного матчу. Нічого подібного. По-перше, він не будь-який інший. Це у футболістів є право на помилку – тому що у підсумку одна з команд обов’язково залишиться переможеною (або навіть обидві не здобудуть перемоги, у разі нічиєї). В футбольному матчі не може бути двох переможців – тому помилки закладені в футбол, в спорт, з самого початку. Арбітр же – це персонаж, який має вирішувати всі спірні питання, вирішувати згідно певних формалізованих правил. Бо інакше дійде до того, що, наприклад, захисники в кінці матчу будуть легко і просто рубати своїх візаві по ногах – «бо хто ж дасть пенальті на останніх хвилинах, та ще й за хиткого рахунку».

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Тэги: Барселона (Испания), Реал (Мадрид), Судьи


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев