Ліга 1. Перше коло. Без цензури

Минулого сезону після першого кола Ліги 1 турнірну таблицю змагання очолювали відразу три команди; зараз, звичайно, тріумвірату немає, але це не зменшує інтриги. Чемпіонат Франції й далі залишається одним із найбільш непередбачуваних клубних турнірів Європи.

Ті події, що відбуваються в Лізі 1, повністю відповідають статусу подій топ-чемпіонату. Попри велику кількість команд із фінансовими негараздами, турнір багатий іншими цінностями, які компенсують усі проблеми; розумний футбол із акцентом на своє, максимально ефективне використання того, чим у футбольному плані багаті французи, робить цей турнір конкурентноздатним у Європі. На перший погляд, звичайно, Ліга 1 може здатись мало привабливим змаганням; але тільки на перший погляд. Не даремно ж говорять, що враження перші – часто оманливі.

Ну звичайно, ПСЖ, "Монако"… Колориту тут мало. Але команди-багатії – це не суть Ліги 1, це її доповнення. Всі інші, - менш фінансово потужні колективи, - не почуваються чужими; в кожного свої плани, свої завдання, але у всіх – одна спільна риса: бажання завжди тримати голову високо.

Навряд чи можна говорити, що питання Чемпіонства у Лізі 1 вже закрите. Але й вдаватись до фантазій чи переливання з пустого в порожнє теж не варто. Є ПСЖ – головний претендент на титул, якому завадити фінішувати на вершині може тільки форс-мажор. Який саме? Наприклад, боротьба за перемогу в Лізі чемпіонів, з чого може скористатись не затіяний у єврокубках "Монако". Але якщо брати за основу перше коло, то монегаски менш гідні перемоги в турнірі, ніж ПСЖ. Столичні важкувато входили у сезон; було стійке враження, що Лоран Блан не міг знайти себе і до кінця не знав, як повинна грати його команда. ПСЖ, звичайно, очки втрачав рідко, але – це завдяки високому класу окремих індивідуальностей. Вже потім – із середини осені, - почала проявлятись і командна гра, що в мить змінило враження про ПСЖ. Тоді паризький колектив можна було порівняти із лавиною, яка з кожним кроком уперед ставала все потужнішою і потужнішою. А ближче до завершення календарного року ПСЖ вже залишав по собі відчуття солідності. Ібрагімович та компанія виходили і просто – без зайвих емоцій і потрясінь – робили свою роботу.

До речі, ПСЖ – це команда, яка не залежить від якогось одного футболіста. Це, втім, спільна риса для майже всіх французьких колективів. Коли на перший план виходить тренерська думка, то суттєвий дисбаланс може викликати тільки низка втрат. Був на полі Ібрагімович – прекрасно; не було – "проміжним" лідером ставав хтось інший. Кавані у гру ПСЖ вписався повністю, а от становище Пасторе, до прикладу, гравця величезного таланту і потенціалу – дуже хитке; подібне можна сказати і про Лавессі, який за каденції Лорана Блана до своєї гри додав сірих відтінків.

Зі зрозумілих причин основним конкурентом ПСЖ в боротьбі за право вважатись найсильнішим є "Монако". Колектив Клаудіо Раньєрі новачком Ліги 1 язик не повертається назвати, але те, що команда ще не до кінця вибудована – це факт. А, можливо, то тільки так здається; якщо зупинитись суто на персоні тренера, який, власне, цей колектив і будує, то статус другорядності в аспекті "Монако" не повинен викликати подиву. Клаудіо Раньєрі всю свою кар’єру звик бути не на провідних ролях; так, він рідко опускається нижче відповідного рівня, але й планку якщо піднімає, то несуттєво і повільно. Те, чим керує зараз італієць – має чудові перспективи, але навряд чи перспективи із Раньєрі. Роль дона Клаудіо полягає у побудові міцного фундаменту, а стіни зводитиме вже хтось інший.

"Монако" – в порівнянні із ПСЖ – команда, яка не має солідності. Вона має силу, потенціал, але не має того, що властиве грандам. Відверто догравати поєдинки, коли, начебто, гра вже зроблена – навряд чи може характеризуватись як риса солідних колективів. І добре, що в більшості таких випадків для "Монако" все обходилось без втрати очок, але чи й далі так буде?!

Монегаски – залежні від емоцій. Якщо команда починала поєдинок з куражем, то ладна була гори звернути; але коли зі старту гра була сірою і тьмяною – то важко було перелаштуватись. Зрозуміло, що багато молоді у складі і цим все пояснюється; через це і поблажку можна робити. Але як бачиться після першого кола, доля "Монако" – боротись, в першу чергу, за те, щоб не втратити прямої путівки до Ліги чемпіонів, а вже в другу – за корону.

Хто може кинути виклик монегаскам? Та хоча б "Лілль". Колектив став одним із відкриттів французького сезону, прибравши собі симпатії багатьох колись нейтральних вболівальників. Власне, менеджменту "Лілля" можна тільки поаплодувати; відпустивши одного із найперспективніших тренерів Франції до Італії, заміну Мішель Сейду Руді Гарсії знайшов ідеальну. Рене Жирар – це тренер не молодої формації, і не старої. Це тренер-класик, а класичне, як відомо, завжди в моді. Такі погляди на футбол, які є в тренера, який зовсім нещодавно до зірок підняв скромний "Монпельє", прирікають на успіх. Тактично вишколеному "Ліллю", де кожен футболіст до дрібниці розуміє свою роль у команді, свої функції на полі, варто трошечки додати у грі в захисті, щоб не кидати так часто Еньяму під розстріл. То також і завдання для селекційної служби: одного-двох талантів варто знайти…

Схожі долі в "Сент-Етьєна" та "Бордо". Команди, які теж тримаються на рівні завдяки суто тренерській роботі, але які, при цьому, дистанцією першого кола пройшли не так рівно, як "Лілль". Особливо це стосується "Бордо", в якого був не те, щоб провальний старт, але тьмяний – це точно. Вже потім жирондінці знайшли джерело натхнення і видавали не тільки результат, але й гру непогану. "Бордо" – як бджілка-трудівниця. Напевно, по ефективності й енергозатратності аквітанці лідери.

"Зелені" теж заслуговують на схвальні слова. Про поганий старт в турнірі говорити не варто, хоча результати спочатку були теж не найкращими. Але гра у "Сент-Етьєна" поставленою залишилась ще з минулого сезону, просто корективи вносили на перший погляд - дрібниці: травми провідних виконавців, незвичка грати без Обамеянга, фортуна. За те, що перетерпів Крістоф Гальтьє на початку цьогорічної Ліги 1, він повинен бути долею нагороджений. Власне, вже зараз – після першого кола – "Сент-Етьєн" там, де йому приємно бути – в зоні єврокубків. І там він заслужено. Не можна не відмітити кроку вперед "стефануа" в плані розвитку багатогранності. Минулого сезону "Сент-Етьєн" грав у відкритий футбол і закликав це робити й суперників, а тепер Крістоф Гальтьє навчив своїх підопічних пристосовуватись до різних ситуацій. Це правильний шлях.

Принаймні, "Марсель" і "Ліон", які в останнє десятиліття були більше на слуху у футбольній Франції ніж "Бордо" і "Сент-Етьєн", зараз не мають нічого, щоб рахуватись сильнішими від своїх конкурентів. Про "Ліон" і говорити марно: команда скотилась із грандів до середнячків. Бажання президента клубу не вкладати в "Ліон" значних сум інвестицій зрозуміти можна нейтральним вболівальникам, але як це сприйняти тим, хто всім серцем і душею вболіває за "ткачів"?! Добре для Жана-Мішеля Ола, що є ще такий тренер, як Ремі Гард. Фахівець, який чудово вміє працювати із молоддю, дуже переживає за цю команду і має надійно стабілізувати її на одному, доволі пристойному рівні.

"Ліон" – команда, яка має багато позитивних якостей, але в той же час, в якої є й безліч проблем. І ці позитивні якості і проблеми ходять поруч, постійно контрастують. Перспективна і амбітна молодь (Лаказетт, Греньє, Бензья та інші) вже зараз робить багато від себе залежного, щоб "Ліон" залишався конкурентноздатним. З іншого боку: колектив став залежним від своїх лідерів; відсутність одного-двох виконавців може повністю змінити обличчя команди. Запал і енергійність, з якою "ткачі" починають матчі – ще один позитив, але швидке вичерпання цих емоцій, що часто призводить до провальних кінцівок і невиправданих втрат очок – негатив. Одним словом, Ремі Гард має багато роботи.

Про "Марсель" говорити багато не доводиться, так як команда знаходиться у підвішеному стані. З Елі Бопом в колективу не було майбутнього, хоча в минулому сезоні наставник зарекомендував себе як тренер-рятівник. Та все виявилось банальним: Боп просто не зміг згуртувати колектив, не був тим стержнем, за який повинні були триматись підопічні. У "Марселя" гра в першому колі виходила на стільки, на скільки вона йшла у окремих футболістів: Товена, Жиньяка, Пайєта, Вальбуени. За потенціалом, без сумніву, провансальці мають бути в трійці, але цей потенціал варто ще перетворити у реальну силу.

"Нант" та "Реймс" також можуть претендувати на звання команд-відкриттів сезону. В меншій степені це стосується колективу Юбера Фурньє, який, все ж, і минулого року славився своєю гордістю і непоступливістю. Але вже в цьому розіграші Ліги 1 шампанці додали у грі на виїзді, навчились не втрачати безпідставно "своїх" очок – і місце у верхній частині турнірної таблиці за собою закріпили. Навряд чи варто говорити про зону єврокубків, але потрапляння до десятки для "Реймса" – цілком реальне завдання.

Керівництво "Нанта" перед стартом сезону оголошувало ціль ніби боротись так, щоб в кінці турніру не вилетіти знову до Ліги 2. Але "канарки" перевиконали у першому колі своє завдання; вони видали феноменальний осінній відрізок, набрали достатньо очок, а головне – показували зрілу гру. І тільки під кінець року далась взнаки відсутність глибини складу, класу і досвіду; але перспективи у "Нанта" світлі. Не видно, що команда буде боротись за життя.

Зважаючи на турнірну позицію, можна говорити, що вдалось перше коло і "Лорьяну", хоча, все було не таким однозначним. Гра "рибалок" на старті турніру і вже перед зимовою перервою суттєво різнилась. Починалось все для "мерлузових" із сумом; доводилось грати без кількох травмованих футболістів основи, всі замисли Крістіана Гуркюффа його опонентами легко читались, але по ходу дистанції "Лорьян" повернув собі славу. Тепер це команда, яка може зіграти організовано, раціонально, але в той же час, яка ніколи не буде закриватись глухо в захисті. Своє місце "рибалки" займають.

"Тулуза", "Генгам" і "Бастія" завершили першу половину турніру зі змішаними відчуттями. І якщо для "фіолетових", у яких сім п’ятниць на тиждень, це нормальний стан речей, то корсиканцям хотілося б визначеності. Острів’яни приваблювали своєю грою – швидкою, мобільною, але відштовхували невмінням діяти різноманітно. Тобто, навіщо "Бастії" відкрито грати проти фаворитів?! Похвально, але за похвалу очок не дають; а вболівальників більше за все гріє саме позиція у турнірній таблиці.

"Генгам" себе зарекомендував як колектив безпристрасний. Новачок Ліги 1 робив те, що вміє. Звичайно, вміння цього малувато задля фінішу, до прикладу, у зоні єврокубків, але при прихильності фортуни бретонці можуть поборотись за десятку. Взагалі, цьогорічні новачки приклад для інших – як потрібно вливатись у еліту футболу.

Від кого чекали більшого, так це від "Ніцци" та "Ренна". "Орли" минулого року фінішували на феноменально високій як для себе четвертій позиції, піднявши планку до захмарного рівня. Тому падіння було дуже болісним; але падіння, після якого в "орлів" не обламались крила. Клод Пюель вважав (і далі вважає) справою честі вивести свою команду із складного становища. І на кожен новий матч "Ніцца" виходила з новими поправками, які тренер робив у її грі. Коли футбол у виконанні провансальців досягнув межі недолугості, далі було помітне покращення, яке, можна вважати, продовжиться і далі.

"Ренн", в свою чергу, чіткої картини свого виступу у першому колі не намалював. Навряд чи керівництво бретонців розраховувало на те, що колектив із Філіпом Монтаньо буде знаходитись у нижній частині турнірного графіку; для цього можна було і з Фредеріком Антонетті продовжити співпрацю. Але у нового керманича "червоно-чорних" ще є час; ситуація не критична, але, можливо, й варто додавати "Ренну" в плані емоційності. Можливо, краще один матч провалити, а інший зіграти феєрично і здобути, в сумі, три бали, ніж два поєдинки відіграти доволі рівно на нічиї (умовно, звичайно).

В аутсайдерів – свої розбірки. З п’ятірки команд, що знаходяться в підвалинах таблиці, безнадійно виглядає тільки "Аяччо". Та перебудова, на яку пішли у корсиканському клубі, відбулась дуже різко. Колектив втратив і той малюнок гри, що був минулого сезону; так, він був блідим, але він був. Зараз же – невизначеність і тьмяність. Експеримент із Фрабріціо Раванеллі провалився, багато футболістів у команді не знають своєї ролі, лідерів немає. З точки зору очкового доробку ще все можна виправити, як але як по грі?!

Ті ж таки "Валансьєн" та "Сошо" виглядали в першому колі більш цілісно. "Афінянам" не вистачало спортивної агресії, таке враження – що й фізичної готовності. Але тренерська думка є – і від неї повинне зародитись і все інше. Не можна сказати, що "Сошо" не на своєму місці. "Автомобілістам" буде складно й далі, зважаючи на низький індивідуальний клас виконавців, але при грамотному тренерському підході завдання збереження прописки в еліті можна виконати. Інше питання, що Ерве Ренар не виглядає панацеєю для "левенят".

Чиї проблеми точно в тренерах, так це "Евіана" та "Монпельє". Про "паладінів" коли говоримо, то маємо на увазі ще Жана Фернандеса , бо Ролан Курбіс повноцінно спробує про себе заявити вже в другому колі. Те, що Луї Ніколлен помилився із Фернандесом, було помітно ще раніше. Потенціалу в цього "Монпельє" багато, потрібно тільки вміло його використовувати. А в першому колі в лангедокців своєї гри практично не було; від того і такі результати. Що стосується "Евіана", то наскільки неоднозначною є постать Паскаля Дюпре, настільки не прогнозовано грає і його команда. В "Евіана" тільки крайнощі. Добре вдається діяти проти фаворитів, але з рівними за класом суперниками савойці просто не мають витримки грати у свій футбол.

Такою от, на наш погляд, видалась перша частина Ліги 1 2013/14. Друга стартує 10-го січня і обіцяє бути ще цікавішою.

Фото - uefa.com