Чемпионат Италии
Найвідоміший український футболіст не збирається передчасно завершувати кар‘єру і чекає на свій шанс
15.03.2009
воскресенье
12:31
Андрій Шевченко: "Нашій збірній потрібне серйозне випробування"
Рейтинг публикации
Найвідоміший український футболіст не збирається передчасно завершувати кар‘єру і чекає на свій шанс

Чемпіонат Європи з футболу – явище глобальне. На таких подіях помітні ролі відіграють ігрові знаменитості країн-господарів турніру.

Найвідоміший український футболіст Андрій Шевченко, котрий нещодавно відновився після травми спини, не збирається передчасно завершувати кар‘єру і чекає на свій шанс, щоб знову тішити нас виступами в основному складі свого клубу. Сам Андрій обережно ставиться до перспективи зіграти на Євро-2012, однак виступати на високому рівні ще, як мінімум, два роки збирається. А що там залишається до того Євро? Всього лиш три роки! Тому участь Шеви у матчах фінального турніру не варто виключати. З живою легендою українського спорту спілкувався головний редактор інформаційного центру «УЕФА. Євро-2012–Україна» Олександр Гливинський.

– Що за травма не давала Тобі зіграти після Нового року?

– Ушкодження передніх м‘язів стегна. Це рецидив старої травми.

– Через неї Ти, зокрема пропустив міланське дербі. Перемогу «Інтера», на користь якого суддя помилився тричі, вважаєш закономірною?

– Спірні моменти, звісно, були, особливо тоді, коли Адріано забивав рукою, плюс два непризначених пенальті у ворота «Інтера»: ці епізоди змінили малюнок гри, а, отже, відбилися на результаті. Взагалі, вважаю, що обидві команди продемонстрували невластивий італійському «катеначчо» відкритий футбол. І «Мілан», і «Інтер» дуже прагнули виграти, тому ризикували. Моя команда створила під кінець гри достатньо цікавих моментів і цілком могла розраховувати на нічию. Але це – футбол…

– Фото нападника «Інтера» Адріано, котрий рукою забиває перший гол, наступного дня було на перших шпальтах всіх спортивних газет Італії.

– Епізод, коли після подачі Майкона, м‘яч спочатку влучив у голову Адріано, потім у його руку, а вже від неї у ворота, був очевидним для всіх. Просто в динаміці гри судді було важко винести правильне рішення. На повторі всім

легко було побачити, що м‘яч попав в руку і, зрозуміло, що іншими чином він не потрапив би у ворота. Але це – помилка судді.

– При цьому судді Розетті, якого вважають найкращим в Італії і одним з найкращих в Європі…

– Що тут скажеш, кожній людині властиво помилятися. Треба аналізувати ситуацію: що бачив арбітр, чи правильну позицію він вибрав. Очевидно, неправильно вибрана позиція не дозволила йому розібратися в ситуації і прийняти правильне рішення.

– Кажучи про гру «Інтера», чи не здається Тобі, що при Моуріньо цей клуб став нагадувати «Челсі»?

– Так, це справді, типова гра для команд Моуріньо – силовий футбол з довгими передачами на нападників, мало комбінацій, більше боротьби.

– Зрештою, цей атлетичний футбол переміг...

– Не погоджуюся, що він загалом переміг в нашому річному протистоянні, адже у першому, «домашньому» матчі переміг «Мілан» (1-0). Тож за кубковою системою перевага на нашому боці.

– Італійська преса уже безапеляційно заявляє про те, що «Інтер» переміг у цьому чемпіонаті, Ти згідний з таким висновком?

– Справді, за ситуації, що склалася, втратити «скудетто» може лише сам «Інтер», якщо, скажімо, потрапить не просто у чорну смугу, а в якусь психологічну яму і програє кілька ігор поспіль, одну за одною. А так, я згідний, що чемпіонство фактично в їхніх руках.

– Що стосується Твого психологічного стану, то повернення до Мілана змінило його в бік відчутного поліпшення, адже після Лондона Ти психологічно виглядав «не дуже»…

– Я був в поганому не психологічному, а фізичному стані: за останній рік я переніс дві операції, зокрема дуже важку операцію на спині. Саме ці проблеми визначили мій стан.

– Часті травми в Лондоні стали наслідком специфічних тренувань у «Челсі»?

– Не можу назвати ці тренування специфічними, однак фактом є те, що рівно рік тому я отримав травму спини, після чого мене вже оперували двічі і лише тепер я потрохи відновився. Останній рік у Лондоні взагалі був дуже важким для мене.

– Зрештою, і перший рік у «Челсі» аж ніяк не назвеш ідеальним. Чому не вдалося зіграти в Англії так, як Ти грав в Італії?

– Як не банально звучить – ті самі травми. Щоб там не писали, саме вони усьому причина. От дивися сам: за місяць до закінчення свого першого сезону у «Челсі» я отримую травму, яка вибиває мене з останніх вирішальних ігор – матчу - відповіді півфіналу Ліги чемпіонів, а також фіналів Кубка Англії та Кубка Ліги. Якби не ця травма, у мене був би просто гарний кінець сезону після поганого його початку. А так, я травмувався, відновлювався усе міжсезоння і початок наступного сезону, потім відіграв 5 місяців і от, отримав травму спини, яка вибила мене на ще більш тривалий період часу, ніж попереднє ушкодження. Спробуй показати себе, коли ти весь час себе погано почуваєш! Це власне те, що трапилося зі мною в Англії.

– Тут треба було б згадати, що і розпочинав британський період кар‘єри Ти також після травми, отриманої наприкінці чемпіонату Італії-2006.

– Та я взагалі відіграв чемпіонат світу 2006 практично на одній нозі! Приїхав в Англію після 15 днів відпочинку, навіть не встиг відновитися. Почав тренуватися, при тому, що проблема коліна все ще існувала. Тому перші чотири місяці в Англії були доволі важкими, але загалом перший сезон я провів непогано: забив 14 м‘ячів, віддав 12 гольових передач, взявши участь майже у всіх важливих іграх. І от, коли прийшло закінчення сезону і треба було виступити у вирішальних поєдинках – отримую травму і все - операція і сезон закінчений передчасно. Про наступний сезон 2007/2008 років я вже розповідав. Догравав його через біль. Потрібна була операція, але оскільки всі ігри були важливі, я не хотів пропускати. Однак своє я все одно пропустив: в міжсезоння мені знову зробили в Англії операцію. Спина була дуже «важка», я не те, що не міг бігати, ходити було боляче.

– Якийсь цей Туманний Альбіон зовсім для Тебе не фартовий: щойно варто набрати форму, як отримуєш травму, знову набрав форму – знову травма. Ніби пороблено. До ворожки не звертався?

– Та ні, я в такі речі не вірю. Не знаю, чому так сталося. Просто так сталося, тепер головне відновити форму.

– Після повернення в Мілан Ти почав морально почувати себе краще?

– Так, одразу ж. Таке враження, ніби я й не від’їжджав звідси: наче час зупинився. Все ж таки я грав у цьому клубі упродовж 7 років, виграв тут все, що можна, став найкращим футболістом. Це мій рідний клуб. Такий же рідний, як і «Динамо» (Київ). Щоправда, «Динамо» таки трохи рідніше.

– Але «Динамо» не може запропонувати Тобі прийнятних умов для завершення кар‘єри. В усякому разі таких, до яких ти звик…

– Справа не в умовах, в усякому разі я не вимагаю якихось особливих умов. Просто зараз у мене контракт з «Міланом», а я ніколи не люблю забігати наперед. Ти знаєш, що у мене дуже добрі відносини з президентом київського клубу, Київ – це моє рідне місто, Україна – моя рідна країна, тут мої уболівальники . Але поки я просто не думав на предмет повернення до Києва.

– У «Мілані» Ти - в оренді. У наступному сезоні хочеш повернутися в Лондон чи залишитися в Мілані?

– (Після тривалої паузи) Якщо чесно, то я тепер наперед не думаю про такі речі. Перш за все хочу дочекатися завершення сезону, а там, думаю, все вирішиться. Хоча, буду відвертим, хотілося б завершити кар‘єру в «Мілані».

– Через старі травми у Тебе і тут не все гаразд – місця в основі немає. Після Нового року Ти лише лічені рази виходив на поле…

– Я ставлюся до цього спокійно. У «Мілані» - велика конкуренція, багато сильних молодих гравців, за яких заплачені серйозні кошти. Єдине, що знову отримав травму якраз тоді, коли мав виходити на нормальний рівень гри. Якось уже так складається: у той період, коли от-от маю заграти, травмуюся (гірко усміхається)

– Мілан славиться доброю медичною службою і вмінням зберігати футболістів у грі до солідного віку. Живі приклади – Костакурта, Мальдіні, Індзагі… До якого часу Ти збираєшся грати?

– Загадувати наперед не хочу. Головне - бути у формі, яка дозволяє тобі конкурувати з молодими хлопцями. Так, приклад Індзагі тут дуже яскравий: найважливіше не кількість, а якість гри. Можна зіграти не багато матчів, але забити вирішальні м‘ячі, що принесуть Твоїй команді титули.

– Ти спокійно ставишся до нинішнього періоду у своїй кар‘єрі, коли більше часу змушений проводити на лаві запасних? На українських форумах фанати уже кажуть, що «Шеві – час закінчувати». Як Ти парируєш на це?

– Можу лише сказати, що закінчувати не збираюся. Мені 32 роки, так що ще можна грати. Було б здоров‘я.

– Грати аж до Євро-2012?

– Не знаю, це буде важко.

– Три роки усього лиш треба протриматися! Якщо «Мілан- Лаб» (медична лабораторія клубу) допоможе!

– Для того, щоби грати до 41 року так, як Мальдіні, потрібні стимули і здоров‘я. І дуже важливо не отримувати травм. Адже будь-яке ушкодження в моєму віці може надовго вибити із сідла. Ті ж самі травми, які я отримував років 10-15 тому і тепер, переносяться по різному: якщо в молодому віці, я вже був на ногах через тиждень після ушкодження, то тепер на відновлення витрачаю місяць – два. Зовсім інші відновлювальні можливості в організму.

– Що саме із Твоєю спиною?

– Я не хочу заглиблюватися, у мене схожа із Нестою проблема: просто йому операції не вдалося уникнути , а я зміг, Слава Богу, вилізти без операції. Поки, тьфу-тьфу…

– Давай ще поговоримо про оновлену збірну України, в якій дуже багато молодих хлопців. З деякими Ти уже знайшов спільну мову. Скажімо, у матчі з Казахстаном у Вас із Селезньовим вийшов ударний тандем форвардів…

– Мені легко знаходити спільну мову з будь-яким гравцем, особливо молодим , котрий хоче грати за збірну і саме з цим великим бажанням приїжджає в національну команду. Я завжди готовий їм допомогти, передати досвід. Мені подобається приїжджати в збірну, тут – гарний колектив, всі хлопці прагнуть зростати і досягти чогось серйозного в збірній. Кожен переможний матч буде додавати їм впевненості у своїх силах. І я вважаю, що у цієї команди може бути велике майбутнє.

– У складі збірної з‘явилося більше креативних футболістів, однак більшою мірою вони створюють свої моменти у національному чемпіонаті. Наскільки показовим є це вміння для міжнародних матчів?

– Справжню оцінку здібностями футболіста дає лише офіційна гра з сильним суперником В Україні є гарні футболісти, але бути гарним футболістом, дуже гарним і класним – це три різні речі. Коли граєш товариські матчі із слабким суперником, ця різниця не виявляється. Вона дається взнаки тоді, коли суперник сильний, діє на високій швидкості, не дає Тобі простору і часу на вовтуження з м‘ячем. От коли наші футболісти пройдуть випробування таким суперником, зіграють під серйозним тиском, тоді можна про щось говорити. На мій погляд, для того, щоб була гарна збірна треба мати гарний чемпіонат, в якому провідні ролі повинні виконувати не іноземці, а свої гравці. Для того, щоб зрозуміти чи рівень гравців у чемпіонаті України відповідає рівню гравців чемпіонату Італії, Іспанії чи Англії для цього і потрібно зіграти в офіційних матчах.

– 1 квітня і відбудеться такий матч – на виїзді з Англією. Молодому колективу нашої збірної буде непросто витримати таке випробування. Не перегорять?

– Я не думаю, що перегорять. Зрештою, все залежить від підготовки. На той час чемпіонат України вже місяць як відновиться. В принципі, ігрова практика у хлопців вже буде. Головне, не треба боятися суперника, яким би великим він не здавався, і намагатися грати у свою гру, тоді все буде добре.

– Для тебе є певний символізм у тому, що Ти гратимеш в Англії, де Тобі два роки було не дуже комфортно?

– Та ні, я намагаюся не звертати увагу на такі речі. Це збірна, то був клуб. Навіть стадіон інший. Це просто ще одна відповідальна гра, яку треба зіграти якнайкраще. Особисто для мене найголовніше - це бути у добрій формі. Тоді проблем не буде.

– Кажуть, що збірна Англії стала краще грати після того, як Капелло заборонив її гравцям їсти чіпси з кетчупом?

– Я ніколи не читаю жовту пресу.

– А в «Челсі» корінні «брити» чіпси полюбляли?

– (Усміхаючись) Слухай, що Ти хочеш від мене почути. Я не дивлюся хто, що їсть. Якщо комусь смакує, хай жує на здоров‘я.

– Ти і далі газет не читаєш?

– Ні, не читаю взагалі і програм футбольних не дивлюся. Весь вільний час віддаю сім‘ї. Можу, щоправда гру цікаву по телевізору подивитися.

– Яке враження на Тебе справив Бекхем?

– Серйозний хлопець, вразив бажанням працювати і відповідальним ставленням до тренувань. Як наслідок, своєю грою одразу покорив серця вболівальників, сходу став улюбленцем публіки. Команда його сприйняла дуже нормально.

– Ви приватно спілкуєтеся?

– Так, спільну мову знайшли дуже швидко. Два роки, проведені в Англії не пройшли дарма. Мій рівень англійської дозволяє спілкуватися без проблем.

– Ти щойно перевіз сім‘ю з Лондона до Мілана. Як дружина, діти сприйняли цей переїзд?

– Рішення ми приймаємо усі разом, так щоби усім було добре. Тому спочатку переїхав я, підготував, скажемо так, фундамент, а потім уже й сім‘ю перевіз. Все нормально, головне, що ми - знову разом.

– Твій старший син Джордан ходить у початкову школу в Лондоні, переведеш його до міланської школи?

– Ні, він буде вчитися в Лондоні, там же залишився дім. А на вихідні приїжджатиме до нас.

– Повертаючись до «Челсі», казали, що Ти з Моуріньо у поганих стосунках розійшовся?

– Хто казав?

– Англійська преса писала, до того ж він на прес-конференціях не дуже високо оцінював Твої здібності…

– Я ніколи не чув, щоб він щось погане про мене казав, а те, що інтерпретували, треба ділити на вісім і фільтрувати. У нас завжди з ним були робочі взаємини, як тренера і гравця. Конфліктів, якщо це хочеш почути, ніколи не було.

– Але ж розмова про те, чому Ти не граєш була?

– Буквально раз чи два. Після матчу за збірну (проти Італії у Києві), він мені сказав: «Чому Ти так добре граєш за збірну, а за «Челсі» - не так?». Я йому відповів: «Бо там мені дають грати, а тут – ні». «Я все зрозумів», - відповів Моуріньо. Наступні дві гри я грав, а потім він знову мене посадив в запас.

– Ти не протестував?

– А до чого це? Я гравець. Я повинен формою і готовністю довести своє право на гру в основному складі. А сваритися з тренером чи тиснути на нього – не в моїх правилах.

– Який головний ігровий стимул сьогодні у футболіста Шевченка?

– Головне – це грати. Бо якщо Ти не граєш, як би Ти не тренувався, які б товариські ігри не грав, це не те. Головне, це офіційні ігри. Ти повинен прокидатися і знати, що сьогодні, або на цьому тижні – твоя гра і ти будеш грати.

– У нинішній період без гри Тобі вдається опановувати емоції?

– Я ні за що не переживаю. Досвід у мене – величезний, тому я просто чекаю свого шансу.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке
Оцените этот материал
Голосов 1
Источник: Олександр Гливинський, euro2012.ukrinform.ua
Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев
 

© UA-Футбол 2002-2016.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
При любом использовании материалов сайта, гиперссылка на UA-Футбол обязательна.
Пишите нам: info@ua-football.com