"Варшавське повстання" українців серед снігу. Мандрівка до Варшави з UA-Футбол

Якщо ти мандрівник і відкриваєш для себе нові простори, то відвідувати міста, в яких раніше не бував, пізньої осені чи ранньої весни вкрай не бажано. Аби не зіпсувати враження від побаченого і не набудувати в своїй уяві негативних стереотипів. Втім, маршрут футбольного вболівальника та журналіста найчастіше диктує календар. Розклад матчів вгодити всім й одразу не може. Як зі спортивної, так і з мандрівної точок зору. Зрештою, в мить, коли календар нашої групи формувався, ніхто й подумати не міг, що в другій половині березня полякам доведеться приймати українців на стадіоні «Народови» за температури «мінус десять».

Українські футболісти, ледь вийшовши з готелю «Брістоль» на ранкову прогулянку вуличками Старого Міста, відразу попрямували в зворотньому напрямку. Все просто: легкі літні кросівки на розмоклому снігу швидко набрали вологи. Іншого взуття наші гравці з собою не прихопили. Власне, з тієї ж причини вирішили не вибиратися з номерів готелю «Метрополь» і більшість журналістів. Ті ж, хто негоди не побоявся, взяли в руки розгорнуту карту – і в дорогу.

Готель "Брістоль"

До речі, про мапи. Їх у Варшаві можна взяти абсолютно безкоштовно в кожному готелі, в багатьох магазинах. На двосторонньому відривному листі формату А3 знаходимо всі необхідні для туриста позначення головних пам’яток історії й архітектури, а також розташування готелів. Взагалі, місць для поселення, судячи з цієї карти, в польській столиці можна знайти безліч. Будь-яке з українських приймаючих Євро-2012 міст в цьому контексті виглядає надто скупо. Готелі і гостели в центрі Варшави розташовані буквально на кожному кроці.

Українську і російську мови в занесеному до світової культурної спадщини ЮНЕСКО Старому Місті в день матчу Польща – Україна можна було почути доволі часто. Щоправда, найчастіше не з вуст українських фанатів, котрі нагадували про себе лише появою поруч з тим же «Брістолем», а від російських школярів, котрих, очевидно, з початком весняних канікул повідправляли в мандрівку європейськими столицями батьки. Наші ж фанати, мабуть, щоб не провокувати уваги своїх польських колег, себе воліли не проявляти і демонстрували свою українськість лише тоді, коли точно впевнювалися, що навпроти чимчикує земляк. То за умови, що один з польських пабів, очевидно, завбачливо помістив на вході оголошення «Promocja piwo lwowskie 1715 – 8 zl.» з перекресленою десяткою навпроти. Правда, туди не заходимо не лише з огляду на те, що попереду чимало роботи, а й знаючи істинну якість пропонованого напою.

Окрім футболу, ще одна (остання) згадка про Україну в центрі Варшави сповіщала про фотовивставку «Wesoły Lwów» в приміщенні одного з центральних музеїв. Негусто, але, може, це й добре, бо негативних згадок про нас не було. На відміну від тих же росіян, яких по-доброму згадують хіба що через розташовану в середмісті вулицю Гагаріна та Меморіалом Другої світової війни на узбережжі Вісли. Разом з тим, відразу в двох місцях зустрічаємо пам’ятні знаки про Катинську трагедію. Перший – невеличкий камінь з поваленими хрестами – розташований в самому центрі міста, біля останків старовинного замку Барбакан. Другий – великий Меморіал з тими самими хрестами, які падають з відкритого залізничного вагону – возвеличується на окраїні центру, поруч зі стадіоном клубу «Польонія». На стіні того ж стадіону красується розлоге графіті із зображенням озброєних людей з польськими стягами і надписом «Завжди віддамо за тебе кров, Варшаво».

Стадіонів в центральній частині Варшави і середмісті – судячи з карти, відразу сім. Арена найпопулярнішого клубу «Леґія» розташована неподалік від пам’тника королю Речі Посполитої Янові ІІІ Собеському, в середмісті. В центрі ж «зелено-біло-чорні» найчастіше згадуються крізь стихійні графіті на будівлях. Як правило, непристойного змісту. Найбільш презентабельний – «Legia kurwa». «Курва» для поляків – то не стільки матюччя, скільки словосполучення, прояв емоцій, підсилення сказаного. Приміром, у другому таймі матчу Польща – Україна фанати «кадри» гнали свою команду вперед 50-тисячним скандуванням «Грайте, курва мать».

Судячи з пам’ятників, центральними постатями польської столиці вважаються король Зіґмунт, письменник Адам Міцкевич, фізик Микола Копернік, засновник «войска польського» Юзеф Пілсудскі і князь Юзеф Понятовскі. Зіґмунт височіє над центральною площею Варшави. Гранітний Пілсудскі, котрий, до речі, був дуже прихильним до української Центральної Ради, споглядає на величезну площу власного імені, на якій відбуваються найбільші державні урочини і де знаходиться могила невідомому солдатові з вічним вогнем.

Могила невідомого солдата

Пам’ятник Понятовскі прикращає площу президентського палацу, куди, до слова, автор цих рядків зайшов, не помітивши жовнірів-охоронців. Ті в коректній формі дали зрозуміти, що сюди заходити не можна. Зважте, що через півгодини в Палаці відбувалася офіційна зустріч польського і угорського президентів. Можете собі уявити схожу поведінку українських «мєнтів» у мить, коли на Банковій готується навіть не міжнародний прийом, а зустріч Президента з урядом? Почати, мабуть, варто з того, що перекриті будуть навіть підходи, не те що під’їзди до цієї вулиці.

Зрештою, вище згадувані пам’ятники демонстують велич, міць і розум польського народу. Його серце – то варшавська Серенка, скульптура дівчини в формі русалки, котру зображають на гербі польської столиці. Цікаво, що обличчя Серенки зображено з 25-річної поетеси Крістіни Крахельскі, котра загинула в перший день Варшавського повстання 1944-го, котре у військовому розумінні було спрямоване проти гітлерівців, у політичному – проти СССР. Серце Варшави – то Маленький повстанець з автоматом у руках, котрий символізує ту саму боротьбу проти двох тиранів. Головний же монумент Варшавському повстанню знаходиться поруч з Варшавським судом. На мурі позад пам’ятника надпис «Powstanie warszawskie 1944» з відповідною абревіатурою PW, якою повстанці позначали свої переможні акції тих років.

Така величезна увага до подій 1944-го дивувати не повинна, адже в часи Другої світової війни Варшава зусиллями двох людськоненависних держав була зруйнована на 90 відсотків і з тих часів відбудовувалася майже заново. І що показово: попри свій соціалістичний статус, польська столиця вберегла власну автентичність й змогла відновити історичний центр у вигляді, наближеному до того, в якому на нього ступала загарбницька нога в 1939-му. Власне, останки мурів замку 13-го сторіччя Барбакан якраз і символізують цілісність історії Варшави. Цікаво, що на стінах майже кожного будинку в центрі міста можна зустріти табличку, котра сповіщає, що в роки Другої світової на цьому місці було вбито стільки-то поляків.

Іншими словами, не дивлячись на всі історичні катаклізми, поляки зберегли душу Варшави, зберегли місто у вигляді, наближеному до того, в яке у 1849-му перед смертю заповів відправити своє серце Фредерік Шопен. Як відомо, з тих пір серце видатного композитора покоїться в Соборі Святого Хреста. Власне, ця церква, Барбакан і центральна площа – то серце Польщі, а король Зигмунт з колони неначе дивиться на Віслу, «короновану» виконаною з дотриманням усіх сучасних вимог ареною «Народови». Чи не показово, що навіть стадіон з матеріалу «скло-бетон» поляки примудрилися збудувати з урахуванням власного колориту? І точно повчально, що для новітніх хмарочосів Варшава виділила окремий район, котрий розпочинається з залізничного двірця. На відміну від Києва, поляки серця власної столиці склобетонним бачити не забажали…

Фото - Іван Вербицький