×
Спасибо, я уже с вами
Футбол та війна. Ізраїль: гра будь-якою ціною

Футбол та війна. Ізраїль: гра будь-якою ціною

Автор: Леон Вургафт, UA-Футбол

2 февраля 2015, понедельник. 10:302015-02-02T10:30:00+02:00

Ізраїль народжувався в війні і живе в війні, однак від футболу не відмовлявся ніколи


Напевно, немає сенсу детально розповідати про історію та й сьогодення арабсько-єврейського конфлікту, оскільки найнеспокійніший у світі регіон завжди привертає увагу світових ЗМІ і практично будь-яка подія на маленькому клаптику землі між Середземним морем та річкою Йордан викликає миттєву та бурхливу реакцію політиків, журналістів і навіть акторів та спортсменів всього світу.

Ізраїль народжувався в війні і живе в війні весь час свого існування, і в країні з обов'язковим призовом до армії від війни потерпають всі галузі життя. І спорт та зокрема футбол - чи не найбільше, адже гра мільйонів очікувано є найпопулярнішим видом спорту в країні, а атлетичні молоді спортсмени складали кістяк армії і в віці обов'язкового призову (18 років) часто обирали армійську кар'єру замість футбольної. Та й ті, хто обирав футбол, масово викликалися як резервісти і йшли першими в атаку на фронті, адже від футбольних героїв всі очікували героїзму на війні.

Дванадцять гравців рамат-ганського "Хапоелю" загинули в війнах Ізраїлю, шість гравців хайфського та чотири - нетанійського "Маккабі" загинули в Війні за Незалежність, "не відставали" й інші клуби...

Ліга

Як не дивно, але за таких обставин футбольне та й політичне керівництво Ізраїлю дотримувалося принципів "якнайшвидшого повернення до звичного життя" і "футболу будь-якою ціною". Ще під час "Арабського повстання 1936-39 років" нещодавно створена "Асоціація Футболу Ерец-Ісраель/Палестини" робила все для того, щоб проводити чемпіонати, починаючи від поділення нижчої ліги за регіонами і закінчуючи скороченням Вищої та переносом матчів на світлу частину дня та в спокійніші міста. Тож чемпіонати тривали, i огидні суперечки між спортивними центрами та функціонерами заважали їх проведенню значно більше, ніж війни.

З деякими "літніми" війнами ізраїльському футболу щастило, іноді довелося переривати чемпіонат, але й тоді Асоціація (ІФА) "трималася" до останнього. Наприклад, в 1967-ому році чемпіонат було нарешті перервано лише тоді, коли одна з команд Вищого дивізіону з'явилася на матч з шістьма гравцями, бо інших було мобілізовано. А поновлювалися матчі ще до того, як вщухали бої на кордонах, хай й вони відбувалися вдень, в тилових містах та з наявними на той час гравцями. Навіть під час Війни за Незалежність прямою вказівкою прем'єр-міністра з фронту були зняті гравці збірної і відправлені в турне до США задля збору коштів на допомогу молодій державі (поранений в боях перший воротар збірної втік з лікарні, почувши про турне).

Футбол та війна. Ізраїль: гра будь-якою ціною - изображение 1

Окремою сторінкою стала Війна Судного Дня, найтяжча в історії країни. Встановлений режим припинення вогню здавався тимчасовим та слабким. Тому демобілізації просто не було. Проте ІФА це не завадило поновити Кубок вже за два тижні після офіційного припинення вогню, а згодом й чемпіонат.

За підрахунками преси, 160 футболістів та 7 головних тренерів 16-ти команд Вищого дивізіону перебували в армії, як і сотні тисяч вболівальників. Ще не були відомі імена всіх загиблих, поранених та полонених. Людям було не до футболу. Але в ІФА та в Уряді вважали, що це найшвидший шлях до звичного життя. І ось хайфський "Маккабі" переносить свій перший матч майже до лінії фронту, і за грою спостерігають 3000 глядачів в військовій формі, а ворота захищає другий воротар замість пораненого першого.

Майбутній автор першого голу чемпіонату був знайдений тренером десь глибоко на Синаї і звільнений на матч лише після тривалих вмовлянь командувача. Гравці вмовляли офіцерів відпускати їх на матчі і після них поверталися на базу. На напівпорожніх трибунах команди грали в поганий футбол, забиваючи в середньому менш ніж два голи за матч, але й цей сезон був відіграний від початку й до кінця.

За останні 20 років головною проблемою Ізраїлю стали теракти та ракетні обстріли. На щастя, терактів, пов'язаних з футболом, не було (хоча лише два місяці тому був попереджений теракт на єрусалимському стадіоні "Тедді"), але УЄФА вистачило загального стану, щоб заборонити проведення міжнародних матчів на території країни, а зняти заборону лише за два роки (в 2004-ому) і лише на район Тель-Авіву.

Найбільші досягнення ізраїльського футболу - перемога тель-авівського "Хапоелю" в чвертьфінальному матчі Кубку УЄФА над "Міланом" та перша участь ізраїльської команди в груповому турнірі Ліги Чемпіонів ("Маккабі Хайфа") з перемогою над "Манчестер Юнайтед" - відбувалися на заповненому ізраїльтянами вщерть стадіоні в столиці Кіпру Нікосії. Тому ж "Маккабі" довелося подорожувати аж до Києва для того, щоб зіграти матч Кваліфікації ЛЧ проти "Ліверпуля". Мандрувала в той час і збірна, від Палермо до Роттердаму.

Футбол та війна. Ізраїль: гра будь-якою ціною - изображение 2

Ракетні обстріли почалися з 2000-го року (хоча вже після іракських бомбардувань 1991-го залишилися лічені легіонери, серед них Віктор Чанов, який завдяки цьому вчинку став місцевим героєм). Поступово їх радіус та інтенсивність збільшувалися, тож вже в 2009-ому році під обстріл потрапляли 2-3 великих міста, де базуються команди Вищого дивізіону, в 2012-ому поодинокі ракети сягали Тель-Авіва, а в 2014-му Тель-Авів вже знаходився під постійним обстрілом. Команди з зони обстрілу грали, тренувалися й жили в центрі або на півночі країні і ліга загалом тривала, тож єдиними помітними наслідками були перенесення матчів та паніка легіонерів. ІФА боялася відміни міжнародних матчів, зокрема молодіжного Євро, і тому намагалася показати, що футбол триває, приймаючи рішення разом з поліцією за день-два до матчів.

За 25 хвилин до початку одного з матчів сезону 2012/13 в Тель-Авіві пролунала сирена, і вболівальники були змушені ховатися і спостерігати вживу за збиттям ракети системою ПРО. Тоді спортивний директор учасника матчу тель-авівського "Маккабі" Хорді Кройфф піддав жорсткій критиці керівництво ІФА, сказавши: "Немає сенсу грати в футбол. Гравцям важко зосередитися на футболі, як і вболівальникам. Нині не час для футболу". Голова ІФА Аві Лузон відповів на це ще жорсткіше: "Кройфф чужий тут і хай не намагається керувати футболом та країною. Поліція дозволяє грати і немає сенсу зупиняти матчі коли в Тель-Авіві лунає одна сирена на добу і працює ПРО". Кройфф на це порадив спитати мешканців півдня чи дивилися вони футбол і чи цікавить їх нині ця гра. Лише в 2014-ому було прийняте рішення не грати протягом конфлікту. Чимало легіонерів залишили країну, команди змушені були грати в Єврокубках на Кіпрі (і всі вилетіли), а матч збірної було перенесено.

Збірна

Ізраїль був одним з засновників Азійської Конфедерації Футболу, проте арабські, а згодом й всі мусульманські країни (плюс Північна Корея) відмовлялися грати проти "біло-синіх", або марно вимагали переносу матчу на нейтральне поле. Виключенням був Іран (хто б подумав нині), який за диктатури шаха підтримував чудові військові та економічні стосунки з Ізраїлем, хай й матчі між збірними проходили в ворожій атмосфері і в Тегерані місцеві єврейські лідери благали ізраїльтян програти щоб запобігти єврейським погромам.

Футбол та війна. Ізраїль: гра будь-якою ціною - изображение 3

Збірна Ізраїлю зразка 1970-го року

Спочатку цей бойкот радше допомагав збірній, Ізраїль виграв Чемпіонат Азії-64, двічі був другим (також шість разів виграв юнацький чемпіонат) і пробився на Чемпіонат Світу-58 на відмовах азійських суперників, програвши кваліфікацію Уельсу в матчах, призначених особливим рішенням ФІФА. Проте збільшення кількості та впливу мусульманських країн змусило терміново переводити ізраїльтян (поки що офіційного члена АФК) до європейського чи океанського відбіркового турніру, що не дозволяло завчасно підготуватися, та й пройти Євровідбір шансів не було. В 1974 році Ізраїль був виключений з АФК, і до початку 90-х не належав до жодної Федерації, граючи відбори в Європі або в Океанії. До цього часу "біло-сині" грали лише на одному Чемпіонаті Світу (1970).

Фанатська війна

Неможливо не згадати одне з найзапекліших протистоянь в ізраїльському футболі, яке виникло лише "завдяки" арабсько-єврейському конфлікту. В 21-ому столітті вперше команда з міста з арабським населенням ("Бней-Сахнін") затрималася надовго в Вищому дивізіоні, виграла Кубок Ізраїлю і стала символом та уособленням арабських меншин та їх боротьби проти Ізраїлю. Це не могло не призвести до конфронтації з єрусалимським "Бейтаром", найнаціоналістичнішим клубом країни, вболівальники якого відомі не лише шаленим загальним патріотизмом, а й настільки не хочуть бачити в команді мусульман, що ладні спалити офіс клубу чи змусити власника залишити команду. До матчів між цими командами поліція готується як до бою, для автобусів вболівальників гостей готують "шляхи для відступу", "пункти збору" та супровід поліцейських машин. Поліція навіть заборонила проводити один з матчів на стадіоні в Сахніні, бо її не задовольнив неасфальтований та вузький "шлях до відступу" автобусів "Бейтару".

Футбол та війна. Ізраїль: гра будь-якою ціною - изображение 4

Гімн Ізраїлю та свист під час його виконання. Прапори Ізраїлю проти прапорів Палестинської Автономії, Хамасу, Хізбалли та Ірану. "Смерть євреям" проти "Смерті арабам". "Мухаммад мертвий" проти "Каддурі мертвий". "Храмова Гора в наших руках" проти "Кров'ю звільнимо Аль-Аксу", вигуки "Терористи" проти "Расисти", пісні та банери на честь забороненої ультраправої організації "Ках" проти церемоній та почесних грамот на честь звинуваченого в шпигунстві на користь Сирії арабського екс-депутата Кнессета. І фаєри, каміння, кийки, кастети й т.д.

Чи не в кожному матчі відбуваються сутички між фанатами, найвідоміша з них сталася в 2006-ому році, коли вболівальники "Бейтара", яких поліція тримала на трибуні в Сахніні поки місцеві не розійдуться, були закидані камінням з-за меж стадіону і з люті вибігли на поле, руйнуючи все навколо. Хто хоче зрозуміти, наскільки гострий та заплутаний арабо-єврейський конфлікт - хай завітає на "Тедді", або на сахнінську "Доху" під час матчу між цими командами.

Герой двох полів

"Бейтар" не випадково став націоналістичним осередком ізраїльського футболу. Рух "Бейтар", заснований ще в 20-х роках минулого століття, своїм завданням вбачав виховання єврейської молоді в патріотичному дусі та якнайшвидше створення єврейської держави за допомогою силових методів. В 30-х роках були засновані спортивні клуби "Бейтар", а коли згодом рух об'єднався з воєнізованою організацією з такими ж принципами, яка відома в світі під назвою "Ірґун", ці клуби стали просто пунктами вербування та виховання бійців "Ірґуна".

Футбол та війна. Ізраїль: гра будь-якою ціною - изображение 5

Коли у одного з лідерів та власне засновника тель-авівського "Бейтару", уродженця Одеси Леоніда (Льоні) Дворіна спитали чи знав він, що зірка його команди Натан Панц брав участь в операціях "Ірґуна", він відповів: "Та ми всі брали участь".

Це стало відомо британській владі, яка в 1947-ому році, коли Панц вів команду до першого чемпіонського титулу, заборонила діяльність "Бейтару" і змусила клуби змінити ім'я. Тоді уродженець Вітебська вирішив повернутися до рідного тель-авівського "Маккабі", з яким ще в 19-річному віці вигравав чемпіонат та настільки вразив своєю грою американців під час турне по цій країні (забив 22 м'ячі), що йому пропонували неймовірні для того часу контракти (він і не думав погоджуватися, і вже за рік став капітаном "Маккабі" і виграв ще один чемпіонат).

Панц був технічним форвардом, закоханим в м'яч, з неймовірним дриблінгом, за допомогою якого легко залишав позаду захисників. Він став першою справжньою зіркою єврейського футболу Ерец-Ісраель/Палестини, на нього ходили, він був бажаним гостем на всіх вечірках та презентаціях, куди б він не йшов, за ним біг "почт" з десятків дітлахів, які вбачали за щастя розмовляти з кумиром чи просто торкатися його. Перейшовши до "Бейтару" через суперечки з керівництвом "Маккабі", він вивів нову команду до Вищого дивізіону та виграв з нею два Кубки.

Футбол та війна. Ізраїль: гра будь-якою ціною - изображение 6

В кінці квітня 1948-го Панц забив свій останній гол в житті, зрівнявши рахунок в дербі проти "Хапоеля", а вже за три дні (і за два тижні до проголошення Держави Ізраїль) загинув під час атаки "Ірґуну" на Яффо, коли його БТР застряг на вузьких вуличках міста і британський БТР просто розстріляв його впритул. Британці заборонили публічний похорон, але єврейське керівництво не зважило на це і влаштувало військовий похорон, перший такий. Сотні озброєних єврейських солдат відкрито крокували до цвинтаря перед домовиною разом з тисячами приголомшених звісткою про смерть кумира громадян, і британці не наважилися втрутитися. Нині в Яффо є вуліця його імені та пам'ятник.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Тэги: Бейтар (Иерусалим), Израиль, Маккаби (Тель-Авив), Фанаты, Футбол и Война


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев