Юрій Можаровський - найкращий суддя сезону-2012/2013 за версією UA-Футбол

Минулий український сезон був неоднозначним з багатьох точок зору. Та надто – з суддівської. Беручись за аналіз роботи вітчизняних рефері в матчах української Прем’єр-ліги, ми й не уявляли, наскільки ця робота буде кропіткою. Достатньо ознайомитися зі щотижневими оглядами UA-Футболу в рубриці «Свисток по-українськи», щоб переконатися, що елементарних помилок щотуру вітчизняні рефері допускають надто багато. Не дивно, що після стартових ігрових днів весняної частини чемпіонату не витримав навіть надзвичайно терпеливий куратор системи суддівства в Україні П’єрлуїджі Колліна. Італієць написав підлеглим суворого листа, в якому пригрозив арбітрам у випадку, якщо вони не виправляться, попереводити їх до нижчих ліг.

Не скажеш, що після цієї погрози щось в українському суддівстві змінилося кардинально. Помилки як були, так і залишилися. А ті люди, які демонстрували певний рівень арбітражу, планки не опускали. Шкода, що таких – надзвичайно мало. Через те, спробувавши обрати найкращого арбітра сезону-2012/2013, UA-Футбол поставив нелегке завдання не лише перед собою, а й перед нашими експертами. Деякі з них прямо говорили, що здатні назвати два прізвища, а третє згадують радше авансом.

Ще більш категоричними виявилися аксакали суддівського корпусу України. Тричі володар «Золотого свистка» кращого рефері держави, екс-арбітр ФІФА Сергій Татулян сказав, що думав над трійкою впродовж двох днів, але врешті дійшов до висновку, що достойних кандидатів він не бачить. Тому навпроти прізвища Татулян ставимо три прочерки.

Тої ж думки притримується й ще один знаний в минулому арбітр й ще один недавній очільник системи українського суддівства Костянтин Вихров. «Порадив би вам цьогоріч утриматися від визначення найкращих арбітрів, - каже Костянтин Львович. – Впродовж останнього сезону українські судді допустили стільки помилок, скільки не було за останніх десять років. Кого не візьміть – кожен допустив результативні похибки на кшталт непризначених чи призначених помилково пенальті, неправильно зарахованих голів. Це ж катастрофа. Колись в СССР до десятки найкращих суддів сезону могли увійти лише ті, в кого впродовж року не було не те що оцінок «незадовільно», а й навіть «трійок». Я керуюся цими принцципами. Тому трьох кращих арбітрів назвати вам не можу».

Тим самим, кількість спеціалістів, які проголосували, у нас зменшилася до восьми. Знані в минулому арбітри Євген Венгер, Олександр Гордієнко, Євген Канана, Тарас Клим, Олександр Тютюн, як і експерти нашого видання Мирослав Ступар і Сергій Шебек надмірної принциповості до колег за ремеслом не проявили. Нижче подаємо результати голосування експертів, а також читачів UA-Футболу і власне редакційну думку, яку розшифровуємо в окремій таблиці. За традицією, кожне перше місце оцінювалося в три очки, друге – в два, третє – в одне.

Отже, результати голосування експертів

Підсумковий рейтинг

1. Юрій Можаровський (Львів) – 21 (8 – 1 – 1) *

2. Віталій Годулян (Одеса) – 10 (1 – 2 – 3)

3. Анатолій Абдула (Харків) – 9 (0 – 4 – 1)

4. Євген Арановський (Київ) – 5 (1 – 1 – 0)

5. Сергій Бойко (Іванків) – 2 (0 – 1 – 0)

5. Юрій Вакс (Сімферополь) – 2 (0 – 1 – 0)

7. Віталій Романов (Дніпропетровськ) – 2 (0 – 0 – 2)

8. Анатолій Жабченко (Сімферополь) – 1 (0 – 0 – 1)

8. Дмитро Кутаков (Бровари) – 1 (0 – 0 – 1)

8. Віктор Швецов (Одеса) – 1 (0 – 0 – 1)

* - в дужках вказано кількість перших, других і третіх місць, відданих голосувальниками за арбітра

Як видно з рейтингу, перевага Юрія Можаровського над колегами була доволі суттєвою. Воно й не дивно, адже навесні Юрій впорався з суддівством двох топ-матчів, в яких «Металіст» приймав спершу «Динамо», а потім «Дніпро». Окрім того, Можаровський впевнено відпрацював півфінал Кубка України між «Севастополем» і «Шахтарем». Дуже важливо, що наш майбутній переможець у відповідальних матчах продемонстрував свою стійкість і незламність перед моральним пресингом. Мабуть, то й є ознака класу. Зрештою, послухаємо експертів UA-Футболу, колишніх арбітрів ФІФА Мирослава Ступара та Сергія Шебека, які детально зупинилися на аналізі роботи кожного з трьох лауреатів в сезоні-2012/2013.

Фото - Максим Напльоков

Можаровський Юрій Андрійович. Народився 2 жовтня 1976 року у Львові. Зріст – 181 см. Вага – 79 кг. Освіта – вища, закінчив ЛДІФК. Суддівська кар’єра: 1995-1996 – регіональні змагання; 1996-1999 - ДЮФЛ та аматори України; 1999-2003 – друга ліга; 2003-2006 – перша ліга; з 2007-го – арбітр Прем’єр-ліги. Арбітр ФІФА – з 2011 року.

Мирослав Ступар: Можаровський провів сезон рівно. Мені приємно, що Юра не тільки отримав позитивну пресу, але й сам зрозумів, чого він хоче на футбольному полі. Хоч не у всіх матчах, але вже він не розкидається картками. В поєдинках «Металіст» - «Динамо», «Металіст» - «Дніпро», в півфіналі Кубку «Севастополь» - «Шахтар» Можаровський знаходив ту ліню управління грою, яка давала йому нагоду приймати правильні рішення і футболісти до суддівських вердиктів ставилися з повагою. Звісно, момент, коли Юрій під час поєдинку «Металіст» - «Дніпро» вийняв з кишені червону картку, довго нею розмахував і врешті сховав назад у кишеню, суддю не прикрашає. Втім, то дрібниці, які бувають в кар’єрі кожно судді.

Загалом приємно, що Юрій навчився управляти грою не тільки за допомогою карток, а й завдяки жестам і свистку, а також слова. З нашими футболістами необхідно розмовляти, щоб вони розуміли, що від них вимагають. Фактично, Можаровський допомагає футболістам грати і демонструє, що профілактичних карток, якими вимагає розкидатися Колліна, він показувати не буде. То помічник нашого Куратора Лучано якось видав несусвітню дурість, мовляв, арбітр є господарем на полі. Це нонсенс. Ці італійські хлопці повинні розуміти, що Україна – теж розвинена футбольна держава. І судити тут теж завжди вміли. Правда, Колліна і компанія своїми діяннями намагаються довести зворотнє. На щастя, ще є судді, такі як Можаровський.

Фото - Денис Руденко

Сергій Шебек: Це був кращий сезон в кар’єрі Юрія, пік його форми. Наприкінці чемпіонату Можаровський відсудив усі топові матчі і відпрацював їх на дуже доброму рівні. Невеличкі помарки були, але такі недоліки можна знайти у кожного арбітра. Це допустимо. Можу ще раз повторити те, що говорив раніше: до Можаровського нарешті прийшов клас. І стабільність, яка власне і є ознакою класу.

Єдиним недоліком в роботі Юрія вважаю його звичку багато розмовляти з гравцями, збирати їх в коло і розповідати, як він буде судити. Іноді такі речі корисні. Але проблема в тому, що Можаровський любить затягувати ці процедури. Хороводів навколо себе водити не потрібно. Та недолік цей – незначний. Вважаю, що Юрій вже достойний судити матчі міжнародного рівня. Щоправда, люди, які просувають арбітрів на міжнародну арену, керуються трохи іншими критеріями відбору. Приміром, просувають Олександра Дерда, але ж суддівство його і Можаровського – це наче небо і змеля. Що поробиш, якщо такі дива в нашій країні стаються регулряно?

Годулян Віталій Іванович. Народився 18 вересня 1968 року в Одесі. Зріст – 184 см, вага – 82 кг. Освіта – вища, ІНГ. Суддівська кар’єра: 1986-1989 – регіональні змагання; 1989-1992 - ДЮФЛ та аматори України; 1992-1995 – друга ліга; 1995-1998 – перша ліга; з 1998-го – арбітр Прем’єр-ліги.

Мирослав Ступар: Віталій – найдосвідченіший арбітр нашої Прем’єр-ліги. Гадаю, він провів більш-менш нормальний сезон. Хоча статус досвідченого вимагає від судді більшої стабільності. У Годуляна ж хороші матчі на кшталт поєдинку «Динамо» - «Шахтар» чередуються з незрозумілими рішеннями, як у випадку з винесенням дисциплінарних санкцій в зустрічі «Таврія» - «Динамо». Не буду говорити про такі речі як упередженість, але в цьому матчі Віталій з багатьма моментами просто не розібрався. При винесенні покарань Годулян був непослідовним, де можна було не вилучати футболістів, він червоні картки демонстрував, а в епізоді з грубим фолом Любічіча на Ярмоленку, де видалення здавалося беззаперечним, Віталій чомусь обмежився попередженням.

В цілому ж Годулян є спокійним суддею, без особливої харизми. Але цей спокій і правильність прийнятих рішень дає Віталієві відповідні преференції в тому плані, що футболісти, скажімо, не ганяють його по футбольному полі.

Фото - Максим Напльоков

Сергій Шебек: Моя особиста думка – Годулян провів минулий сезон невдало. Точніше, спочатку Віталій виглядав непогано, але потім зіпсував враження кінцівкою чемпіонату. В цьому контексті найперше треба згадати матч «Шахтар» - «Металіст», де Годулян не зарахував чистий гол Марко Девіча і позбавив тим самим харків’ян перемоги. В поєдинку «Говерла» - «Карпати» Віталій закривав очі на відверту грубість гравців обох команд, а в матчі «Таврія» - «Динамо» Віталій взагалі виробляв незрозумілі речі. У Сімферополі Годулян трактував правила як собі хотів.

Абдула Анатолій Борисович. Народився 12 листопада 1976 року в Харкові. Зріст – 180 см, вага – 82 кг. Освіта – вища, ХДАФВ. Суддівська кар’єра: 1999-2001 – регіональні змагання; 2001-2004 - ДЮФЛ та аматори України; 2004-2006 – друга ліга; 2006-2008 – перша ліга; з 2008-го – арбітр Прем’єр-ліги.

Мирослав Ступар: Пригадую той час, коли Анатолій вважався перспективним суддею, якого крізь призму матчів другої та першої ліг перевели до Прем’єр-ліги. Але тоді Комітет арбітрів прийняв поспішне рішення, відразу призначивши Абдулу на дуже серйознй матч між «Арсеналом» і «Ворсколою», командами, які на той час мали серйозні амбіції. Сталося теж саме, що й у випадку з киянином Іваном Бондарем, якого Колліна відразу кинув на матч «Зоря» - «Волинь». Для новачків треба обирати, умовно кажучи, прохідні матчі, аби вони могли там гартуватися. Звісно, той, хто зі старту виживе в горнилі, стане класним арбітром напевне. Але таких одиниці. Більшості суддів до Прем’єр-ліги треба звикати і поступово добиватися того, щоб тренери і футболісти їх визнали.

Абдулі ж довелося ставати на ноги крізь призму тих проблем, які виникли в нього після суддівства мачту «Арсенал» - «Ворскла». Згодом ситуація ускладнилася ще більше. В той час навіть виникало враження, що Анатолій зламається морально. Але до честі Абдули, він зміг довести, що справді вміє судити. Як не як, Анатолій – людина освічена, кандидат наук, працює педагогом. Мабуть, педагогічні навики теж допомагають Абдулі, він прекрасно розуміє психологію, є професіоналом і відповідально готується до матчів . Тому й не дивно, що Анатолій зараз вважається одним з найкращих арбітрів України.

Фото - Дмитро Білоненко

Сергій Шебек: Абдула увійшов до трійки кращих арбітрів України цілком заслужено. Більше того, на мій погляд, Анатолій мав бути другим. В дії цього судді з роками приходить стабільність. Сезон-2012/2013 Анатолій пройшов рівно, без серйозних зауважень. І, головне, в Абдулі помітний серйозний потенціал. Переконаний, Анатолій здатний додавати, судити ще краще і вирости в топового арбітра.

Підсумки сезону в цілому

Мирослав Ступар: У матчах Прем’єр-ліги задіяно 24 арбітри. Але мене дивує нерівномірне розподілення по кількості проведених матчів. Не розумію, що то за експерименти проводить Колліна. Я ще розумію, коли малу кількість матчів довіряють молодим арбітрам. Це робота з прицілом на наступний сезон. Але чому так само мало судять досвідчені арбітри? Натомість такі арбітри, як Можаровський, Вакс, Годулян, Абдула, Березка, який повернувся до суддівства матчів Прем’єр-ліги навесні, провели матчів в два рази більше, ніж решта арбітрів? Це явище – не нормальне. Зрозуміло, що всі вище згадувані судді вже відбулися як арбітри. Вони не є молодими та перспективними. На цих рефері сьогодні справедливо треба рівнятися. Втім, проблеми з суддівством були й у них. Про решту арбітрів взагалі мовчу.

Можна скільки завгодно говорити, що рефері зроблять висновки і в наступному сезоні судитимуть по-іншому. Все це – лише слова. Наступний чемпіонат буде набагато складнішим, бо є всі підстваи сподіватися, що боротьба за перше місце точитиметься значно довше, ніж цьогоріч. Фактично, повноцінної напруги в чемпіонаті-2012/2013 не було. Навіть в боротьбі за місця в зоні Ліги Європи перемогли ті, хто був впевнений у своїй перевазі заздалегідь. Скандалів було обмаль, але навіть у цій не напруженій атомосфері суддівських помилок було надто багато. Навесні я нарахував 26 матчів, в яких арбітри допускали результативні похибки. Виходить, кожен четвертий поєдинок! Тому, зізнаюся, пропозиція редакції UA-Футболу назвати кращих суддів сезону була дуже непростою. В радянські часи до десятки кращих суддів за підсумками сезону не міг увійти жоден арбітр, котрий за матч отримав би бодай трійку. Якщо виходити з цієї логіки, то три кращих судді за підсумками цього чемпіонату назвати неможливо.

Найбільше бентежить відсутність послідовності в діях українських арбітрів на футбольному полі. Мабуть, ця хвороба передалася їм від керівників і кураторів суддівського корпусу, які теж непослідовні у відборі арібтрів і асистентів. В наших оглядах ми вже звертали увагу на те, що до Прем’єр-ліги повертаються люди, які були відлучені від суддівства або, приміром, Колліна декларує, що робить ставку на молодих, а поряд з тим ми бачимо, що в Прем’єр-лізі починають судити арбітри, яким вже далеко за 30-ть. Але Прем’єр-ліга не є полігоном для випробовування. Експериментувати можна в першій чи другій лігах. Власне, там і треба шукати таланти. Я вірю, що вони у нас є, проте їх треба знайти, довірити і піднімати з низів вгору, а не ліпити з них скороспілок.

Не треба бігти поперед батька в пекло. Перед тим, як арбітра допускати до суддівства матчів Прем’єр-ліги, він має набити гуль в першій і другій лігах. Наш суддівський комітет обрав принцип «із грязі в князі». Помітять хлопця, який собі колупався у другій лізі і відразу перекидають його в еліту. Але ж людина ще не має ні досвіду, ні знань. Не треба говорити, яка в нас освіта. Вчаться молоді люди у вузі чи ні – немає різниці. Я працюю в цій системі і бачу небажання дітей вчитися. То раніше, коли в суддівство приходив я, серед арбітрів були фігури: Андзюліс – журналіст, Латишев – кандидат наук, Ліпатов – інженер. Всі персони, а не лише фізкультурники чи колишні футболісти. Ці судді мали освіту, базу, на якій легко будувати знання арбітражу.

Сергій Шебек: Стільки помилок, як цьогоріч, мабуть, не було за всю історію українських чемпіонатів. Це якась катастрофа. Причин багато. Перша – почуття безкарності у арбітрів. Безнаказаність породжує вседозволеність. Коли арбітр відчуває, що за помилки, які він робить з туру в тур, немає жодного покарання, з’являється відчуття віри в правильність власних дій. Такий суддя ніколи не буде зростати в плані підвищення власної майстерності. Він же не аналізує власні помилки, адже думає, що їх немає.

Друга причина – винити треба не суддів, а їхнього куратора, котрий прикриває цю вседозволеність. Колліна прагне прищепити українському суддівству європейський менталітет і не враховує специфіки того краю, куди він приїхав на роботу. Не виправдала себе запроваджена Колліною система введення додаткових асистентів, котрі виконують роль третьої стійки воріт. Також хочу навести один цікавий приклад. Арбітр Сергій Лисенчук в матчі 29-го туру «Металург» З – «Шахтар» не призначив у ворота господарів третій стовідсотковий пенальті. У вигляді покарання у наступному турі Сергій Геннадійович отримав призначення в статусі судді за ворітьми. А це – змога постояти впродовж півтори години і отримати свої вісім тисяч гривень. Таке враження, що люди, які відповідають за призначення, знущаються над оточуючими.

Впродовж цього сезону суддівство в українській Прем’єр-лізі можна назвати провальним. Особливо невдалою для арбітрів була весняна частина чемпіонату. І то ще добре, що провідні арбітри витягнули провідні матчі на собі.

Статистика суддів у сезоні-2012/2013

Окрім загально-доступних статистичних даних на прохання читачів збили до купи й систематизували власні напрацювання в «Свистку по-українськи». Нагадаємо, що рубрику ми започаткували з початком другого кола і спершу резонансні суддівські рішення самотужки коментував Сергій Шебек. З весняної частини сезону до дискусії ми вирішили підключити єдиного українського арбітра, який працював у фінальних частинах чемпіонату світу, Мирослава Ступара. Загалом думки експертів з більшості епізодів збігалися. Такі суддівські помилки сумувати в загальні таблиці було не складно. Проте по окремих моментах Мирослав Іванович і Сергій Олександрович притримувалися різних точок зору. Відповідно, аби внести ці ситуації в таблицю, в ролі третейського судді довелося виступити працівникам редакції.

Нижче подаємо дві таблиці за підсумками підрахунків за матеріалами «Свистка по-українськи». Відразу зазначимо, що на істину в останній інстанції не претендуємо. Якісь помилки могли оминути увагою, десь допускали невірне трактування самі. Втім, гадаємо, ці статистичні показники дозволяють сформувати цілісну картину.

В першій таблиці наведені звідні дані за командами. У двох колонках наведені цифри за суддівськими похибками на користь того чи іншого колективу і проти нього. Відразу зазначимо, що при підрахунках ми не вибирали шкалу оцінювання моментів за ступенем складності, а додавали командам одинаково по одиниці як за невірно показані картки, так і за відмінені чи неправильно зараховані голи. Те саме стосується й другої таблиці, в якій підраховані помилки кожного окремо взятого арбітра загалом. В двох наступних колонках вказана кількість похибок на користь чи супроти окремо взятих колективів.

Помилки по суддях (друге коло)