Африканські мотиви. 20 фактів з історії Кубка Африки

- дебютний розіграш відбувся на три роки раніше проведення аналога турніру в Європі: у 1957-му. Тоді багатьом країнам на континенті доводилося тільки мріяти про участь в окремому турнірі. Слово "колонія" до того часу поступово вже почало виходити з моди, але про повну незалежність більшості держав говорити ще було рано. Тому пропозиція не тільки про проведення Кубка, але хоча б про створення окремої футбольної Конфедерації було сприйнята сильними світу того із сарказмом. Питання спочатку було навіть не включене до порядку денного Конгресу ФІФА. Це викликало гнів з єгипетського боку, до чого підключився представник Судану. В Ефіопії знайти грошей, щоб відправити свого делегата до Лісабону, так і не зуміли, тому віддуватися довелося у максимально скороченому складі. І все ж отримати "добро" від ФІФА вдалося, і почалися приготування до першого континентального турніру, а разом із ним - до створення своєї конфедерації. Заснована вона була 8 лютого, а вже за дві доби відбувся прем'єрний поєдинок КАН;

- зібрати на перший турнір вдалося чотирьох хоробрих: Єгипет, Судан, Ефіопію та Південну Африку. Втім, останні виявилися дискваліфіковані ще до проведення дебютного офіційного матчу на континенті. Каменем спотикання стала політика апартеїду, що проводилася керівництвом країни і забороняла виходити на поле расово змішаним командам. Не знайшовши розуміння з боку КАФ південноафриканці вийшли зі складу організації. Пізніше, немов кидок тапка в потилицю, була дискваліфікація національної збірної, на що ФІФА подивилася зі схваленням;

- у підсумку, стартували троє. В єдиному півфіналі Єгипет переграв Судан (2:1), а після розгромив у фіналі Ефіопію (4:0), яка потрапила туди без боротьби, начебто обігравши в 1/2-й технічним накаутом той самий ПАР. Всі чотири голи у фіналі на свій рахунок записав Мохамед Діаб Ель-Аттар. Незабаром після цього бомбардир вирішив махнути рукою на кар'єру футболіста і подався у арбітри, відсудивши фінал КАН-1968;

- за два роки відбувся ще один турнір, який зібрав все тих же осіб. Хіба що Єгипет пережив легкий ребрендинг і називався вже ОАР - Об'єднана Арабська Республіка, до складу якої увійшли крім єгипетських ще й сирійські футболісти. Перемогу у себе на батьківщині святкували саме вони, і номінально вважається, що це був другий титул чемпіонів для Єгипту. До речі, всього на рахунку "фараонів" сім перемог на КАН, і це рекорд континенту;

- до речі, вже тоді Африка продемонструвала, що знає, куди тягнутися і до чого прагнути: всі три збірні очолювали наставники з Європи (східної). В Ефіопії та Судані працювали чехословаки Іржі Староста і Йозеф Хада, а ОАР до перемоги привів угорець Пал Тіткош;

- до 1967 року збірним заборонялося залучати до ігор "легіонерів": футболістів, які виступали за межами Африки. Після КАФ пішов на поступки, дозволивши кожній команді залучати двох гравців з-за бугра, а справжній прорив відбувся у 1982-му, коли всі обмеження з приводу своїх/чужих були зняті остаточно;

- між цими змінами сталася ще одне досить цікава подія, вкрита безліччю таємниць і легенд, які за багато років тільки ще більше пішли вглиб місцевих племен. У 1970 році турнір приймав Судан, якому всіма правдами і неправдами доповзти до фіналу все-таки вдалося. Там його очікувала Гана. Протягом більшої частини зустрічі номінальні господарі вели, однак перед самим фінальним свистком "чорні зірки" все ж зуміли зрівняти рахунок. Правда, арбітр гол не зарахували через офсайд, давши незабаром фінальний свисток. Переможені відмовилися отримувати медалі фіналістів, які на їх шиї повинен був начепити міністр оборони країни Гаафар Німейрі. Після такого ходу Судан видав ганській команді ультиматум протягом 24 годин покинути країну, що і було виконано;

Конголезький стрибунець

- повернення великого футболу у ПАР відбулося тільки 1991 року, коли конституційно прописані норми в країні про однорасові команди були стерті в прах. У кваліфікації до КАН-1994 і ЧС-1994 "бафана-бафана" придивлялася до нового середовища, вистріливши у 1996-му. На домашньому форумі південноафриканці здобули перемогу завдяки двом голам Марка Вільямса - ще однієї людини з цікавою долею. Номінально запасний форвард команди вийшов на поле по ходу другого тайму та оформив дубль протягом двох сотень секунд;

- взагалі, можна тільки припускати, завершилося б все казковою перемогою, приїдь на турнір чинний на той час володар трофею - збірна Нігерії. Однак через конфлікти двох урядів "суперорли" були змушені задовольнятися перемогами в інших турнірах. Наприклад, на Олімпіаді в Атланті.

- до речі, той турнір взагалі повинен був відбутися у Кенії, однак в такій далекій від нас країні, мабуть в кращих традиціях шанованих людей з вулиці Грушевського, 5 у Києві, спочатку роблять, потім думають, бо отримавши право на проведення Кубка Африки незабаром організатори були змушені відповісти відмовою з фінансових міркувань;

У Камеруні хотіли стати новаторами, однак лише виявилися посміховиськом. У такий безрукавці команда провела КАН-2002. КАФ по достоїнству оцінила хайтек, оштрафувавши збірну на шість очок у відборі до ЧС-2006. ФІФА, до речі, заздалегідь поставило хрест на надіях камерунців виходити на поле в такій формі на мундіалі 2002 року, тому представники збірної і технічного спонсора "пришили" до майок чорні рукави

- взагалі, ні для кого не секрет, що зміна господарів для турніру явище цілком звичне. Так, у 2000-му не подужав фінансового тиску підготовки Зімбабве, тому взятися за гуж довелося спільно Гані та Нігерії. Це був один з двох випадків, коли фінальний турнір приймали відразу дві країни. У 2013-му Лівія відмовилася від проведення турніру через громадянську війну (за що її потім позбавили місця в турнірі взагалі). За два роки вже втрутився вірус Ебола, через острах епідемії якого не зважився приймати у себе найсильніших Марокко. Очікувалося, до речі, що нинішній КАН все ж буде проведений у Лівії, але знову позначилася нестабільна обстановка в країні, тому вибір припав на Габон. Навіть перший турнір був перенесений зі свого раніше обумовленого місця (Єгипту) до Судана через Суецьку кризу;

- один з найвеличніших камбеків в історії футболу відбувся саме на КАН. 2010 року турнір приймала Ангола, а матч-відкриття господарів проти збірної Малі вшанував своєю присутністю навіть президент країни Жозе Едуарду душ Сантуш. Спочатку все складалося чудово: два реалізованих пенальті плюс два голи з гри - і до 74 хвилини на табло світиться рахунок 4:0. Але за одинадцять хвилин до закінчення основного часу почалося відродження Фенікса. Сейду Кейта (двічі), Фредерік Кануте і Мустафа Ятабаре не просто скоротили різницю, але і зрівняли рахунок. Той випадок, коли беззвучне нерозуміння глави країни і 50 тисяч глядачів на трибунах - найкраща реакція на події;

- саме 2010-й запам'ятався і одним з найбільш трагічних епізодів в історії фінальних частин турніру. За два дні до старту Кубка збірна Того піддалася нападу терористів. Команда разом зі своїм штабом перетинала провінцію Кабінду, яка в той час боролася за свою незалежність від Анголи, потрапивши під кулеметний вогонь. Пізніше форвард збірної Томас Доссеві скаже: "Це було справжнє пекло. Двадцять хвилин стрільби, крові і страху. По нас стріляли з кулеметів, як у собак". У загальній складності три людини були вбиті (асистент тренера, водій і спортивний коментатор), ще дев'ять отримали поранення різного ступеня тяжкості;

- деякі з футболістів готові були вийти на поле навіть після цього, однак уряд Того наказав збірній повернутися на батьківщину. Капітан команди Еммануель Адебайор навіть оголосив про завершення міжнародної кар'єри, проте потім все ж змінив своє рішення. КАФ, немов і не помітивши інциденту, оштрафувала тоголезьку федерацію на 50 тис. доларів і дискваліфікувала збірну на два наступних розіграші турніру (під цим рішенням проглядається головний принцип організації: "Не знаєш, що робити - відправляй в бан"). Однак завдяки втручанню Зеппа Блаттера дискваліфікація була знята;

- взагалі, 2010-й виявився багатим на події. Вже після Кубка націй в ПАР відбувся Чемпіонат світу, на якому нігерійська збірна провалилася, посівши останнє місце в групі з Аргентиною, Південною Кореєю та Грецією. Президент країни Гудлак Джонатан заборонив проводити міжнародні матчі, проте під тиском ФІФА рішення скасував. Втім, це все одно не допомогло команді пройти кваліфікацію до КАН-2012;

- спочатку розіграші проводилися по непарних роках, потім "переїхали" на парні. Тривало це аж до 2012-го, коли збірні востаннє рубалися в кратні двійці роки. Починаючи з 2013 року турнір перебрався на непарні, дозволивши розвантажити "пару" для чемпіонатів світу та Європи. Стабільним практично у всіх випадках залишається проведення турніру кожні два роки, не як у Євро, наприклад, одного разу в чотирирічку;

- Нігеру, розташованому між пустелею і напівпустелею, вистачає проблем і без футболу, але дві світлих плями в історії місцевої збірної все ж є. Відносяться вони до 2012 і 2013 років, коли двічі поспіль вдалося пробитися до фінальної частини КАН. Біда тільки в тому, що гроші на другий з турнірів Федерації знайти так і не вдалося, тому для допомоги довелося влаштовувати телемарафон. У цілому було зібрано близько 2 млрд. франків (це трохи більше 100 млн. грн.), а половину з цієї суми пожертвувала держава. Шкода тільки, що по-справжньому народній команді це допомогло мало: "сахарські газелі" зайняли у своїй групі останнє місце, набравши всього одне очко. Правда, нічия з ДР Конго була вже успіхом, адже це виявилися дебютні набрані бали команди у фінальній частині турнірів;

- збірна Кот-д'івуара у 1992 році запам'яталася досить рідкісним, як для великих турнірів, досягненням, пройшовши всю дистанцію фінальної частини, що складалася з шести матчів, без пропущених м'ячів. Втім, поряд із цим межує інше, не менш цікаве: в жодному з чотирьох фіналів КАН івуарійцям не вдалося забити. Все завершувалося в серії пенальті, виграти з яких вдалося тільки дві;

- до речі, саме в 11-метрових чинні володарі трофею найсильнішої команди континенту відривалися на повну. Наприклад, в тому ж 1992-му "слони" здобули перемогу над Ганою з рахунком 11:10. У 2015-му до "точки" також довелося підходити всім, навіть воротарям. Саме голкіпер івуарійців приніс своїй команді перемогу, перегравши свого колегу по амплуа з тієї ж Гани. Нарешті, у чвертьфіналі КАН-2006 Камерун і Кот-Д'івуар виконали в цілому 24 удари. Перші 22 постріли виявилися точними, єдиної помилки в серії допустив Самуель Ето'о;

- прийнято вважати, що КАН на континенті потрібен тільки країні-господині, а на матчі інших збірних ходять остільки оскільки. Про якихось туристів говорити особливо не доводиться, враховуючи загальну бідність континенту. Але як мінімум одна цифра відвідуваності просто кричуще вимагає, щоб ми про неї згадали. Абсолютний рекорд Кубка націй був встановлений 1986 року, коли на матч між Єгиптом і Камеруном прийшли 120 тисяч глядачів (деякі джерела дають цифру 95 тис.). Найменш відвідуваним виявився фінал 1974-го (тоді ж єдиний раз в історії турніру відбулося перегравання після нічиєї в першому поєдинку): зустріч між Заїром і Замбією у Каїрі відвідали всього 200 чоловік.

У матеріалі використані фото АР, thejournal.ie, citizen.co.za і howafrica.com