Неймовірні пригоди англійців у Києві, або як столиця прожила історичний день

16 років, 10 місяців і 17 днів. Саме стільки часу минулого відтоді, коли кияни востаннє бачили наживо гру свого “Динамо” в раунді плей-офф Ліги чемпіонів. Тому цьогорічне подолання групового етапу командою Сергія Реброва складно було не назвати історичним. З грудня минулого року київські вболівальники, а з ними і чи не вся футбольна спільнота країни, жили в передчутті чогось особливого. Тривала невизначеність щодо присутності на трибунах НСК “Олімпійський” вболівальників лише додала інтриги і емоцій цій надто непересічній події. Києве, ти готовий?

І от матчдей. Жодної вивіски, жодного білборда чи сітілайта з анонсом гри “Динамо” - “Манчестер Сіті” у Києві в день матчу я не помічаю. Як і в попередні тижні. Мабуть, таку грандіозну подію не варто рекламувати – всі й так про неї знають, це ж “Динамо”. Народна команда. Підпсувала очікування гри і погода. Весь день в Києві було похмуро і сиро, а з обіду приправив це все ще й дощ зі снігом. Інтенсивність опадів змусила заглянути в один із пабів на Майдані Незалежності. Всередині мене зустрів біло-синій ландшафт – майже за кожним столиком сиділи люди із символікою київського “Динамо”. До Києва у цей день приїхала вболівати чи не вся країна, що згодом стало помітно на стадіоні завдяки баннерам “Чернівці”, “Житомир”, “Рівне”, “Біла Церква” та ін.

Перечекавши снігопад під захоплені розмови українських тіфозі про очікування від матчу (“Ярмола зіграє?” , “Хоча б нічєйку скатати” , “Головне - не пропустити”), вирішую перебазуватись на той бік барикади – в англійський паб. В переході - шарфова істерія – на кожному кроці пропонують придбати атрибутику матчу та команд, що зустрічаються. Вартість шалика, до прикладу, 150 гривень. Цікаво, скільки коштуватиме біля стадіону? Скоро перевіримо.

Заходжу в брітіш-паб. Англійських вболівальників чути одразу – їхній гамір складно не помітити. У пабі залишилось всього з десяток вболівальників, інші вже пішли на стадіон, каже бармен. Картина нагадує сцену із фільму: юрба охмелілих вболівальників, море пива на столі та гучні розмови про футбол.

Чоловіки на знайомство не налаштовані: чи то від випитого, чи то від неохоти. Цікавість до розмови виявляє тільки Марк, чоловік середніх років, дуже схожий на Антоніо Бандераса: «МанСіті» виграє. Заб’ють Сабалета і Агуеро», – запевняє англієць, проте не прогнозує рахунок. Марку – 34 роки, він із самого Манчестера, працює в логістичній компанії. З дитинства вболіває за “містян”: «Мої тато і мама були фанатами «Ман Сіті», тому в мене не було вибору», -сміється хлопець. Одружений, має п’ятеро дітей: «Вся моя сім’я вболіває за “Сіті”, лиш один син фанатіє за “Арсенал” тому, що там грає Алексіс Санчес”, - не приховує обурення Марк.

За два дні до гри з “Динамо” він приїхав до Києва разом із друзями. Перший день провели на ура, зате другий приніс неприємності. Друг Марка, з яким вони зупинилися у готелі «Дніпро», обікрав його: «Забрав готівку, кредитки, паспорт та куртку». Тому хлопцю довелося одягти на себе усі футболки та светри, які привіз з собою, щоб не замерзнути. Вісім шарів одягу і тоненька шапка – в такому вигляді хлопець п’ять годин сидів в британському посольстві, щоб виробити тимчасовий паспорт. «Але пішло воно все, я іду сьогодні на футбол!», - вигукує хлопець і демонструє яскраве тату з гербом “Ман Сіті” на правій руці.

З грошима допомогли незнайомі англійці, який він зустрів у пабі. Поки ми розмовляли, вони вже поїхали на стадіон, тому Марк вирішує проїхатись до стадіону з нами на метро. В дорозі ділиться своїми знаннями про український футбол: « З ваших гравців знаю лише Реброва – він двічі грав проти нас за “Тоттенхем”. Перший раз гра закінчилась 0:0. В другому поєдинку міг бути той же рахунок, але Ребров на 94 хвилині забив і вирвав перемогу для своєї команди. Пам’ятаю Лобановського. Це легенда українського футболу. Ми пройдемо “Динамо”.Без сумнівів. Та що буде далі… Лігу чемпіонів точно виграє “Барселона”».

Він настільки захопився розмовою, що невідомий зірвав з нього шапку перед вагоном метро і втік: «Це тільки тому, що я іноземець?!», - дивується Марк, одягаючи на голову капюшон.

Станція метро “Олімпійська” . Тут теж пропонують придбати шалик за 150 гривень і, почувши іноземну мову, поспішають додати “very cheap”. Марк не реагує, хоча згодом мусить купити шарф, щоб хоч якось зігрітись без зимового одягу та шапки. «“Ман Сіті” не виграє чемпіонство. Швидше за все це зробить “Тоттенхем”. Та все одно я проти приходу Гвардіоли. Пеллегріні робить свою роботу добре, то навіщо його міняти?!”, - вигукує Марк на прощання і додає «fuck off Guardiola! Keep Pellegrini!». На цьому Марк прощається і йде шукати друзів.

***

Площа біля метро заповнена людьми. Частина шукає квитки, інша – намагається їх збути. В касах залишаються тікети від 600 гривень в майже центральні сектори, але в перекупників, яких традиційно можна зустріти на кожному квадратному метрі перед стадіоном, можна знайти і за 350 гривень, хоч і з гіршими місцями. Ще дешевше продають ті, хто не може піти на матч, але не хоче втрачати гроші за квитки. В таких людей бажана перепустка на гру вартує від 200 гривень. Є пропозиція, не бракує й попиту. Його рівень зростає з кожною хвилиною, подекуди справа доходить до крові. У натовпі спалахує сутичка і чути крики «Квитки!». Це триває всього декілька секунд, учасники розбігаються, а побитий хлопець намагається зупинити кров з носа.

Хоч по дорозі на трибуни і чути звичний гамір - охочим гуашшю розмальовують в біло-сині та жовто-блакитні кольори обличчя, вболівальники весело та гучно роблять селфі на фоні “Олімпійського”, телебачення знімає на камеру коментарі перехожих, за перший тайм стає зрозуміло - аншлагу цього вечора не буде: заповненими повністю залишаються лише сектори вболівальників: англійських та київських. Саме біля останніх сиджу і я.

Фанатів "Динамо" було так багато, що вони не помістились у свій сектор і заповнили собою проходи та ряди обабіч.

Найяскравішій спогади після першого тайму – кинутий в напрямку поля кимось із глядачів біло-синій шарф після голу Давіда Сільви та слова одного з моїх сусідів "Не вистачає "Динамо" якогось Тейшейри". Зате в другій половині гри завдяки голу Буяльського трибуни заревіли чи не на повну. Надія відчувалась у кожному жесті, кожному русі вболівальників. Здається, всі вірили у другий гол улюбленої команди. Добряче заряджав фан-сектор "Динамо" – гучні скандування речівок, велика кількість прапорів та динамівської символіки, ефектне модульне шоу.

Проте це не надихнуло київських футболістів на ще один гол. А після третього взяття воріт від Туре трибуни почали різко пустіти. Між шумом чути розмову хлопця з дівчиною: він нарікає на гру команди і дивується "Ну як так можна грати?", а дівчина навпаки - активно та гучно підтримує його та команду: "Треба вірити до кінця, що ж ти за фанат!".

Після матчу зустрів частину вболівальників біля воріт фанатського сектора суперників. Почалось все із дразливих вигуків "Glory, glory Man United!" в бік гостей, на що ті згодом відповіли затяжним скандуванням типових британських пісеньок, прославляючи улюблений клуб.

Силовики почали розчищали дорогу для сектору гостей, відтісняючи вболівальників. У безпечному супроводі сотні правоохоронців провели іноземців, в тому числі і Марка, до метро.

Та без сутички не обійшлось. Група молодиків, перешіптуючись між собою словами на кшталт "Треба м’яса", напали при спуску до станції метро "Олімпійська" на двох англійських вболівальників – батька і сина. Хлопця кинули на землю, притиснувши до стіни і почали бити. Сутичку вдалось швидко зупинити перехожим, а за декілька секунд підбіг і полісмен: "Метро стоп! Метро стоп!", - все, на що був здатен правоохоронець у розмові з британцями. Поговоривши з ними, з’ясовую, що їм потрібно до готелю на Поштовій площі. Полісмен пообіцяв зробити їм ескорт прямо до дверей готелю. Матчдей закінчено.