Американськi гiрки. Як діючий чемпіон Англії вилетів у нижчий дивізіон

Чергова невдача "Челсі" дала привід знову нагадати про один прецедент

Програвши на своєму полі «Борнмут», «Челсі» в черговий раз дав зрозуміти, що головним і єдиним завданням команди в чемпіонаті стане невилiт з Прем'єр-Ліги. 14 очок до «Манчестер Юнайтед» (теж далеко не безпроблемного) – це в сім разів бiльше, ніж до «Ньюкасла», який поглядає на «синіх» із зони вильоту. UA-Футбол розповідає про команду, чию долю «Челсі» може повторити – «Манчестер Сіті», у якого ще не було шейхів, зате була харизма.

Typical City – як багато в цих двох словах. До того, як стати іграшкою шейхів (без зневаги – зараз це найдорожча іграшка у світі), «Ман Сіті» мав ореол романтичних невдах і краще за всіх вмів програти все в останній момент. У ключовому матчі за право залишитися в Чемпіоншипі поступитися через автогол; вести по ходу матчу 6:2 (з гекса-триком Денiса Лоу), але через погані погодні умови нарватися на перегравання і програти; запороти масу пенальті, фіналів і кінцівок матчів... Виліт після чемпіонства органічно вінчає історію клубу, і відбувся він в один з останніх передвоєнних сезонів.

Джеймі Поллок відправляє свій «Манчестер Сіті» в третій дивізіон

Чемпіонський склад «Ман Сіті» збирався по частинам. Найтитулованішим клубом Манчестера могла б бути зовсім інша команда, якби не скандал всередині клубу. Ще в 1905-му кращий гравець «городян» Біллі Мередіт отримав дискваліфікацію за участь у договірному матчі – і в помсту сказав, що «Ман Сіті» порушує дозволену стелю зарплат. Наслідком стали великі штрафи, необхідність розпродажі гравців – і вже через два рік «Манчестер Юнайтед» став чемпіоном Англії з Мередітом та іншими екс-«городянами».

Знаковою для історії «городян» людиною став Вілф Вайлд, який віддав команді близько 30 років кар'єри. Починаючи з 1920-го, Вілф працював у клубі секретарем, займався всією адміністративною роботою, а через 12 років зайняв посаду головного тренера. Зараз модно перераховувати топ-тренерів без кар'єри гравцiв за плечима, але ще на зорі футболу великого і значимого (та просто максимального – ніякі ЧС та Олімпіади в тридцяті не можна було порівнювати з чемпіонатом Англії) успіху домігся тренер, який ніколи не грав у футбол перед фанатами.

Уайлд прийшов після того, як «Ман Сіті» змінив трьох тренерів за вісім років (нечувана на ті часи плинність кадрів) і витратив роки на підбір чемпіонського складу. Про реакцію воротаря Френка Свіфта досі ходять легенди; захисник Сем Баркас грав за збірну Англії на позиції інсайда, до того був технічний; ну а Пітер Дохерті був просто кращим форвардом свого часу. У всіх них багато років кар'єри відняла війна, але свої титули ці хлопці завоювали.

Дитинство футболу було тим щасливим часом, коли зірки не були зосереджені по трьох клубах світу, і чемпіонство могли виграти різні команди. На перше місце виходили тренерська робота і ігрова форма команди: перше і протягом трьох десятиліть єдине чемпіонство «Ман Сіті» виграв буквально за півроку. 25 грудня «городяни» програли «Грімсбі» 3:5, а потім з ними немов відбулося різдвяне перетворення. На наступний день (суворий англійський Boxing Day) манкуніанці перемогли «Міддлсбро» і до кінця сезону так жодного разу і не програли.

Від суперників «Ман Сіті» тієї весни відлітали пір'я. «Ліверпуль» у двох матчах отримав 10 м'ячів – 5:0 і 51; чемпіон минулого сезону, «Сандерленд», був на своєму полі переграний 3:1; ну а домінатор тридцятих, «Арсенал», отримав в «Манчестері» спокійні, чемпіонські 0:2. Чемпіонська перемога над «Шеффілд Венсдей» стала для «блакитного місяця» сьомою поспіль, і команда зуміла злетіти з 16-го місця на дострокове перше. Всього за 21 матч «городяни» набрали 36 очок (при двох очках за перемогу), тоді як у попередніх двадцяти йшли строго по темпу «очко за тур».

Але в дитинстві футболу можна було моментально як злетіти з грязі в князі, так і повернутися назад. Й інші клуби грішили тим, що після успіхів заспокоювалися і опускалися вниз, а вже аристократичний і гламурний «Ман Сіті» фізично не міг утриматися на першому місці. Уже в наступному сезоні «блю мун», забивши більше всіх у лізі (!), вилетіли з Першого дивізіону. Місця роботи ні тренера, ні лідерів команди не змінилися – все-таки це дійсно були інші часи.

До честі «Ман Сіті» варто сказати, що той сезон був унікальним за своєю рiвнiстю й непередбачуванiстю. Останні команди сезону набрали 36 очок, а перша – 52 (у перерахунку на нинішню, «триочкову» систему в аутсайдерів було б п'ятдесят очок, а у чемпіона всього 73). «Городяни» навіть почали сезон краще, ніж чемпіонський, але після Різдва зазнали не нуль поразок, а цілих 12. Неначе хтось вирішив зробити календарний 1937-й щасливим для «блю мун» і навіть відправив «МЮ» у другий дивізіон. У наступному році вже «червоні дияволи» грали в еліті, а «Ман Сіті» намагався вибратися з трясовини...

Що до тріумфаторів сезону, то черговий титул взяв лондонський «Арсенал». Джорджа Еллісона знають набагато менше, ніж Чепмена, а великих титулів «канонірам» він приніс рівно стільки ж: два чемпіонства й Кубок. Столична команда примудрилася виграти чемпіонство з 11 поразками, причому до останнього туру відстаючи від «Вулверхемптона». На щастя для «канонірів», «вовки» поступилися в Сандерленді і віддали титул «Арсеналу». Тридцяті так і залишаються найкращим десятиліттям в історії клубу: чотири чемпіонства в будь-який подібний часовий відрізок «Арсенал» не вигравав.

«Ман Сіті» до останнього боровся за повернення в еліту в наступному ж сезоні, але програв «Портсмуту» таку малість, що її навіть важко усвідомити. Тоді першим додатковим показником вважалася не різниця, а співвідношення забитих і пропущених (наприклад, по ньому «МЮ» був би зараз вище «Ман Сіті»: 20-10 при діленні дають результат краще, ніж 30-16), і «помпи» примудрилися обійти «городян» на шість тисячних. Співвідношення 1,776 перекрило 1,77, при тому що жителі півдня останню гру сезону і проводили пізніше.

Саме такі історії раз і назавжди сформували менталітет фанатів «Ман Сіті». Невдачливі, але милі серцю герої – це ж не найгірше амплуа; всі ми в «Фантомасi» більше співпереживали невдасi-герою де Фюнеса, ніж безпомилковому «супермену» Маре. Коли в «Ман Сіті», який розбагатів і скуповував все живе, приїхав випадковий бразилець Глаубер, він близько 20 разiв потрапив в заявку, але на поле все не виходив – фанати прозвали його людиною-невидимкою. Коли в останньому матчі сезону Хьюз випустив Глаубера на останні хвилини, трибуни просто вибухнули й аплодували кожнiй його дії на полі.

Історія англійською, набагато докладніше

Ще пізніше, коли в нудному, нецікавому (Ліга Європи, груповий етап, грудень і паралельна боротьба за чемпіонство – безглуздіше матч для англійців важко придумати) матчі з «Ред Буллом» оку було нема на що зачепитися, фанати не придумали нічого кращого, ніж зробити кумиром гравця суперників. Бразилець з таким британським прізвищем Алан вийшов у другому таймі і удостоївся закликів «Алан – Супермен», «Алана в Сіті» і навіть «Алана – в збірну Англії». Сам бразилець зрозумів гумор і до сих підтримує контакт з клубом – вітає з Різдвом та ін.

Typical City.