Той, хто пройшов крізь замкнене коло

Ну от воно і сталося. Гравця збірної України підписує топ-клуб англійської Прем’єр-ліги. Правда, не того, про якого усі говорили – але то таке. (Про «того» ще поговоримо, привід буде у будь-якому випадку.)

Зінченко – в «Манчестер Сіті»! Круто? Ще й як. Навіть якщо він просто «на контракті», а не «в команді» - все одно. Скільки ви українців в АПЛ пам’ятаєте? Отож-бо й воно, що рівно на пальці однієї руки. Тобто цей трансфер за будь-яких умов, з будь-яким розвитком подій – оренда в ПСВ, лава запасних на «Етіхад Стедіум», ваш варіант – уже самодостатній, серйозний успіх. Але я хочу поговорити про один аспект цієї історії.

Сергій Палкін вже відреагував на трансфер, заявивши про фінансові претензії до «МанСіті». Це, звісно, цікаве питання, і про це ще буде написано (і вже було, під час історії «Шахтар-Уфа»). Мене ж зацікавила ось яка фраза пана генерального директора донецько-львівського клубу.

«Перехід Зінченка в "Манчестер Сіті" говорить про рівень нашої академії»

Ризикну припустити, що це твердження є не зовсім істинним. І ось чому. Знаєте, в радянські часи у пропагандистів була така традиційна фішка – показати якусь одиничну річ, розробку чи досягнення, і на підставі цього роздувати ідею про те, який у тієї чи іншої радянської галузі рівень. Або просто – вигадав якийсь радянський вчений щось унікальне, і вже галас про те, на яких недосяжних висотах знаходиться соціалістична наука. До речі, в Україні те саме – показали якийсь електромобіль вітчизняного виробництва, і пішли висновки про те, що от же, бачите, як ми можемо. А між тим рівень – це показник не конкретний, а загальний. Коли в країні виробляється, продається і їздить по дорогах електромобіль у кількості … тисяч штук – оце рівень. А один дослідний зразок, який ще невідомо, чи їздить – це лише ідея, лише старт, старт довгого і важкого шляху. Який чи й хтось колись пройде.

Так і з Олександром. Рівень академії – це коли три, п’ять, сім, десять вихованців цього футбольного закладу гратимуть у топ-чемпіонатах, нехай навіть у командах середини чи другої половини таблиці. А кого іще можна назвати із вихованців «Шахтаря» для підтвердження цього рівня? Болбат, Малиновський – це рівень, але не той. Поки що не той – втім, якщо вони доростуть до топ-четвірки європейських ліг, це буде уже не завдяки донецькій академії.

Тому скоріше цей трансфер свідчить про а) талант самого Зінченка, б) роботу відповідних служб «Манчестер Сіті». Це одиничний випадок, з якого, як би ви не хотіли, не вивести якоїсь тенденції. Втім… Втім, є один нюанс, який до певної міри грає на руку Палкіну. (Але з іншого боку – б’є його і його клуб по голові здоровенною киянкою.) І саме про нього я хочу сказати.

Передивіться заявку збірної України на Євро-2016. Знайдіть Зінченка. Ану скажіть мені, до якого умовного списку він входить? Правильно. Цей футболіст – як і ще троє із 23-х – не належав українському клубу на момент старту ЧЄ. (Бутко в «Амкарі» на правах оренди.) Причому! Бойко і Коноплянка тільки рік тому переїхали до «Бешикташа» та «Севільї» відповідно, а Тимощук вже закінчив активну фазу кар’єри і фактично дограє. Тобто Зінченко – єдиний гравець, який не є власністю українських грандів/підграндків і який зараз у тому віці і у тій ситуації, коли може бути цікавий серйозним клубам.

А всі інші – грають вдома. Можливо, не менш талановиті вихованці того ж «Шахтаря» чи «Динамо». Але вони будуть боротися за золоті медалі чемпіонату України, а не чіплятимуться за життя в АПЛ. Хоча половині з них в українському футболі давно немає чого робити. Ну скажіть мені – що тут забули Ярмоленко і Ракіцький, Хачеріді і Будківський? І оця от ситуація, коли топ-клуби прив’язують своїх (чи чужих, але теж українських) вихованців до клубу золотими ланцюгами – вона просто нівелює всю роботу і всі перспективи для клубних академій.

Звісно, продавати гравців такого рівня і такого віку – це розписатися в тому, що чемпіонат України це таке ж болото, як і, скажімо, хорватська першість. Хоча, якщо прибрати алогічні гроші Ахметова і Суркіса, воно десь так і є. Але – спробуйте взяти і сказати, ще й уголос, що той чемпіонат, який ви в тому числі й створювали, пса вартий. Не вийде. Краще створювати ілюзію того, що у нас таки так, щось є, щось відбувається, он «Дніпро» в фінал Ліги Європи вийшов – і це типу логічне досягнення, а те, що цей же клуб за рік опинився на межі зникнення, це скоріше прикре непорозуміння.

А ілюзію треба купувати. Купувати красивим стадіонами і неприродно великими зарплатами для гравців. Їм же цього тільки й треба. (Треба пояснювати очевидне, чому грати в «Динамо» і «Шахтарі» значно комфортніше, ніж боротися за місце під сонцем десь в АПЛ чи Ла Лізі?) От і виходить, що академія працює, вихованці є – але все закінчується на рівні «Шахтаря» (в кращому випадку) або його сателітів (у випадку гіршому).

Зінченко ж зумів вирватися із цього замкненого кола. Якою ціною – ми ще побачимо, хоча це уже будуть розбірки між клубами. Але головне, що вирвався. І далі його кар’єра пішла так, як і має розвиватися кар’єра молодого талановитого футболіста. Пограв у посередній команді посереднього чемпіонату, впав у вічі (очевидно, через Євро, але туди ж треба було потрапити і там грати – а ми побачили, що його взяли на ЧЄ недаремно) топ-клубу. Пограє в оренді у чемпіонаті Нідерландів – так це навіть краще, ніж полірувати лавку в «МанСіті». ПСВ, якщо ви не забули, уже в груповому турнірі Ліги чемпіонів. Та й сама Ередівізіє – більш ніж гідний рівень.

Ну, і збірній радість – навколо Зінченка і так, і так треба було будувати нову, постфоменківську команду. А тут ще й такий злет (аби в голові не запаморочилося…) майбутнього лідера. Чим не плюс, який просто гріх не використати?

Був би цей трансфер плюсом і для вітчизняних клубів, для їх академій – якби власники погодилися із тією очевидною річчю, що як мінімум у нинішніх умовах українські клуби повинні продавати свої молоді таланти. Інакше вони тут так і пропадуть, овіяні безкінечними розмовами про можливі переходи до суперпуперклубів та чутками про їх космічну трансферну вартість…