Леоненко: То раніше Фоменко міг дати головою в табло. Причому воротарю

За чотири дні до старту Євро-2016 UA-Футбол поцікавився думкою щодо перспектив української збірної найекстраваґантнішого з вітчизняних футбольних експертів Віктора Леоненка. Віктор Євгенович дав вичерпну аналітику як стосовно тактики гри нашої команди, так і по кожному гравцеві зокрема. У визначеннях й епітетах найкращий футболіст України 1993-1995 років, як зазвичай, не стримувався. Тож, слово експертові.

Про тактику

- Попри переможні результати двох товариських матчів, якість гри нашої збірної мене стурбувала. Невже Албанія настільки сильна команда, щоб дозволяти їй сім разів бити по своїх воротах? Боюся, щоб ось цими сімома м’ячами у зустрічах з румунами й албанцями українці не вичерпалися. Бо забивали вони не завдяки, а всупереч. Відразу зазначи, що зичу збірній України на Євро-2016 успіху. Але то не означає, що маю команду облизувати. Для цього у нас на каналі є Вацко, а на підмогу приїде Левченко. Я кажу правду.

Збірна України грає, неначе мадридський «Атлетіко», тобто, прагне найперше розбити чужу гру, а попереду – як вийде, так вийде. 87 вишикуваних перед власними ворітьми «автобусів» – невже така гра може подобатися? Власне, саме з цих міркувань щиро дивуюся людям, які живуть в Україні і вболівають за «Атлетіко». То ж не футбол.

Андрій П’ятов

- Стан Андрія мені не подобається. На жаль, він схильний до емоційних зривів й іноді може перегоріти. Ці м’ячі у ближні кути в товариських матчах – дитячі, але добре, що вони пропущені зараз, а не у Франції. Завжди кажу, що у кожного воротаря є «місячні». Сподіваюся, у П’ятова вони минули разом із матчами проти Румунії та Албанії.

Денис Бойко

- Розмовляв з Денисовим татом незадовго до того, як мав відбутися перехід у «Бешикташ». Попереджував, що в Туреччині буде прижитися важко, що треба знати мову. Бойкові вартувало переходити в «Динамо». Але він зробив помилку і поїхав до Стамбулу.

Микита Шевченко

- Зважаючи, що у Фоменка існує майже табу на заміни й корективи до складу він вносить вкрай рідко, у Микити шансів зіграти на Євро майже немає. Хоча воротар Шевченко класний. Зрештою, як у П’ятов з Бойком. В Україні взагалі проблем з голкіперами немає. Ось наші тренери зациклилися на трьох вище перелічених, а я дивлюся на гру Леванідова й Новака у складі «Олександрії» і вважаю, що вони нічим не гірші. Та шансу проявити себе цим хлопцям не дають.

Артем Федецький

- Боєць і не більше. Може пробігти тисячу кілометрів. Але в обороні відверто слабкий, постійно втрачає позицію. Та ще й картки Артем постійно заробляє. Користь від Федецького може бути лише тоді, коли він бігатиме в атаку. Але з тактикою Фоменка сильно не набігаєшся. Та ще й Андрюшка не завжди віддає Артемові м’яч.

Євген Хачеріді

- Євген демонструє, що у нього як і у мене залізні нерви. Що б не говорили тренери, а він не реагує, виходить і грає. Складно Хачеріді в «Динамо». Видно, що грати він там не дуже хоче, що не знаходив спільної мови з напів-Бєсковим, як я називаю Рауля Ріанчо. Але навіть при тому Євген залишається найкращим оборонцем України. В горі він виграє все, завдяки довжині ніг не дає нападникам від себе втекти. Добре, що вже й картки Хачеріді тепер заробляє не так часто.

Олександр Кучер

- Найімовірніше, Олександр на Євро грати не буде. Стоппери «Шахтаря» люблять ходити в атаку. Для закритої манери Фоменка більше підходять класичні руйнівники. Кучер до таких не належить.

В’ячеслав Шевчук

- Слава теж боєць, а в грі на оборону за Федецького сильніший. Але вік… Зізнаюся, я б ліпше ставив Бутка.

Ярослав Ракицький

- Головна чеснота Ярослава – вміння віддати довгу передачу. Але в збірній України це не так важливо. То в «Шахтарі» Срна за дивним чи не дуже збігом обставин завжди на ці діагоналі на половині суперників встигає. Збірна ж вперед буде вибігати в заключній зустрічі з північноірландцями. І то в ліпшому разі.

Богдан Бутко

- Богдан швидко вибігає в атаки. На мій погляд, то гравець основи. На мій, але тренерський штаб вважає по-іншому.

Анатолій Тимощук

- Не знаю, за якими критеріями Анатолій потрапив до кінцевої заявки. В роздягальні потрібен дядько-наставник? А навіщо тоді Фоменко, навіщо Андрій Шевченко? Ми що для рекордів гравців у збірній тримаємо? Довго сміявся, коли Тимощук вийшов на 91-й хвилині зустрічі проти албанців. По-хорошому, кар’єру Анатолій мав завершити років п’ять тому. Але Тимощук не пішов досі і зайняв чиєсь місце. Малишев, Гусєв, Каменюка – всі вони були б для команди кориснішими, ніж рекордсмен.

Денис Гармаш

- Це недорозуміння. Денис начебто й непоганий футболіст, але грає так, як грати не треба. Довго тягати м’яч у середині поля не можна, а Гармаш щоразу робить по п’ять-шість дотиків. Справжня користь цього футболіста проявилася в матчах 1/8 фіналу Ліги чемпіонів, коли «Динамо» зустрічалося з «Манчестер Сіті». Дениса на фоні півоборонців «міщан» просто не було. Гармаш – найслабша у нашій збірній ланка.

Віктор Коваленко

- Мене здивувало, що Віктора ввели до складу збірної фактично в останній момент, лише після того, як він почав грати в основі «Шахтаря». Але ще по грі Коваленка в складі молодіжної збірної було видно, що то потенційний гравець основи національної команди. Однак тренери мусили дочекатися, поки піде з «Шахтаря» Тейшейра і Луческу почне ставити Віктора в основі «гірників». Зрештою, сумніваюся, що на Євро Коваленко гратиме дуже часто. І не тому, що Фоменко не любить «гірників», а любить динамівців. Михайлові Івановичу байдуже, хто який клуб представляє. Але в центрі поля він орієнтується на людей, які б відбирали. Тому цей трикутник утворять Степаненко, рибалка і Гармаш чи Сидорчук, а не Степаненко, Малишев і Коваленко, як то напрошувалося б.

Руслан Ротань

- Хороший гравець, здатний вміло виконувати «стандарти», але маю сумніви, що Фоменко його виставлятиме. Нашому тренерові в середині поля потрібні «олені». А Ротань – гравець творчого плану.

Тарас Степаненко

- У мене до Тараса прохання те саме, що й до Федецького з Ротанем – не заробляти дурних карток. Все інше – гра вгорі, внизу, вміння страхувати – у Степаненка є.

Олександр Зінченко

- Про можливості Олександра знаю рівно стільки ж, скільки й Фоменко. Тобто, не знаю нічого. Робити висновки на основі товариських матчів не буду.

Сергій Рибалка

- Сергія в заявці не мало бути взагалі. Навіть Ігор суркіс, що робить йому честь, визнав, що Малишев наразі виглядає сильніше. Рибалці для такої позиції бракує зросту, щоправда, з огляду на стиль гри команди, вести силову боротьбу, мабуть, не доведеться. Півоборонці бігатимуть за м’ячем і суперниками у своїй зоні. Крім того, Рибалка – гравець підлуватий, любить бити ліктями. Сподіваюся, арбітри цього не помітять.

Сергій Сидорчук

- Боєць, але проблема в тому, що грає Сергій надто брудно. Зрештою, то проблема не лише його, а й більшості наших збірників. Майже всі відбори вони здійснюють лежачи, стеляться у підкатах, які далеко не завжди є технічно досконалими. Вмикати мізки, намагатися прочитати момент, підштовхнути суперника так, щоб цього не побачив суддя, Сидорчук не вміє.

Олександр Караваєв

- Олександр вміє грати і грає, він добре біжить. Видно, що в хлопця в мізках є сіра речовина. Таким футболістам треба довіряти більше, однак тренер збірної боїться дати Караваєву вдосталь часу навіть у товариських матчах.

Андрій Ярмоленко

- Андрієві потрібно продаватися. Але як? Він не проти «Говерли» гратиме, а випадкові голи, якщо вони й будуть, не допоможуть. Треба враховувати, що контракт Ярмоленка з «Динамо» розрахований на п’ять років. Отже він дорого коштує не стільки завдяки рівневі гри, а через те, що пов’язаний з «Динамо» тривалою угодою. Щоб знайшлися бажаючі заплатити за Андрія ті гроші, яких за нього просять, він має на Євро продемонструвати щось особливе. В Ярмоленка є техніка, але він перетримує м’яч. Ці 20 дотиків і переміщення поперек поля в сучасному футболі не потрібні нікому.

Євген Коноплянка

- Євген так само як і Ярмоленко зовсім не вміє грати головою, але в порівнянні з Андрієм швидший і талановитіший. Хоча в основі «Севільї» Коноплянці заважає заграти спільна з Ярмоленком вада. Емері не любить, коли з м’ячем возяться. Крім того, Коноплянка не любить і не вміє грати у відборі.

Євген Селезньов

- То ж не секрет, що до заявки Євген потрапив завдяки тому, що за нього тренерів впрошували окремі футболісти. Вважаю, що Селезньов заслуговував би на місце у складі. Але корисним цей нападник може бути лише тоді, коли будуть атаки. Селезньов не здатен втекти від оборонців, але знає, де знаходитися і завдяки цьому відчуттю він забив чимало голів у торішній Лізі Європи.

Роман Зозуля

- Селезньов виглядає цікавіше, але в основі однак гратиме Роман. Вся енергія Зозулі іде на суперечки з арбітрами. Натомість голів мало. Три голи за сезон – вже неабиякий успіх. Та й то Романові треба віддавати виключно на голову, бо ногами він грати не вміє.

Пилип Будківський

- Я Пилипа називаю транжирою. Забагато моментів не використовує. Для збірної він трохи сируватий. Його позитивна риса – вміння поборотися вгорі. Негатив – Будківський вже навчився валятися на газоні так, наче Мілевський чи Ярмоленко.

Олег Гусєв

- Досі не збагну, яким чином Олег опинився поза заявкою. Відмовлятися від людей, які пройшли з ним тривалий шлях – то на Фоменка не схоже. Втім, нам ніхто нічого не пояснює. То на Заході тренери збирають прес-конференції і пояснюють, чого не вистачило тому гравцю чи іншому. У нас – мовчанка. Збірна України - то СБУ. Лише журналісти радіють. Цю тему вони залюбки обсмоктують понад тиждень. Все читається, бо люди здивовані. А де істина? Ось у UA-Футболі була версія, що Гусєва відчепили, бо він кричав на молодих «гірників». Так то ж нормально. На те й старші футболісти. Та ще й часу до старту Євро залишилося небагато. У такий час усі заведені, всі кричать.

Максим Малишев

- Найкращий, з моєї точки зору, опорний хав України. Причому, таким Максим був ще до переходу в «Шахтар», виступаючи за «Зорю». Вважаю, що в нашій збірній півкоманди слабші за Гусєва і Малишева.

Артем Кравець

- То не нападник. Артем дає об’єм, виконує багато бігової роботи. Але його потрібно перевести в центр оборони чи в опорну зону, тобто, вчинити так, як свого часу вчинив Валерій Лобановський з Андрієм Гусіним.

Михайло Фоменко

- Боягузлива манера керівництва Михайла Івановича мене дивує. Знаю Фоменка уже майже чверть сторіччя, пам’ятаю, як він міг дати головою по таблу. І не кому небудь, а воротареві. Нині збірною керує немов зовсім інша людина – м’яка, нерішуча, обережна.