Туреччина - Хорватія 0:1. Картаті принци і скинутий Імператор

Париж, "Парк-де-Пренс"

Головний арбітр: Юнас Ерікссон (Швеція)

Туреччина - Хорватія 0:1

От як буває – починалося все досить рівно і гостро, можна навіть сказати, нервово. А у підсумку виявилося, що ніяка це не гра двох рівних команд. А мінімальний результат нехай нікого не уводить в оману – збірна Туреччини була від нічиєї на такій же відстані, як вчорашні російські уболівальники від Нобелівської премії миру. І де ті золоті роки тренерського генія Фатіха Теріма. Принаймні, у порівнянні із іншим ветераном цеху, Ангелом Йорданеску, «Імператор» і його команда сьогодні виглядали дуже слабко. Можливо, найслабше на турнірі.

Хоча, повторюся, початок був – мов крицевий двосічний меч. Турки відповідали атакою на атаку і навіть намагалися ударом на удар. Хоч і з далекої відстані – бо Хорватія грамотно закривалася, дозволяючи суперникам бити хіба що з-за меж штрафного. Самі ж «картаті» провели розвідку боєм, кілька разів прошили оборону османів наскрізь, та обмежилися лише таким от попередженням про наміри.

А далі пішла, як люблять казати деякі колеги, суто британська гра. Чи не кожну атаку балкарці завершували навісом з флангу і спробою пробити головою. Тобто спроби були якраз у кожному моменті, а от до удару доходило значно рідше. У одній атаці номінальні гості тричі навішували, перетворивши навіс в удар лише останнього разу – та й то захисник підставив ногу під кивок Манджукіча.

У турків було пару схожих моментів, але грати «в англійців» вони не ризикнули – і грали у свою гру. Хоча свій єдиний гольовий момент створили саме через навіс. Генюл закинув, Тосун дістав головою, переправивши у площину воріт. Пардон, площину Субашича.

Отак і грали команди – до середини першого тайму уже чітко визначившись із першим і другим номерами на полі, із навісами у виконанні одних і майже нічим у виконанні інших. Дійсно, невиразність – це друге ім’я збірної Туреччини у цьому поєдинку. Не було за що й оком зачепитися, не кажучи вже про турнірну таблицю. Невже думали «на дурника» спіймати візаві? Цікава логіка…

Ні, от чим запам’ятається турецька збірна – так це грубою грою. І нібито нічого особливого не сталося – хіба що Чорлуці голову розбили, що він разів п’ять під час матчу залишав межі поля, знов і знов зупиняючи кров і забинтовуючи маківку. Але виставити лікті для команди у червоному було, як нам з вами висякатися. Поклавши зусилля на зруйнування чужої гри, свою Терім і компанія так і не продемонстрували – тому правильно буде сказати, що результат знаходився у руках, точніше, ногах хорватських гравців. Ну, і рукавицях Волкана.

Хоча у ситуації з голом і він не допоміг. Хтозна, чи й зумів би – в усякому разі, із такою реакцією точно ні. А так нічого страшного в ударі Модріча не було – тільки красота і ефектність. Добре м’яч на ногу ліг Луці, та й без фарту не обійшлося, як часто буває у таких голах. У Баделя в першій половині тайму був трудові ший момент, та Бабаджан правильно вибрав позицію.

В другому таймі, на його початку, був період, коли здавалося, що турок зараз загонять під плінтус. Срна зі штрафного розстріляв перекладину, а затурканий варіантами удару Волкан навіть і не рипнувся – полети м’яч трошечки нижче, і матч можна було закінчувати. Ще один момент капітан «картатих» не використав у своєму УПЛівському стилі – принаймні, такі удари низом повз ближній кут доводилося бачити у нього не раз і не два.

Потім поступово балканці відійшли від гри через навіси, хоча час від часу використовували цей елемент – та він уже не був єдиним і неповторним. Пішли, наприклад, низові простріл – один такий Брозовіч уже майже переправляв у кут, та кількох сантиметрів не вистачило для нормального контакту з м’ячем.

Що у Теріма? Імператор замінив капітана. Не скажеш, що Туран провів найгіршу серед усіх партнерів гру – але від нього і очікували більшого. Не пішло. Трохи пізніше вийшов юний, без копієчки 19-річний талант Мор (щойно з Данії в «Борусію» дортмундську перейшов), він і створив ефектним пасом п’яткою одну-єдину гостру атаку. Правда, це було уже в кінці матчу – і завершилася вона всього-навсього ударом зі штрафного в руки голкіперу.

Хорвати ж і перекладину розстрілювали, і Бабаджана (Перішич, до речі, встиг і так, і так відзначитися) – але більше одного голу не забили. Іноді в таких матчах буває, що суперник перед фінальним свистком вимучує один гол – і вся супергра виявляється пса варта. Але це був не той випадок. У Туреччини не вистачило сил навіть на таке. Поки що на них боляче дивитися, а за хорватами навпаки – цікаво буде поспостерігати. Не фаворити – але хто б про греків 12 років тому подумав, еге ж? Та й кадрами Бог «картатих» не обділив.