Англія - Ісландія 1:2. Brexit!

Ніцца. "Альянц Рів'єра"

Головний арбітр: Дамір Скоміна (Словенія)

Англія - Ісландія 1:2

Ну що ж. Нарешті ми й дочекалися того дня на Євро-2016, про який будуть згадувати і через роки, десятиліття. Два матчі 1/8-ї, два різні поєдинки – але які! Чемпіон склав повноваження, повністю програвши головному тепер фавориту турніру. А в другому матчі, про який ми й поговоримо, «теж ніби фаворит» нічого не зміг зробити із головною тепер сенсацією Євро.

Та починалося все більш ніж чудово. Уже на третій хвилині Стерлінг, появу якого у стартовому складі багато хто сприйняв як вияв божевілля чи маразму Ходжсона, відгукнувся на діагональну передачу Старріджа і заробив пенальті. Руні пробив сильно, точно в кут – стрибок Хадльдоурссона не врятував ісландців. На 34 секунди здалося – все, вони посипалися, тепер англійцям можна буде брати їх голим руками. Але…

Чому рівно 34 секунди? Бо саме стільки пройшло від відновлення гри до першого голу Ісландії. Аут полетів точно в штрафний, Арнасон головою скинув м’яч вниз, ближче до воріт, а там захист «левів» проґавив того Сігурдссона, що Рагнар. Харт тільки руки розставив – але м’яч полетів нижче. І точно в сітку.

І отак от, ніби нічого й не трапилося – що 0:0, що 1:1, різниці аніяковісінької – матч продовжився. Продовжився перевагою англійців, ті одного разу навіть рознервували ворожий захист аж до моменту у Делле Аллі – вище воріт, але небезпечно. Одним словом, Англія тримала гру у своїх руках. А коли на секунду випустила – моментально отримала другий гол. Отримала банально і бездарно (зі свого боку), пропустивши момент прямо по центральній вісі. А потім ще й Харт не зумів витягти удар Сігторссона – м’яч пролетів у нього під пахвою.

1:2 – це уже було серйозно. Звісно, до кінця гри залишалося більш ніж півтора тайми. Звісно, перевага більш ніж упевнена – як мінімум у володінні м’ячем – була на боці збірної Англії. Але до перерви британці зуміли створити лише один гострий момент, коли ісландський кіпер витягнув з-під перекладини удар Кейна. І все. Ісландська машина працювала як годинник – чітко, злагоджено, змушуючи суперника довго розігрувати м’яч без просування уперед, а якщо і з оним, то без загострення. Крім того, ісландці і самі примудрялися ходити в атаку – хоча б для того, аби відвести гру від своїх воріт.

В перерві Ходжсон зробив першу заміну, але вихід Вілшира нічого особливо не змінив. А коли на 55-й хвилині все той же Рагнар Сігурдсон ударом через себе мало не забив третій гол – Харт молодець, зорієнтувався в епізоді і устиг помітити момент удару, – англійці, скажемо прямо, занервували. І збилися на банальну навалу. Що ж, варіант «перетиснути суперника» теж має місце у футболі – і часто приносить результат. Але сьогодні проти навали був налагоджений механізм.

Тому нічого у Англії не виходило. Відсоток володіння м’ячем трохи знизився, але ісландці не поспішали розкриватися – хоча в контратаки бігали залюбки і намагалися мало не кожну завершуват ударами по воротах. На 83-й хвилині капітан північної збірної Арнасон мав завершувати гру, але його удар після знущання над Вілширом Харт все-таки витягнув з ближнього кута.

В кінці матчу замість Руні вийшов Рашфорд, він і Варді, який з’явився трохи раніше, мали свої напівмоменти під час фінального штурму. Та маленька, але горда Ісландія вистояла. І уперше в своїй історії (для неї на цьому Євро все – уперше, але ж не відзначити таку подію просто не можна) вийшла до чвертьфіналу. А от її тренер, Ларс Лагербек – не уперше. 2008-го він вивів до чвертьфіналу Євро (тоді це був перший раунд плей-офф) рідну збірну. І ось другий, ще сенсаційні ший візит на такий рівень.

Порядок побив… навіть не клас, а пиху. Англія продовжила свою історію невдач, що тягнеться уже двадцять років – і двічі за кілька днів вилетіла із двох європейських структур (спочатку референдум про вихід із ЄС, тепер копняк на Євро). Ісландія ж святкує. І має повне право – попри те, що в цій країні немає клубів-учасників групового турніру Ліги чемпіонів, а в складі збірної грають гравці максимум «Кайзерслаутерна», «Удінезе» і «Кардіфф Сіті».