Шлях до Парижу. Стратегічний розрахунок Сантуша

Для спраглого до сенсацій «піплу» Євро-2016 завершений. Збірна Вельсу без Арона Ремзі і Бена Девіса нагадувала популярний років тридцять тому дитячий велосипед «Зайчик», у якого зламалися два допоміжних коліщатка і постійно злітав ланцюг. Їхати наче й можна, але постійно доводилося зупинятися, щоб виправляти несправність та ще й робити поправку на тарахкальця по боках. Натомість той, з ким намагаєшся ганятися на рівних, має дорослого і цілком справного ровера.

Проблеми зі складом, звісно, були й у Фернанду Сантуша. Але не співставні з валлійськими. Бо Пепе – персона в побудовах оборонної гри ключова, однак його відсутність з Бруно Альвешем і Рікарду Карвалью в резерві виглядає якщо й не зовсім непомітною, то близькою до того. Принаймні, з суперником, уся гра якого закручена навколо одного футболіста.

Ґарет Бейл, безперечно, геній, але самотужки, без якісної, а не старанної підтримки з глибини, йому переграти таку організовану команду як португальська складно. Про що говорив бельгієць Аксель Вітсель відразу після фінального свистка поєдинку 1/4-ї проти Вельсу? «Ми зробили помилку, що зосередилися лише на Бейлі і Ремзі». То ж бо й воно – зосередилися на двох людях, а інші цим скористалися.

Португальці Бейла тримали так само удвох-утрьох. І з завданням впоралися. Ґарет якщо й бив, то максимум метрів з 30-ти, самотужки обіграти суперників за рахунок швидкості шансів не мав, бо бракувало вигадливого групового маневру, який у попередніх матчах забезпечував футбольний інтелект Ремзі. Чи міг Бейл виступити пасувальником сам? Ні, бо він – плеймейкер, людина, яка веде гру, але не деспетчер, не футболіст, який віддає передачі і відповідає за напрямки атаки.

На фоні Ремзі відсутність стоппера Бена Девіса, звичайно, настільки катастрофічною не виглядала. Втім, то лише відносно і не у випадку, коли протистоїш атаці з одним із найкращих нападників світу на чолі. Кремезний Джеймс Коллінз, може, замінити Девіса безболісно й здатен, але не в цій ситуації, коли йому для злагодженості з Ешлі Вільямсом та Джеймсом Честером бракувало стабільної практики. Зрештою, якби не окремі дрібниці, гру Коллінза проти португальців можна було б вважати бездоганного. Та у тому й річ, що ці «дрібниці» вплинули на результат. В епізоді, коли Нані забивав Вейну Геннессі вдруге, Джеймс затримався на якісь сантиметрів, але цієї похибки вистачило, щоб суперник уник офсайдної пастки і підкоригував простріл Кріштіану Роналду у ворота.

Сам португальський капітан після матчу сказав, що гра його збірній на цьому турнірі тривалий час не вдавалася, але поступово команда оберти набирає. Складно сказати, чи то справді так. Адже навіть на тлі Вельсу з його серйозними кадровими труднощами португальці створили обмаль моментів. Здобути першу в шести матчах перемогу в основний час команді допомогло не тривале домінування, а не системний тиск на ворота Геннессі, перед яким суперники не встояли, короткотерміновий спалах довжиною в три хвилини. Обидва голи стали наслідком високої індивідуальної майстерності Роналду, його вміння зависати в повітрі і витискати з мінімуму максимум.

Проте в решту часу португальці грали у звичній для себе на цьому турнірі закритій манері, радше вичікуючи на помилки суперника, ніж намагаючись створити йому труднощі самотужки. Винятком у цьому аспекті міг би слугувати лише перший поєдинок збірної Португалії на Євро-2016 проти ісландців, у якому команда Сантуша володіла серйозною перевагою й організувала поруч із ворітьми Галльдоурссона вдосталь гольових ситуацій. Інша річ, що реалізація тоді підвела. Втім, підозрюю, грати надалі закритіше наставника португальців змусило далеко не невміння нападниками використовувати моменти, а стратегічні інтереси, розрахунок на весь турнір.

Португалія, намагаючись витрачати для досягнення мети ресурсів рівно стільки, скільки їх потрібно для виходу в наступну стадію, зіграла, може, аж занадто прагматично. Бо ж після феєричної нічиєї в зустрічі з угорцями приховані фаворити Євро висіли на волосині від невиходу з групи. Проте в плей-оф португальці вже не ризикували. Вони контролювали ситуацію в кожному з трьох поєдинків – спершу втягнули у в’язке болото позиційної боротьби зазвичай гостроатакувальну Хорватію, потім домучили виснажену вже після поєдинку 1/8-ї Польщу й нарешті грамотно скористалися з кадрових труднощів Вельсу.

Втім, для перемоги над німцями чи французами у фінальному поєдинку одного лишень холодного розрахунку може виявитися недостатньо. Потрібна якась родзинка і може саме її Сантуш до головного в тренерській кар’єрі двобою й приховує. Бо ж ресурси у португальського тренера такі, що вигадати щось можна.