Italiano vero. Що відбувається з Ювентусом?

UA-Футбол представляє черговий матеріал рубрики Italiano vero.

"Поверніть нам Юве!". Саме з таким заголовком вийшла в неділю провідна туринська спортивна газета Tuttosport. І туринців можна зрозуміти: одне очко після трьох турів (а могло не бути взагалі жодного) – далеко не той результат, який вони звикли бачити у "Старої синьйори". Та що там звикли – востаннє "Ювентус" подібним чином стартував аж у сезоні 1968-1969, тому більшість прихильників чинного чемпіона Італії вперше бачать таку ганьбу на власні очі.

Але давайте спробуємо поглянути на ситуацію спокійно, без емоцій. Розібратись, так би мовити, в причинах того, що відбувається з фіналістом останнього розіграшу Ліги чемпіонів і подумати, які наслідки це може мати для нього у поточному сезоні і в перспективі.

А причина бачиться одна і вона досить тривіальна – "кадри вирішують все". Влітку "Ювентус" залишили Андреа Пірло, Артуро Відаль і Карлос Тевес. На перший погляд нічого катастрофічного статись не повинно було, адже Поль Погба (головна зірка "Старої синьйори") залишився. Але це лише на перший погляд. Якщо ж розібратись по суті, то команда відразу втратила всю центральну вісь. Відаль і Тевес взагалі були лідерами "Ювентуса" в минулому сезоні, а Пірло хоч і не відігравав таку важливу роль, як раніше, але був беззаперечним гравцем основи і разом з Відалем складав стержень того славного туринського ромба, який наводив жах на всю Європу.

Звичайно, як і будь-який клуб, що претендує на приставку "супер", "Ювентус" одразу ж подбав про достойні заміни. Замість одного Карлоса Тевеса команду поповнили Маріо Манджукіч, Пауло Дібала і Сімоне Дзадза. Заміну Артуро Відалю спочатку вирішили шукати серед внутрішніх резервів (Поль Погба, Роберто Перейра, Стефано Стураро), але масовий травматизм опорних півзахисників сплутав усі карти, тому довелося в екстреному порядку підсилюватись Ернанесом і Хуаном Куадрадо.

Опорну зону планувалось закрити гравцем збірної Німеччини Самі Хедірою, однак він травмувався задовго до початку сезону. Тоді довелося награвати на цій позиції Клаудіо Маркізіо, який раніше частенько підміняв Андреа Пірло. Але й він травмувався напередодні першого туру, а придбати в пожежному порядку Юліана Дракслера чи Акселя Вітселя не вдалося. Отож, внаслідок травми Маркізіо команда не лише позбулася останнього номінального опорного півзахисника, але й не дорахувався півзахисника правого.

Тобто, втративши трьох ключових гравців основи, Массіміліано Аллегрі з певних причин не зміг замінити їх точково, тому в екстреному порядку змушений був повністю перебудовувати гру своєї команди. В перших двох турах він вимушено повернувся до старої тактичної схеми 3-5-2, яку йому колись залишив у спадок Антоніо Конте (на щастя, центральні захисники всі були здорові, хоч до їх форми на старті сезону також питань вистачає). Причому, на флангах півзахисту грали номінальні захисники Штефан Ліхтштайнер і Патріс Евра. В центрі ж поля лише Поль Погба залишився на своєму звичному місці, тоді як замість Клаудіо Маркізіо справа грав Роберто Перейра (проти "Удінезе") і Стефано Стураро (проти "Роми"), а на місці опорного півзахисника вийшов Сімоне Падоїн.

Всі вони хороші хлопці, але трохи не того рівня, щоб виходити одночасно на футбольне поле. Принаймні, на даному етапі розвитку кар'єри. Падоїн настільки універсальний, що за великої необхідності і у ворота зможе стати – такі футболісти чудово підходять для виходів на заміну по ходу матчів, або для підміни на матч-два дискваліфікованих гравців, але не для повноцінної гри упродовж тривалих періодів. Стураро лівша і на правому фланзі йому грати не дуже комфортно, а Перейра хоч і прогресує семимильними кроками, але до повноцінного гравця основи ще не доріс.

Плюс Поль Погба дещо розгубився у новій компанії. Погодьтесь: грати поруч з Падоїном і Перейрою – далеко не те ж саме, що з Пірло і Відалем. До того ж, цілком можливо, молодий француз ще не відійшов від тої уваги, яка була прикута до нього у трансферне міжсезоння.

Все це, плюс травма Альваро Морати і жахлива ігрова форма Маріо Манджукіча призвели до того, що в перших двох матчах "Ювентус" не здобув жодного очка. Звісно, тут також мав місце елемент випадковості: програвати "Удінезе" на своєму полі було зовсім не обов'язково навіть у такому стані (до того ж туринці майже весь матч провисіли на воротах суперника, змарнували купу нагод і пропустили єдиний гол у контратаці), а поразка від "Роми" на виїзді з мінімальним рахунком сама по собі не є чимось ганебним навіть для "Ювентуса". Але коли не щастить – то вже не щастить у всьому.

Я не дарма відокремив перші два матчі від гри проти "К'єво". По-перше, між ними пройшло два тижні часу – травмовані могли відновитися, а новачки притертися. А по-друге, в цей період відбулось підсилення команди Хуаном Куадрадо, Ернанесом і Алексом Сандро (до речі, придбання останнього заслуговує окремої розмови – позиція лівого захисника була самою проблемною для "Ювентуса" в минулому сезоні і ось її суттєво підсилили).

Найголовнішим для Аллегрі було те, що лікарі поставили на ноги Клаудіо Маркізіо, що одразу ж дозволило тренеру повернутись до своєї улюбленої тактичної схеми 4-4-2 з ромбом у півзахисті (її ще малюють, як 4-3-1-2). Маркізіо з Ернанесом сформували центральну вісь, а Перейра зі Стураро зіграли, відповідно, справа і зліва від них. Однак, радість тренера була нетривалою – Клаудіо травмувався ще у першому таймі і знову довелось вигадувати велосипед.

Але попри те, що вдалого результату досягнути не вдалося (а "Юве" у матчах з такими суперниками цікавить лише перемога), гра команди залишила досить приємне враження. Та й статистика досить красномовна: 61,3% володіння м'ячем (проти 38,7% у суперника), 18 ударів по воротам, з яких 7 у площину воріт і 1 у каркас (проти 10 у "К'єво", з яких лише 2 у площину). Тобто, це не "Мілан" останніх років, який втрачав очки, граючи на рівних з середняками та аутсайдерами Серії А. У нинішнього "Ювентуса" присутні всі ознаки тимчасовості невдач і є всі передумови для відносно швидкого виходу з кризи.

Можливо, поточний сезон врятувати вже й не вдасться, бо в історії Серії А ще не було випадків, коли чемпіоном ставала команда з одним очком після стартових трьох турів. Але місце у Лізі чемпіонів на сезон наступний – цілком реальна задача навіть з огляду на сьогоднішню турнірну таблицю. Адже рано чи пізно фактично заново сформована команда зіграється, травмовані гравці відновляться, а Поль Погба віднайде втрачену впевненість у собі.

Підсумовуючи можна сказати, що продавши трьох, хай навіть лідерів, "Ювентус" сконцентрувався на тому, що у футбольних колах має назву: "поглиблення складу". Замість кожного втраченого футболіста було придбано одразу по кілька якісних новачків, половина з яких можуть підсилити команду тут і зараз, а інша половина – стати зірками у найближчому майбутньому. Якщо Пауло Дібала, Сімоне Дзадза і Даніеле Ругані (а також "старожили" Поль Погба, Стефано Стураро і Роберто Перейра) продовжать прогресувати у тому ж темпі, то за рік-два у "Ювентуса" буде один з найсильніших складів у Європі.

А в цілому "Стара синьйора" демонструє стабільний і поступовий розвиток. Антоніо Конте зібрав команду, яка зуміла повернути в Турин Скудетто і чотири роки впевнено його утримувати. Массіміліано Аллегрі цю команду трохи модернізував, але щоб ставити перед собою серйозні задачі на євроарені (наступний щабель клубного розвитку) цього виявилось замало і в клубі затіяли серйозну реконструкцію (тільки не треба називати це все перебудовою). Чим все закінчиться – будемо бачити. А поки що підстав для паніки і голослівних #зрада і #всепропало немає – в біло-чорному Турині все лише розпочинається.

Запитання автору ви можете задати на конференції.