Italiano vero. Клаудіо Раньєрі - тренер з почуттям виконаного обов'язку

UA-Футбол представляє черговий матеріал рубрики Italiano vero.

Не так давно ми розповідали про італійських тренерів, які відзначились роботою на чолі національних збірних різних країн. Аналогічний матеріал про алленаторе, які досягли певних успіхів на чолі іноземних клубів також планується, але трохи згодом. А сьогодні хотілось би зупинити свою увагу на одному з них – Клаудіо Раньєрі. Тим більш, є чудовий привід – його "Лестер" нещодавно сенсаційно став чемпіоном Англії.

Взагалі, головний тренер – це така посада, на яку або сипляться всі прокльони у разі провалу, або ллються звуки фанфар у разі тріумфу. Раньєрі за свою тривалу тренерську кар'єру встиг по кілька разів пережити як одне, так і інше, але лише зараз він у повній мірі відчув, що це таке – бути тріумфаторм світового масштабу. Як то кажуть: хто працює, той має. Можна навіть сказати, що до цього успіху він йшов все життя.

Взагалі, тренерська доля Клаудіо Раньєрі досить цікава, дуже неоднозначна і до останнього часу справляла враження певної недосказаності. Не один раз він впритул підходив до вершини, але кожного разу чогось бракувало. І лише зараз, на 65-му році життя, планети нарешті встали саме так, як потрібно.

Тренерській кар'єрі, як і годиться, передувала досить тривала, хоч і малоуспішна кар'єра футболіста. Будучи вихованцем "Роми", саме у її складі він дебютував у дорослому футболі, але дуже швидко стало зрозуміло, що рівень футболіста і клубу трохи не відповідають один одному. Так Раньєрі опинився у "Катандзаро" (не в тому, за який зараз виступає Олександр Алієв, а в італійському), де й провів цілих вісім сезонів. Потім були "Катанія" і "Палермо", завершення кар'єри футболіста у віці 34-х років з подальшим стартом тренерської кар'єри. Що цікаво, розпочинав Раньєрі на позиції форварда, але ще на молодіжному рівні перейшов у захист.

Стартував молодий тренер, як водиться, з низів, зате одразу з посади головного тренера. Назви "Вігор Ламеціа" і "Кампанія-Путеолана" навряд чи хоч щось скажуть пересічному футбольному уболівальнику навіть в Італії, що вже казати про наші широти. Перших Раньєрі за рік вивів з Міжрегіонального чемпіонату в Серію С2, а з другими за такий самий проміжок часу вилетів з Серії С1 до Серії С2.

Однак, локальна невдача не завадила подальшому росту перспективного тренера. В 1988-му році він очолив "Кальярі" з Серії С1 і за два сезони вивів його до Серії А (попутно вигравши Кубок Серії С), а на третій зберіг прописку в елітному дивізіоні. Після цього на Раньєрі, нарешті, звернули увагу великі клуби – влітку 1991-го він очолив пост чемпіонський "Наполі", який сходу повернув у єврокубки, зайнявши четверте місце в Серії А. Однак наступний сезон не задався і після домашньої поразки від "Мілана" у 9-му турі (1:5 з покером Марко ван Батена) Раньєрі було звільнено.

Нічого не поробиш – довелося знову робити крок назад для чергового розбігу. В 1993-му Раньєрі очолив "Фіорентину", яка саме перебувала в Серії В, і одразу ж виграв з нею другий дивізіон, тріумфально повернувшись до еліти. Від команди, в якій грали Франческо Тольдо, Руй Кошта і Габріель Батістута багато очікували, але Раньєрі зумів її привести лише до кубкового дублю в 1996-му році, вигравши Кубок і Суперкубок Італії. Що стосується Серії А, то у сезоні 1995-1996 його "Фіорентина" тривалий час вела вперту боротьбу з "Міланом" за лідерство, але на фініші сезону посипалась і посіла підсумкове четверте місце. Ще через рік було вже дев'яте місце і нашого героя попросили поступитися місцем для Альберто Малезані.

Так Раньєрі опинився в Іспанії, де спочатку за два сезони в "Валенсією" виграв Кубок короля і вивів її до Ліги чемпіонів, а потім сезон безславно тренував столичний "Атлетіко".

А однією з найяскравіших сторінок тренерської біографії Клаудіо Раньєрі була робота з лондонським "Челсі". Прийнявши команду в 2000-му році, він в 2003-му зайняв з нею четверте місце, яке давало право грати у Лізі чемпіонів. Одночасно з цим клуб опинився на грані банкрутства і його залишили ряд провідних футболістів. В останній момент врятував ситуацію російський мільярдер Роман Абрамовіч, який придбав "Челсі", погасив усі борги і виділив космічну на ті часи суму на трансфери.

"Я найщасливіший тренер на планеті. Роман Абрамовіч запитав у мене, яких футболістів потрібно придбати і я дав йому список на кілька десятків прізвищ. Але я не думав, що він купить їх усіх!" – роздавав італієць емоційні інтерв'ю наприкінці літа 2003-го.

Однак, у комплекті з казковими умовами тренер отримав і не менш казкові вимоги: чемпіонство в Англії і перемога у Лізі чемпіонів у першому ж сезоні. І хоч Раньєрі був близьким до завоювання обох титулів, але зазнав фіаско на всіх фронтах (друге місце у Прем'єр-лізі і виліт у півфіналі Ліги чемпіонів від "Монако") і влітку 2004-го був звільнений заради призначення молодого і перспективного Жозе Моуріньйо.

Сам Раньєрі, тим часом, знову очолив "Валенсію", з якою сходу виграв Суперкубок УЄФА, однак через незадовільні результати у Прімері був звільнений ще до завершення сезону, після чого вирішив трохи відпочити від футболу.

Майже дворічну перерву перервало запрошення від "Парми" в лютому 2007-го, з якою Раньєрі фінішував на досить пристойному як для тієї команди 12-му місці і отримав пропозицію очолити "Ювентус", що саме повернувся з Серії В. "Стара синьйора" під керівництвом нашого героя у перший же сезон посіла третє лігочемпіонівське місце і впевнено йшла на повторення цього досягнення у наступному сезоні, але клубним босам цього виявилося замало і в середині травня вони відсторонили Раньєрі від роботи, а в серпні взагалі достроково розірвали з ним контракт.

Потім була "Рома" – рідний клуб Клаудіо Раньєрі. І все наче складалося добре, але знову дорогу нашому герою перейшов Жозе Моуріньйо. Його "Інтер" в сезоні 2009-2010 виграв всі турніри, в яких приймав участь, у тому числі чемпіонат Італії, випередивши "Рому" Клаудіо Раньєрі всього на два очка і Кубок Італії, обігравши "Рому" в фіналі. І хоч влітку 2010-го Моуріньйо залишив Серію А, довести "Рому" до логічного Скудетто Раньєрі не зумів – в лютому наступного року він подав у відставку після поразки від "Дженоа" з рахунком 3:4, при тому, що його команда перемагала по ходу матчу 3:0.

Після "Роми" Раньєрі недовго потренував кризовий "Інтер" (між Джан П'єро Гасперіні і Андреа Страмаччоні) і подався на Лазуровий берег, де влітку 2012-го очолив "Монако". Монегаски тоді саме грали в Лізі 2, але під керівництвом Раньєрі сходу піднялись до Ліги 1 і в перший же сезон вели боротьбу з ПСЖ за чемпіонство, яка завершилась для них підсумковим другим місцем.

За вже недоброю традицією такий результат не сподобався керівництву клуба і влітку 2014-го Раньєрі було звільнено, після чого він невдовзі очолив збірну Греції. Це була перша його робота зі збірною і завершилась вона повним провалом: одне очко в стартових чотирьох матчах відбіркового турніру до Євро-2016 і програш збірній Фарерських островів греки не змогли пробачити італійському тренеру і через чотири місяці після призначення його відправили у відставку.

Подумуючи про завершення кар'єри, влітку 2015-го наш герой погодився очолити скромний англійський "Лестер", якому пророчили боротьбу за виживання з невдалим її підсумком. Однак "Лиси" з першого ж туру взялися перемагати, на початку січня одноосібно очолили турнірну таблицю, а за два тури до фінішу взагалі достроково стали чемпіонами Англії.

Про це досягнення "Лестера" і Раньєрі вже було багато сказано слів та написано матеріалів і, цілком можливо, буде знято не один фільм, адже тема справді того варта. Мораль же цієї статті в іншому: ніколи не знаєш – де знайдеш, а де втратиш.

Хто б міг подумати, що саме зі скромним "Лестером" тренер з 30-річним стажем досягне того, чого не зміг досягнути з "Фіорентиною", "Челсі", "Ювентусом", "Ромою", "Інтером" і "Монако"? При цьому Раньєрі важко назвати недооціненим тренером – за свою кар'єру він мав не одну нагоду продемонструвати свій талант у топ-клубах і виграти по-справжньому важливі трофеї. Однак, постійні зупинки за крок до мети надійно закріпили за ним реноме тренера-невдахи. І цей тріумф з "Лестером" став тією самою мажорною нотою, яка дозволить йому рано чи пізно піти на пенсію з високо піднятою головою і відчуттям виконаного перед історією обов'язку.

Запитання автору ви можете задати на конференції.