Про Женю - тільки хороше. Як Коноплянка обживається в Іспанії

На жаль, через травму Євген Коноплянка не зможе допомогти збірній України в найближчих товариських матчах. UA-Футбол рецензує його перший етап кар'єри у великій Європі.

Для початку, як у відомій програмі, хочеться передати палкий привіт. Привіт всім тим критикам, які обговорювали моє психічне здоров'я тут й особливо тут. В підсумку все вийшло очікувано: перший сезон у «Севільї» Коноплянка провів в якості запасного. В Прiмері на його рахунку 10 виходів в стартовому складі і 18 матчів, що були початi на лавці – з 99-відсотковою ймовірністю в цьому сезоні він не вийде навіть на рівень «фіфті-фіфті» за кількістю ігор у основі й запасі. 1145 зіграних хвилин – всього лише 14-й показник в першій команді; він, до речі, дуже чітко демонструє, що українець заслуговує регулярно виходити на заміну, але аж нiяк не з перших хвилин.

Так, Женя був лідером «Дніпра», що вийшов в фінал Ліги Європи. Але чого домігся «Дніпро» в інших турнірах? Третього місця в чемпіонаті з трьох команд і півфіналу у відповідному Кубку. Бойко, чий внесок у той фінал як мінімум не менший, теж завис на лавці – і не «Севільї», а «Бешикташа». Та й сам фінал ЛЄ не завжди гарантує, що в складі команди є зірки. В останні 10 років друге місце у другому ж єврокубку займали «Мiддлсбро», «Рейнджерс» та «Брага». Гіперпосилання не просто так – кожен може сам вивчити склади і пошукати гравців, для яких цей успіх став трампліном в топ-клуби. І, що показовіше – кого взяли в топ-клуби саме за цей успіх.

Але стоп. Про Коноплянку за підсумками півроку в «Севільї» взагалі не хочеться говорити що-небудь погане. За час в Прімері він довів, що відповідає топ-лізі. Не стільки якомусь абстрактного «рівню», скільки самому середовищу – чистому від фармiв, ліміту, олігархічних утворень та іншої футбольної цвілі.

Команда, лідером якої був Коноплянка, стала третьою навіть в Україні. Якби на такому Женi була заточена гра в іспанській команді, то навряд чи б вона зайняла в таблиці місце вище десятого. Тому не дивно, що після трансферу він одразу опинився на лаві запасних «Севільї». Емері вирішує амбітні завдання, у вересні він планував зайняти місце в зоні ЛЧ (при одному реально розігруваному місці, на яке претендували також «Валенсія», «Вільярреал» і «Сельта») і вийти в плей-офф самої ЛЧ.

Футболісти, яким Женя перманентно програвав місце в основі, і близько не так ефектні, це правда. Вітоло часто залишає про себе враження простого бігунка, Крон-Делі в принципі ефективніший в центрі поля. Рейєс викликає чисто естетичне задоволення від своєї гри – але він, м'яко кажучи, не хлопчик, яскраво заявив про себе він ще в сезоні-01/02. Але всі троє ідеально підпорядковані схемою і вимогам Унаї Емері, вони готові працювати від бровки до бровки. Коноплянка ж довго грав в «Севільї» за принципом «сам по собі», намагаючись самотужки доставити м'яч у ворота.

Унаї Емері не просто виграв з Білої Андалусією два кубки Ліги Європи – він повернув «Севілью» в еліту єврофутболу, коли та сама стала звикати до місця в середині таблиці. Зараз, коли тренера критикують (і заслужено) за поточне шосте місце в таблиці, навіть важко усвідомити, що сезон-12/13 «Севілья» закінчила дев'ятою, а на момент приходу Емері взагалі йшла дванадцятою. Баск витягнув клуб з безодні кризи, в якій сьомий рік борсається, наприклад, «Ліверпуль» – за це він отримує можливість будувати команду на свій розсуд.

Між іншим, Коноплянці заважає освоїтися й інший трансфер «з України з любов'ю». Бенуа Тремулінас не підійшов «Динамо», а ось в Іспанії розкрився на 10 з 10. Швидкий і технічний латераль роздає багато асистiв, віддає ще більше предгольових передач – і працює саме що від прапорця до прапорця. Тому, коли француз летить по лівій бровці, вкрай бажано, щоб його хтось страхував. В принципі, в тому, що Коноплянка сидить в запасі, можна з чистою совістю звинуватити Блохіна – гріхом більше, гріхом менше…

Нинішня «Севілья» – команда, замахнулася на європейські рекорд і антирекорд одночасно. З одного боку, Біла Андалусія – одна з двох команд на всі чемпіонати топ-5 (!), які ще не перемагали на виїзді. «Верона» й «Севілья» - яка ж з двох команд першої все-таки виграє за межами рідного міста? З огляду на, що у севільців залишилися тільки складні виїзди, я б поставив на земляків Ромео й Джульєтти. Але з іншого боку, вдома команда Емері виграла 13 матчів чемпіонату з 15, перемогла «Барселону», «Ювентус», «Реал» – і страшна в рідних стінах не менше, ніж як мінімум останній гранд.

Щорічні розпродажі (Ракітіч, ​​Морено, Відаль, Бакка – о, з ними це була б команда рівня як мінімум «Атлетіко») не дають Емері вибудувати команду своєї мрії. «Севілья» може грати в повну силу тільки один матч з двох, коли суперник сам згоден на нічию, а емоцій надають відчайдушні фанати. Саме такий гравець, як Женя, може стати Х-фактором на вирішальному відрізку сезону – людиною, яка нічийні матчі буде перетворювати в переможні, а програні в нічийні. Власне, один раз він так уже зробив – в останній грі, коли в Севілью завітав «Вільярреал».

Коноплянка в новому чемпіонаті додав у фізиці: тепер він не чекає свистків за боротьбу в плече, а сам здатний виштовхнути захисника за лицьову. Він, як і раніше, дуже швидкий – велика частина його обводок будується на різкості, вмінню піти від опонента на протиході. Явно краще стало з дальніми ударами: «постріли» по м'ячу, що стоїть або котиться, дозволили забити «Вільярреалу», «Райо Вальєкано» й менхенгладбахської «Боруссії» (причому без усiляких рикошетів). Але найголовніше: Женя довів, що готовий бути в команді одним з багатьох, командним гравцем. «Спуск» зі статусу примадонни до рівня гравця обойми ментально готовий пережити не кожен – в тій же «Севільї» Іммобіле згас та повернувся в провінційний «Торіно».

Двом конкурентам Коноплянки по позиції в цьому році виповнюється по 33 роки. Швидше за все, вже в наступному сезоні Емері (якщо буде мати можливість) буде робити на Женю ставку як на гравця основи. Рік на навчання нормальному футболу – це не так багато; більшість з читачів вчили/навчатимуть професії років по п'ять. Коноплянка не зміг відразу підкорити Європу, але показав, що хоче і може рости. У глобальному плані це навіть важливіше.