Списаний Барселоною, але такий потрібний Атлетіко: Давід Вілья та його чемпіонство в Мадриді

Історія трансферів між “Барселоною” та “Атлетіко” викликає різний спектр емоцій. Десь були вдалі угоди для обох колективів, деколи ж в “плюсах” залишалася винятково одна сторона — як от, приміром, у випадку з Луїсом Суаресом. Уругваєць зі скандалом покинув “Камп Ноу”, не приховував образ, адресованих Хосепу Бартомеу та Рональду Куману, й у підсумку зробив усе, щоб “матрацники” одразу виграли чемпіонство.

Ми побачили хрестоматійний приклад спортивної помсти — Суарес виклався на двісті відсотків та опісля виставив менеджмент “синьо-гранатових” цілковитими дурнями. Втім, це не єдиний кейс, де каталонці відправили до червоно-білої частини Мадриду списаного ветерана, й він також доклав чималі зусилля, щоб гарантувати національне золото. Пригадуємо Давіда Вілью.

“Барселона” мала вагомі причини, щоб припинити співпрацю

Між Суаресом та Вільєю є суттєва відмінність — останнього безцеремонно не вижбурнули за поріг. Не сказати, що Давід був задоволений становищем, — наприклад, регулярно скаржився на відсутність достатньої практики, — однак були обʼєктивні причини, чому з ним слід прощатися.

По-перше, травма, отримана у грудні 2011-го — “кулес” спокійно розгромили катарський “Аль-Садд” 4:0, кваліфікувалися до фіналу КЧС, але надовго втратили нападника. Перелом великогомілкової кістки лівої ноги фактично провів лінію “до” і “після” — гравець пропустив 48 поєдинків у всіх турнірах, не поїхав на Євро-2012 та загалом не повернув попередню форму.

Керівництво це розуміло та шукало шляхи продажу — Ель Гуахе мав на руках солідний контракт із зарплатнею в 13 мільйонів євро щорічно, й відповідну відомість було б бажано розвантажити. Є критики, які щиро вважають, що “Барселона” кинула виконавця напризволяще, але що б вчинив кожен із нас?

Спочатку клуб сподівався виручити 20 мільйонів євро, — хоча б половину суми, витраченої у 2010-му, — навіть знайшов потенційних покупців у вигляді “Тоттенгема”, “Арсеналу” та “Фіорентини”. Як підсумок, нічого не склалося, а зволікати не можна — другим фактором, що спонукав до “розлучення”, виявився прихід Неймара.

“Блаугранас” готувалися до вступу у нову епоху, хотіли будувати кістяк навколо інших імен, а Давід банально не “вписувався” у проєкт (тримаємо в голові, як Ней був запрошений, які кошти на нього “пішли” та зрештою позначилися на майбутньому Сандро Росселя).

Й тут на обрії зʼявився “Атлетіко”. “Рохібланкос” активно моніторили ринок — Радамель Фалькао поїхав у розбагатілий “Монако”, а Альваро Неґредо та Пабло Освальдо, який якраз розквітнув у “Ромі”, відмовилися від можливості перебратися до столиці Іспанії. Як бачите, наш герой не сприймався пріоритетною опцією, однак що вдієш; водночас “Барселона” не крутила носом, пристала на смішні 5 мільйонів євро, хоч і залишила за собою 50% від подальшого трансферу.

“Чесно кажучи, моє життя не дуже змінилося. Я переїхав із чудового міста, Барселони, в інше чудове місто, Мадрид. Повсякденне життя загалом те саме. Найголовніше, що моя сімʼя щаслива, якою вона була в Барселоні.

З точки зору зміни команди, ми не повинні забувати, що “Атлетіко” також є топ-клубом в Іспанії, тож організаційно він функціонує так само, як “Барселона”. Мені пощастило зіткнутися з доброзичливою роздягальнею в “Атлетіко”. Партнери змусили мене відчути частиною команди”, — розповів форвард, описуючи перші враження.

Вілья пристосувався до відведеної ролі та цим продовжив свою актуальність

Важливий нюанс — Неґредо та Освальдо не поспішали в Мадрид через присутність явного конкурента. Дієґо Коста прогресував шаленими темпами, став примою після відходу Радамеля Фалькао, й не кожен погоджувався свідомо губитися на його тлі. Попри те, що Дієґо Сімеоне оперував схемою 4-4-2, все одно це передбачало гру на натуралізованого бразильця.

Вілья це прекрасно усвідомлював. А ще відзвітував особисто собі, що це, мабуть, правильний крок — трудитися на спільне благо.

“Мої стосунки з Дієґо досить хороші, як на полі, так і поза ним. Ми намагаємося робити те, що найкраще для команди, і ми обидва погоджуємося, що це найважливіший аспект нашої гри. Ми дуже добре розуміємо один одного, що допомагає команді забивати голи та вигравати матчі. Це командна робота в “Атлетіко”. Дієґо — класний нападник, і його результати це підтверджують це”, — пояснив гравець.

З іншого боку, не слід ігнорувати те, хто такий Ель Гуахе. В 31 рік, нехай і дещо надламаний, футболіст все ще був великим профі та міг гарантувати прийнятні цифри — прикметно, що в кампанії 2012/13 він видав 16+9 в 43 зустрічах. Малувато, як для каталонців, проте притомно в уявленні “Атлетіко”, який шукав дешевий, але реально “сердитий” варіант.

Гігантський досвід, низка медалей, статус переможця ЧС-2010, лояльність аудиторії, заради якої Давід не покинув Іспанію — все це дорогого коштує. Він і у “Валенсії” не вважався класичним “наконечником”, в “Барселоні” ще краще розвив універсалізм, тож анітрохи не злякався завдань, делегованих Сімеоне. Якщо Коста — фінішер, то його партнер зарекомендував себе більш гнучким, готовим підстрахувати, віддати пас й розвинути потенційно небезпечний епізод, де цього мало хто чекав.

“Очевидно, що з роками я набув чималий досвід. Я думаю, що з часом вдосконалив атакуючі рухи, щоб доповнити бомбардирський інстинкт, який я ніколи не втрачу. Зараз я більше, ніж будь-коли, працюю над фізичною підготовкою, тому що повинен докласти величезну роботу на благо команди.

Я відчуваю, що переживаю чудовий момент своєї карʼєри. Я грав на різних позиціях у нападі, що допомогло мені покращитися як футболісту. Я однаково щасливий, коли граю з Дієґо Костою, або ж коли віддаю гольові передачі товаришам по команді”.

Давід зробив цінний внесок у кампанії 2013/14

Що ж відбулося на практиці? 15 голів та 5 результативних передач, оформлених впродовж розіграшу 2013/14. Й це насправді дуже добре (не забуваймо — це ще та версія “Атлетіко”, де практично всі відпрацьовували в обороні).

Сезон тривалий, “матрацники” сперечалися за нагороди на кількох фронтах, й новачок приніс відчутну користь — якщо забігти наперед, то виявився третім страйкером команди (Рауль Ґарсія — 16, Коста — 36). Й це не умовний Крістіан Стуані, який наразі “сидить” за спиною Артема Довбика та задовольняється крихтами — Давід отримав у розпорядження 3 080 хвилин, шо є десятим показником.

Символічно, що дебютний мʼяч у червоно-білих кольорах стався проти … “Барселони”. Суперкубок Іспанії, “Вісенте Кальдерон”, Вілья реагує на простріл Арда Турана, причому завдає удар без роздумів — вийшло ефектно та ефективно. З цікавого — футболіст не приховував радощів, як це заведено, коли змагаєшся із колишніми одноклубниками, а кинувся святкувати у бік трибун.

Рахунок 1:1 (у другому таймі відповів Неймар) був типовим для тодішнього “автобусного” “Атлетіко” (красномовно, що на “Камп Ноу” були зафіксовані 0:0, і “синьо-гранатові” взяли трофей завдяки кращій різниці).

Безумовно, в карному майданчику верховодив Коста, втім, і Давід запамʼятався матчами, де без його влучної дії мадридці, можливо б, не тріумфували в Ла Лізі. 1 вересня 2013-го центрфорвард навідався на “Аноету” та зламав опір “Сосьєдада” (2:1) — відзначився голом та асистом.

Це ж повторилося на виїзді з “Гранадою” (2:1) 31 жовтня — господарі пручалися, забили на 90+, але Ель Гуахе, який носився по лівому фланзі, знову заніс до активу 1+1 та завчасно зняв питання.

Дубль у боротьбі з “Сельтою” (2:0), ключова передача на Косту проти “Еспаньйола” (1:0) — не факт, що хтось інший краще б продемонстрував себе у відповідальний момент. Якщо памʼятаєте, то гонитва за чемпіонством видалася напруженою (в останньому турі “Атлетіко” приїхав у Каталонію, розписав 1:1, й цього вистачило, щоб зберегти відрив), але хто знає, чи витримав Сімеоне дистанцію, якби не внесок Вільї.

Й, мабуть, правильно, що по завершенні сезону Давід потиснув руку Дієґо та вирушив у напрямку MLS. Чому б не піти на коні, з національним золотом, відібраним у “Барселони”? Це був не такий вибуховий жест, як у Суареса, але стовідсотково красивий.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine