Байки від Вербицького. Підсумки єврокубкового сезону

Цю історію переповів один букінґемський байкар. Минулого тижня він прочитав розповідь про те, «як українські журналісти змушують шейхів Аґуеро продати». Прочитав і запевнив, що реалії тієї славної поїздки туристичної групи з назвою «журналістський пул команди київського «Динамо» до Манчестера виглядали значно трагікомічнішими. «І не в одному пиві справа» (с).

Тож, зібралася під егідою легендарного динамівського віце-президента вся журналістська знать. Точніше, кого знать, а кого і не знать. Головне, щоб надто допитливі англійці перепустку в ложу преси дали. Чому б не дати, якщо список медійників надається безпосередньо клубом? А в клубі ж не дурні працюють. Кожна копійка на рахунку, нікого зайвого у поїздку не візьмуть. Дарма, що потім колеги, яким випада честь бути в колі обраних, запитують, мовляв, що то за журналіст від UA-Футболу їздив, перший раз його бачу. Нам би теж було цікаво дізнатися, хто то.

Втім, байдуже. Нав’язуватися чи підлаштовуватися під когось – не в наших правилах. Колеги одного з українських видань якось вирішили так само і, отримавши відмову від пана віце-президента, надіслали запит на акредитацію безпосередньо в клуб «Челсі». Наївні, вони бажали в англійську столицю поїхати за свої гроші. Яким же було їхнє здивування, коли лондонці відповіли: хлопці, розберіться між собою, бо від вас через клуб «Динамо» акредитовано двоє журналістів.

Але «то таке», як казав Мирон Богданович. Повернемося до розповіді від букінґемського байкаря. За його словами, та українська знать прославилася так, що про неї в Манчестері пам’ятатимуть ще довго. Приміром, прес-офіцер клубу, яким володіють арабські шейхи. Він був шокований, коли на його очах рум’янощокий і добре вгодований чолов’яга впаковував у сумку десятки матчевих програмок. На зауваження опецьок не реагував, вдаючи, що не розуміє англійської.

Шкода, що в англійця не було змоги в середині 90-х дивитися трансляції матчів NBA на телеканалі ICTV. У них тоді ще просто перспективний репортер проявляв у лінгвістичних питаннях неабияку принциповість. На зауваження редакторів, що назви команд «Маямі» та «Атланта» варто читати через глухе українське «г», тобто, «Гіт» та «Гоукс», а не «Хіт» і «Хоукс», російськомовний у побуті товариш відповідав впертістю. Дискусійні слова він вимовляв на англомовний маневр. Принаймні, він так вважав, а звучало, немов ґелґотання індика.

Так ось, той англієць пожалівся на програмкового клептомана панові віце-президенту ВКДК. Він то не знав, що ефект від цього звернення буде нульовим. А якби знав, то, може, перейняв би педагогічні методи спілкування з рум’янощоким ненажерою у спеціаліста по англійських клубах Максима Шацьких. Максим Олександрович, мабуть, досі пам’ятає інтерв’ю після матчу в Ужгороді, якого він насправді не давав. Не давав, проте популярне видання під авторством нашого героя розмову надрукувало. У ній Шацьких зокрема розмірковував над тим, чому ж тренер його замінив. Дарма, що у тій грі Максим відіграв усі 90 хвилин. Кажуть, зустріч казкаря з героєм «інтерв’ю» була драматичною.

Стосовно ж програмок, то мені в цьому контексті чомусь згадалася Варшава, останній фінал Ліги Європи. У прес-центр стадіону «Народови» тоді потрапив хвилин за 35 до початку матчу «Дніпра» й «Севільї». Звичайно, програму такого матчу на пам’ять залишити хотілося. Але ж ні. Польські стюарди повідомили: «Запитуйте своїх колег з України. Програмок було багато, ваші земляки їх збирали десятками». Люди вочевидь подумали, що то якісь волонтери-макулатурники. Поляки ж не заходять на сайти колекціонерів з Росії та України.

Також тоді у прес-центрі «Народового» вразила повна відсутність не те що наїдків у буфеті, а навіть мінеральної води в холодильниках. Залишилися лише вегетаріанські салати, яких наша «сарана» вочевидь не перемелює. Навіщо, якщо щедрі організатори наклали повні кастрюлі гарячих страв? Люди ж з голодного краю приїхали, заможні європейці мають розуміти, що в Україні криза. Власне, тому, розповідаючи аналогічну історію з «Сіті оф Манчестер», букінґемський друг не здивував ані трохи. Терміти з мультика про моряка Папая вилізли з телевізора й перекинулися з деревини на їдло європейських стадіонів.

Ну й, звісно, пиво. Знамените вже пиво. Його офіціанти принесли в прес-центр у перерві матчу. Мій співрозмовник каже, що співставивши ці витрати з вартістю Куна Аґуеро, англійські колеги не сильно й перебільшили: «Пиво хапали так, наче вперше його бачать. Пляшки засовували у всі можливі кишені, по сумках».

Бідолашний прес-офіцер знову підійшов до пана віце-президента. Знову зробив зауваження. Вочевидь трохи дошкульне, бо вже в автобусі по дорозі в аеропорт керівник тур-групи не стримався і почав читати моралі у мікрофон. Сказав, що журналістів у нашій країні близько двох тисяч, а в динамівський пул потрапляє не більше 50-ти. «Ви ж еліта, хіба ви цього не розумієте? - лунав голос совісті. – Але один хапає пачки програмок, інші накинулися на пиво».

До переліку входили також адаптери до електричних розеток, котрих під відповідальність англійського гіда української делегації видали близько ста. Назад повернули у межах десяти. А чом би й ні? В ґосподарці знадобиться усе…