Денис Бобров: Для футболістів Інгульця честь клуба - не пустий звук

У володимирівському "Інгульці" 33-річний капітан команди Денис Бобров, який за сумісництвом є тренером воротарів, найдосвідченіший футболіст. На професійному рівні Денис дебютував у далекому 1998 році, у складі друголігової бородянської "Системи -Борекс", яку тоді очолював відомий вітчизняний фахівець Олександр Томах. Після цього в кар’єрі голкіпера було багато клубів першої та другої ліги. Найбільше він віддав армянському "Титану" - 7 сезонів. Після окупації росіянами Криму "Титан" розпався, футболісти розбіглися по різним клубам. Денис Бобров опинився в "Інгульці", на той час любительській команді. Згодом зрозумів, що прийняв правильне рішення, адже клуб з Кіровоградщини кожного року прогресує у своєму розвитку, намагаючись підкорювати нові вершини. Під час нашої розмови Денис пригадав свої перші кроки на професійному рівні, кримський етап кар’єри, поділився враженнями щодо сучасного стану справ у другій лізі та розповів, про своє нинішнє життя-буття у володимирівському "Інгульці".

- Денисе, ви є уродженцем Запорізької області, а як сталося, що в зовсім юному віці опинилися на Київщині, у складі бородянської "Системи-Борекс"?

- Взагалі народився я в Луганську, а коли мені виповнився рік батьки переїхали до містечка Токмак, що на Запоріжжі, де я й почав займатися футболом. Після школи поступив до Донецького інституту фізкультури, грав на любительському рівні, залучався до аматорської збірної України, там мене і запримітили селекціонери "Системи-Борекс". Команду тоді очолював Олександр Томах, при ньому я дебютував у другій лізі.

- У вашій кар’єрі було багато різних клубів першої та другої ліг. Найдовше ви грали за армянський "Титан", цій команді вірою і правдою відслужили сім сезонів…

- Як кажуть, від добра добра не шукають. Річ у тім, що у Армянську були створені чудові умови, футболісти думали лише про результати на футбольному полі. Цьому посприяв спонсор клубу – місцевий хімічний завод. Запам’ятався період, коли "Титаном" керував Сергій Шевченко. Під його керівництвом ми вдало виступили у Кубку України. А вийшли у першу лігу під керівництвом Миколи Федоренка у 2010 році. Від співпраці з цим наставником у мене теж залишилися найприємніші спогади.

- Сезон 2013/2014, в якому "Титан" посів 12 місце у першій лізі, був останнім в історії команди, після анексії Криму клуб припинив своє існування. Футболісти отримали статус вільних агентів і можливість якнайкраще розпорядитися власною долею. Ви несподівано для багатьох перейшли в аматорський "Інгулець"…

- Я до останнього сидів вдома і чекав на пропозиції, але їх не було. Перша ліга стартувала, друга, а мене нікуди не кличуть. На той час мені було вже 31, а в такому віці клубами не перебирають. За "Інгулець" тоді виступали мої давні знайомі Олександр Батраченко і Данило Мамонов, які й запропонували варіант з володимирівцями. Чудово влився в новий колектив, впевненості додавав президент клубу Олександр Поворознюк, усі його слова були підкріплені справами. За короткий проміжок часу йому вдалося створити професійну команду, збудувати два стадіони та сучасну тренувальну базу. Я зрозумів, що з цією людиною можна вирішувати будь-які задачі. На сьогоднішній день "Інгулець" бореться за вихід у першу лігу.

- Але згодні з тим, що команді ще не вистачає стабільності?

- Перед початком чемпіонату президент клубу поставив чітку ціль - підвищення у класі. І ніхто цю задачу не скасовував. Хлопці стараються, але десь не вистачає досвіду, десь везіння. Скажімо, влітку команду поповнило багато футболістів з аматорських команд, які до цього не грали на професійному рівні. Команда потребувала підсилення. Взимку, думаю, що добре попрацювали на трансферному ринку, до нас прийшли висококласні досвідчені футболісти, яким під силу вирішувати максимальні завдання.

- Взимку змінився й наставник "Інгульця"…

- У Віктора Богатиря та Едуарда Хаврова були різні погляди на тренувальний процес. Віктор Миколайович намагався навчити молодих футболістів грати в сучасний європейський футбол. Скажімо, я у свої 32 роки теж дещо взяв від цього тренера - Миколайович удосконалив мені гру ногами. Едуард Анатолійович акцентує на динаміці, швидкісній грі. З 2008 до 2015 року він очолював молодіжний склад маріупольського "Іллічівця", працював пліч-о-пліч з Миколою Павловим.

- На ваш погляд, які найвдаліші матчі "Інгульця" у цьому сезоні?

- Дуже сильно провели поєдинок у Горностаївці проти місцевого "Миру". Програючи 0:1, зібралися та обіграли суперника 3:1. Відзначу також домашній та гостьовий поєдинки "Інгульця" з ковалівським "Колосом", які закінчилися 1:0 та 1:1 відповідно. За рівнем гри, це був матч аж ніяк не команд другої ліги. Якісно провели зустрічі з чернівецькою "Буковиною" та київським "Арсеналом". Утім, гадаю, що головні матчі "Інгульця" ще попереду.

- Денисе, на своєму футбольному шляху ви багато чого побачили. Якщо взяти "Інгулець", в чому його родзинка?

- "Інгулець" - це команда однодумців, яка б’ється за честь клубу у кожному матчі, старанно працюють хлопці і на тренуваннях. Честь клубу для них – це не порожній звук. Згуртованість колективу та жага перемог повинні стати запорукою успіху команди.

- Сьогоднішнє лідерство ковалівського "Колосу" закономірне?

- "Колос" - це, напевно, єдина команда в лізі, в якої немає жодних проблем. Фінанси – стабільні, склад – добре укомплектований, тому їхнє лідерство важко назвати випадковим.

- Команда-несподіванка поточного чемпіонату?

- Вважаю, що це стрийська "Скала". В команді немає гучних імені, в ній зібрана перспективна молодь з Львівської області. "Скала" грає в сучасний футбол, який до вподоби вболівальникам, у цієї команди велике майбутнє.

- Що скажете про нинішній рівень другої ліги?

- Хороший зараз рівень у другій лізі. Пам’ятаєте, раніше за медалі боротьбу вели три-чотири команди, решті колективів відводилися другорядні ролі. У цьому чемпіонаті все непередбачувано, відвертих аутсайдерів немає, неможливо передбачити результати матчів. Грати стало цікаво, подивіться, яка щільність у верхній частині турнірної таблиці.

- А рівень суддівства підвищився?

- Про суддівство говорити не люблю, арбітри голів не забивають. Якщо команда на голову сильніша за суперника, то ніякий суддя не завадить їй перемогти.

- Денисе, в "Інгульці" ви виконуєте ще й обов’язки тренера воротарів. Як відчуваєте себе у цьому амплуа?

- Не можу уявити себе в цьому амплуа, не звик. Для того, щоб відчути себе повноцінним тренером потрібно повністю завершувати кар’єру. На тренуваннях я такий же, як і інші воротарі "Інгульця". З мого боку йде лише направленість діями: сьогодні займаємось комплексом цих вправ, завтра – інших.