Паризький сон Євгена Коноплянки

Напевно, в кожної людини десь глибоко (чи не глибоко) всередині є егоїзм. Комусь просто вдається його придушувати задля блага інших, а хтось із його проявами боротись не може, або ж не хоче. Серед тих українців, хто цікавиться футболом, закоренілих егоїстів легко визначити за допомогою одного-єдиного питання: потенційного трансферу Євгена Коноплянки до якогось клубу із Західної Європи. Одні відразу ж заволають: "руки геть від Жені, нам самим потрібен", забувши про те, що для самого футболіста, кар’єра якого дуже швидкоплинна, було б надзвичайно корисно спробувати свої сили десь за межами України; а інші з розумінням підійдуть до ситуації і переживатимуть тільки за те, щоб все у Коноплянки вийшло як з переходом, так і з грою. Власне, тут у кожного свої думки. Але чого хоче сам Євген? І який подальший розвиток кар’єри став би для нього дійсно найкращим?

Напевно, варто спершу констатувати те, що Коноплянка на даний час являється найсильнішим українським гравцем атакувального плану. Любителі посперечатись можуть на противагу висунути тільки дві персони: Марко Девіча та Андрія Ярмоленка. Але першому уже 30 років, в нього в пасиві невдала спроба закріпитись у команді, яка стоїть трохи вище нинішнього клубу Девіча, а також властивість бути нестабільним. Та й, власне, при порівняльній оцінці гравців різного амплуа (Марко за природою – чистий форвард, фінішер, а Євген – вінгер) важливе значення має просто враження, яке футболісти залишають своєю грою. То і в цьому компоненті Коноплянка попереду; Євген у своїх сильних сторонах не має зміщення в один бік (у Девіча він є – в бік фізичної готовності; Марко часто проблеми з технічним арсеналом компенсує старанністю і працьовитістю); в його грі є гармонія: швидкість, техніка, потужний удар, спроможність, врешті решт, допомагати захисникам.

А от із Ярмоленком Коноплянку сміливо можна порівнювати в площині цифр. Виступаючи на однакових позиціях (те, що фланги протилежні, не має ніякого значення), гру Андрія та Євгена можна характеризувати кількістю і якістю проходів по бровці, загострюючих пасів, ударів, голів та інших тактико-технічних дій. Але це, напевно, тема для окремого спеціалізованого матеріалу, адже зараз є що сказати просто під впливом візуального враження від гри вінгерів збірної України. Власне, перевагою Євгена над Ярмоленком є вища швидкість, більш широкий арсенал атакувальних дій, вміння грати командно. Андрій більше індивідуаліст: у нього може не піти гра, коли вона йде у всього колективу; і навпаки – він може самотужки витягнути команду, коли та, практично, стоїть. А Коноплянка – це просто ідеально працюючий компонент у складній системі цілісного механізму. Про таких футболістів говорять, що вони вкрай рідко опускаються нижче свого рівня у грі; насправді, футбол може не піти і у таких виконавців, просто це не так помітно, адже їхні провали компенсуються роботою партнерів, і виглядає все як завжди…

"Дніпро", звичайно, не найсильніша команда в Україні, а Коноплянка і в її складі виглядає доволі гармонійно і збалансовано. Тому можна тільки гадати – як би пішло у Євгена в такому ж самому умовному "Дніпрі", якби тільки партнери, суперники (і, взагалі, умови для футболу) були на одну (а то й на дві) голови вищі в класі. Загубився би Коноплянка чи підтягнувся б до загального, більш високого рівня? Питання поки що риторичне.

Нам можна оцінювати також виступи Євгена за збірну України. Було особливо цікаво, коли Коноплянка тільки утверджувався в ролі системовизначального виконавця "синьо-жовтого" колективу: майже кожен поєдинок вінгеру вдавався. Якщо не було голів, то були як мінімум кілька класних проходів по флангу із подальшим пасом з гостротою. І не тільки проти слабких суперників; згадати поєдинки проти Німеччини (товариський, вдома), Англії (у останній відбірній кампанії, на "Уемблі"), Польщі (теж у відборі, вдома) тощо. Зрозуміло, що часом Євгена суперники на полі "з'їдали" (англійці - в Києві, французи - у Парижі), але й то може бути показником високого індивідуального класу Коноплянки. Коли проти футболіста із завданням, по суті, персональної опіки грають кілька виконавців провідних європейських збірних – чи не показник це зрілості?!

Напевно, Євген дуже легко міг би опинитись у складі "Шахтаря" чи "Металіста". "Дніпро", що зрозуміло, виставив би конкурентам захмарну ціну, але бажання самого Коноплянки її значно б стабілізувало. 15-20 мільйонів євро віддали б за послуги півзахисника і Курчено, і Ахметов. От тільки така перспектива, як можна зрозуміти, для самого Коноплянки не коштує того, щоб псувати стосунки зі своїм рідним клубом (вимога відпустити до складу конкурента через зниження трансферної ціни зробила б Євгена в очах функціонерів "Дніпра" Іудою), із вболівальниками, можливо, із своїм власним сумлінням. Переїзд до Харкова – це, по суті, був би біг на місці (тут кожен сам для себе може додавати плюси чи мінуси до такого розвитку події; але суттєво оцінки ситуації вони б не змінили), а до Донецька – величезний ризик, який, напевно, не компенсується перспективами. Тобто, якби Євген перейшов до "Шахтаря" і не заграв там, для футболіста це було б катастрофою, а якби перейшов і заграв – було б просто добре. Не раціональний хід…

Інша справа – трансфер до західноєвропейського клубу. Не до "Фіорентини", до прикладу, яка, за словами керманичів команди, могла б "розщедритися" задля послуг Коноплянка на два мільйони євро, а до ПСЖ, де гроші із жадібним тремтінням рук не рахують. Викупити французам (читаємо – катарцям) контракт Євгена за ціною клаусули – раз плюнути. Ідеальний варіант як для "Дніпра" (так, втрата лідера, але на противагу – гроші, плюс престиж і авторитет: менеджери деяких клубів мріють, щоб з пропозицією угоди на них вийшли такі покупці як ПСЖ) , так і для Коноплянки. Втім, не без своїх ризиків.

Що таке ПСЖ – можна оцінити хоча б за ситуацією навколо Жеремі Менеза, на місце якого парижани ніби то й хочуть запросити українця. Ролану Блану 26-річний вінгер, який міг би підсилити добру половину клубів із лідируючих груп топ-чемпіонатів Європи, не потрібен навіть для ротації. Тим, хто любить оцінювати футболістів в порівняльній площині, варто згадати останній Чемпіонат Європи, коли Менез із Кабайє за допомогою ще кількох партнерів просто розчавили збірну України. Французами тоді керував саме Лоран Блан, а їхня гра, що цікаво, була далекою від ідеальної в плані командних дій; та й мсьє Блан кадри для основи підбирав доволі легковажно. Але то інше питання…

Менеза дуже хотіли бачити у Парижі вже після тієї революції, яка відбулась в клубі, в результаті якого він перетворився на футбольного монстра за французькими мірками, і на одного із претендентів на успіх у Лізі чемпіонів. В складі "Роми" француз виглядав дуже добре, тому був запрошений італійцем Карло Анчелотті, в якого користувався авторитетом. Перші два сезони Жеремі на "Парк де Пренсі" можна назвати вдалими, а от нинішній, по суті, провальним - через відсутність довіри. Столичні готові зараз віддати Менеза італійцям (серед претендентів – "Рома", "Фіорентина", "Ювентус", "Мілан") безкоштовно, плюс ще й виконати свої контракті зобов’язання по зарплатні до кінця нинішнього сезону (влітку угода про співпрацю Менеза з ПСЖ закінчується). При тому, що на лівому фланзі півзахисту конкуренція за місце в основі не така вже й висока; є ще там Езекьєль Лавессі, який, втім, теж виступає не так, як би цього хотілось самому аргентинцю, іноді пробується хтось із молодих, або ж туди в якості експериментів зміщується хтось із гравців, які номінально прив’язані до інших позицій. Одним словом, в організм ПСЖ захотіли зробити вливання нової крові.

Можливо, це вже виглядає як баловство. Фінансові можливості чемпіона Франції виходять за межі земного: на батьківщині Мішеля Платіні цілком реально обговорювали можливість переходу до ПСЖ Ліонеля Мессі, після того як каталонці "пригрозили" викупити контракт Тьяго Сілви. Це до того, що Нассер Ель-Хелаіфі може дозволити собі багато що. Тому трохи незрозумілою є ситуація із Хуаном Мата. Іспанець ніби стояв в пріоритетних трансферних цілях ПСЖ саме на заміну Менезу. Але, очевидно, суть питання не тільки в грошах, бо Хуан дуже близький до переходу в МЮ. "Червоні дияволи", очевидно, виявились більш переконливими в перемовинах, а сам іспанець не схотів змінювати англійську Прем’єр – Лігу на Лігу 1, знаючи про її "тягар" із податками…

Власне, чому другим у списку, за інформацією деякий французьких джерел, стоїть саме Коноплянка, а не хтось інший (більш іменитий) – теж цікаве питання. Хоча, французи знають собі ціну (скажемо так замість вживання слова "високомірні"), тому у них, той, хто "відвозив" на фланзі захисту їхнього Матьє Дебюші (мова про недавні матчі збірних), котирується дуже високо. В особі Євгена бачать гравця з величезним потенціалом і можливостями для росту. Очевидно ж, що Лоран Блан не хоче працювати тільки із зірками (це не Карло Анчелотті). Він хоче ще й "запалювати" ці зірки.

ПСЖ в чемпіонаті багато матчів виграє, використовуючи при цьому відсотків 60-70 своїх можливостей (звичайно, тут просто варто вірити на слово, бо довести нам це, практично, неможливо). Тобто, легкість, з якою грають парижани, вражає. За таких умов яскраво на полі виглядають навіть "зелені" за футбольними мірками хлопці (Онгенда, Коман, Рабіо): коли суперник з тремтячими колінами всією командою притискається до своїх воріт, коли рахунок на твою користь, а паси роздають і страхують майстри типу Златана Ібрагімовича, Блеза Матюіді, Тьяго Мотти та інші – тільки те й лишається, що показувати на полі свої навики гри у футбол. Євген за ігровими характеристиками з точки зору тактики парижанам підійшов би ідеально; Коноплянка вписався б і в формацію 4-3-3, і в 4-4-2, які для ПСЖ є передовими. Українець точно б отримав свій шанс; а в разі яскравого спалаху (зважаючи на атакувальну манеру гри ПСЖ і височенний клас партнерів – імовірність його не низька), не бездоганному в Парижі Езекьєлю Лавессі місце в основі було б не гарантованим.

Але як і в будь-якій ситуації – є місце і для ризику. Якщо уявити, що Коноплянка перейшов до ПСЖ і не заграв там, на українця, швидше за все, чекала б оренда до клубу калібру "Монпельє", "Тулузи" чи "Лорьяна". Добре – якби ще до "Сент-Етьєна" чи "Лілля". А вибратись із французького середняка, зважаючи на всі особливості боротьби у Лізі 1, завдання не з простих. Тут Євгену довелося б уже проявляти терпіння, старанність і сподіватись на долю. Але, власне кажучи, навіть ризик "заслання" до умовної "Тулузи" не затьмарює тих перспектив, які, в разі успішного вливання в обойму ПСЖ, чекали б на Коноплянку. Тут, напевно, той випадок, коли сумніви потрібно бороти. І про гроші думати в другу чергу. Податки податками, але в разі приношення ПСЖ користі, катарці Євгена б точно не обділили.

Побачити Париж не має бути самоціллю. Нею має бути бажання побачити Париж і жити добре далі…

Фото: Валерій М'якотенко, Вікторія Сидорова, Олександр Приходько, uefa.com, psg.fr