Лига Пари-Матч (Украинская Премьер-Лига)
Український футбол опинився на порозі суттєвих змін
Ігор Семйон
14.03.2014
пятница
13:00
Нові простори, або Як своє стає рідним
Рейтинг публикации
Український футбол опинився на порозі суттєвих змін

Не може нормально розвиватись суспільство, якщо є пролетаріат, еліта, але немає середнього класу. Так само і в бізнесі: економіка ставатиме потужнішою тільки тоді, коли на рівні із великим бізнесом розвиватиметься і малий з середнім. Все має бути гармонійним і збалансованим. Все, в тому числі і футбол. Коли більшість клубів зводять кінці з кінцями і думають тільки над тим, як би виконати контрактні зобов’язання перед футболістами, вимушено жертвуючи при цьому розвитком інфраструктури, академії, дитячо-юнацьких шкіл, а інші дозволяють собі підписувати легіонерів за шалені суми, утримувати крім основного складу, ще кілька фарм-клубів, платити величезні комісійні агентам – тоді таку побудову футбольного господарства можна назвати мильною бульбашкою. Вона гарна і приваблива (ще б пак, чотирма командами в плей-офф єврокубків не кожна асоціація може похвалитись), але неміцна. Рано чи пізно вона лопне, розлетівшись бризками по різних боках.

У Європі розвиток футболу прив’язаний до розвитку суспільства. Команди із умовного чемпіонату Західної чи Центральної Європи можуть роками не вигравати євротрофеї і обмежуватись хіба що участю в групі, зате жодна з них на внутрішній арені не грає на полі, яке схоже на город в дачній місцині, не грає при порожніх трибунах, не недораховується футболістів через домовленості із орендодавцями та інше. У чемпіонатах країн, які не відносяться до топових, але де функціонує правильна футбольна система, зазвичай є міцна збірна, є кілька клубів рівня групового етапу Ліги чемпіонів та Ліги Європи і багатенько вихідців, які представляють топ-клуби Старого Світу. Там для команд виліт з елітного дивізіону до нижчої за класом ліги не є катастрофою чи підставою для припинення існування; клуб продовжує отримувати гроші від спонсорів і власника, але й власник одержує свої дивіденди від продажу вихованців академії чи селекційних знахідок. Тобто, нижчі ліги відіграють ролі своєрідних плацдармів, а не болота.

Український футбол за двадцять з лишком років перетворився з личинки на прекрасного метелика. Тільки перетворення це було, все ж, не природним, а здійсненним у штучних, тепличних умовах. "Динамо" кінця 90-х – початку 2000-х задало висоту (в питанні становлення київської команди варто розбиратись окремо) і до цієї висоти різко захотіли дотягнутись і інші. Спочатку – "Шахтар", за ним – "Дніпро", "Металіст", потім менш амбітні команди, які взяли на озброєння практику закупки легіонерів – такі як донецький "Металург". Футбольні клуби стали "аксесуаром" багатіїв, і коли в цих багатіїв все було добре, то і команди процвітали.

Напевно, зайвим буде пояснення тієї аномальної ситуації, яка утворилась в турнірній таблиці. Була верхівка – 3-4 команди, які боролись за найвищі місця і претендували на щось в Європі – і були всі інші, які аж ніяк не могли створити грандам конкуренцію чи хоча б закріпитись в ролі міцних середнячків – десь між елітою і аутсайдерами. Показовими в цьому плані стали виступи в Європі "Карпат" та "Ворскли", які ніби підвели риску під багаторічною побудовою української футбольної системи. Львів'яни та полтавчани з великими потугами здобули право зіграти в групі другого за престижністю клубного турніру Європи, але на тому футбольному святі явно були чужими. Українські клуби без великого бюджету не могли на рівні конкурувати із європейськими середнячками, підтвердивши припущення, що вихід до групи – то був стрибок вище голови.

Зрозуміло, що у футбольній гонці озброєнь власники клубів робили все можливе, щоб їх дітища виступали якнайкраще. Дорогі легіонери, покращення інфраструктури, запрошення іноземних тренерів, лікарів, скаутів – коли були можливості і бажання, то справа процвітала. Але в тому то й була проблема: надто нестійкою є та основа, що побудована тільки на можливостях і бажанні олігархів… "Кривбас", "Арсенал", "Металіст", "Чорноморець" – це команди, які багато втратили через соціально-політичні процеси, які зачепили їх власників (перші два колективи, взагалі, зникли з футбольної мапи України). А скільки ще клубів, в яких є затримки по виплаті контрактних зобов’язань… Наш футбол ризикує перейти на балканську модель, за якої основу команд будуть складати вітчизняні гравці і акцент в трансферній діяльності буде робитись на моніторингу нижчих ліг. Хоча, ризикує, чи, навпаки, має шанс – то ще треба розібратись…

Нові простори, або Як своє стає рідним - изображение 1

Фото - Николаевские новости

Під час останнього зимового трансферного вікна з Першої ліги до команд елітного дивізіону перейшли п’ятеро гравців (ще один офіційно не підписав контракт, але близький до цього). Виглядає, поки що, краплею в морі, але в світлі втрат легіонерів "Металістом", "Чорноморцем" (і, власне, заявою керівництва одеситів про те, що клуб буде орієнтуватись на роботу із молоддю), прихильністю деяких тренерів до роботи із виховання і становлення футболістів та, взагалі, процесами, що відбуваються в українському футболі – Перша ліга може почати виконувати ту функцію, яка, власне, із самого початку їй відводилась. Виступ в другому за рангом українському футбольному дивізіоні для виконавців може стати не безперспективним заняттям, а можливістю заявити про себе і пробитись до складу однієї з елітних команд.

Руслан Степанюк, Гегам Кадимян, Павло Чорномаз, Михайло Сергійчук, Артур Новотрясов, Андрій Міщенко цієї зими пішли на підвищення, продовживши тенденцію останніх років по переходах гравців із Першої ліги до Прем’єр-ліги. Влітку 2013-го, до прикладу, цією стежиною пройшли Редван Мемешев, Дмитро Немчанінов, Дмитро Козьбан; перед тим взимку футбольну прописку на елітну змінили Андрій Сахневич, Віталій Гавриш, Андрій Гайдаш; ще раніше – Євген Макаренко (виступав за "Динамо-2", і саме звідти перебрався до "Говерли"), Сергій Литовченко, Олексій Довгий, Олександр Скляр. Для команд, які не можуть дозволити собі дороговартісних трансферів, саме поля Першої ліги є своєрідним плацдармом для кадрового поповнення. "Волинь", до прикладу, давно вже вийшла на такий шлях і Віталій Кварцяний відверто заявляв, що йому подобається поєднувати приємне з корисним – виховувати молодь. В умовах обмеженого фінансування – це чи не єдиний вірний шлях розвитку клубу.

Нові простори, або Як своє стає рідним - изображение 2

Руслан Степанюк не підійшов Металісту, однак спробує закріпитись в Говерлі
фото - ФК Сталь

Зрозуміло, що скаути вітчизняних грандів якщо і шукали когось в Першій лізі – то не для основи, а для молодіжного складу чи дублю. Втім, дуже імовірною зараз бачиться перспективна того, що на представників нижчого за класом дивізіону звертатимуть увагу не тільки аутсайдери елітної першості, але й її середняки, а то і лідери. І навряд чи тут справа у різкому прогресі Першої ліги як турніру. Швидше за все, тенденція продиктована саме непевним фінансовим становищем елітних команд. Опиняючись в умовах неможливості масової закупки легіонерів і не маючи достатньо розвиненої академії, яка б могла щосезону делегувати до основної команди хоча б двох-трьох гравців, клубам якось потрібно заповнювати заявку. І тут тоді в нагоді стає своє, рідне, до якого колись ставлення було зверхнім.

Нові простори, або Як своє стає рідним - изображение 3

Андрій Міщенко приглянувся Cевастополю / фото - ФК "Сталь"

Перша ліга ніколи в Україні не розглядалась як плацдарм для розвитку, як трамплін до еліти, хоча, за логікою, завжди саме цим повинна була бути. Команди ладні були "залатувати діри" у своїй структурі по ходу виступів в елітній першості, робити якісь зміни, які на короткий термін могли продовжити хай навіть тьмяне, але елітне існування. Перша ліга, виступаючи в якій і сповідуючи розумний підхід до справи, можна було побудувати правильну клубну систему, ніколи не розглядалася як можливість до вдосконалення, радше – як футбольне заслання.

Нові простори, або Як своє стає рідним - изображение 4

Михайло Сергійчук готовий скласти конкуренцію Олександру Гладкому в Карпатах
фото - Николаевские новости

З прикладів можна навести "Таврію". Сімферопольці в останній час зіштовхнулись з величезними проблемами, але вперто відмовились вирішувати ці проблеми, рубаючи їх по кореню, взявшись за обрубування гілок. Ще до звільнення Лужного було зрозуміло, що команді потрібне перезавантаження, але керівництво клубу навідріз відмовилось від розгляду варіанту опускання в Першу лігу, щоб вже там вирішити всі негаразди і повернутись до еліти підготовленими. Замість підписання довгострокового контракту із фахівцем, який би не боявся пониження в класі і який був би готовим провести команду через терни Першої ліги задля майбутнього елітного добробуту, керівництво кримчан на рік запросило іноземного тренера-пожежника, з метою хоч якось, з горем навпіл, але втриматись в Прем’єр-лізі. А коли грек не зміг з колективом стрибнути вище голови, запросили іншого іноземця – для тієї ж цілі, продовживши таким чином відрізок невизначеності. Що буде з "Таврією" далі – загадка, і навіть якщо вона врятується в цьому сезоні від вильоту, навряд чи не буде аутсайдером в наступному чемпіонаті.

Нові простори, або Як своє стає рідним - изображение 5

Артур Новотрясов буде цементувати захист Карпат

На противагу можна згадати іншу кримську команду – "Севастополь" – яка виступами в Першій лізі цілеспрямовано і правильно готувалась до підвищення до елітної першості і ще будучи представником другого за рангом дивізіону, заявляла про амбіції грати у єврокубках. І з тих заяв ніхто не глузував, бо в "Севастополі" дійсно саме в Першій лізі вибудували функціональну систему клубу, яка допомогла потім команді не загубитись серед елітних колективів. "Севастополь" зумів пробитись до півфіналу Кубку України, делегувати гравця до національної збірної України, змусивши футбольну громадськість іншими очима подивитись на Першу лігу.

Не було б щастя, та нещастя допомогло. Хто знає, можливо, найближчим часом саме ця приказка стане актуальною для характеристики розвитку Першої ліги. Якщо елітні команди й далі продовжуватимуть відмовлятись від легіонерів і кардинально змінять свою трансферну політику, напевно ж, другому за рангом дивізіону буде приділятись більше уваги як в плані фінансування, так і в плані функціональних можливостей та кадрового забезпечення. Перша ліга може стати тим плацдармом, яким і мала бути із самого початку – ще з моменту свого створення. Як би там не було, український футбол як явище не зникне. Можуть змінитись пріоритети, змінитись модель, може зникнути прірва між рівнем колективів у Прем’єр-лізі і може підрівнятись рівень розвитку обох ліг. І боятись цього, можливо, не потрібно. Так функціонують чимало футбольних господарств з різних європейських країн.

← Натисни «Подобається» і читай нас у Фейсбуці
Оцените этот материал
Голосов 1
Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев
 

© UA-Футбол 2002-2016.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
При любом использовании материалов сайта, гиперссылка на UA-Футбол обязательна.
Пишите нам: info@ua-football.com