Відпустка, море і футбол. Мандрівка на Одещину з UA-Футбол

Складно у наш час щось прогнозувати чи планувати. В державі війна і кожен адекватний українець з розумінням очікує на те, що рано чи пізно настане його черга стати до боротьби з лютим ворогом. Через те й про відпустку цьогоріч думати складно. Але невеличке вікно між мундіалем і стартом чемпіонату України було і раз реалії дозволяють, то відновити сили не завадить. «Кримнаш», а отже місцем відпочинку обираємо Затоку Одеської області, дивне місце, де пляжі розтягуються на 40 кілометрів, а сама територія цього «смт» з одного боку омивається Чорним морем, з іншого – Дністровським лиманом. Оскільки ж сезон в Україні стартував, як зазвичай, найраніше у Європі, без футболу відпуска не минула. Футболу «телевізійного» й «живого».

«Відколи то перегляд телетрансляцій став чимось надзвичайним?» - може пролунати запитання. Втім, питати таке можуть лише ті, хто не пробував дивитися футболу в Криму. В цьому контексті завжди ставлю в приклад власний коктебельський досвід і одну з ресторацій на центральній набережній. Її впродовж тижня відвідували майже щодня, на сніданок, обід чи вечерю. Оскільки зала містила в собі великий екран, перепитали офіціантку, чи можна тут дивитися футбол. «Конечно!» - прозвучала відповідь. Ось і прекрасно, адже через якихось два дні у Львові мають грати збірні України та Румунії. Втім, прибувши у визначений час, на прохання ввімкнути трансляцію чуємо: «У нас хахляцкіє канали нє паказивают». То була відверта брехня, адже телеканал ICTV, який тоді транслював матч, був у тодішньому Криму у вільному доступі. Брехня з уст людини, з якою наче вже й віталися і щодня залишали непогані чайові.

Власне, про Крим з його неперевершеним сервісом і трепетним ставленням до клієнтів (особливо якщо вони розмовляють українською мовою) можна розповідати довго. На Одещині раніше відпочивати не доводилося, а тому з’явилася нагода порівняти. Що люди й їхнє ставлення до туристів тут інше, збагнули ледь не відразу, після розмов з продавцями на місцевому ринку. «Ви з Києва? Дякуємо, що до нас їздите. Сподіваємося, вам сподобається».

З переглядом футболу у Затоці проблем не виникло. Власники кафе перемикали телевізор на потрібні телеканали й іноді навіть забували при цьому принести меню. Під час перегляду матчу між донецьким «Металургом» і «Дніпром» замовили печену скумбрію. Готував її хлопець-школяр, котрий між роботою розговорився і розповів, що виступає за команду юнаків одеського «Чорноморця», грає на місці правого оборонця, нещодавно повернувся зі зборів у Туреччині, а завтра його очікує старт у першості України. Хлопчина розповів про пам’ятний для нього матч з ровесниками з «Динамо». «Зіграли 1:1. Ми грали ліпше, але динамівці халявний гол забили. Зрештою, вони завжди так грають» - каже.

Пляжі у Затоці – піщані, пологі, чимось схожі на євпаторійські. Їх перевага – найперше в чистоті узбереж і у відсутності галасливих російських туристів. Зрештою, одне й інше можна поєднувати, адже наші туристи, а також білоруси, молдовани й поляки, яких час від часу доводилося зустрічати, в основному прибирали за собою сміття, не залишаючи на місці відпочинку ні окурків, ні кісточок від персиків. І, звісно, бракувало на пляжах причмарених алкоголем ще до обідньої пори тіл туристів з братньої держави.

Окрім того, Затока приваблює зручністю і дешевизною житла. Майже всі орендовані будиночки чи номери міні-готельчиків тут – на самому морському узбережжі чи неподалік від нього. Вартість їх коливається від 35-ти до 150-ти гривень з особи. Найдешевші – то старі дерев’яні хатинки з гуртожитковими ліжками і санвузлом на вулиці. Найдорожчі – житло з усіма зручностями, включаючи кондиціонер і wi-fi (щоправда, слабкий wi-fi).

Нагода порибалити у відкритому морі, величезний асортимент свіжої копченої і сушеної риби на прилавках, якісне і недороге шабське вино, безліч доволі дешевих, як для пересічного жителя Києва, Одеси, Львова чи Дніпропетровська, кафе з хорошим рибним і м’ясним меню, чиста і затишна центральна алея, яка оживає і гримить на всі груди усю ніч – чого ще треба для комфортного пасивного відпочинку?

Трохи гірше тим, хто любить у час відпустки щось побачити. Якихось надзвичайних пам’яток у Затоці немає. Правда, є ще не повалене погруддя Владіміра Ульянова-Лєніна на території одного з дитячих таборів. «Обличчям» Затоки, яке найчастіше зображають на «магнітках», є міст, який з’єднує смт із однією з його складових – Кароліною-Бугаз. Міст той – одночасно для залізничних і автосполучень. Спеціально відведені й огороджені тротуари для пішоходів теж є, однак ходити по них не можна. Це дивно, адже з точки зору туризму прогулянка над місциною, де лиман впадає у море, мала б виглядати надзвичайно привабливою і слугувати однією з особливостей Затоки.

Втім, дивини вистачало й без того. Узбережжя лиману теж загороджені потворними забудовами, добра половина з яких перебуває в аварійному стані, а деякі об’єкти невідомого призначення на сотні метрів оточені парканом з колючим дротом. Коли запитали одного з працівників, що там охороняти, нарвалися на грубу відповідь. «Затока – туристичне містечко, - пояснюю. – Ви ж хочете, щоб до вас приїздили туристи? Хто сюди приїде з таким ставленням?» «Так я й кажу – не їдьте» - сказано, як відрубано.

Хоча чи варто звертати увагу на окремого індивіда? Мабуть, ні, адже совкові «динозаври» поступово зникають чи адаптовуються до сучасних реалій. Щоб подивитися у Затоці на справжню дику природу, варто відійти на кілька кілометрів по трасі на Білгород-Дністровський. Автомобільний шлях там розділяє два лимани – Дністровський і Шабський. Останній – значно менший за площею і слугує мисливським угіддям.

Такої кількості і розмаїття птаства бачити раніше не доводилося. В очі найперше кидається зграя пеліканів, які тримаються відокремлено від качок, лисок, бакланів, чайок, чапель, диких гусей. Свіжість лиманського повітря у поєднанні з ароматами трав відверто зачаровують. До слова, «екскурсію» Шабським лиманом для нас провів один з його мешканців – звичайний дворовий собака, який зустрів на вході, бігав поряд вздовж води, а іноді в ній освіжався, а коли ми залишали територію, несподівано присів, проводив поглядом і почимчикував у протилежному напрямку.

Повноцінних екскурсій із Затоки небагато, однак на дві з них увагу звернути варто. Найперше привертає увагу поїздка до Білгород-Дністровської чи Аккерманської фортеці. Туди, звісно, можна добратися й своїм ходом, адже маршрутки у цьому напрямку рухаються щопівгодини. Втім, потрапивши на територію спорудженої ще у ХІІІ-XV сторіччі оборонної споруди, торкнувшшись своїми ногами залишків грецького міста Тіра, яке існувало ще у IV столітті і помилувавшись панорамними видами Дністровського лиману, усю красу фортеці, яка в одному з рейтингів посіла друге місце після Луцького замку, збагнути складно. Для цього необхідно побачити укріплення ззовні, тобто, з лиманських вод. Регулярних рейсів катерами немає, їх організовують лише для екскурсійних груп.

Фортеця і залишки міста Тіра на її території

Дністровський лиман, який перепливав уродженець Білгород-Дністровського, дворазовий олімпійський чемпіон, чемпіон світу з олімпійського і професійного боксу Василь Ломаченко

Ще одна екскурсія розрахована радше на екстремалів, адже дістатися до містечка Вилкове, яке називають «українською Венецією» доволі непросто. І мова не лише про вартість мандрівки – 360 гривень з особи. Ця сума, зважаючи на дальність поїздки і спектр послуг – цілком виправдана. Найвиснажливішими є чотири години переїзду в один бік у «білому-автобусови-мерседесови-спринтерови» (цитата за гуртом «Перкалаба» - авт.), під невпинний потік неймовірного гумору з серіалу «Свати».

Відразу зазначу, що для того, щоб пізнати принади життя у Вилкове, туди варто їхати на кілька днів. Екскурсійний «пробіг» дав виключно уяву про водяні вулички і пересування на човнах. Основний акцент організатори мандрівки роблять на прогулянці водами Дунаю – чотирьохгодинній, з зупинкою на обід на одній з баз відпочинку. Господиня цього закладу, ґречна й надзвичайно гомінка пані, підготувала уху за місцевим, мабуть, дунайським рецептом. За їхнім звичаєм, страва подається двома порціями: окремо юшка, а окремо великі шматки коропа у часниковому соусі. Запивати цю смакоту запропоновано надзвичайно ароматним, наче виноградний сік, сухим вином з винограду, який зростає саме на цьому острівку.

Врешті, освіжившись у прохолодній дунайській воді, сідаємо на катер і продовжуємо мандрівку плавнями аж до «нульового кілометра» - місця, де річка Дунай впадає у води Чорного моря. Цікаво, що ці звивини річки є межею українсько-румунського кордону. Прикметно, що по наш бік поміж вербами, які впиваються своїми віттями у воду, повсюду росте калина. Правду ж кажуть, що «без верби і калини нема України».

Але ось минаємо місце, де Дунай розходиться на два русла (саме через це Вилкове отримало свою назву). Нас зустрічають благородні білі лебеді, чаплі, пелікани. Вочевидь тут, між прісною водою і соленою вони почувають себе найкомфортніше – «Нульовий кілометр».

Звісно, пропонують турфірми Затоки й різні варіанти екскурсій до Одеси, починаючи від вечірнього міста і закінчуючи катакомбами й «бандитськими історіями». Втім, для людини, яка відвідувала Південну Пальміру десяток разів, простіше добратися туди власноруч і відвідати те, що подобається найбільше. Вартість півторагодинної поїздки на маршрутному таксі – 30 гривень. «Інформпідстава» - матч першого туру чемпіонату України «Чорноморець» - «Олімпік».

Треба сказати, що пекти саме у цю пору на Одещині почало нестерпно. То в перші днів десять відпустки наче й море було теплим, а повітря свіжим. Наприкінці температура води збереглася, однак повітря розігрівалося до +40. Чимчикувати одеським асфальтом за таких умов було надзвичайним випробовуванням. Добре, що вулички на кшталт Рішельєвської, Пушкінської чи Грецької вкриті віттям величних платанів, які, як відомо, зберігають певну прохолоду. Дерибасівська чи Набережна від сонячного проміння не сховані.

Однак футбол. Посмакувавши надзвичайно смачного пива від «Приватної одеської пивоварні», термін зберігання якого всього п’ять діб, через вулицю Грецьку рушаємо до стадіону «Чорноморець». Здивувало те, що ціни квитків на пересічний поєдинок «моряків» з дебютантами елітного дивізіону «кусалися» - від 40-ка до 120-ти гривень. Зрештою, купуємо перепустки ближче до центру, вартістю 65 грн. Перед матчем відвідуємо кнайпу з назвою «Спорт» неподалік від стадіону. Розуміємо, що там чимала кількість одеситів «готується до гри» постійно. Усі в «тільнягах», «на розах» чорно-синього кольору.

Нова зірка на "Алеї слави"

Безпосередньо на трибунах здивував сусід на вигляд років 45-50-ти. Дядечко виявився комунікабельним. Познайомившись, розповів, що відвідує усі домашні матчі «Чорноморця», коли з сектору ультрас пролунала пісня про головного «героя нашого часу», пишаючись, запитав: «Як вам наші вболівальники?» І майже відразу після того, обурившись, що між секторами ще не розносять пива, пішов по сходах угору. Найкумедніше, що піднявся чоловік саме в ту мить, коли Віталій Балашов готувався виконати штрафний удар, який врешті виявився результативним. Повернувшись, дядько не міг надивуватися: «Только вышел – и забили гол!» Проте ще смішніше, що стадіон той самий чоловік залишив, не дочікуючись завершення доданих трьох хвилин. І пропустив й четвертий м’яч у ворота «Олімпіка», який той же Балашов забив ударом з пенальті.

Зрештою, таких «залишенців» було чимало. Дивувався цьому, адже сам поспішав значно більше – матч завершувався о 21-й, а остання маршрутка на Затоку від Залізничного вокзалу відходила о 21.30. Але нічого – зупинивши попутку, запрлатили 40 гривень і до «місця постійної дислокації», нехай і стоячи, доїхали. Цікаво, що в автобусі з футболу їхало людей 15. Кілька місцевих – їх видавали ті самі фірмові для вболівальників «Чорноморця» «тільняги». Один з чоловіків, років 40-ка на вигляд, читав на своєму смартфоні новини з усім нам рідного сайту. Батько з сином років восьми, які сиділи трохи далі, захоплювалися грою Балашова, а потім, коли вони заговорили, що «Десна» щойно програла «Олександрії», виявилося, що вони з Чернігова.

Головне ж враження, яке залишилося після Одеси – місто стало підкреслено українським. Навіть одну з екскурсій на державній мові вдалося підслухати. Найцікавіше, що проводили її для темношкірих туристів. Чимало синьо-жовтих стягів на балконах, стрічки з національними кольорами на сумках, на кожному кроці стікери «Не купуй російське», нарешті загальне схвалення знаменитих фанатських пісень на стадіоні – то виглядало величезним дисонансом з тими часами, коли доводилося відвідувати Одесу в час матчу відбору до мундіалю-2014 Україна – Молдова. Марш з імперськими прапорами навколо пам’ятника цариці Катерині ІІ тоді зачепив за живе. Нині любові до держави-окупанта в Південній Пальмірі майже не помітиш. Про неї нагадували лише кілька «трафареток» на будинках з текстом «Майданутые, свидомые, правосеки, месть близится».

Вважають за потрібне продемонструвати свою українськість й решта міст та сіл Одещини, через які доводилося проїжджати. В Овідіополі українські стяги розвішані на кожному кроці, ледь не біля кожного будинку. Чимало синьо-жовтих полотнищ й у Затоці. Кожна сувенірна ятка містить у собі чимало антиросійської і антипутінської атрибутики. «Мама, я хочу желто-блакитные тапочки» - здивувала батьків несподіваним проханням дівчинка на базарі. Щоправда, людей у Затоці лякають колони з військовою технікою, які за два тижні нашого перебування доводилося помічати двічі і озброєні люди на КПП перед в’їздом у селище. «Не дивуйтеся, у нас це регулярно» - заспокоювали одні. Інші ж можливого нападу росіян з боку Придністров’я бояться панічно і не приховують цього. Такі часи.

Фото автора