Закон як дишло, або Чого вартий регламент змагань в Україні

Готуючи вчора пізно ввечері матеріал «Наплювавши на регламент. «Шахтар» не має права переїжджати ні в Одесу, ні в Харків», особливих ілюзій на торжество справедливості не плекав. Відповіді чекати довелося недовго. Вранішня відповідь генерального директора Прем’єр-ліги Петра Іванова не здивувала. «Шахтареві», виявляється, дозволено грати й на інших, крім «Арени Львів» і НТК імені Банникова, стадіонах. «Хоча раніше ця інформація й не афішувалася», - додає чиновник.

Що ж, «закон» і «регламент» в українському футболі – поняття гнучкі, наче липа для різьбяра по дереву. Наче й написано чорним по білому, але трактування двояке. Виходячи з політичної доцільності.

Так було завжди, починаючи з сезону-1992/1993, коли регламент переписувався двічі по ходу чемпіонату. Спершу чемпіон за рівності очків мав визначатися за підсумками «золотого матчу», потім – за результатами особистих зустрічей. Коли ж команда київського «Динамо» програла поєдинок в Дніпропетровську 0:1 (київська зустріч завершилася перемогою господарів 2:1) і перевага за цим показником перейшла до «Дніпра», корективи до регламенту змагань були внесені вдруге. В підсумку чемпіон визначався за різницею м’ячів. Лише у цій графі дніпряни поступалися динамівцям суттєво. Як наслідок, фінішували команди з однаковою кількістю очок і титул вперше дістався Києву.

В сезоні-1994/1995 керівництво київського клубу остаточно доб’є головного на той час опонента, переманивши за сприяння найвищих футбольних органів держави до своїх лав відразу чотирьох провідних виконавців «Дніпра» - Сергія Беженара, Юрія Максимова, Євгена Похлєбаєва та Сергія Коновалова. Спроби дніпрян довести, що трансфери були здійснені з порушенням регламенту, ні до чого путнього не призвели.

З того часу всякого й різного у нашому футболі не вистачало. Статути, положення і регламенти ґвалтували як могли, кожен на свій смак. Щоб у цьому переконатися, далеко ходити не треба.

Рік 2009-й. Матч 19-го туру українського чемпіонату між «Львовом» і «Металістом» команди грали в Добромилі. В багні, а не на газоні, де поміж болота не простежувалося й клаптя трави. В недавньому інтерв’ю UA-Футболу тодішній наставник харків’ян Мирон Маркевич розповідав, що делегат ФФУ на тій зустрічі Борис Воскресенський заявив: «Ви зіграєте, навіть якщо поля не буде взагалі». Мирон Богданович переконаний, що такою категоричністю легендарний у певних колах БМВ прагнув догодити команді київського «Динамо», яке через чотири дні мало зіграти із слобожанцями перший матч 1/8 фіналу Кубка УЄФА. Згідно з регламентом змагань, матч на полі непридатному для гри, треба було перенести.

Рік 2010-й. Ще одна, пов’язана з персоною Маркевича історія. Щойно виконком ФФУ під тиском громадськості утвердив Мирона Богдановича на посаді головного тренера національної збірної України, тодішній очільник Федерації Григорій Суркіс заявив, що від такого рішення не в захваті. А через лічені дні почав розкручуватися маховик справи про договірний матч між «Металістом» Маркевича і «Карпатами» у 2008 році.

Суперечки тривали понад три роки і завершилися дискваліфікацією харків’ян з єврокубків у сезоні-2013/2014. Ще раніше ФФУ позбавила слобожанців бронзових медалей, здобутих у чемпіонаті-2007/2008. Проте, виглядало так, що головною метою цього скандалу було усунення Маркевича з посади наставника збірної. Завдання виявилося не складним: скомпрометований тренер, ледь попрацювавши з національною командою півроку, подав у відставку сам, а збірна повернулася у звичну динамівську гавань.

Власне, сумнівів у тому, що «Металіст» і «Карпати» тоді зіграли «договірняк», немає ні в кого. Однак виникає запитання: чому в разі доведення вини клуб (чи клуби) не були понижені в класі? Часом не тому, що цей скандал був спрямований на щось більш дрібничкове? Крім того, дивує містечковість й самого правосуддя. Адже ні до, ні після того жоден з відвертих фактів матчів договірного характеру доведений до пуття не був.

Скажімо, в 2002-му ФФУ визнала, що матч першої ліги «Полісся» - «Борисфен» був «проведений без належної спортивної боротьби і з нехтуванням інтересів глядачів». Втім, покарання виглядало кумедним: житомиряни обмежилися технічною поразкою, а їхні суперники – трьома тисячами доларів штрафу. Ті ж «Карпати», яким сумський «Спартак» здав гру навесні 2006-го (це визнав зокрема у своїй недавній «Сповіді» й екс-гендир львів’ян Ігор Дедишин), разом із суперниками були покарані технічною поразкою в окремо взятому матчі і п’ятьма тисячами доларів штрафу.

З поєдинків між «Іллічівцем» Миколи Павлова проти «Динамо» та «Шахтаря» в першому десятилітті 2000-х сміялася вся футбольна Україна. Втім, хіба смів тоді хтось підозрювати ґрандів? Чи було проведене якесь розслідування за підсумками матчу «Дніпро» - «Волинь» (5:1) у сезоні-2013/2014? Дивні матчі за участю донецького «Олімпіка» цьогоріч навесні шокували всю Європу, але прозорі натяки букмекерів та численні звернення до цієї теми у ЗМІ нашим чиновникам не указ. Або взяти зовсім свіжий приклад – поєдинок «Волинь» - «Металіст». Висловлювання і поведінка тренерів під час та після матчу – красномовна. Однак про підозри ніхто не обмовиться й словом. Звісно, що цей перелік – поверхневий і при бажанні таких «двобоїв» лише за кілька останніх років можна назбирати декілька десятків. Але виходить, що справжній «договірняк» за всю незалежного футболу мали лише один.

Рік 2014-й. Генеральний директор «Карпат» Ігор Дедишин дав розгромне інтерв’ю, в якому «проїхався» по вищих чинах українського футболу. Словесної відповіді один із очільників львівського клубу ні від тодішнього президента ФФУ Анатолія Конькова, ні від його підлеглих не дочекався. Зате на початку сезону-2014/2015 «Карпати» почали отримувати за старі трансферні грішки. Спершу з них зняли три, а потім ще шість турнірних очок за невиплату заборгованості перед футболістами, які виступали в команді раніше.

Усе наче й справедливо, однак практика подвійних стандартів навіть не пре, а випирає. То вже після завершення сезону. Вочевидь для підтримання балансу, дев’ять очок були зняті також із «Волині», а шість – із донецького «Металурга». Суттєво на турнірне становище одних та інших ці санкції не вплинули.

Проте, могли вплинути на ужгородську «Говерлу», яка після зняття навіть шести очок займала останнє місце і відповідно мусила понижуватися в класі. А знімати було за що. Колишній наставник «ведмедів» Олександр Севідов виграв у панів Шуфричів усі суди, але навіть після цього ті заборгованого тренерові повертати не поспішають. Крім того, клуб має багатомісячну (чи вже багаторічну – ред.) заборгованість перед гравцями. Але для контролюючих органів ФФУ це не підстава, щоб позбавити «Говерлу» ліцензії на участь в чемпіонаті України-2015/2016.

Рік 2015-й. Під тиском фанатів команди київського «Динамо» півфінальний матч Кубка України, господарем якого був донецький «Олімпік», перенесли з тимчасово домашньої арени донеччан НТК імені Банникова на рідний для динамівців стадіон імені Лобановського. Ситуація форс-мажорна, ультрас діяли з позиції сили і вочевидь перейшли межу.

Втім, можна з усією відповідальністю стверджувати, що таку реакцію спровокували ті федераційні чиновники, які проводили ліцензування і дозволили клубові «Олімпік» заявити домашньою ареною тренувальне поле, яке, за офіційними даними, може вміщувати лише 1678 глядачів. Тим самим, ФФУ порушила і продовжує порушувати цьогоріч той самий багатостраждальний регламент Прем’єр-ліги, стаття 10, пункт 6, частина 2 якого гласить, що до проведення змагань допускається футбольне поле, «трибуни, якого містять не менше 5 000 (п’яти тисяч) індивідуальних місць для глядачів». Яким чином «Олімпік», а разом із ним «Шахтар», для якого НТК імені Банникова є резервним стадіоном, отримали право тут грати?

Нарешті, рік 2015-й, літо. Стурбовані неприхильним ставленням до себе в матчах проти «Дніпра» і «Динамо» «гірники» вирішили проводити домашні матчі Прем’єр-ліги, за словами гендиректора клубу Сергія Палкіна, «в Одесі, Харкові, по всій Україні». Пункт 2 тої самої 10-ї статті регламенту такому кроку наче й суперечив. Однак пан Іванов у сьогоднішньому інтерв’ю повідомив зовсім інше. Вас це дивує?