Транзитом через рідний дім. Зі Львова до Кошіце разом з UA-Футбол

"Ви не порівнюйте Львів і Кошіце. Львів – старинне, історично багате місто, а Кошіце… так, звичайне сучасне містечко" – ділилася враженнями з двома молодиками панянка бальзаківського віку в салоні автобусу "Ужгород-Кошіце". Очевидно, шлях з України до Словаччини жінка долала вже вкотре, оскільки не тільки проводила лікнеп, а ще й обіцяла тим, хто їхав даним маршрутом вперше, показати потрібну зупинку.

Автор UA–Футболу також вперше опинився на маршруті "Ужгород-Кошіце", але роз’яснень щодо зупинки і місця висадки не потребував. Зате порівняння Львова та другого за величиною міста Словаччини, розташованого на сході країни в долині річки Горнад, заклалися в пам'яті як щось таке, що потребувало розвідування. В цьому аспекті час для поїздки до Кошіце був ідеальним: напередодні тільки повернувся з чергового відрядження до Львова, тому враження від культурної столиці України ще залишалися "гарячими". Власне, цікавість і стала тим фактором, який допоміг не піддатися впливу втоми.

Виїзди до Львова вже стали таким самим звичним аспектом трудової діяльності, як і походи на ужгородський "Авангард", звідки доводиться висвітлювати домашні матчі місцевої "Говерли". До речі, розуміння того, що не вдасться наживо слідкувати за поєдинком "Говерла" – "Карпати", став чи не єдиною ложкою дьогтю в цьому відрі вражень, отриманих від подолання маршруту Ужгород-Львів-Ужгород-Кошіце-Ужгород. Команда В’ячеслава Грозного у неділю приймала принципового суперника львівські "Карпати" – і цей поєдинок став третім поспіль домашнім матчем "Говерли", який через обставини не вдалося відвідати.

Про "говерлян" згадую не випадково. Ужгородська "Говерла" (і особливості висвітлення її домашніх матчів) стала однією з тем для розмови з колегами під час вояжу до Львова на матч Ліги чемпіонів між "Шахтарем" та ПСЖ. "Як там, встановив нарешті Шуфрич на "Авангарді" wi-fi?" – жартівливо запитають друзі-колеги. А просто друзі-земляки, з якими дуже несподівано вдалося пересіктись у Львові, згадали про "Говерлу" в жартівливо-презирливих тонах. "Ходити на поєдинки ужгородської команди немає ніякого бажання. Не приносить задоволення. Тож аби зануритися в справді футбольну атмосферу, доводиться приїжджати до Львова. Не важливо, що у "Шахтаря" практично немає шансів на успіх – хочеться просто побувати на переповненій "Арені-Львів" – каже університетський товариш, зустріч з яким у Львові стала приємним сюрпризом.

Приємним і радісним, адже перед виїздом пережив розчарування. До Львова на матч проти французів планував поїхати разом з кількома університетськими друзями, з якими час, проведений у дорозі, а також вільні години вже під час самого перебування у місті Лева, пролітали б швидко та весело. Нажаль, товаришам, які вперше вирішили побувати на матчі "Шахтаря" у Лізі чемпіонів, не вдалося придбати квитків. Тож телефонний дзвінок у вівторок ввечері, коли якраз закінчилися передматчеві заходи і з'явився той самий вільний час, став "щипкою" радісних емоцій в спектрі робочого настрою.

Перегляд гри "Маккабі" – "Динамо" в приємній компанії, а також розмови про футбол до пізнього часу нагадали роки студентства. Тоді гра мільйонів об’єднувала нас, мабуть, так само, як і бажання отримати фах. У середу зранку (точніше, ближче до обіду) з друзями до вечора довелося попрощатися, оскільки у них – вільний час, у мене – виїзд до Моршина, де матч Юнацької Ліги УЄФА проти однолітків з ПСЖ проводили юнаки донецького "Шахтаря".

- Юнацька Ліга УЄФА. "Шахтар" - ПСЖ 1:4. Люби мене по-французьки

Робота на цьому матчі сподобалася навіть більше, аніж робота на грі основних команд. Якщо на "Арені-Львів" було все традиційно, то у Моршині на стадіоні "Медик" довелося працювати дійсно в польових умовах. Без можливості під'єднатися до струму (зарядка ноутбука була не стовідсотковою), без можливості виходу в Мережу і з записником та комп’ютером на колінах – такі умови перетворювали процес написання звіту на справу честі.

Ще однією родзинкою виїзду до Львова стали погодні умови. Звісно, холодно було й тоді, коли працював на матчі "Шахтар" – "Баварія". Але тоді за вікном був лютий-місяць, а зараз – вересень. З прогнозів погоди зробив висновок, що вдягатися потрібно тепліше, та вдягнувся все ж по-осінньому. А треба було, як виявилось, по-зимовому.

Після львівської холоднечі і похмурості сонячне небо Ужгорода якось саме по собі підвищувало настрій. Зранку, як зауважили рідні, в обласному центрі Закарпаття температура рівнялася шести градусам за Цельсієм, але ближче до обіду, коли й зійшов з потяга "Київ – "Львів", сонце прогріло повітря до того рівня, коли можна сміливо вдягати футболку та шорти. В літньому вбранні і вийшов в місто перед "невиїзною" роботою та поїздкою до Кошіце.

Власне, метою вояжу до Словаччини стало банальне "проганяння" "одноразової" візи (для тих, хто стикався з подібним, гадаю, пояснювати принцип не потрібно). Словацького Консула вже не влаштовує піший захід до Словаччини, як це влаштовувало його, до прикладу, ще півроку тому. Можливо, через події в Мукачевому, можливо, через загальну політично-суспільну ситуацію в Україні, але отримати від словаків шенген наразі значно складніше, аніж, до прикладу, минулого року. Аби не ризикувати і хоч частково убезпечитися від "відмови", пунктом призначення обрав місто Кошіце, що приблизно в ста кілометрах (плюс-мінус) від Ужгорода. Зважаючи на те, що між обласним центром Закарпаття та Кошіце є пряме автобусне сполучення, а також на наявність заздалегідь визначеного пристанища, ні хвилини не сумнівався на рахунок того, яке саме словацьке місто обрати.

Дві години їзди пролетіли як кілька хвилин. А от перехід через кордон і проходження усіх відповідних процедур, здавалося б, тривали вічність. Водій автобуса, до речі, наявність у пасажирів квитків (до Кошіце такий коштував близько 160-ти гривень) перевіряв тільки після того, коли пасажирам на словацькому боці повернули закордонні паспорти. Очевидно, водій з власного досвіду знав, що можлива ситуація, коли когось з пасажирів автобусу не пропустять, тому наперед квитків не вимагав. Пропустили усіх, але зубами скреготіли… "Я не інформер, я контролер, - емоційно пояснювала робітниця прикордонної служби Словаччини, - Я не зобов’язана розповідати вам правила перетину кордону. Їх ви мусите вивчати самостійно і в'їжджати до Шенгентської зони у відповідності до всіх вимог".

Таке обурення у контролерки викликали пасажири автобусу, які не мали при собі євровалюти. "Без грошей, або з малою кількістю грошей я вас не пропущу, - продовжувала панянка, - Ви мусите мати при собі гроші для того, аби пересуватися по країні, або ж забезпечити себе житлом. Розмови про те, що вас у Словаччині хтось чекає і передасть вам кошти, мене не влаштовують"… Відверто кажучи, така вимога стала одкровенням, адже, спілкуючись з низкою людей, для яких перетин словацького кордону є справою буденною, жодного разу про цю вимогу не чув. Забігаючи наперед зауважу, що коли поділився новиною про кошти з друзями, з якими зустрівся безпосередньо в Кошіце, здивування читалося і на їхніх обличчях.

56 євро готівкою – саме наявність такої суми є "перепусткою" до Словаччини на один день. На два дні, відповідно – 112 євро. Це крім того, що мусить бути якесь документальне підтвердження вашої поїзди (запрошення, договір між організаціями, бронювання готелю, тощо). Втім, на щастя, попри те, що потрібні документи та кошти були не у всіх, ніхто з пасажирів автобуса заборони в'їзду до Словаччини не отримав.

Прибувши до Кошіце, відразу згадав факт участі місцевого ФК "Кошіце" в груповому етапі Ліги чемпіонів 1997/98. Нажаль, стадіону, на якому восени 1997-го року побували МЮ, "Ювентус" та "Фейєноорд", уже немає. Арену "Локомотив" знесли "за вислугою літ", плануючи побудувати в місті новий, сучасний футбольний стадіон (Кошіце, - взагалі, дуже осучаснене місто). Зате недалеко від центру красується велична льодова арена, на якій свої поєдинки проводить семиразовий чемпіон Словаччини хокейний клуб "Кошіце". Тут, на "Стіл Арені", в 2011-му році було проведено 24 з 56-ти матчів чемпіонату світу з хокею.

Прекрасна погода наче оживила місто. Сквери, зелені зони, яких в Кошіце чимало, тераси, кав'ярні, фонтани (серед яких і "танцюючий") – всюди весела і сімейна атмосфера. Поміж забавною і зрозумілою словацькою мовою можна почути угорську, англійську і навіть румунську. Пристрастю словаків (точніше, жителів Кошіце), як виявляється, є собаки. Маленькі, великі, лахматі, лисі, - псів тут обожнюють настільки, наскільки у Львові обожнюють каву.

Кошіце дійсно не схоже на Львів. Якщо місто Лева приваблює історичною величчю, загадкою і поєднанням культур, то Кошіце – зменшена копія типового мегаполісу. Новобудівлі, сучасні бізнес- та торгові центри, розгалужені автошляхи не залишають жителям міста іншого вибору, окрім як йти в ногу з часом.

А от центр Кошіце уже в дечому нагадує Львів. Величні, древні історичні споруди в самому серці міста гармонійно виглядають на фоні сучасних будівель та зелених зон. Собор Святої Єлизавети Венгерської, по обидва боки якого простягається затишна зона відпочинку, закликає перехожих доторкнутися до готичного стилю Середньовіччя.

На фасаді собору, традиційно для стародавніх будівель готичного стилю, можна побачити химер – скульптури потворних істот, яким майстри архітектурної справи надавали особливого значення. Вони повинні були захищати будівлю від напасті і відлякувати ворогів. Химери собору Святої Єлизавети зовнішньо нагадують горгулів, але є серед цих химер одна особлива, не схожа на інших. Це – химера в образі жінки зі скривленим обличчям. За однією з легенд, - це прообраз жорстокої королеви, яка двадцять років мучила свій народ, змушуючи людей в процесі будівництва споруди, яка нині є Собором, проливати піт і кров. І от щоб хоч якось відомстити жорстокій володарці, будівельники посеред химер знайшли місце для скульптури потворної жінки, увіковічнивши в камені ту, кого всім серцем ненавиділи.

За іншою версією, образ жінки з перекривленою гримасою – це образ дружини майстра Стефана, який жив і творив в Кошіце в 15-му столітті. Дружина пристрастю до алкоголю та подружньою зрадою так насолила чоловікові, що той вирішив помститися їй, "увіковічнивши" Дороті (так за легендою звали жінку) в образі кам’яної потвори поруч з горгулями.

Поруч з собор Святої Єлизавети – оперний театр, Урбанова вежа, каплиця святого Михайла – унікальний комплекс готичних пам’ятників.

В центрі Кошіце майорять десятки синьо-жовтих стягів. Але це не символіка України, це – стяг міста Кошіце. Хоча, синьо-жовте полотно, посередині якого розміщений герб міста (але чимало полотнищ майорять без герба – просто синьо-жовті кольори) дійсно нагадують прапор України.

Перша неділя жовтня – це час, коли в місті Кошіце проходить Міжнародний марафон миру. За інформацією, що розміщена на офіційному сайті цього змагання, даний марафон є найдавнішим серед всіх подібних змагань Європи. Дата заснування Кошіцкого марафону – 1924-й рік.

Статуя Іммакулати, або Чумна статуя – 14-митрова споруда, що увіковічнює пам'ять жертв чуми, яка в кінці 18-го століття забрала життя 4-х тисяч жителів міста Кошіце.

Це тільки маленька частина того, що варто було побачити в цьому незвичному місті. Чудовому місті чудової країни... Далі, в неділю опівдні – автобус до Ужгорода і повернення до звичного ритму життя.

Фото - Ігор Семйон