Cумні і радісні дороги. Про кар'єру Густаво Бланко-Лещука

Молодший син Марселіно Бланко, легенди скромного "Уракану" з Лас-Ерас, за ігровими характеристиками не схожий на батька, а ось за характером - здається, так. Адже Марселіно волів стати кумиром "Уракану", з яким вигравав чемпіонат провінції Мендоса в 1984-му, аніж подорожувати до інших міст. І з інших аргентинських клубів, і з Гондурасу він повертався додому вельми швидко. Ось і Іван надовго затримався в "Арсеналі" дe Саранді, і зараз грає в рідній провінції. Що ж стосується Густаво, старшого сина Марселіно, то з ним все навпаки - він забивний форвард, як батько, але характером явно схожий на лещуків - бабусю та дідуся по материнській лінії, які свого часу кинули все в українському Рівному і поїхали шукати щастя до далекої Аргентини. Густаво Бланко-Лещук теж вирішив піти у світ незнаними шляхами і в підсумку дістався Батьківщини предків.

Щасливий

Cпочатку він здавався футбольним щасливчиком. Вдома, попри незадоволення матері, не було інших тем, крім футболу. І Марселіно терпляче вчив старшого сина головним, на його думку, для форварда речам - постійному руху на полі, мобільності, а також професіоналізму і бажанню важко працювати.

Статус легенди до кишені не покладеш, і сім'я Бланко жила бідно. Але деякі зв'язки залишилися, і 17-річному Густаво з фінансуванням поїздки до Авельянеди на огляд в "Індепендьєнте", допоміг сам мер Мендоси. Тоді він не зумів пробитися до академії гранда, але, на щастя, одразу знайшов інший, третій клуб міста - "Арсенал". Про "велич" цього клубу найкраще свідчить рік заснування - 1957-ий і кольори (бірюзовий та червоний), взяті через пошану до грандів регіону - "Індепендьєнте" і "Расінга" (уявіть собі, що донецький "Олімпік" бере кольори земляків з "Шахтаря" і "Металурга" з пошани до них). А про його "здоров'я" - прізвище одіозного засновника, ім'ям якого і названий клубний стадіон - Хуліо Умберто Грондони, "хрещеного батька" аргентинського футболу. Однак початок десятиліття був найкращим часом в історії клубу і гравця. Юний Густаво почав отримувати ігровий час в Торнео Фінал-2011, в п'яти останніх матчах якого грав незмінно. Його гол (переграв захисника) і асист (пас головою) допомогли команді здобути 11 очок і врятуватися від вильоту.

Щоправда, наступного року прориву не сталося, і Бланко-Лещук грав мало, кінцівку Торнео Фінал-2012 пропустивши через травму. Разом з тим, примудрявся забивати важливі м'ячі. Спочатку за сім хвилин після виходу на заміну ударом головою прибравши парагвайську "Олімпію" з шляху до 1/4 фіналу Копа Судамерікана. А потім принісши перемогу (гол і асист) у вкрай напруженому матчі проти "Олл Бойз" (2-0).

Чому останній матч такий важливий? А тому, що без цієї перемоги не відбулося б однієї з найгучніших сенсацій аргентинського футболу 21-го століття, адже "Арсенал" випередив найближчого переслідувача в турнірній таблиці лише на два очки. Ставши першим і поки останнім Чемпіоном Аргентини, який грав протягом власної історії у всіх п'яти професійних дивізіонах аргентинського футболу.

Невдаха

Статус Чемпіона Аргентини, аванси від преси... Аргентинські журналісти відзначали варіативність Густаво, його рух, вміння досягти успіху і в швидкій контратаці, і за допомогою дриблінгу, і у грі головою. Вабили й його скромність і працездатність. Однак, як я вже зазначав, травма зіпсувала кінцівку сезону і підготовку до наступного. А головне - тезка на прізвище Альфаро, який працював в клубі головним тренером, не був особливим шанувальником талантів гравця. Тому Бланко -Лещук вирішив податися до іншого клубу в оренду.

З цієї миті почалася смуга невдач, викликана насамперед травмами і невірними рішеннями. Він запізнювався, "клюючи" на яскраву обгортку, за якою вже не було нічого. До "Депортіво Мерло" з Другого дивізіону він перейшов відразу після того, як клуб створив мегасенсацію в Кубку Аргентини, дійшовши до півфіналу і програвши "Бокі Хуніорс" лише у серії пенальті. Та то була лебедина пісня, і вже наступного сезону, незважаючи на 10 голів уродженця Мендоси, команда вилетіла. Oдночасно зіткнувшись з фінансовими скандалами, що закінчилися ув'язненням кількох функціонерів клубу. До махачкалінського "Анжи" він пішов, "клюнувши" на імена Роберто Карлоса і Самуеля Ето'О. Та це було саме тоді, коли Сулейман Керімов припинив вкладати в клуб, гроші закінчилися, і Густаво, незважаючи на дворічний контракт, вже за півроку залишив Дагестан вільним агентом, так і не зігравши жодного матчу. Сам він говорить про травму коліна, яку в Росії не спромоглися вилікувати, і яку він залікував лише в Аргентині. У "Відад" з марокканської Касабланки він пішов за грошима, марокканським другом та іспаномовним головним тренером Джоном Тошаком.

Однак не акліматизувався там, не звикнувши до місцевої кухні і звичаїв і вважаючи огидною арабську музику (сам він слухає Cuarteto - аргентинську провінційну танцювальну музику, що робить акцент на скрипці та акордеоні). На заваді стала й чергова травма. Тож він відіграв за "Любов" (саме так перекладається з арабської назва клубу) лише п'ять матчів, незважаючи на контракт на ті ж два сезони.

На шляху додому

З Північної Африки Густаво подався до Північної Європи. Щоправда, в Швеції він міг опинитися ще на два роки раніше, та тоді не пройшов перегляд в лавах "АІКа", а угода з "Хаммарбю" зірвалася в останню мить. Однак його запам'ятали представники "Асирійська" під час контрольного матчу проти "АІКа".

В підсумку він опинився в ще одній команді з особливим національним духом. Для будь-якого асирійця (так, це ті самі, біблійні, хоч і змішані з іншими арамейськими народами) з будь-якої іншої країни відвідати матч команди, яка вважається збірною його народу - щось на кшталт паломництва. І в Содертальє, містечку неподалік від Стокгольма, населеному асирійцями, етнічний українець почував себе чудово. Спортивний директор клубу Саргон (справжнє асирійське ім'я))) Сімонссон відзначав його фізичні дані і ставлення до праці, додаючи, що "він дуже розумно діє без м'яча, і при цьому має інстинкт бомбардира в штрафному".

Густаво забив 11 м'ячів у Другому дивізіоні, принісши перемогу в гарячому дербі проти ще однієї етнічної команди - "Сіріанска" (2-0), а в матчі проти іншої команди зробивши дубль. Він вирішив залишитися в команді попри великі фінансові проблеми посеред сезону (ще на початку сезону для фінансування його контракту довелося залучити спонсора ззовні). І лише після закінчення сезону твердо вирішив піти. В клубі не здивувалися. "Гравець такого рівня гідний грати в висококласніших командах та лігах". І в підсумку цією командою став не "Юргорден", що цікавився його послугами, а лігою - не Аллсвенскан...

Густаво Бланко-Лещуку лише 24, а за його плечима вже неймовірно строката кар'єра. Сенсаційний чемпіон Аргентини. Гравець команд в Європі та Африці з особливою національною або етнічною ідентичністю - клуб дагестанців, один із символів Марокко, символ асирійців. Немає сумнівів, що "Карпати" теж підпадають під таке визначення. Він не злякався лихоманки Ебола, що лютувала тоді в Африці (щоправда, Марокко чи не єдина залишилася "чистою"). Він спокійний, скромний, зважена людина, за характером більше європеєць, ніж аргентинець. В Марокко він займався конвеєрним переглядом футбольних матчів, особливо стежачи за форвардами і намагаючись навчитися у них. У Дагестані йому не дуже сподобалися "більш серйозні люди", зате в тихій Швеції, де все "спокійно, повільно, де для тебе роблять все і створюють всі умови", він відчував себе чудово. Він з ентузіазмом сприйняв приїзд на батьківщину предків, повідомивши, що його мати і інші родичі, частина яких розмовляють українською, були дуже раді цьому. Він готовий прийняти українське громадянство і осісти тут. І готовий забивати за "Карпати". Тиждень тому він відкрив лік своїм забитим м'ячам на "історичній батьківщині", вразивши ворота "Говерли". Сьогодні він готовий забивати "Ворсклі".

P.S Заголовок - рядoк з пісні "Два Кольори", найвідоміший виконавець якої легендарний Дмитро Гнатюк помер вчора на 92-ому році життя. Вічна пам'ять!

Фото - офіційний сайт "Карпат", Lt.se, Losandes.com.ar