Народжені розкішно жити, або Проти економії в Динамо. Що означає відхід Макаренка?

Чи не безпрецедентний приклад Євгена Макаренка? Можна зрозуміти, коли з того чи іншого українського гранда йдуть легіонери, або ж шляхом шантажу чи саботажу просять керівництво відпустити їх. Але коли від нового контракту з рідним клубом відмовляється українець - вихованець цього клубу – то це чи не ознака лиха?

Для Макаренка київське "Динамо" було усім. Протягом своєї кар'єри захисник крім "Динамо" виступав лише за одну команду, коли на сезон відправлявся в оренду до ужгородської "Говерли". В іншому – "Динамо", "Динамо", "Динамо". Спочатку – молодіжні команди, потім – "Динамо"-2, а з 2013-го року – основна команда київського клубу.

Макаренко не завжди мав місця в основі, але майже завжди, - коли не заважали проблеми зі здоров'ям, - перебував у розширеній обоймі "Динамо". І перебував би там і далі. Ба більше, Євген мав чимало підстав сподіватися, що найближчих два-три роки саме за ним буде закріплений лівий фланг оборони.

Конкурентом Євгена був Антунеш, який на початку сезону вигравав боротьбу за місце на лівому фланзі, але згодом, - після кількох невдалих поєдинків як в Лізі чемпіонів, так і на внутрішній арені, - опинився за спиною Макаренка. Зрозуміло, що грав Євген не бездоганно. Іноді йому не вистачало осмисленості і акцентованості, тому що футбол у його виконанні нагадував хаотичний рух по флангу. Але в цілому Макаренко задовольняв вимоги головного тренера.

Тобто, намагаємось сказати про те, що Сергій Ребров з власної волі в нинішній ситуації навряд чи відмовився б від Макаренка. Антунеш – не стабільний і вкрай ненадійний; до того ж, - легіонер, який будь-якої миті здатен зірватися з місця, наплювавши навіть на чинний контракт. Бурда, Сілва і Віда, які можуть зіграти зліва в обороні, - футболісти іншого профілю, які корисні на інших позиціях. Отже, на лівому фланзі залишилася якщо не пробоїна, то дуже "тонка матерія" в особі лише Віторіну Антунеша.

А що ж Макаренко? Його рішення сприймається з засторогою ще й через те, що зірвався Євген з насидженого місця у "Динамо" не на конкретну пропозицію від іншого клубу (тоді було б логічне й чітке пояснення такому рішенню), а – у невизначеність (була інформація про зацікавленість в послугах футболіста з боку "Спортінга" і Уфи" – але без конкретики). Тобто, агентові Макаренка лише належить знайти для свого клієнта варіант продовження кар'єри. З іншого боку, у Євгена ж завершувався контракт і підписати новий (а це був би точно не піврічний і не річний контракт, а більш довготривалий), значить – прив'язати себе до київського клубу ще на кілька років. А цього Євген робити не бажав з якихось відомих лише йому мотивів.

Швидше за все – з мотивів фінансових. Рідне місто, рідна команда, перспектива Ліги чемпіонів, Ліги Європи і боротьби за чемпіонство, майже гарантоване місце в основі, довготривалий контракт. Що ще потрібно? Так, гарну зарплатню. Принаймні, не меншу, аніж гравець мав у відповідності до попередньої угоди. Ось з цим, очевидно, і виникли труднощі.

"Динамо" явно не в змозі виконувати фінансових зобов'язань на тому рівні, на якому виконувало раніше. І тепер, коли в того чи іншого гравця завершується "роздутий" контракт, нову угоду пропонують зі значно скромнішими значеннями. Але не кожен з тих, хто звик до розкішного життя, здатен прийняти скорочення зарплатні.

Інших адекватних пояснень рішенню Макаренка немає. І якщо ми недалекі від істини, то відхід Євгена – навряд чи остання зміни в київській команді. Режим економії клубом уже ввімкнений, але гравцями – не схвалений.

Фото - UA-Футбол