Що ближче: інтереси національного футболу чи своя сорочка, або чи піде брат проти брата

СИТУАЦІЯ ПЕРША

Не хвилюйтеся. Йдеться не про братовбивчу війну. Мова про те, чи Ігор Михайлович зможе переконати Григорія Михайловича, який, з його слів, сьогодні ніякого відношення до “Динамо” не має, скасувати рішення виконкому щодо ліміту участі іноземців у матчах наступного сезону (не більше восьми).

На який бік стане Григорій Михайлович? На бік національної збірної та її головного тренера, який наполягав на ліміті, чи на бік свого брата, якому Григорій Михайлович, вочевидь, подарував свої акції, а їх, мабуть, було трохи більше, ніж у Григоришина. Хоча Григорій Михайлович продовжує “орендувати” в Ігоря Михайловича приміщення для свого офісу на стадіоні “Динамо” та помешкання на супербазі “Динамо” в Кончі-Заспі. Чи все ж таки, як каже народна мудрість, “ворон ворону око не виклює”? Але ж вибір потрібно буде робити. Вибір між національними інтересами та своїми власними інтересами й амбіціями.

Склалася досить цікава ситуація. Завдяки “податку на іноземців”, ФФУ отримала в цьому сезоні майже півтора мільйона доларів. Здавалося б, їх потрібно якнайшвидше інвестувати у власну футбольну економіку, в цьому випадку стимулювання тренерів дитячо-юнацьких шкіл. Але щось не чути, щоб хоч якісь гроші заплатили, наприклад, тренерові Герасим’юка. Не виключено, що гроші за легіонерів “закопають” у Гореничах, у тих футбольних полях, які ще не відомо коли буде збудовано для збірних команд. До речі, чотири транші, які виділила УЄФА професіональним клубам України на розвиток дитячого футболу (а це більше 3 мільйонів швейцарських франків), ФФУ, завдяки добровільно-примусовому рішенню ради ПФЛ, почала вкладати в поля для збірних. За свідченням очевидців, поки що ці поля можна назвати хіба що гуляй-полем, на якому гуляти можна, а грати — ні. Коли все побудують, скільки для цього ще потрібно забрати грошей у клубів, — відповіді немає.

Можливо, як варіант, гроші за легіонерів ФФУ має віддавати тим клубам, які грають своїми доморощеними футболістами. Яка ж подальша доля іноземного ліміту на новий сезон? Можна з вірогідністю до 99,99 відсотка прогнозувати два варіанти сценарію засідання виконкому ФФУ.

Сценарій перший. Як і в “першому турі” голосування виконкому в телефонному режимі щодо сумісництва Блохіна. 55 відсотків — за скасування ліміту, 45 відсотків — проти. Григорій Суркіс, як завжди у таких випадках, серед тих, хто проти.

Сценарій другий. Майже всі члени виконкому (звичайно, крім Григорія Михайловича, якому потрібно тримати марку) за скасування — для більшого авторитету рішення. При цьому 2-3 утримуються для зовнішньої демократичності рішення.

Який із сценаріїв обере Григорій Михайлович, так і буде, а виконком підіграє, як було вже не один раз. Як говорив відомий герой, “держава — це я”, а виконком — це Григорій Михайлович.

Отже, виникає запитання, що ближче Григорію Михайловичу до серця — кровні стосунки чи національні інтереси? Як кажуть наші сусіди, “вопрос, конечно, интересный”. І відповідь на нього ми найближчим часом обов’язково отримаємо. Інша річ, чи задовольнить ця відповідь український футбол. Поживемо — побачимо…

СИТУАЦІЯ ДРУГА

Питання квоти на легіонерів свого часу було однією з головних тем. Квота, в тому чи іншому вигляді, існує фактично в усіх більш-менш розвинутих футбольних державах. Квота — це свого роду захист національних інтересів. Півтора року тому ПФЛ запропонувала з початку 2005 року ввести ліміт — одночасно на полі можуть бути присутніми не більше 9-ти футболістів-іноземців. Пам’ятається, Григорій Михайлович і запропонував не більше 8-ми, але з початку сезону 2005-2006 років. Так і записали в регламенті. Однак, з огляду на те, як досить активно після цього “Динамо” працювало на міжнародному трансферному ринку, дуже сумнівний вигляд має щирість пропозиції Григорія Михайловича. Деякі клуби теж, здається, не дуже повірили керманичу українського футболу і продовжували скуповувати іноземців. Очевидно, ці клуби або щось знають, або про щось здогадуються. Інакше, навіщо вкладати у футболіста мільйони, а потім, щоб у результаті він грів лаву запасних. Гроші мають працювати, тобто грати.

Легіонера можна розглядати, вибачайте, як товар, за який, згідно з відповідними законами, при ввозі потрібно сплачувати податок. Але ж у всьому світі, і в Україні також, податок сплачується один раз — лише при ввозі.

У випадку з легіонерами ФФУ запропоновано “ноу-хау” — якщо легіонер на території України переходить в інший клуб, тоді за нього знову потрібно платити. Якщо ж, припустімо, він піде в третій, четвертий клуб тощо (згідно з регламентом, в оренду, а це також перехід, футболіст може бути відданий двічі за сезон), то кожного разу за нього новий клуб має платити ФФУ.

На останньому засіданні ради ПФЛ деякі клуби погрожували звернутися до Цивільного суду з позовом на ФФУ, якщо рішення не скасують. А це вже, здається, перший серйозний дзвінок нинішній верховній владі України. Народ заговорив, народ не згоден. Що далі? Футбольний… не майданчик, про який полюбляють нагадувати в ФФУ, ні… А Майдан? І знову-таки, поживемо — побачимо.