Не Титанік – криголам! Акценти глядача на грі України з Ісландією

Істерія примхливого вболівальника продовжувала нагнітатися напередодні вирішального матчу за вихід на Євро. Комплекс завищеної самооцінки досяг свого апогею: невдача з Ісландією загрожувала набути масштабів історичної катастрофи. Коментатор гри сформулював це так: "Ми норм, або ми провалюємося!". Ні більше, ні менше.

Команду Реброва вже встигли охрестити "золотим поколінням" України, а кому більше дано, з того більше й питається. Тим часом суперник цілком годився для ролі айсберга, напоровшись на який шикарний лайнер піде на дно. Ви почули цей тріск на 30-й хвилині? Так от, вам таки-чудилося.

Після закінчення поєдинку наш коуч скаже, що все було під контролем. І навіть такий незаперечний авторитет, як моя дружина, одразу після голу Гудмундссона зробила висновок: "Добре, що не наші забили перші!" Щоправда, додавши: "Але цей гусак мені відразу не сподобався – у нього на лобі було написано, що заб'є".

Я розумію, що бути фахівцем із камбеків – сумнівна честь для цілого "золотого" покоління, але народна мудрість не дарма говорить: все добре, що добре закінчується. І якщо уявний "Титанік" на ваших очах трансформується в криголам "Відповідь ребром-2", то перемога від цього буде лише солодшою і вагомішою.

Малиновський, Циганков і Яремчук замість Зінченка, Зубкова і Довбика – ці зміни у стартовому складі нам анонсував напередодні ще Маркевич-старший. Прогнозовано найбільший ефект справило повернення Віктора, який, на щастя, встиг залікуватися до кульмінації сезону (саме Євро винесемо за його межі).

Ісландці настільки ж очікувано постали адекватнішим візаві для гри у футбол. А не її сурогату, яким часто користуються для досягнення результату – та ж Боснія, наприклад. Завдяки цьому – коли команди грають, а не мучаться, матч вийшов більш видовищним і змістовним.

Україні знадобилося півтайма, щоб зрівняти рахунок, і ще півгодини – щоб вийти вперед. Гол Мудрика розставив усіх по місцях: після нього, за великим рахунком, гру було зроблено. Йшла 84-та хвилина – цього разу бальзам на зранені душі вболівальників пролився на чотири хвилини раніше. Але кайф був ще більшим.

Звичайно, якщо прислухатися до солодкомовних байок про "шосту-сьому команду в Європі", вольові сценарії Реброва здадуться поганим тоном. Але, я дуже сподіваюся на притомних читачів, у яких достатньо розуму, щоб зрозуміти: ми не чарівники – ми тільки вчимося.

На відміну від поєдинку з Боснією, де на перемогу ми толком не награли, у Вроцлаві був зафіксований майже кристально закономірний рахунок. Усе по справі. І це лише підкреслює відчуття задоволення від результату.

Дитяча безпосередність глядача звела в ранг "лева матчу" автора вирішального голу. Ну, мене ці ігрища цікавлять остільки-оскільки. Можу лише сказати, що в ключових епізодах гри з Ісландією він більше не запам'ятався нічим. А ось за Боснію, де він був і ефектнішим, і ефективнішим, критикували...

Найяскравішою фігурою на полі у Вроцлаві для мене став Судаков – такий собі генеральний конструктор перемоги. Неможливо також не відзначити і Циганкова. Якщо говорити про особистості, то гру зробив цей тандем. Тренери не люблять когось виділяти: футбол – командна гра, але ми ж із вами вболівальники...

Перш ніж підбивати підсумки відбіркової кампанії, пропоную повернутися на рік назад, коли Ребров приймав команду. До слова, вчора виповнився рівно рік із того моменту, коли збірну востаннє очолював не він. Хто-небудь заїкався тоді про "золоте покоління"? Взагалі, хто-небудь пам'ятає, в якому стані була команда?

Не поспішаю з дифірамбами на адресу тренера. Поки що він робить те, що повинен, але й критикувати його рішуче немає за що. Хочете вважати це програмою-мінімум – ваше право. Але тоді максимумом має стати вихід із групи з Бельгією, Румунією та Словаччиною. Я не обмовився: саме максимумом. А там уже – як Бог дасть...

Але коли "диванні експерти" вимагають виходу в плей-оф ледь не з першого місця, коли говорять про "боягузливу" гру, коли ігнорують усі нинішні реалії, закінчуючи небувалим падінням рівня УПЛ – тут, як то кажуть, медицина безсила.

Збірна складається, здебільшого, з "легіонерів", кажете? А скільки з них може похвалитися ігровою стабільністю у своїх клубах? Словом, закочуємо губу, панове! Ми все ще перебуваємо на тому рівні, коли потрібно просто радіти кожній перемозі й дякувати Богові за те, що маємо. За те, що і це Євро не пройде без нас.

Як не дивно, ми все ще не Англія і не Франція. І наш шлях нагору так само тернистий і кам'янистий. Крок за кроком. У цьому сенсі, вражає прогрес юнацького та молодіжного футболу в країні: вперше у свої вікові фінальні турніри Євро вийшли всі, хто тільки міг. І це – не рахуючи Олімпіади.

Було б сумним парадоксом, якби з цього блискучого ряду випала головна команда країни. Але, на щастя, тепер нам є за кого вболівати на всіх поверхах.

Не сумніваюся, що буде зроблено все можливе для нормальної підготовки національної збірної. Але особисто для мене мірилом ефективності роботи нової УАФ стане доля олімпійської команди. Про історичний успіх якої стільки сурмилося. Її підготовка, а головне – її склад скажуть нам про все.

За всієї очевидної другорядності турніру, йдеться про престиж країни. Що ви говорите? Так, тепер саме час викликати на манеж галасливого розмальованого дядька в рудій перуці з великим круглим носом і транспарантом у руках: "Приберіть Ротаня!!!".

Всі фото - UA-Футбол