Сергій Рябцев: "Захаряк мене переконав"

Найкращий бомбардир «Кременя» Сергій Рябцев, що йде у своїй групі на другому місці, перейшов до «Сум», які хочуть вийти до першої ліги.

— Сергію, команда вже в Криму?

— Так, дісталися нормально, розквартирувалися.

— Давно приїхали?

— Сьогодні (розмова відбулася у суботу. — О.К.). Вранці, і вже встигли провести одне тренування.

— Погода краща, ніж на Сумщині?

— У порівнянні з тим, що у Сумах доходило до мінус п’ятнадцяти… Сьогодні у Куйбишеві, наприклад, було +5, снігу практично немає. Як для цього періоду, поля, напевно, в дуже хорошому стані.

— Які завдання стоятимуть перед командою на цьому етапі?

— Треба закласти силову, фізичну, тактичну базу готовності. А вже пізніше будемо готуватися безпосередньо до змагань на полях із природнім покриттям, а не на синтетиці. Буде більше роботи з м’ячем.

— Як здійснився перехід із «Кременя» до «Сум»?

— У «Кремені» я був одним із найкращих бомбардирів поточного сезону. І ось відразу після завершення осінньої частини змагань до мене зателефонував головний тренер «Сум» Ігор Володимирович Захаряк і сказав, що давно слідкує за моїми виступами і пропонує спробувати свої сили у його команді.

— Перед переїздом чи робили якусь розвідку: що то за команда, які завдання перед нею?

— Я слідкую за всією другою лігою. Знаю, що сумчани йдуть на першому місці. Ще раніше, восени, коли тривали змагання, Захаряк телефонував мені та розповідав про те, що у них команда серйозно налаштована на першу лігу. Це зіграло важливу роль у моєму переході.

— Над пропозицією довго міркували?

— Ні. У мене закінчився контракт у Кременчуці. Хоча команда й іде на другому місці, але такої атмосфери, що вона дуже хоче до першої ліги — я не відчував. Конкретики такої не було. А мені хотілося більшого. Тому, коли мені подзвонив з пропозицією Захаряк, я не вагався.

— Важливе у цьому переході — можливість потрапити до першої ліги?

— І можливість зростати як футболісу. Важливо не просто потрапити до першої ліги, а заслужити право у ній виступати через перемогу в турнірі другої ліги.

— Не віриться, що подібних завдань не ставить «Кремінь». Тренерський штаб ось уже кілька останніх років про це говорить…

— Коли я там грав, не відчував атмосфери, що нам ставлять такі завдання. Але зазначу, що «Кремінь» — дуже хороша команда, і тренує її чудовий фахівець Юрій Чумак. Просто там інші завдання.

— Зокрема, готувати кадри для полтавської «Ворскли». А чи не було бажання і можливостей спробувати себе в цьому напрямку?

— Потрапити з другої ліги до прем’єр-ліги дуже тяжко. З «Кременя»,я думаю, потрапити можна до молодіжної команди «Ворскли», а відразу до основи полтавчан — практично нереально. Я вирішив — рухатися вгору поступово, а не сидіти і чогось чекати.

— Ви обговорювали свої перспективи з Юрієм Чумаком або з почесним президентом «Кременя» Олегом Бабаєвим?

— Я розмовляв з Юрієм Олександровичем. Чесно йому сказав, що маю пропозицію із «Сум», що там стоять високі турнірні завдання. Він подякував мені за роботу і ми розсталися.

— Тренер «Кременя» відпускав вас з легким серцем?

— Побажав, щоб я працював так само, як і в Кременчуці. Він же теж грав і розуміє, що бути на одному місці футболіст не може.

— З якими відчуттями ви залишали Кременчук?

— Мені там подобалося. Колектив був хороший. До того ж місто саме футбольне — багато людей ходило на домашні матчі. Та й на всі виїзні матчі їздили вболівальники. Нічого не вдієш, така доля гравців.

— А з сім’єю радилися щодо переходу?

— Ні, вирішував сам.

— Зараз команда приїхала до Криму. Відчуваєте, що повернулися у рідні краї?

— Так. Тут зовсім інші кліматичні умови. Після відпустки у Криму поїхав до Сум, а там мінус 15! Навіть дихати важко. Зараз приїхали до Криму, тут плюсова температура і навіть повітря зовсім інше.

— Я недаремно запитав про Крим як про ваш рідний край. Ви ж вихованець кримського футболу…

— Так, я тут народився, виріс і закінчував спортивний інтернат. Та й перша моя професіональна команда була «Кримтеплиця».

— В спортінтернаті кадри готувалися під сімферопольську «Таврію»?

— Навпаки, з «Таврією» у нас були завжди принципові протистояння. На випускові класи більше орієнтується «Кримтеплиця». Якраз з нашого випуску п’ятьох хлопців і забрали до Молодіжного.

— Ви грали там, потім в красноперекопському «Хіміку». Як вийшло, що після Криму ви відразу потрапили до Київської області («Рось», Біла Церква — О.К.)?

— У «Кримтеплиці» у мене була травма меніска. Після неї закріпитися вже в команді було важко. В Красноперекопськ я переїхав на правах оренди. Коли контракт закінчився, мені потрібно було десь відновлюватися після травми і мати практику. Так я і потрапив до «Росі». Не найкращу практику отримав, але, принаймні, відновив свої сили.

— Не було після «Кременя» відразу пропозицій з команд першої ліги?

— Конкретних — не було. Здебільшого, якщо й були дзвінки, то з умовою, що мене хочуть переглянути, але не гарантують, що візьмуть. А ось Захаряк переконав мене, що краще зараз здобути право грати у першій лізі, а потім із командою увійти до неї.

— А інші претенденти — «Десна», «Полтава», «Авангард» — не кликали?

— Було таке. Навіть президенти дзвонили, але я зупинив свій вибір на «Сумах».

— Зараз ваш контракт на скільки розрахований?

— На півтора роки.

— Із нинішнім наставником вам доводилося раніше працювати?

— Ні. Познайомилися, коли вже перейшов до «Сум».

— А з гравцями?

— Багатьох знаю. Радше тому, що ми один проти одного грали. Наприклад, з Миколою Павленком ми разом виступали за «Кримтеплицю». Декого знаю по кримському футболу. Проблем з адаптацією не буде.