Одеса очима галичанина

Ідея поїхати до Одеси на матч Ліги Європи "Чорноморець" - "Лудогорець" виникла спонтанно. Це при тому, що завжди намагаюся планувати свій час і справи в моєму щоденнику розписані на тиждень вперед. Але інколи все ж таки варто відступати від своїх принципів та правил. Хоча б заради того, щоб зануритися в атмосферу "футбольної Одеси", а потім поділитися своїми враженнями з читачами нашого сайту.

Заручившись "акредитаційною підтримкою" від редакції, купую квитки через портал букінг.уз.гоу.юа і вирушаю в дорогу. А вона в мене з пересадкою. Між потягами різниця в 10 хвилин, але 044 зазвичай приходить до Львова вчасно і я навіть не припускаю, що можу запізнитися на 108 фірмовий Ужгород-Одеса. Так і виходить. Ну хіба, що потяги не стоять на одній платформі і доводится перейти через тунель. Але, як каже Мирон Богданович: "То таке"...

Одеса зустрічає хмарним небом і пронизливим вітром з моря. Останній дошкулятиме впродовж всього дня. Вирішую цю проблему накинутим на голову капюшоном і вирушаю до місця дислокації. До речі, барильєфний напис на головному вокзалі "Південної Пальміри" відразу пояснює, що ти прибув не будь-куди, а в Місто-герой.

Мій шлях до ще вчора заброньованого хостела лежить через вулицю Пушкінську. Це ніби вхідні ворота до центру міста. Така собі парадна, через яку неодмінно треба пройти, щоб потрапити до вітальні. Хоча, якщо зважити на кількість історичних будівель, пам'ятників архітектури та просто красивих будівель на колишній Італійській вулиці, то їх цілком вистачило б на декілька інших міст. Але ж це Одеса...

До речі, вулиця засаджена надзвичайно красивими деревами - платанами. Кажуть, що сам Пушкін, під час свого "відрядження" до Одеси посадив тут декілька дерев. В основному під вікнами своїх пасій. Якщо зважити на кількість дерев, то останніх було чимало. Ще мене вразив той факт, що в більшості будинків, які мають статус пам'ятника архітектури також є і своя назва. Ніде раніше такого не бачив. Проте найбільше з "іменнних споруд" вразив не історичний будинок. Вразила сучасна споруда зі скла і металопластику. Було в ній щось таке просте і високе водночас. Вона так і називається "Будинок з янголом"...

Наступним шедевром зодчества, який змусив зупинитися та почухати потилицю, був готель "Брістоль". Виявляється, що в різний час там зупинялися такі відомі люди, як автор трилогії "Фінансист, Титан і Стоік", якою автора цих рядків колись зачитувався, Теодор Драйзер. А також Анрі Барбюс і ще ціла купа прізвищ, які я чесно кажучи вперше прочитав саме на дощці готелю. Хоча присутність на ній поета Дем'яна Бєдного мене порадувала)

Йдучи Пушкінською, намагався потрапити у відомі одеські дворики, щоб відчути дух старої Одеси. Але більшість з них закрита на кодові замки, а ті що були відкриті особливого антуражу не несли. Аж розчарувався трохи. Бо так хотілося почути, як умовна тьотя Циля гукає умовного Мойшу класичними "Що ти мовчиш, як риба об лід?". Хоча знаєте, один цікавий дворик я все-таки знайшов. Але було це вже не на Пушкінській, а на Буніна, куди я всласне і прямував. Погодьтеся, що в ньому є щось неординарне, якась суміш сучасності і минулого.

До речі і "Мойшу" я там зустрів. Саме такого, як і уявляв собі. Ним виявився кучерявий хлопчина, з такими ж бакенбардами років 15, який повертався до дому, очевидно зі школи. Запитався у нього чи тут знаходиться хостел. На що отримав ствердну відповідь одеською говіркою. А одеська говірка, скажу я Вам - це щось феноменальне. Порядок слів у реченні, наголоси, абсолютно нелогічні, на перший погляд порівняння - все це мова одеситів. І саме такою мовою, як на мене, слід пишатися. Адже вона робить місто унікальним, надає йому неповторний шарм. Всі знають, що в Одесі з часів її заснування селилися представники різних народів та національностей. Мабуть саме тому багато вулиць у місті носить їх ім'я. Наприклад я зустрічав вказівники таких вулиць, як Польська, Єврейська, Грецька. Але мабуть є й інші.

Далі, через парк Шевченка, прямую на стадіон. Востаннє був тут в 2008 році, ще до реконструкції, точніше до будівництва нової, сучасної споруди на місці старого "ЧМП". Ось це приміщення каси з колонами мабуть все, що залишилося тут з минулого:

Відразу за ним розміщена "Алея слави" на якій з одного боку можна побачити зірки, присвячені кращим гравцям команди, а з іншої - видатним тренерам. Думаю, що прийде час і тут з'явиться зірка з ім'ям та прізвищем нинішнього "коуча" одеситів. А в цей день, до речі, 69 років міг відсвяткувати тренер, який є знаковим не лише для Одеси...

Далі йдуть красиві газончики, а за ними і сам стадіон на якому також є бізнес-центр, готель, розміщені кафе та магазини. Проте, як на мене, то головною окрасою "Чорноморця", окрім власне спортивної споруди є музей футболу. Раджу всім його відвідати, щоб познайомитися з історією клубу та колективів, що його представляли. Виявляється, що перша назва команди була "Динамо", а далі був "Спартак", "Металург" та "Харчовик". Свою ж сучасну назву - "Чорноморець" головний одеський футбольний клуб отримав лише в 1958 році.

В клубному музеї зібрано надзвичайно багато різноманітних артефактів за якими можна вивчити історію одеського футболу. Вхід коштує 20 гривень, але побачене та почуте від "хранителя цінностей" дяді Валєри вартує набагато більшого. Дивно, але в цей час я був єдиним відвідувачем музею. Щодо експонатів, то на мене особисто, найбільше враження справила ціла "Стіна пошани" всім футболістам, які коли-небудь виступали за команду:

А взагалі тут є все. Випела та "рози" команд-суперників, зразки форми "Чорноморця" всіх періодів, фото, книги та програмки на матчі, копія "Зотого м'яча" Ігора Бєланова та ціла колекція кубків та нагород, які коли-небудь здобували всі команди клубу. Є тут також ігрова форма, взуття та м'ячі середини минулого століття.

На стінах, посеред залу розміщені фото тренерів, які коли-небудь очолювавли "Чорноморець". Праворуч - за часів радянської доби, а ліворуч - часів незалежності . Є серед них і фото мого земляка. Одного з кращих українських тренерів сучасності Романа Йосиповича Григорчука.

Григорчука в Одесі поважають. І є за що. Адже Роман Йосипович прийняв команду першої ліги, менш ніж 3 роки тому. А зараз "Чорноморець" грає в груповому турнірі ЛЄ та веде боротьбу за медалі чемпіонату. Коли розповідаю дяді Валєрі, що я приїхав з Коломиї, а Григорчук мій земляк, то отримую схвальні відгуки. До речі, так цього дня було завжди. Коли казав комусь звідки я, то люди відразу починали дуже щиро та при'язно зі мною спілкуватися. Мабуть це вперше в житті, коли я відчув гордість за своє маленьке містечко. "Хранитель артефактів" запропонував щось написати в пам'ятній книзі музею. За одно розповів, що влітку заходив до них Андрій Воронін і теж залишив тут свій запис. А тепер, поруч з Андрієвим, в ній будуть і побажаня "Чорноморцю" від сайту ua-football та мене зокрема.

Не буду описувати подій самого матчу, адже це вже з успіхом зробив у своєму звіті мій колега Олександр Риженко, з яким ми спільно гру і дивилися. Єдине, що хочеться додати від себе, то це те, що вина на пропущеному голі, на мою думку, в значній мірі лежить на тих одеських горе-вболівальниках, які кинули петарду у воротарський майданчик Дмитра Безотосного. Не вірите - перевірте на собі. Після гучного та несподіваного вибуху людина на деякий час втрачає орієнтацію у просторі і їй потрібно кілька хвилин, щоб відновитися. ІМХО замість того, щоб влаштовувати "полювання на відьом" ФІФА та УЄФА, а в Україні ФФУ варто зайнятися роботою по викоріненню піротехніки зі стадіонів.

На останок, хочу побажати "Чорноморцеві" перемог та здобуття нових титулів під керівництвом мого земляка. Почати можна відрузу з найближчого матчу:

P.S. На наступний після матчу день, вже на вокзалі побачив лайт-бокс з "агіткою" в середині. В ній йшлося про те, що Одеська міська рада перша в Україні визнала російську мову регіональною. Дивно, але за два дні мого перебування тут я цього навіть і не помітив. Зайвий раз переконуюся, що намагання псевдополітиків розділити Україну за мовним принципом є не більше, ніж просто грою на електоральному полі. В Києві один такий самий "умілець" (не буду називати його ім'я та прізвище", щоб задарма не піарити) відриває школи української мови. А в Одесі виявляється, що найбільшим своїм досягненням мер (принаймні судячи з меседжа в агітці на вокзалі) вважає визнання російської регіональною. Очевидно, що політики, коли банально не мають досягнень, про які вони можуть відзвітувати перед своїм виборцям починають займатися дешевим популізмом. Дякувати Богу, що ці люди не мають ніякого відношення до футболу...