Київ очима галичанина

Я люблю Київ! Тільки люблю його по-своєму, знаючи всі його плюси та мінуси. Це знаєте, така собі зріла любов, а не тимчасове захоплення. Після більш ніж 3 років проживання в столиці - можу собі це дозволити. Звичайно, що для історії цього міста – це менше ніж мить, але для моєї, окремо взятої - це більше ніж 10 % всього життя. Якщо ж Ви хочете відчути класичну атмосферу Києва, то Вам потрібно приїжджати сюди в травні, коли цвітуть каштани, або у вересні, коли їхніми плодами рясно вкриті центральні бульвари та вулиці. Але, щоб зрозуміти це місто та відчути його дух - тут потрібно прожити хоча б рік. А ще краще два. Хоча б для того для того, щоб порівняти інтенсивність минулорічних «корків» з теперішніми…

Справді столиця України – це не лише Майдан, Хрещатик, Софія, Лавра та Андріївський узвіз. Це ще й Позняки, Борщагівка, Теремки, Троєщина і Оболонь. Звичайно, що на екскурсію в ці райони їхати Ви не будете. Хоча і тут при бажанні можна знайти багато цікавого та й більшість киян та гостей столиці, по статистиці, проживають саме в цих, так званих «спальних районах». Свого часу і я відчув на собі, що це таке.

В другому будинку проворуч на вул. Руденко я жив в 2009 році. Фото з сайту image.tsn.ua

Не буду Вас мучити розповідями про те, як в 2005-06 роках для того, щоб потрапити на роботу мені доводилося їхати 2 маршрутками (від кінцевої до кінцевої зупинки) та півгодини на метро. Загалом дорога від квартири на роботу, тобто з Маяковського на Гната Юри займали, в кращому випадку, півтори години. Особливо весело було, коли в тридцятиградусний мороз позамерзали дизельні двигуни більшої частини автобусів. На зупинках громадського транспорту вишиковувалися довжелезні черги. Чоловік по 100 на сидячу і стоячу. І тим більше не розповідатиму Вам про затори по дорозі від Московського мосту до Софійської площі, які мені кожен день доводилося долати в 2008-09 роках. То вже згодом я став дещо розумніший і залишав авто поруч з метро Оболонь, на якому добирався на роботу, а ввечері тим же маршрутом назад. До речі, інколи саме таким чином мені вдавалося бути вдома (на Лайоша Гавро) вже о 18.30, а за київськими мірками – це просто фантастика. В будній день тут не кожен може дозволити собі прогулятися після роботи разом із сім'єю...

А тут, на Оболонській набережній ми гуляли з сім'єю в 2008. Фото автора

Хоча, як не дивно, за весь період мого життя в Києві найбільше задоволеня я отримував саме від їзди на машині. Коли близько 23.00 повертаєшся з тренування на Ленінградській площі, а денного транспортного потоку вже практично не має, то справді можна відчути задоволення від керування. Благо дороги це дозволяють. І на вихідних в супермаркет можна нормально з’їздити. Правда, краще зробити це якомога раніше, бо за моєї пам’яті в «Ашані», що на Петрівці після 10 ранку часто бувало, як в час пік у метро. Зрештою, щоб відчути «справжній смак» київського життя – його варто спробувати. Не факт, що Вам сподобається, але як казав хтось з розумних: «Все, що нас не вбиває – робить нас сильнішими»…

Вид з вікна 16-ти поверхівки на Лайоша Гавро, в якій я жив в 2008 році. Фото автора

А тепер, я хочу розповісти Вам про Київ для туристів. В тому числі й футбольних. До речі, здається мені, що в Україні, останнім часом, цей вид внутрішнього туризму набуває все більшої популярності. Отже, про все по-порядку.

НСК "Олімпійський" після матчу Україна-Франція. Фото автора

Більшість громадян прибуває до Києва потягами. Це й не дивно, адже на даний момент в нашій країни залізниця – це найдешевший та відносно комфортний вид транспорту. Бувають проблеми з квитками звичайно, але якщо заздалегідь планувати свою подорож, то їх не буде. Пригадую, коли я вперше приїхав до столиці, а було це більш ніж 10 років тому, то Південний вокзал здавався мені просто надзвичайним витвором архітектурного мистецтва. Не знаю, чи то так час вплинув, чи якісь інші фактори, але зараз на мене набагато більше враження складає черга що складаэться з годинникової вежі приміського вокзалу та однойменногої станції метрополітену.

Панорама приміського вокзалу Києва. Фото з сайту dorogi.ua

Якщо у Вас не припарковано авто неподалік, або нема є грошей на таксі, то скоріш за все Ви потягнетеся в потоці пасажирів саме до метро Вокзальна. Біля самого входу в яке, Ваш потік все більше почне нагадувати зграю пінгвінів, принаймні рухатися Ви будете ідентично цим птахам, які, зрештою, як і Ви – не вміють літати.

Площа перед метро Вокзальна. Фото з Вікіпедії

А таке бажання, під час поїздки в метрополітені, виникатиме у Вас неодноразово. Хоча, якщо правильно обирати місце у вагоні, то справді можна погодитися з диктором, що метро в Києві – це зручний та швидкий вид транспорту. Я наприклад відразу стаю в дверному проході, тих дверей, які окрім станції Дніпро, по-суті ніде не відкриваються. Як на мене, то це найбільш зручне місце у вагоні, якщо Ви звичайно не любите сідати. Кажуть, що в порівнянні з лондонським чи нью-йоркським метрополітеном – київський є еталоном чистоти та порядку. Що ж, не маючи можливості перевірити – повіримо експертам на слово. До речі, саме в метро я познайомився з моєю майбутньою дружиною. З огляду на кількість людей, які щодня користуються метрополітеном, а це близько 1,5 млн. – це ніби і не дивно, але і місце у вагоні треба вибирати правильно. Виявляється, що моя «друга» і, мабуть, краща половинка свого часу теж «просікла тему» з дверним проходом.

Станція метро "Олімпійська". Фото автора

До речі, є ще один спосіб познайомитися з Києвом. Можна безпосередньо на вокзалі, біля легендарного Макдональдса, поруч з яким зустрічаються всі закохані, сісти в екскурсійний автобус і приблизно за 3 години Вам розкажуть і покажуть всі визначні місця столиці. Останнім часом з’явилися вже навіть двохповерхові автобуси.

Екскурсійний автобус мчить повз метро "Арсенальна". Фото автора

До свого сорому, я жодного разу не користувався цим благом цивілізації. Але що Ви хочете з людини, яка рік пропрацювала на Софійській площі, але саму колиску християнства на Русі почала відвідувати вже після того, як звільнилася. Щоправда, тепер – це моє улюблене місце в столиці. Кожного разу, коли приїжджаю до Києва намагаюся виділити хоча б годинку часу для того, щоб посидіти на території заповідника Софія Київська.

Софія в надвечір'ї. Фото з сайту os1.i.ua

Переступаючи поріг цього святого місця, опиняєшся ніби в іншому світі, де чути лише спів птахів та подих вітру, і де можна спокійно зосередитися на своїх думках. Кращого релаксу, як на мене, в Києві годі й шукати. А ще тут можна піднятися на дзвіницю, яку вінчає подарований Іваном Мазепою ще в кінці 17 століття (!!!) велетенський дзвін, і з якої відкривається просто неймовірний вид на «матір міст руських».

Той самий дзвін "Мазепа". Фото з сайту forum.vgd.ru

Також на Софійській площі знаходиться пам’ятник Богдану Хмельницькому, який був відкритий в 1888 році в честь 900-ліття хрещення Київської Русі. За однією з легенд, спершу скульптура стояла таким чином, що Богдан-Зиновій грозив булавою в напрямку Польщі, але хвіст його коня був повернутий в сторону Михайлівського монастиря. Духовенству це не сподобалося і пам’ятник переставили таким чином, що булава почала показувати кудись в напрямку Швеції. Саме тому, ще одна легенда про те, що Хмельницький своєю булавою наглядно агітує рухатися в напрямку Москви є міфом.

Богдан, як завше - на коні. Фото з сайту visitkyiv.сom

Тай взагалі – це просто надвичайне історичне місце, адже саме тут раніше було «місто Ярослава», або так званий Дитинець, де жили князі та духовенство. Ремісники та торгівці в той час містилися за межами Києва - на Подолі. Мабуть приблизно так само, як зараз вони кучкуються на Петрівці… А пригадайте відомі кадри з кінохроніки – саме на Софійській площі, поруч з пам’ятником Хмельницькому оголошувалися універсали Центральної Ради і було проголошено незалежність Української Народної Республіки.

Буремні часи. В центрі Пeтлюра і Грушевський. Фото з сайту pslava.info

Саме Софійська площа і вулиця Володимирська історично є центральними в Києві. Хрещатик та Майдан Незалежності (попередні назви – площа Хрещатицька, Думська, Радянська, Калініна, Жовтневої революції) стали такими вже набагато пізніше. Останній взагалі до початку 19 століття був звичайнісіньким пустирем, під назвою «Козине болото». Та й тут внизу в наслідок історичних подій 2 Світової війни, по-суті не має жодної споруди, якій було б більше ніж 70 років.

Вказівник поруч з інформаційним агенством "УНІАН". Фото автора

Якщо пройти трохи вище вулицею Володимирською, то Ви опинитеся на Михайлівській площі. Відновлений в 2000 році однойменний золотоверхий монастир виглядає надзвичайно ефектно, особливо ввечері, коли працює підсвітка. Та й вдень, коли промені сонця відбиваються від його бань ним можна милуватися годинами.

Михайлівський золотоверхий та дзвінниця. Фото автора

Поруч розміщено приміщення МЗС України. В 30-х роках ХХ століття монастир, що знаходиться поруч був знищений, що спорудити цього гіганта. Тут мала бути головна споруда країни. Але доля розпорядилася так, що будинку на вул. Десятинній, 2 так і не довелося відчути на собі лаври. Тай якщо відверто, то відомство, яке зараз тут міститься теж зірок з неба не хапає.

МЗС України. Фото автора

Проте, як на мене, то це одна з найкрасивіших державних споруд в Києві. З нею може сперечатися хіба що Будинок з химерами архітектора Городецького, де міститься адміністрація Президента України. З цим будинком пов’язано багато легенд. За однією з них Городецький наклав на нього прокляття. Нібито всі мешканці особняка будуть нещасливі, і лише його нащадки зможуть безперешкодно уживатися з химерами. Прихильники цієї версії вказують на те, що контори, які володіли тут приміщеннями або орендували їх, банкрутували — їх фонди таємничо зникали, організації розформовувалися. Можливо, саме тому українцям так не щастить з президентами…

Прокольна будівля АП. Фото з сайту ukrainaincognita.com

Якщо ж Ви спуститеся Андріївським узвозом до низу, то неодмінно пройдете повз однойменну церкву. З її оглядової площадки відкривається просто надзвичайна панорама. Та й сама сакральна споруда дуже красива, як ззовні, так і з середини.

Андріївська церква. Фото автора

А сам узвіз та й Поділ взагалі – це просто феноменальне місце. Такої кількості історичних будівель Ви мабуть не знайдете в цілому Києві. Вони тут буквально на кожному кроці.

Будинок № 13. Фото автора

Пригадую, як свого часу захоплювався творчістю Михайла Булгакова. Перечитуючи роман «Біла гвардія», не раз уявляв собі, як Олексій Турбін бігає Володимирською, ховаючись від петлюрівців. Чи як він ховав револьвер в проміжку між будинками. Ось до речі це місце:

Проліт між будинками 13 та 15 на Андрііївському узвозі. Фото автора

До речі, в тому ж творі Булгакова можна довідатися, що на початку минулого століття Київська Політехніка знаходилася практично на околиці міста. З огляду на це, зовсім не видається дивним той факт, що ще в середині 19 століття, коли було відкрито так званий червоний корпус Імператорського університету Святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка) і він теж знаходився на окраїні Києва.

Такий вигляд університет мав в середині 19 ст. Фото з Вікіпедії

Навпроти університету, в однойменному парку, знаходиться пам’ятник одному з найвідоміших його працівників. Тарас Григорович працював тут у 1845-46 роках, як співробітник археографічної комісії.

Якщо ж піти від Михайлівської площі в іншу сторону, попри фунікулер, то можна вийти на Володимирську гірку, яку вінчає пам’ятник першому “євроінтегратору» України - рівноапостольному князю, іменем якого вона і названа. Гірка виведе Вас до Українського дому, який раніше був музеєм Леніна. А навпроти нього можна побачити чудову панораму складену з приміщення філармонії та арки Дружби народів.

Філармонія та арка Дружби народів. Фото автора

Знаєте, ніколи не захоплювався романтикою підземних переходів. Але гра цього чолов’яги в переході на Європейській площі захопила мене настільки, що я віддав йому останні гроші, які залишилися в мене після святкування Дня народження та перемоги збірної України:

Вулиця Грушевського в Києві – знакова. Саме тут розміщені стадіон «Динамо», Художній музей, будинок Кабінету міністрів України та «будинок під куполом». Також тут розміщено офіс ПФЛ України, з балкону якої мені люб’язно дозволили зробити кілька фото.

Художній музей. Фото автора

І нехай центр футбольного життя столиці зараз знаходиться не тут, але всі ми добре пам’ятаємо, що цей стадіон був свідком не однієї звитяги і збірної України, і київського «Динамо».

Вхід до стадіону "Динамо". Фото автора

Відразу за стадіоном «Динамо» ім. Валерія Лобановського йде Маріїнський парк, який також межує з «будинком під куполом». До речі, на воротах Верховної Ради України розміщена символіки, яка на ряду з фашистською, заборонена у всіх цивілізованих країнах світу. Куди тільки дивиться ФАРЕ ?

Ворота будинку ВР. Фото автора

Якщо йти далі до Співочого поля, то можна побачити цікаве поєднання сучасності та минулого. Готель Салют свого часу визначався, як одна з найдивакуватіших споруд світу, хоча як на мене, то приміщення «Бельведеру», що знаходиться поруч ще більш чудернацьке.

Готель "Салют". Фото автора

Поруч з транспортним університетом можна побачити маленький бюстик Олександру Сергійовичу Пушкіну, але я більше люблю постояти біля пам’ятника військовим льотчикам, які уособлені в постаті головного героя фільму “ В бій ідуть одні старики…», яку чудово зіграв Леонід Биков.

Просто чудове місце. Фото автора

Панорама Лаври, пам’ятника жертвам голодомору та обеліску Слави, як на мене є дещо хаотичною. Кардинально різні за своєю суттю місця ведуть енергетичну боротьбу між собою. Недаремно в цьому районі, час від часу, вінки падають…

Лавра та комплекс жертвам голодомору. Фото автора

На даний момент найвищою спорудою Києва є будинок на Кловському узвозі, 7, висота якого 168 метрів. Цікаво, чи знає про це головний редактор сайту ua-football Костянтин Довгань, який живе практично поруч і з балкону якого цей будинок теж видно?

Сучасний Печерський пейзаж. Фото автора

Це вже Печерськ і в цьому районі теж є досить багато цікавих пам’ятників архітектури. Щоправда вони в більшості випадків заховані між хмарочосами та сучасними будинками, але якщо добре пошукати, то можна знайти наприклад Костел святого Миколая, де час від часу проходять концерти органної музики:

Костел святого Миколая. Фото автора

Але нам вже час іти на стадіон і ми повертаємося на Троїцьку площу. Саме тут знаходиться НСК «Олімпійський», панорама якого після реконструкції до Євро 2012 захоплює.

На цьому стадіоні збірна команда України здобувала свої головні перемоги, і саме сюди в дні матчів стікаються ріки вболівальників, які в результаті зливаються в одне широке море сердець, що гаряче підтримують улюблену команду.

Як українці варили "Бульйон з когутів" Ви вже мабуть читали в матеріалі мого колєги Івана Вербицького. Зазначу тільки, що я був присутній на післяматчевій прес-конференції Михайла Фоменка, яка мені дуже сильно сподобалася. В головного тренера збірної України не має навіть тіні ейфорії і він чітко розуміє, що основна боротьба ще попереду. Також Михайло Іванович відзначив той факт, що в тому числі, саме завдяки такій палкій підтримці вболівальників збірна України здобула цю надзвичайно важливу вікторію на шляху до Чемпіонату Світу 2014 у Бразилії.

Вболівальники збірної України. Фото автора