Харків очима галичанина

Якщо Ви прикладете лінійку паралельно до географічної карти України, то виявиться, що Харків та Львів лежать на одній прямій. І як би не намагалися розділити ці міста та цілі регіони, які вони репрезентують, деякі маргінальні політики з комплексом Наполеона, між ними було, є і буде набагато більше спільного ніж здається на перший погляд. Варто лише більш детально придивитися…

Харківський Шевченко...

Завжди важливо шукати точки спільного дотику і знаходити компроміс у будь-якій ситуації. Одним з таких «стартових майданчиків», які можуть консолідувати суспільство, як це не парадоксально є футбол. Футбол на рівні збірних звичайно. Адже ні для кого не секрет, що збірна України – це гордість всієї країни. І коли на полі грає «синьо-жовта» дружина, то в унісон їй б’ються серця мільйонів вболівальників, як із Заходу так і зі Сходу. Зле коли на тлі такого єднання, хтось намагається проштовхнути на перший план «навколофутбольні питання», які здатні завести весь процес у глухий кут. На превеликий жаль, ми ще не стали настільки толерантними та терпимими до цінностей одне одного, щоб ставитися з повагою до своїх героїв і при цьому не ображати почуття інших. Але до цього варто йти і як казала одна жіночка, що віднедавна «мешкає» в Харкові: «За це варто боротися» !

... і його команда

До чого я веду спитаєте Ви? А веду я до того, що при бажанні навіть у найбільш поляризованих суспільних групах чи географічних центрах можна знайти стільки спільного, що потім сам будеш дивуватися, як я раніше міг цього не помічати. Відкрию Вам секрет: метою моєї поїздки в Харків, окрім власне футболу звичайно, було знайти чим же схожі одне на одного міста, які приймали останні матчі збірної України.

От до прикладу Харків та Київ. Столиці. І нехай одна з них була «стольним градом» трохи більше 10 років, але певний шарм мегаполіса є в місті і досі. Принаймні в чому-чому, а в містечковості звинуватити центр Слобожанщини язик не повернеться. Монументальна архітектура між та післявоєнного часу, тяга до максималізму в розмірах зайвий раз підкреслюють статус міста. Сучасна забудова Хрещатика та архітектура скажімо вулиці Сумської багато в чому схожі між собою. Це і не дивно, адже більшість адміністративних споруд, що знаходять тут будувалися приблизно в один і той же самий час.

Єдине, що відрізняє Харків від Києва в цьому плані – це наявність просто таки гігантського приміщення колишнього «Держпрому» та не менш масштабної площі Свободи перед ним. Місцеві жителі кажуть, що конкуренції по величині ці два об’єкта в світі не мають. Не буду говорити «за всю Одесу», але принаймні в Україні більших не знайдеш точно. До речі, посеред площі стоїть пам’ятник Леніну, але ж і в Києві він ще досі є…

Йдемо далі. Храми. В Харкові надзвичайно багато церков, більшість з яких мають не лише релігійне, а й неабияке архітектурне значення. До речі Олександрівська дзвіниця Успенського собору своїм виглядом надзвичайно сильно нагадала мені Софію Київську.

А забудова однієї з найстарших вулиця Харкова Римарської – це ж справжній Поділ ! До речі й в сучасній забудові міста йдуть в унісон одне одному, намагаючись зашити в скло і бетон все, що можна. До речі, як на мене, то харків’яни в цій справі переплюнули киян, адже умудрилися зашити в склоблоки цілий історичний музей разом з усіма експонатами. Ті, що не влізли під «саркофаг» виставлені на охорону «периметру».

Також в Харкові багато чистих, доглянутих парків, де посеред дня можна зустріти не тільки пенсіонерів, студентів та мам з маленькими дітьми, а й навіть президента польської федерації футболу Збігнева Бонека разом зі свитою. Остання складена теж переважно з колишніх футболістів, посеред яких особливо вирізняється екс-воротар донецького «Шахтаря» Войцех Ковалевськи. Побачивши людей з фотоапаратами в руках, група відразу «бере в коробочку» свого шефа. Але нашому кореспонденту Івану Вербицькому все-таки вдається переконати поляків, що ми не Сусаніни і жодних злих намірів не маємо.

Зупинятися на спільних рисах Києва та Львова сьогодні не будемо. Про це вже й так багато написано, та й ні для кого не секрет, що ці міста називають «душею та серцем» України. Натомість давайте поговоримо про те, що є спільного у Харкова та Львова.

По-перше і найголовніше – це любов до футболу місцевих жителів. Як для львів’ян, так і для харків’ян їхні команди – це щось більше, ніж просто футбольні клуби. Це – спосіб життя. Звичайно сказавши, що головним тренером «Металіста» є львів’янин Маркевич Америки ми не відкриємо. Але можливо для когось стане відкриттям, що і до Мирона Богдановича в Харкові було багато вихідців з Галичини. Поточняк, Панчишин, Чорба, Тофан, Гунчак – всі вони, кожен в свій час захищали кольори «слобожанців». До речі, на стіні при виході зі станції метро «Спортивна», яка знаходиться поруч з ОСК «Металіст» можна побачити фото легендарних складів команди. А от індивідуальних фотографій гравців там лише 2-3 і на одній з них зображений саме Ростислав Поточняк.

Також варто зазначити, що під час Євро 2012 Харків та Львів приймали в себе матчі учасників однієї групи, тому жителі цих міст мали можливість насолодитися грою таких «монстрів» європейського футболу, як збірні Португалії, Нідерландів та Німеччини. До речі, як і у Львові, так і в Харкові і зараз багато що нагадує про чемпіонат Європи.

Але й окрім футболу між містами є багато спільного. Прогулюючись Харковом в день матчу, довелося побачити велику кількість пам’ятників, монументів та меморіальних дощок людям, яких шанують як на Галичині, так і на Слобожанщині.

До прикладу, Ви знаєте, що відомий теоретик українського націоналізму Микола Іванович Міхновський в лютому 1900 року саме в Харкові вперше презентував свою програму «Самостійна Україна» в якій обґрунтував концепцію і принципи створення Української держави? І це в той час, коли в сусідній Полтаві під час відкриття пам’ятника Котляревському, на якому були присутні легендарні українські письменники та громадські діячі Леся Українка, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Михайло Старицький громадянам Російської імперії взагалі було заборонено виступати українською мовою.

А чи відомо Вам, що саме в Харкові в 1906 році Івану Яковичу Франко було присвоєно ступінь доктора російської словесності? Також саме тут навчалися видатний український історик та археолог Дмитро Іванович Яворницький та відомий поет Олесь Гончар, а також жили і працювали не менш видатні українські митці Іван Багряний, Гнат Хоткевич, Микола Хвильовий та багато інших.

Знаєте, до цього дня мені доводилося бути в Харкові тричі. Але лише цього разу я відкрив для себе це місто саме, як невід’ємну частину України, але зі своєю особливою архітектурою, історією та культурою, своїм шармом. Важливо те, що Харків, наче частина людського організму, міцно зв'язаний з іншими містами України. Наприклад, як рука. Скажімо ліва, а Львів тоді права. Чи навпаки. Це не так суттєво насправді. Головне, щоб вони дружили одна з одною, адже погодьтесь, що однією рукою важко зробити що-небудь путнє…