Чернівці очима галичанина

За своє життя бував у Чернівцях десятки разів. Свого часу працював територіальним менеджерером в однії компанії, тому доводилося відвідувати столицю Буковини 2-3 рази на тиждень. Але парадоксально, що побувати на футбольному матчі в цьому місті раніше якось не доводилося. Прогалину в своїй біографії вирішив ліквідувати в День державного прапора України. На цю дату як раз випав матч 1/16 Кубку України, в якому чернівецька "Буковина" приймала одеський "Чорноморець", що вже майже 4 роки тренує мій земляк Роман Григорчук.

З Галичини на Буковину можна потрапити двома шляхами - або залізничним, або автомобільним. Останній забирає більше часу та є менш комфортним з огляду на те, що траса Стрий-Чернівці проходить переважно через села, а дорожнє покриття на ній подекуди просто в жахливому стані. Постійне скидання швидкості, а від так її відносно невеликий середній показник та велика кількість залізничних переїздів, які можуть бути закриті, роблять цей шлях менш комфортним. Хоча, якщо Ви хочете відчути колорит покутських, гуцульських та буковинських сіл, то ця траса саме для Вас...

Залізничне сполучення мого рідного міста з Чернівцями досить зручне. Вранці є три швидких потяги, які долають відстань в 70 кілометрів приблизно за годину. На одному з найкрасивіших в Україні вокзалів, який був збудований ще в 19 столітті Вас, як зрештою і всюди, зустрінуть десятки таксистів з своїм "ненав'язливим сервісом".

Варто зазначити, що значна частина доріг в центральній частині міста покрита бруківкою, яка ще мабуть пам'ятає імператора Франца Йосифа з його родиною. Виглядає це красиво, але шум стоїть неймовірний та й до такої дороги потрібно звикнути. Є наприклад ділянки (як то дорога в гору від вокзалу до університету) по яких рух взимку заборонений.

Для пересічного галичанина відвідини Чернівців починаються з Калинівського ринку. Кожного дня, окрім понеділка, сюди з'їжджаються порєдні газди та газдині з усієї Галичини, Буковини, частини Поділля (в Хмельницькому є свій ринок) та прикордонних районів Молдови. На "Калинці", як в Греції є все, а якщо чогось немає, то зараз принесуть з контейнера на другому кінці ринку. Не знаю, як зараз, але свого часу ходили байки, що в Чернівцях найкращим весільним подарнуком для молодят вважався контейнер на Калинівському.

Свого часу в чемпіонаті Чернівецької області виступала команда з однойменною назвою, а зараз, наскільки мені відомо, КП "Калинівський ринок" є одним з партнерів ФК "Буковина". До речі, єдину афішу сьогоднішнього матчу я побачив саме тут - на "калинці".

Переїжджаємо Прут, який в Чернівцях вже не схожий на гірську річку, а стає широким та повноводним (в місті 5 мостів - чотири автомобільні та один залізничний) та прямуємо до так званого Кемпінгу. Саме тут знаходиться Чернівецький обласний музей архітектури та побуту.

На території цього музею під відкритим небом зібрані зразки архітектури та побуту з усіх районів Буковини. Загальна кількість експонатів - понад півтори тисячі. Тут можна побачити і млини, і сільські хати різних соціальних груп, і шинок з кузнею, і церкву, і навіть примарію (сільську адміністрацію та комісаріат часів Румунської окупації).

Все це в натуральну величину, адже експонати спражні та свого часу були просто перевезені сюди з різних сіл та заповнене меблями, начинням та предметами інтер'єру 18 - першої третини 20 століття.

Далі прямуємо до центру. Від Кемпінгу до Університету як раз курсує старенький тролейбус № 4 (з виду йому років 50 не менше). Дорога спочатку широка та заасвальтована, але все ближче до центру стає вузькою та вимощеною все тією ж бруківкою.

Чернівецький Університет ім. Юрія Федьковича (колишня резиденція митрополитів) ззовні справді вражає. Недаремно ця споруда занесена до спадщини ЮНЕСКО.

Якщо Ви не студент, то на територію можна потрапити лише в складі екскурсійної групи мінімум з 8 чоловік. Охорона прискіпливо за цим слідкує, але як то кажуть, є варіанти...

Дорогою до центру міста проходимо повз старий кінотеатр "Чернівці", який судячи з його архітектурних форм раніше мав інше призначення.

Площа з фонтаном перед місцевою філармонією з усіх сторін оточена прекрасними зразками зодчества. Це потрібно бачити:

Споруда місцевого головпоштампу схожа на посольство.

Поруч з пам'ятником Тарасу Шевченку ще один фонтан. Загалом в місті їх багато і всі вони доглянуті та чисті.

Чернівецька ратуша в якій, як і годиться розміщена міська рада в патріотичних кольорах.

Якщо роздивитися навколо, то можна уявити, що це Прага, Відень чи в крайньому випадку який-неудь Будапешт :)

Головна пішохідна вулиця Чернівців названа на честь відомої письменниці та можливо першої феміністки на Буковині Ольги Кобилянської.

Її ім'я носить і місцевий академічний музично-драматичний театр. Але зараз він на літніх канікулах...

Нещодавно главою УПЦ (МП) став уродженець цього краю та очільних місцевої митрополії Онуфрії. Критично відношуся до позиції чільників цього напрямку православ'я в нашій країні, але завжди коли відвідую Чернівці намагаюся зайти до місцевого Кафедрально Собору Святого Духа. Тут якась незвична аура спокою, а в середині навіть є спеціальні стільці для читання Біблії чи іншої релігійної літератури. Та й загалом це якась нетипова для православ'я церква, в народі її називають "рожева".

Від Собору до стадіону "Буковина" можна пройтися пішки, проїхати на тролейбусі, або маршруткою і навіть в кареті:

Коли зайшов на стадіон, відверто кажучи, защемило серце. Ще не так давно в моєму рідному краї теж був великий футбол. І нехай головна місцева команда давно не ловила зірок, але час від часу на матчі того ж таки Кубку України приїздили колективи, що представляють еліту.

Чернівчанам потрібно цінувати те, що в них є. Нехай на даному етапі гра їх улюбленої команда не сильно радує, але на це вочевидь є об'ктивні причини, що пов'язані з фінансуванням та ситуацією в країні.

Сам поєдинок відверто кажучи розчарував. Надто великою була різниця у класі граючих команд. Мабуть єдині, хто отримав задоволення від матчу - це місцеві ультрас, які впродовж 90-та хвилин додавали відчуття свята футболу цій зустрічі.

Після матчу вдалося поспілкуватися з земляками, які працюють в таборі одеситів. Надзвчичайно відкриті та щирі люди. Той же Григорчук доки не роздав автографи всім дітлахам та не сфотографувався з їх батьками стадіон не залишив.

До дому повернувся пізно ввечері, коли вже стемніло. До речі, навіть не знав, що залізничний вокзал мого рідного міста Коломия в темну пору доби має такий чудовий вигляд. Щоправда велопарковок тут явно бракує, але це же зовсім інша історія...