Файне місто Тернопіль очима галичанина

За часів Незалежності в Україні проходило багато матчів під вивіскою "дербі": київські, донецькі, харківські, запорізькі, івано-франківські, львівські. Але по-справжньому такому статусу відповідає тільки одне - тернопільське. Саме в Тернополі гравці місцевих клубів у Битві за місто вирішують, хто стане його "володарем", принаймні до наступного поєдинку...

Свого часу мені доводилося бувати в Тернополі багато разів. Приїжджав сюди і по роботі, і пограти у футбол, і неодноразово просто користувася зручним розташуванням залізничного вокзалу міста, яке лежить на шляху із Західної України в інші її частини.

Проте, якось так склалося, що саме для того, щоб подивитися футбол до Тернополя не їздив жодного разу. Коли "Нива" виступала в еліті українського футболу я ще був надто маленький, щоб самостійно вирушати в таку далеку дорогу. Хоча добре пам'ятаю, що команда ця була "грозою авторитетів", премагала і "Динамо" і "Шахтар", не говорячи вже про всі інші клуби. Її тогочасними лідерами були брати Капанадзе, Яворський, Біскуп, Самардак, а також мій однофамілець та кумир - Михайло Дем'янчук.

Пригадую, що після вильоту з Вищої Ліги футбол в Тернополі опинився в занепаді. "Нива" бовталася між першою та другою лігами, а місцевий стадіон розвалювався на очах (свого часу навіть табло впало). Тим часом в місті з'явилася ще одна команда, сформована на базі місцевого Педуніверситету...

Взагалі треба сказати, що Тернопіль - це місто студентів. Велика кількість ВНЗ призводить до того, що з вересня по травень кількість жителів тут суттєво збільшується. Найбільшим вузом Тернополя вважається економічний національний університет (колишня ТАНГ). Цей навчальний заклад був популярним серед мабутніх "господарників" ще за часів окупації України радянським союзом. Скажімо тут навчася колишній президент України Віктор Ющенко, але судячи з результатів його каденції, то навчався не дуже добре...

Також в місті багато церков, які є пам'ятниками архітектури. На головній вулиці міста Руській та в його центральній частині - я нарухував таких аж три.

Проте головним визначним місцем Тернополя, як на мене, є місцеве озеро. В жодному іншому великому місті України, принаймні з тих, де мені приходилося бувати не має такої великої штучної водойми та ще й розміщеної практично в її центрі.

Але повернемося до футболу. Відродження його славних традицій в Тернополі співпало з підготовкою України до ЄВРО-2012. Місцевий стадіон був занесений у перелік запасних тренувальних баз і під це діло повністю реконструйований за бюджетні кошти. Кажуть, що розпиляли там не мало, але сама споруда виглядає просто відмінно. Такий собі невеликий, але затишний європейський стадіончик тисяч на 12 глядачів.

В 2012 році на професійний рівень вийшла вже згадувана команда педуіверситету, яка на той момент вже стала муніципальною. ФК "Тернопіль" - саме під такою назвою вона виступає і досі. Не знаю чи з тих пір, чи раніше відносини між вболівальники обох команд загострилися, але факт залишається фактом. Якщо раніше однією з головних кричалок ультрас ФК "Нива" було: "Тільки "Нива" - тільки "Тернопіль", то зараз друга частина кудись зникла...

Не ставлю собі за мету бути моралізатором чи повчати тернопільських вболівальників, але в той час, коли ультрас усієї України об'дналися проти спільноо ворога представники фан-сектору тернопільської "Ниви" залишилися відірваними від реальності.

Мені особисто було дуже не приємно чути, як впродовж всього матчу фан-сектор "Ниви" надзвичайно по-хамськи відгукувався про гравців та вболівальників ФК "Тернопіль". Навіть уявити собі не можу, що відчували при цьму самі гравці ( переважно тернополяни), адже на трибунах були присутні їх батьки, дружини, діти.

Щодо самого матчу, то в ньому, як і в кожному порядному дербі було дуже багато боротьби та емоцій. В першому таймі перевагою володіли гравці "Тернополя", але під кінець першої половини гри втратили концентрацію і пропустили гол у власні ворота після розіграшу кутового.

На другий тайм команди вийшли настроєні по-бойовому. Футболісти "Ниви" мали пожливості подвоїти свою перевагу, але натомість пропустили самі, очевидно захопившись атакувальним діями.

Але буквально за мить більш досвідченим гравцям "Ниви" вдалося відновити статус кво. Все-таки клас та індивідуальні можливості таких гравців, як Петрівський, Озарків, Дурай, Донець, Гудима, Грінченко вищі, ніж в опонента.

Проте фуболісти муніципального клубу змогли проявити командний дух та показати, що і вони зліплені з того тіста, що потрібно. Вже у компенсований арбітром час до атаки, яка складалася з двох кутових та одного навсу підключився голкіпер "Тернополя", якому і вдалося у карколомному стрибку зрівняти рахунок у цьому принциповому протистоянні.

Характерно, що майже весь стадіон стоячи вітав ФК "Тернопіль", а самі гравці клубу підійшли до своїх найвідданіших вболівальників та подякували їм за підтримку. Чи підходили гравці "Ниви" до свого сектору я, чесно кажучи, не помітив...

Вже пізно ввечері, перед тим, як сідати на потяг вирішив прогулятися містом та сфотографувати місцевий театр, який я дуже сильно люблю, у світлі ліхтарів. Вважаю трупу Тернопільського театру ім. Шевчека однією з кращих в Україні. Завжди намагався потрапити на її вистави, коли приїздив сюди раніше. Моєю улюбленою в репертуарі тернополян є поставка вистави "Пролітаючи над гніздом зозулі".

Яким було моє здивування, коли на площі перед театром я побачив сотні людей з національною симфолікою та цілий оркестр ! Розпитав, що це за захід і довідався, що таким чином місцеі жителі зустрічають своїх героїв-земляків, які повератються із зони АТО.

Воїнів довелося чекати близько години, але ніхто не сходи з місця. Жінки, діти, пенсіонери всі стояли та радістю виглядали своїх чоловіків, батьків та синів. І ось вони з'явилися на площі (йшли зі сторони озера). Заграв оркестр, люди почали скандувати "Слава Україні" - "Героям Слава", хтось плакав, а хтось навпаки радісно вигукував імена хлопців, які, як у пісні Тараса Чубая "Буде нас з тобою, що згадати" йшли суворочолі, в сіруватих наче ніч рядах...