×
Спасибо, я уже с вами
Любомир Вовчук: "Зараз клуб обирають той, де платять більше"

Любомир Вовчук: "Зараз клуб обирають той, де платять більше"

13 февраля 2012, понедельник. 15:152012-02-13T15:15:26+02:00

Ще у юнацькому віці він був списаний зі спортінтернату через безперспективність. Протягом усієї кар’єри його переслідували проблеми зі здоров’ям. Але це не завадило Любомиру Вовчуку стати справжньою легендою «Карпат». Його самовіддача на полі зробила його улюбленцем львівських вболівальників. Зараз – він головний тренер «Карпат-2».

- Як починалась кар’єра футболіста Любомира Вовчука? Чи пам’ятаєте свій перший матч на футбольному полі?

- Тут немає нічого екстраординарного. Як усі діти на той період почав навчатись у ДЮСШ міста Нового Роздолу. Приймали участь у першості області, потім грали за збірну області на чемпіонат України. А який був перший матч я вам навіть не скажу. Давно це було. Пам’ятаю, що у нас були не примиренні суперники зі стрийської ДЮСШ, львівської ДЮСШ №4.

- У одному з інтерв’ю Ви казали, що були відрахувані зі спортінтернату через проблеми з кардіограмою (лікарі помітили, що Вовчук важко відновлюється після навантажень, і тому «списали» його - О.Р.). Протягом кар’єри ця проблема переслідувала Вас і тренери іноді давали слабину. Як до цього відносились Ваші партнери по команді? Чи не було заздрощів з їх боку?

- Ні. Партнери відносились до цього з розумінням. Усі розуміли, що це може погано вплинути на гру команди. Це природній процес, коли тренери дають відпочити. Не можуть усі постійно грати. Хіба що Мессі. Який би рахунок не був, Гвардіола його не міняє.

- Коли Вас відрахували зі спортінтернату, що Ви відчували? Чи не було бажання завершити з футболом та послухатись батьків – зайнятись музикою?

- Ні. У мене такого навіть у думках не було. Батьки радили, щоб я обрав музику, ще перед тим, як я почав серйозно займатись футболом. А так мені просто запропонували інші варіанти розвитку як гравця.

Я, чесно кажучи, і не мріяв стати професійним футболістом. Просто любив цю справу. Так вийшло, що мене відрахували з інтернату. Звичайно, була трішечки образа на тренерів. Проте, можливо, потрібно сказати їм «дякую», що я пішов. Може після інтернату мені б не вдалося зробити такої кар’єри, адже, на скільки мені відомо, з мого року випуску мало хто заграв на високому рівні. Так що я не жалітимуся на долю, що так склалося. Все вийшло як найкраще.

- В українській Прем’єр-лізі Ви провели 297 матчів. Залишилось лише три гри до рекорду (Вовчук на той час став би першим футболістом, який би виходив на поле у еліті більше 300 разів – О.Р.). Що завадило?

- На той час у «Карпати» прийшов новий тренер. Мабуть, я йому просто став не потрібен. Хоча були у мене варіанти з Луцьком, але обставини склалися так, що за «Волинь» зіграв лише на Кубок проти київського «Динамо». І знову став не потрібен тренерам.

- Який матч зі своєї професійної кар’єри Ви найчастіше згадуєте?

- Напевно, це зустріч із «Шахтарем» у півфіналі Кубка (було це у травні 99-го. Двоматчеве протистояння завершилося перемогою «Карпат» лише завдяки гостьовому голу – О.Р.). Все таки це було досягнення – дійти до фіналу (який, до слова, був програний непереможним на той час «динамівцям» Києва 3:0).

І наша виїзна перемога над київським «Динамо» 1:0 (йшов 1997 рік – О.Р.). Так одразу і не виокремиш одну гру з-поміж інших. Багато пам’ятних моментів було.

- Чи було у Вас бажання спробувати свої сили за кордоном?

- Чесно кажучи, бажання як такого не було і, в принципі, можливості також не помічалося. Лише один раз був варіант з Ізраїлем.

- З московським «Спартаком» також був.

- Зі Спартаком» це все було на рівні чуток. Казали, що мною цікавляться москвичі, але конкретно ніхто до мене не звертався.

На той період мене все влаштовувало у Львові. У «Карпатах» я був основним гравцем плюс атмосфера у команді гарна, не погані тренери. Так що сильно задумуватися над «за кордоном» не було сенсу.

- Ви завершували свою професійну кар’єру у тернопільській «Ниві». Чим займалися після того, як повісили бутси на цвях?

- У Тернополі я відіграв 2 роки. Мені було тоді 39. До «Ниви» прийшов новий тренер, Юрій Коваль. І він сказав, що мені, напевно, потрібно завершувати з виступами (посміхається). Все ж таки вік давався взнаки. А у часи, коли пан Коваль прийшов до команди, перед нею стояли найвищі завдання, було поставлене питання про вихід до першої ліги.

Я вдячний йому, що мені була запропонована посада тренера. Хоча я відчував, що ще зможу пограти на рівні другої ліги. Але все одно потрібно було б колись завершувати виступи. А тут ще й одразу з’явився варіант перейти на тренерську роботу. Тому я прийняв таке рішення.

- Ви граєте за ветеранів «Карпат». Чи часто зустрічаєтесь зі своїми колишніми партнерами по команді у зустрічах команд ветеранів?

- Ми не їздимо по всій Україні, переважно граємо у західних регіонах, по нашій області. У якихось ветеранських турнірах ми практично не беремо участі. А так, звичайно, зустрічаємося. Дехто може у гості приїхати на якийсь матч, по телефону один одного вітаємо з Днем народження, іншими святами.

- Чи важко Вам було психологічно перелаштуватись з роботи з дорослими у «Ниві» до юнаків «Карпат-2»?

- Перших два-три місяці було важкувато. У Тернополі грали досвідчені футболісти, які пройшли і першу лігу, і вищу. А тут я прийшов працювати до людей, які тільки закінчили школу. Вони буквально місяць назад грали на першість ДЮФЛ, а тут потрібно було виступати одразу ж у другій лізі (свого часу друга команда «зелено-синіх» також грала серед професіоналів – О.Р.). Деякі нюанси я не міг зрозуміти (посміхається). Наприклад, як можна не віддати передачу «щічкою». Ось такі дрібниці.

Але зараз я вже зрозумів, що повинен пройти час, щоб ті хлопці зрозуміли як потрібно грати і не помилялися у простих ситуаціях. Щоб почали по іншому ставитися, що потрібно швидше думати і взагалі більше сил витрачати. Нічого страшного. Звикли. До кожної справи звикаєш.

- Кажуть, що нинішнє покоління дуже відрізняється від того, яке було 20 і 30 років тому. У чому ж відмінності?

- Я думаю, це відомо усім. Молоді хлопці не думають як грати у футбол. У них першою з’являється думка: «Як швидше заробити великі гроші». Але так не може бути! У наш час такого не було. Ми, в принципі не мали і таких грошей, але це відносне: раніше був один час, зараз – інший. Проте я переконаний, що наразі вони менше думають про те, щоб, по-перше, потрапити до команди майстрів. По-друге, заграти там в основі. І пізніше за це, відповідно, отримати пристойні кошти.

А у нас клуб обирають у першу чергу той, де платять більше. Вони не думають, що можна десь пограти півроку за мінімальні кошти, щоб засвітитися. А вже тоді отримати гарні контракти, умови. Люди, що тільки-но закінчили ДЮСШ не хочуть йти до другої ліги. Вони вважають, що їх рівень – це перша та Прем’єр-ліга. Нехай пограють трішки у другому дивізіоні, а згодом їх побачить якийсь тренер з команди, вищої за класом, запросить до себе.

- «Карпати-2» приймають участь у чемпіонаті Львівщини. У чому на Вашу думку найбільша проблема аматорського футболу в цілому та обласного зокрема? «Підстави» гравців, куплені матчі?

- Ні, просто звичайна організація. У тому числі поля, на яких ми граємо. Я не знаю як у інших областях, але у нашому регіоні саме організація змагань трішки кульгає.

Також не стабільний календар. Наприклад, у професіоналів є стабільно укладений графік змагань, а от на рівні області все набагато важче. Сьогодні грають, завтра – ні. Вечором домовились – знову не грають. Не має серйозного відношення.

- Як налагоджена взаємодія другої команди «зелено-білих» з основним складом? Чи можете похизуватись своїми підопічними у перших «Карпатах»?

- Кращих гравців ми спочатку даємо до дублюючого складу. А вже з дубля гравці потрапляють до першої команди. Коли ми ще грали у другій лізі з нами працювали Володимир Гудим, Роман Подоляк та інші – вони пройшли через другу лігу та відповідно і «Карпати-2».

- Чи мали Ви вже розмову з головним тренером «Карпат» Володимиром Шараном?

- Ще ні. Просто не було можливості. Вони постійно на зборах. Я лишень з ним зустрівся, привітались і все.

- Що для Вас як тренера 18-річних найголовніше: навчити хлопців грати у футбол чи загартувати їх психологічно до професіоналів?

- Все взаємопов’язано. Футбол складається з чотирьох компонентів: техніка, тактика, фізичні якості та психологічні. Тут все повинно бути у купі.

- Хто для Вас є наставником на тренерській ниві? У кого Ви можете спитати поради? Чи Ви з тих людей, хто все пізнає сам методом проб та помилок?

- Я з багатьма тренерами попрацював, і у кожного можна щось взяти собі на примітку. Я просто нікого не буду виділяти. Від кожного я щось беру і пробую реалізувати у своїй роботі.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Источник: газета Олександр Риженко, "Український футбол"


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев