Ігор Вітів: „Кожна гра, як новий іспит, без права на помилку”

Наша довідка.
Ігор Вітів. Народився 1 квітня 1984р. в Стрию. Грав у командах „Газовик” (Комарно), „Газовик-Скала” (Стрий). За стрийську команду провів 52 матчі (пропустив 41 м’яч).

Часто можна почути, що воротар це пів команди. І важко не погодися, адже саме голкіпер стоїть на останньому рубежі. До 14-го чемпіонату України про голкіпера „Газовика-Скали” майже не було інформації. Так, грав собі у другій лізі, інколи в основному складі, а інколи був запасним. Починаючи з п’ятого туру нинішнього чемпіонату Вітів став основним кіпером стрийської команди. І те, що перше коло команда завершила на десятому місці, є чималий успіх молодого воротаря.

У першій лізі дебютант

- Ігоре, чемпіонат видався важким?

- Перші матчі показали, що рівень першої ліги значно переважає другої ліги. Тому звичайно було не легко, але з кожним матчем наша команда набирала оберти і вважаю успішно завершила першу половину чемпіонату.

- У перших чотирьох турах ворота „Газовика-Скали” захищав В’ячеслав Котляр. Ти вважався його дублером?

- Тренерам видніше, кого вважати першим номером. Котляр старший від мене і більш досвідчений. У мене не було досвіду виступів у першій лізі та й в другій не завжди потрапляв до першої одинадцяти. Коли тренери надали мені шанс, то намагався ним скористатися. Дебютував у першій лізі в домашній грі проти луганської „Зорі”. Шкода, що поступилися 0:1. Та уже в наступній грі перемогли на виїзді донецький „Шахтар-2” 3:2.

- Ти провів тринадцять матчів. На твоїй стороні була майстерність, чи доля везіння, адже ти пропустив дев’ять м’ячів?

- Допомагав Бог. Я віруюча людина: ходжу до церкви, молюся.

- З тих голів, що пропустив, чи була твоя вина. Чи все ж були не беручі м’ячі?

- У кожному пропущеному м’ячі є доля вини воротаря. Після кожної гри переглядаю відеокасету і вивчаю свої помилки, щоб в подальшому їх не повторювати.

- Гравці, яких команд тобі найбільше дошкуляли у матчах?

- По прізвищах важко сказати. Але найбільше клопотів доставили гравці київського „Динамо-2” та іванофранківського „Спартака”. Непогане враження справили нападники алчевської „Сталі”.

- Які стосунки у тебе з В’ячеславом Котляром?

- Ми товаришуємо, намагаємося на тренуваннях допомагати один одному. Одним словом – стосунки робочі.

- А як ти ставишся до конкуренції?

- Вона необхідна. Інакше гравець не зможу зростати у майстерності.

- Хто нині займається з воротарями в команді?

- Це Андрій Чіх, а допомагає йому Богдан Харкавий.

Було бажання забити гол

- В останньому турі минулого чемпіонату проти тернопільської „Ниви” ти вирішив пробити одинадцятиметровий.

- Було бажання забити гол. Ми перемагали 5:0 і суперники у власному штрафному майданчику порушили правила поти Василя Шведа. Я спитав тренерів чи можна виконати вирок.

- І отримав добро?

- Так. Та нажаль поцілив у ліву стійку воріт.

- Потім були нарікання від тренерів та партнерів?

- Жодних. Просто посміялися. Ми ж перемогли 6:0 і вийшли до першої ліги.

- Хотів бути подібним до уругвайського воротаря Чилаверта, який виконував одинадцятиметрові, і навіть штрафні удари?

- (Сміється). До речі, коли грав цей воротар, то це був мій кумир.

- Чи знаєш ти, що в історії стрийської команди воротар уже забивав гол?

- Не знаю.

- Так ось, в першому чемпіонаті України, Богдан Стронціцький з одинадцятиметрового забив гол у ворота команди „Рось” з Білої Церкви.

- Цікавий випадок. Я міг стати другим, хто забивав.

Завдячую долі, що став воротарем

- Ігоре, а де ти навчався воротарський майстерності?

- Футболом я розпочав займатися досить пізно, лише з чотирнадцяти років. Ходив на тренування в стрийську ДЮСШ, де тренером був Володимир Воробець. Але не відразу став у ворота. Спочатку був польовим гравцем, а в шістнадцять років, досить несподівано почав удосконалювати воротарську майстерність. Мабуть варто завдячувати долі, що став воротарем.

- І хто ж тобі порекомендував змінити амплуа, та й ще й в такому віці?

- Це Андрій Крашевський, який тоді грав за львівське „Динамо”. З ним їздив на тренування динамівської команди. Я йому дуже вдячний, що ділився усіма воротарськими знаннями.

- А як опинився в стрийській команді?

- У „Газовику-Скалі” був основним воротарем Андрій Гайдук. Тому, команда була в пошуку дублера і ним опинився саме я. Паралельно грав за комарненський „Газовик” в чемпіонаті Львівщини.

- Свій дебют можеш пригадати?

- Стався прикрий випадок, коли травму отримав Гайдук. І мені довелося його заміняти. Дебют був не лише в стрийській команді, а ще й в другій лізі. Сталося це в другому колі 11-го чемпіонату. Ми приймали рівненський „Верес” і перемогли 1:0 (Авт. 16.03.2002р.). У наступному турі ми грали в Тернополі і знову перемогли 1:0(Авт. 20.03.2002р.). Та після цих матчів я знову став резервістом. Правда, тренери впродовж кола, ще чотири рази довіряли місце в складі.

- Яка твоя футбольна мрія?

- Грати у вищій лізі.

- Гравці першої ліги завжди у полі зору селекціонерів вищої ліги. Чи поступали тобі запрошення змінити клуб?

- Поки, що ні.

Вільний час присвячую дружині

- Коли з’являється вільний час, як його проводиш?

- Намагаюся присвятити дружині Руслані, яка є корінною стриянкою. Часто їздимо до Львова, де є багато цікавих місць для проведення вільного часу.

- Чи відвідує дружина матчі стрийської команди?

- Намагається бути на кожній грі. Якщо „Газовик-Скала” грає в рідних стінах, то це родинне свято. На матч приходять мої батьки і навіть дідусь.

- З яким настроєм повертаєшся додому, коли команда перемагає і коли поступається?

- Після перемоги настрій завжди піднесений і з дружиною влаштовуємо маленьке свято. А після поразки, настрій звичайно пригнічений і тому намагаюся, як найшвидше забути матч.

- Чи маєш улюблену страву від своєї Руслани?

- Це вареники із солодким сиром. Загалом я віддаю перевагу українській кухні, а з напитків люблю соки.

- Ти народився 1 квітня, який є днем сміху...

- Смішних випадків у мене трапляється багато.