×
Спасибо, я уже с вами
Віталій Кварцяний – людина футболу

Віталій Кварцяний – людина футболу

28 марта 2009, суббота. 18:122009-03-28T18:12:52+02:00

Побувати в Луцьку й не порозмовляти з Віталієм Кварцяним – те саме, що проходити повз Мавзолей і не побачити Леніна

Побувати в Луцьку й не порозмовляти з Віталієм Кварцяним – те саме, що проходити повз Мавзолей і не побачити Леніна. Тим більше, що це інтерв'ю вже давно було заплановане. Нам полегшив ситуацію ФК «Львів», який вирішив зіграти з запорізьким «Металургом» на стадіоні «Волині» саме в Луцьку.

Хто не знає Віталія Кварцяного? Кожен знає його зі своєї сторони. Негативне на нього можуть сказати тільки негативні люди. Ті, кому він правду в очі говорить, що так коле, немов борода росте на очному яблуці. Ця його щирість просто вбиває, і багато тренерів хочуть бути схожими на Віталія Кварцяного, але не виходить, бо природою не дано та й сміливості не вистачає. Його прес-конференції проходять весело й сміливо, але багато хто забув, що під його керівництвом виростали зірки. Що Тимощук може й «зогнив» би як футболіст в інтернаті київського «Динамо», якби не Кварцяний, а Марко Девіч й надалі бродив би десь сербським чемпіонатом, як і Папа Гує не добрався б до України. Саме ці два футболісти внесли значну частину свого футбольного життя у теперішній «Металіст», про який говорять у Європі. Тож це заслуга не тільки Мирона Маркевича, а й тих, хто «відкопав» цих футболістів. Зараз в Віталія Володимировича творчий процес вирощування нових футболістів. Саме з його вражень про нещодавні збори ми й розпочали розмову в офісі луцької «Волині».

«ЯК ТУТ ГРАТИ, КОЛИ ПОЛЕ «БУЛЬКАЄ»?

– Збори пройшли дуже добре. Відмінна організація була в фірмі «Гермес». Хоч ми знаємо Крим добре, але не відмовились від їх допомоги, вони хочуть стати таким собі міні-монополістом в плані організації зборів.

Була й проблема. З «Закарпаттям» ми домовились грати, а вони не приїхали і зірвався матч. Повинна бути якась організація, як в Туреччині, наприклад. Чому туди їздять команди? Чому там, коли домовляються, то вже ніхто не відмовляється? Якщо якийсь матч зривається, то з цими командами вже ніхто не хоче грати. Більш відповідальна робота! Я думаю, що в Феодосії буде хороше майбутнє, там дуже хороший готель, і з полем нам пощастило. Ми зіграли три зустрічі, а одна не відбулася.

Ми задоволені грою, на зборах ми футболістів спеціально плутаємо функціонально, щоб мати можливість ускладнити гру в різних ракурсах. Як реагує футболіст на ситуацію на тій чи іншій позиції, нам вдалося побачити і радіємо з того, що молоді хлопці є не менш майстерні за тих гравців, які ходять першою лігою. Ми побачили в нашій команді перспективу.

Єдиний негатив, що зірваний матч із «Закарпаттям», але є позитив у тому, що зіграли з «Металістом». Вони замовили чартер, прилетіли до Ялти, і там ми зіграли матч. Мирон Маркевич поставив цікавих гравців, продивлявся їх, і двох поставив на гру проти «Динамо» (Бордіяна і Асеведо). Матч був цікавий! Якось виграли (сміється). Щоб це не зашкодило на майбутнє...

– Як ставитесь до того, що ФК «Львів» сьогодні на вашому стадіоні грає? У разі поганої погоди була б велика ймовірність, що газон в Луцьку зіпсує чужа команда.

– До нас звернулось керівництво «Металіста» ще в попередньому турі, і ми не відмовили. Ми сказали, Мироне Богдановичу, ми зробимо все, щоб матч тут відбувся (йдеться про матч ФК «Львів» – «Металіст». – Ред.). В нас стадіон підходить під критерії Федерації Футболу і маємо умовний допуск УЄФА до міжнародних матчів, якщо ми позбавимося двох-трьох дефектів, що можна зробити за три тижні. А доки ми не претендуємо на УЄФА, то бережемо кошти. Є проблеми і з міською владою, але це наші внутрішні питання.

Стадіон був готовий до матчу. В нас підігрів, електроосвітлення, нормальні роздягальні, сніг прибираємо швидко. Тепер ми пішли назустріч ФК «Львову», бо це західний регіон і ми зрозуміли їхні проблеми. Треба просто увійти в ситуацію і допомогти чисто по-людськи. Знаю, що ми чимось трохи ризикували, якщо б поле попало, дійсно, під погоду, під ливень божевільний, як вчора в Феодосії. Йдемо грати, і як тут грати, коли поле «булькає»? Але нам все підкоректувалось в позитивну сторону.

З президентом клубу зв’язались Юрій Кіндзерський, Роман Лаба, Василь Лебідь... Для нас це Західний регіон. І ми переживаємо, і «Львову» мусимо дати можливість зіграти. Там є кілька наших вихованців. Гальчук, наприклад, не знаю, чи гратиме сьогодні...

– Травмований...

– Я його взяв з Надвірної колись, і він сформувався тут як футболіст. В «Металурзі» Постранський є...

– Зі стадіоном вирішили питання? З нього хотіли зробити легкоатлетичний комплекс.

– Так, тут зробили бігові доріжки. Порили, а потім кошти закінчились чогось. Деякий фундамент вони зробили позитивний, але люди просто не розуміють, що спеціальний сектор повинен бути для кидання молота, для штовхання ядра. Це просто дилетанти міської ради і облспорткомітету. Немає про що говорити.

– Ви колись казали, що в Луцьку 2 легкоатлети і 72 тренери з легкої атлетики. То, може, в команді знайдете роботу для цих тренерів?

– Може, зараз є 70 тренерів і 5 легкоатлетів, і все! Вони не винні в цьому.

СЕСІЇ РІШАЛИ, АЛЕ НЕ ГРОШИМА

– Якщо повертатись до вашого дитинства, то якими окрім футболу видами спорту займались?

– Якщо коротко, то народився в Луцьку, в центрі міста, грав в футбол з ранку до вечора. Зимою грали в хокей з ранку до вечора і катались на лижах. Літом грали в теніс настільний на металевих столах, бо звичайні важко було дістати. Дитинство пов’язане зі спортом, з любительським, в нас була команда, «Двір чудес» називалась.

(Очень оригинально! Ведь что такое «Двор чудес», если обратиться к классике? Это квартали Парижа, заселенные профессиональными нищими и бандитами, куда стража попросту опасалась заглядывать и которые поэтому жили по своим законам! Порой в столице Франции таких насчитывалось 12 штук, пока наконец их не извели в 18 веке после многолетних усилий... Самый известный из «Дворов чудес» располагался между улицами Де Каир и Реомюр, нынче это второй округ Парижа, квартал Ле Сантье. Именно его описал Виктор Гюго в романе «Собор Парижской Богоматери». В каком из них обитала Анжелика, откровенно говоря, не помню, а проверять лень. Перечитайте «Маркизу ангелов» Анн и Сержа Де Голон, если что! Ну а Кварцяньїй с «Двора чудес»... Интересно, они наме-ренно так команду назвали?! – Ред.)

– Ви навчались в спортінтернаті. Старші не «буріли»? Дідівщина була там?

– Ні в якому випадку. Це були одні з найцікавіших років. В нас були складні обставини, не було ніяких умов. В кімнаті жило по 12 чоловік, але все було чесно і цікаво.

– Коли в університеті навчались, то сесії тоді так не платились і не купувались, як зараз?

– Як я був молодий, після інтернату був у команді. В 16 з половиною років мені обіцяли інститут. І ми нікуди не поїхали, бо обіцяли, що допоможуть поступити. А я – рік, другий, третій, пішов до армії і потім поступив сам. Якщо й рішали комусь, то мова про гроші ніякі не йшла. Викладачі, напевно, зібрались, випили за столом, бо це було потрібно для спорту даного регіону.

– В армії цікаві історії траплялись?

– В мене багато цікавих історій в армії, але я її не хотів би чіпати.

– Тепер з футболістів майже ніхто не служить. Це нормально?

– Я думаю, що це дуже погано. Олег Лужний в інституті вчився в Луцьку. Його забрали як військового в СКА «Карпати», а, потім в київське «Динамо». Його життя виховало, він проходив курс молодого бійця. Була спортрота, і там багато чого вчили. І «отбой-подйом», і всякі такі діла. Якщо хтось служив два роки, команди були СКА (Львів), СКА (Одеса), СКА (Київ)... Я знаю всіх гравців, які там грали. Це ціла історія!

– Ви тренували в Луцьку, потім перебрались до Польщі, а далі назад в Луцьк. В Польщі не було необхідних умов?

– Три роки був контракт. Від 22 грудня 1990 року до 1993-го. В Польщі був дуже цікавий період, бо розпочалась перебудова, там було важко вирішувати організаційні питання. В Луцьку тоді в партійні часи було важко, але цікаво. Щось рішаєш, щось знаходиш... Поляки вже давно запрошували тоді мене (в 1989 році. – Ред.). Сподобалась мені розмова з їх президентом. Там була школа, наука, знайомство, адаптація, вивчив польську мову, читати, писати. Це не англійська, звичайно, але розвиває творчість.

ПІОНЕРВОЖАТИЙ КОВАЛЕЦЬ

– Що завадило «Волині» залишитись у вищій лізі України?

– Була ситуація передвиборна. Там дуже багато залежало від нашого президента, який має хороший авторитет в області, в місті, і він займався серйозними питаннями, організацією виборів і так далі. Футбол був один на один з політикою, і не завжди позитивно розвивала його обласна та міська рада. Тобто він допомагав всім, а нам – ніхто! Президенту тоді забракло часу для команди. Були проблеми з фінансами, і це стало дуже відчутно, навіть тоді, коли ми перше коло завершили на третьому місці. Тоді ми зіграли унічию 1:1 з «Динамо», і я сказав, що ми цього року вилітаємо з вищої ліги.

– ФК «Львів» зараз продемонстрував, що трохи фінансів і – можна вийти до вищої ліги!

– Та невідомо скільки це «трохи» має. Ця команда непогано фінансово забезпечена, відкоректована ситуація. Колектив підібрався солідний та дружній, як комсомольська організація. Сергій Ковалець як піонервожатий, як комсомолець, як секретар горкому партії! Він хороший, спокійний, ввічливий, нікуди не поспішає, завжди всім задоволений. Це рідкісний характер, і тому воно спрацьовує.

– Також у «Львові» була ще одна людина, яка працювала і у вас, але чомусь ніде не затримується надовго. Це «психолог-шаман» Петро Черухін.

– Він і в Маркевича був... Він вносить позитив, він душевна людина, але інколи він забуває, де він знаходиться. Є футболісти, які бачать це з іншої сторони. Він захотів бути всюди: на тренуваннях, на розминці, вибігав в сімейних трусах на зарядку і бігав там... Це смішить футболістів! Можна колись посміятись, але інколи футболісти дивляться на тренера, і відчуваєш, що їм вже цирк не потрібен. Я не можу його з поганої сторони оцінити. В ньому щось є. Він дуже віруючий і достатньо чесний...

– В «Карпатах» до того, як прийшов Олег Кононов, та й у ФК «Львова» після відставки Юрчишина було вакантне місце головного тренера. Вам не пропонували стати до керма?

– Колись нашому президенту пропонували, наскільки я знаю... Столяр сказав – або я йду з Кварцяним, або я не йду туди. Я сказав – Василю Андрійовичу, ми не можемо туди йти, бо це не наше місто. Там інший менталітет, там є свої зірки, там є свої тренери. Там непросто працювати. В яких би я не був хороших відносинах, не можу я працювати там, де грав Броварський, Юрчишин... Хоча в нас і Мирон Маркевич працював, і Роман Покора працював, і Юрій Дячук-Ставицький працював.

Але там, у Львові, свій менталітет, своя ізюминка, своя педагогічна та тренерська ідея і свій націоналізм, найглибший в Україні. Львівщина, Івано-Франківщина, Тернопільщина... (Цей! перелік глибоко-націоналістичних областей перервав телефонний дзвінок президента «Волині» Столяра Василя Андрійовича, і Віталій Кварцяний, як завжди переконливо, довів, що тому треба відкинути всі справи і приїхати подивитись футбол. – Ред.)

ЯК ЖИВИЙ, ТО ГРАЙ, А ЯК МЕРТВИЙ – ВИПОВЗАЙ І ЙДИ З ПОЛЯ

– Ви якось говорили, що таке поняття, як «фейр-плей», в футболі недоцільне і непотрібно воно взагалі.

– Його придумали люди не футбольні. Придумали чиновники і люди, які не розуміються. В нас часто є напади, моментальна смерть і так далі. Але це буває не тільки у футболі, а з будь-якою людиною. Йде людина, спіткнулась, впала головою до дерева й немає вже. Чи серцевий напад...

Почалася, будемо казати, недопустима вітамінізація. Стимулятори: різного роду нюхання, капання і затягування. Цим раніше ніхто й ніколи не займався. На одного футболіста він діє, а на іншого ні. В футболі неможливо спіймати. Одного-двох взяли на допінг-контроль, якщо попав – то попав, а не попався – пішло-поїхало! А роблять такі тепер, які взагалі не ловляться. Тому й випадків багато різних. Ладно, якщо б ці паузи були рідкістю, але зараз це вже пішло як хвороба. Ви подивіться тільки, київське «Динамо» грає, Алієв лежить на газоні, гравці «Металіста» його підіймають, мовляв, йди грай, а він відмахується «Ні, я не йду» – це «фейр-плей»? А це вже всюди.

В дитячому футболі... Грають діти, що три рази м’яча торкнуться, бо поле велике і контакту мало. За гру там двадцять техніко-тактичних дій проведе, тому що один м’яч, а поле велике. Діти й так не готові як слід, а тренер кричить: «Вибий в аут!», а іншому каже: «А ти лежи і не вставай!». То про який «фейр-плей» ми говоримо? Його треба негайно прибрати. Тому мені це не подобається. Я своїх заставляю цього не робити. Хто лежить – відразу штраф. Грай і все, а як мертвий, то виповзай і йди звідти.

– Ви частенько після матчу скаржитесь на арбітрів. Як думаєте, від чого це? Наші арбітри заангажовані чи просто безтолкові?

– Рефері завжди буде заангажованим. Анатолій Володимирович Попов сказав, що хто вирішить проблемі суддівства, отримає Нобелівську премію. Її ніколи ніхто не вирішить! Симпатія – це навіть нормально, якщо ми вдома граємо, то чого до нас не може бути симпатії? Напевно, господарям треба симпатизувати. (Тем более, это не расходится с прямими указаниями ФИФА арбитрам насчет «минимальной симпатии команде-хозяину». – Ред.) Не повинна бути серйозна заангажованість. А найстрашніше, що судді начитані, зачитані, заучені й переучені указками, підказками... Є регламент, є суддівські інструкції, є їх тестування і ліцензія на суддівство. Інспектору треба, щоб нічого не було. Бо якщо буде скандал, бійка, то інспектора знімуть і він місяць грошей не отримуватиме ні зліва, ні справа, ні прямо. І делегат так само підійде й скаже: «Ти, Петю, дивись». Суддя скаже: «Тут написано, але може хай зіграють». А делегат: «Та ні, для чого? Упав – свисти, для чого нам проблеми»? Він виходить на поле і починається. Суддя свистить, футболу немає, люди сплять, порожні стадіони. Той позіхає – пішов пива попив... У них же такі гроші записані зараз – тисяча доларів за обслуовування матчів! Він не переймається за розвиток футболу в Україні, не переймається, як діти гратимуть. І всі це знають, і ніхто цього не вирішить.

Якщо б я був президентом Федерації, хоча це не моє, я б давно вже похоронив всіх цих суддів. Давним-давно. По коліна зарив би ось так в землю і все.

ДЕСЯТЬ СВИСТКІВ ЗА МАТЧ

– Якщо порівняти першу лігу з вищою за рівнем суддівства?

– У вищій лізі є судді, які нічого не бояться. В першій лізі гірше суддівство, аніж у вищій, динамічність губиться кваліфікацією. Багато свистків, і взагалі жах. Ми ніколи не дочекаємось заповнених стадіонів і ніколи не будемо задоволені напругою на зразок той, яку нам організували київське «Динамо» з «Металістом». А саме другий матч Кубка УЄФА між ними, де помилився Березовчук, а так «Металіст» би грав зараз з французьким клубом. Оце був футбол! Суддівство...

Суддю ніхто не бачив, хоча голова блистіла за сто кілометрів. Але футбол був активний, пресинг, просто темп збивали за допомогою того, що лежали. Темп був божевільний! А це все можна вирішувати і втілювати в життя, якщо б прийшов президент Федерації футболу і сказав «Це забрати!», «Інспектор не потрібен!», «Це прибрати!», «Свистки... Десять свистків за гру даси – більше ніколи судити не будеш!»

І от уявіть ситуацію, коли суддя вагається, коли хоче свиснути, але не можна, бо вже дев’ять разів свиснув, і, якщо ще раз свисне, то більше судити не буде. І він так на дев’яти свистках закінчить, і зітхне з полегшенням, зате команди як набігаються! Цю ідею запишіть, її треба розвивати.

– Які санкції у «Волині» в команді – за запізнення на тренування, наприклад, чи за пропуск гри?

– Санкції є, але вони не виконуються. Я їм прощаю (сміється). В нас дисциплінована команда.

РИБКА, ПИВО, ТЕЛЕВІЗОР…

– Бувають суперечки між вами і гравцями, коли ви говорите, що футболіст грає справа, а той відмовляється, бо йому там некомфортно?

– Ні, не дай Бог. В нас найгірше – це я, а команда та всі люди в клубі – позитивні.

– Ви казали, що раніше лікарі в аптечці з медикаментів мали тільки молоток. Раніше футболісти менше симулювали?

– Раніше футболісти боялися сказати тренеру, що в нього щось болить, бо більше хотіли грати! І тактика була інша, і футбол не був настільки фінансово сильний. Зараз великі гроші вмішуються в результат. Підвищився рейтинг змагань, кожен хоче піти далі і домогтися більшого. А хто раніше це робив? Велика індустрія в Англії, в Італії, капіталізм, німці. Але є відмінність. Вони це роблять в натуральному вигляді, а наші хочуть підійти до цього штучно. В нас зараз так: давай робимо, бо там так. А може, зараз ще не треба цього?

Я постійно сперечаюсь з телебаченням, що вони знімають... Я не проти спеціалістів, але факт, що до телебачення ми не готові. От сьогодні прийде тисяча чи дві, а не було б телебачення, то прийшло б десять тисяч. Не справа в тому, що компенсують щось там. Нашим клубам копійки компенсують за показ матчів. Атмосфера! Він сидить собі вдома біля телевізора, пива, рибки, він собі курить. Гроші за квиток не платить, їхати нікуди не треба. Коли ми грали у вищій лізі, то наші домашні матчі всі знімали і показувало телебачення. Всі хотіли інтерв’ю в когось... Було дванадцять тисяч, а потім вже стало ходити чотири-п’ять.

ЮРИСТ ТІМОХА, «ХЛЮПІК» ДЕВІЧ І ПАПА ГУЄ В «ЛАПТЯХ»

– Серед ваших вихованців був Анатолій Тимощук. Зараз він зірка. Як він починав?

– Тимощука я побачив на цукровому заводі, де він грав на першість області. Тоді йому ще не було 16-ти і він грав за дорослих. Я питаю: «Що це за пацан бігає?». Мені сказали, що це Саші Тимощука син, і я з ним тоді вирішив поговорити. Я його хотів взяти в команду, але батько Толіка каже, що син ще малий і вчиться в Києві в інтернаті. Я кажу, що я його в команду заберу, і через два місяці випущу й буде грати. Через півроку ми його забрали. Все зробили, вкрали в «Динамо» гравця і привезли сюди. Підписував контракт батько, і я йому сказав: «Саша, пиши, що хочеш!». Він написав про педуніверситет, юридичний факультет, зарплату невеличку і однокімнатну квартиру протягом двох чи трьох років. На той час для хлопця це були непогані умови. Коли я його випустив вперше, то вже або було шістнадцять, або не було ще... Я відразу сказав, що через два роки він гратиме в молодіжній збірній, а через три роки – в національній. Та він раніше навіть потрапив туди.

– Марко Девіч це хто?

– Нам був потрібен правий хав. В нас працював агент, який відповідав за трансфери, і я його попросив подивитись за нестандартним гравцем на цю позицію. Він подивився і

сказав, що є 21-річний футболіст. В Туреччині і його команда були на зборах, і ми. «Вождовац» грав проти «Томі» з Томська. В белградській команді не було головних тренерів, а тому не поставили Де-віча в основу на цей матч. Потім його випускають в другому таймі. А серби стараються, бо хочуть комусь продатись, а в українських клубах є копійка. Марко вийшов, і було два моменти... Центральний захисник і капітан російської команди спочатку штовхнув Девіча, а потім вже серйозно «засадив» йому. Марко був «хлюпік» трішки... Потім епізод, суддя підбігає і – червону обом! Я кажу: «Все, ми його забираємо».

– А Папа Гує?

– На цих же зборах мені був потрібен високий захисник. Він такий дуже високий був. Приїхав в «лаптях» таких... Я вже почав сумніватись, бо було десь 15 легіонерів. Стало шкода грошей президента. Президент мене запитав, чи я би хотів його. Я відповів, що взяв би, але можу й не брати. Він сказав, що коли він нам потрібен, то беремо. Я бачив в Папі сильного гравця. Ми грали з «Шахтарем» тут, Віктор Прокопенко сидів на трибуні, тоді Луческу вже був.

Я сказав: «Вітя, дивись за ним...», а я, по-моєму, дискваліфікований був, що сидів на трибуні. Він як «возанув» кілька разів так, що Дуляй і Тимощук під пихвами в нього почали бігати. Тоді Папа опорного хава грав... Отакий то був Папа Гує в Луцьку!

ПОШВИДШЕ НОБЕЛЯ!

– Що б хотіли змінити, якщо б стали президентом прем’єр-ліги?

– Хотів би пошвидше заслужити Нобелівську премію (сміється).

– В депутати до Верховної ради не балотуєтесь?

– О, ні. Мене настільки ці люди... Колись балотувався в обласну та міську ради, але це не моє. На місцевому рівні можна було щось там людям показати, розказати. Там такі речі плетуть – гірше ніж я.

Р.S. На цій ноті наше інтерв’ю завершилось по одній простій причині: розпочався матч між ФК «Львовом» та запорізьким «Металургом». Надіємось, що Віталій Володимирович не буде проти бачити спецкора в себе іще раз через певний час, щоб у необмежених часом рамках продовжити свої творчі та цікаві роздуми на тему «Короля спорту».

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Источник: "Футбол", Прессинг


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев