Михайло Гурка: "На "Волинь" усі настроюються по особливому"

- Михайле, за свою кар’єру ти змінив чимало клубів. А з чого розпочиналася твою футбольна кар’єра?

- Народився й виріс я у Львові і, звичайно, пішов займатися у дитячу школу „Карпати”. Нашу групу 1975 року народження спочатку тренував Ходукін, але згодом, коли він поїхав в Чехію, нас прийняв Ігор Артемович.

Після закінчення школи я певний час грав на першість області і у чемпіонаті колективів фізкультури за команду ФК „ЛАЗ” (Львів), яка згодом виступала у перехідній лізі. Затим підписав свій перший професійний контракт з „Карпатами”. Так розпочалася моя футбольна кар’єра. Проте, коли перший річний контракт з „Карпатами” скінчився, я перейшов до ФК „Львів”. Там провів півтора року і отримав запрошення до полтавської „Ворскли”, яка тоді була вийшла до вищої ліги. Відігравши три роки у Полтаві знову повернувся до „Карпат”. Та у Львові відіграв тільки півроку, а далі у зв’язку із зміною тренерського штабу змушений був піти в оренду у „Закарпаття”. Згодом ужгородці навіть викупили у „Карпат” мій контракт. В Ужгороді півтора року відіграв у першій лізі і два роки у вищій. Проте згодом, після закінчення терміну угоди перейшов до київської „Оболоні”, де виступав останні два роки. А зараз підписав контракт з „Волинню”...

- Який етап з твого футбольного шляху залишив найкращі враження?

- Кожен клуб, у якому довелося виступати, залишив мені приємні спогади, та й я сам, думаю, десь залишив про себе згадку. Добре пам’ятаю юний футбольний колектив львівського автозаводу, де я пізнавав справжній чоловічий футбол. Потім мрія кожного львівського хлопця – „Карпати”. Полтавська „Ворскла” згадується матчами на Кубок Інтертото, де я забив два м’ячі, а київська „Оболонь”, напевно, третіми місцями...

- До речі, що ж таке з „Оболонню”? Вона була три сезони поспіль починала чемпіонат фаворитом, але постійно залишалася третьою?

- Президентом перед командою ставилися задачі виходу у вищу лігу, але у мене склалося таке враження, що крім нього та головного тренера цього більше ніхто не хотів. Віце-президенти клубу вважали що не готові до „вишки”, бо не готовий стадіон, немає власної бази. Футболістів у Києві не харчували, тільки знімали квартири і команда для підготовки лишень заїжджала у санаторій.

- А як ти потрапив до „Волині”?

- Мені зателефонував Віталій Володимирович і запропонував спробувати свої сили у клубі. Було коротке міжсезоння і я відразу відгукнувся на пропозицію Кварцяного та поїхав на збори з командою до Євпаторії, а повернувшись до Луцька, зіграв останню контрольну гру перед Чемпіонатом і підписав контракт.

- І які враження від нової команди?

- Взагалі-то перше знайомство з волинянами у мене було в далекому 1994 році, коли я захищав кольори „Карпат”. Ми тоді на Кубок України програли в Луцьку 1:2, а у Львові вигравали 1:0, а я вийшов на заміну і вже через три хвилини забив другий гол. В інших командах мені теж доводилося грати проти „Волині” і завжди ці матчі проходили у напруженій боротьбі. На „Волинь” усі команди настроюються по особливому, напевно, особистість Кварцяного дається взнаки.

- Ти розказав про знайомство ззовні, а з середини?

- Тільки позитивні відгуки. Ще на зборах я відчув дух єдиного колективу у якому немає "підводних" течій. Вже сьогодні я бачу що командний дух, який проявляється в наших матчах, закладений тренерським штабом на чолі з головним тренером. Мені цікаво працювати з Віталієм Володимировичем, який не поділяє гравців ні за віком, ні за заслугами. У нього саме головне – це фізичний стан гравця, самовіддача на тренуваннях і, зрозуміло, у грі.

- У команді ти граєш на позиції захисника, а раніше?

- Розпочинав нападником, потім грав півоборонцем, а захисника почав грати в Ужгороді. З того часу й до сьогодні основними моїми функціями є захист, але я не проти підключатись до атак команди і у першій лізі забив вже трохи більше двадцяти м’ячів.

- Як тобі команди і нинішній рівень першої ліги?

- Зараз, на мій погляд, майже усі колективи рівні, немає такого явного лідера. Команд шість цілком можуть боротися за підвищення в класі. Сьогодні усі команди виходять на поле і борються до фінального свистка. Можна сказати, що рівень першої ліги зростає, як і рівень усього українського футболу.

- Знову ж таки, тобі довелося пограти поруч з багатьма відомими в Україні гравцями. З ким підтримуєш тісні зв’язки?

- В „Оболоні” зі мною грало багато львів’ян – Онисько, Свинцицький, Сібіряков, Лозинський, Лень, часто з ними зідзвонююся, дізнаюся, як йдуть справи, адже ми граємо в одній лізі. А найбільше спілкуюся з Юрою Кудіновим, з яким я навчався в одному класі.