Віталій Федорів: "На полі не може бути ніякого компромісу"

До Богдана Шуста, Володимира Єзерського, Анатолія Тимощука, Дмитра Чигринського, Тараса Михалика додався уродженець Жидачева, 20-річний захисник київського “Динамо” Віталій Федорів. У синьо-жовтій формі він дебютував 6 лютого, у товариському матчі проти збірної Кіпру. Вийшов на поле за 15 хвилин до завершення того “нічийного” матчу. А кілька днів перед тим Віталій пережив ще одну приємність – у складі київського клубу здобув Кубок Першого каналу.

З новоспеченим збірником кореспонденту “Високого Замку” вдалося порозмовляти після повернення динамівців з останнього тренувального збору в іспанській Марбельї.

- Віталію, ти ще не закріпився в основі київського “Динамо”, а вже “спробував пороху” збірної. Що відчував, коли одягнув футболку з українським гербом?

- Мене переповнювали особливі емоції. Подумати тільки – у 20 років зіграти за національну команду! Було надзвичайно приємно. Звичайно, переживав – щоб не підвести товаришів і тренера.

- Які напутні слова говорив тобі наставник збірної Олексій Михайличенко перед виходом на поле?

- Пам’ятаю лише, як на лаві запасних почув команду: “Переодягайся!”. Що тренер казав далі, сьогодні уже не пригадую, бо відразу зосередився на грі.

- Чи складно почуватися у компанії таких зірок, як Тимощук, Шовковський, Назаренко, Воробей, Гусєв?

- На перших порах тяжко було збагнути, що став партнером футболістів, яких раніше бачив тільки по телевізору. Але за якусь мить освоївся…

- Чи не спостерігається у команді зверхності ветеранів стосовно молодих?

- На полі ми всі рівні. Рівність ця проявляється у звичайному спілкуванні. Скажімо, до Реброва звертаюся: “Серьожа”, до Федорова – “Федя”…

- Не відчуваєш прохолодного ставлення до себе з боку Несмачного? Ти його конкурент…

- Про що мова? У нас з Андрієм нормальні стосунки. Сьогодні він грає, завтра – я. Які проблеми? Ми всі робимо одну справу. Всі повинні думати лише над тим, щоб успішно виступила команда.

- Чи бачить тебе в основі “Динамо” Юрій Сьомін? Чим відрізняється його манера спілкування, установок від методів Дем’яненка, Лужного, Сабо?

- З Юрієм Павловичем один на один ще не спілкувався. Під час тренувальних зборів він давав мені можливість грати, тож у мене була нагода проявити себе. А коментувати його тренерський стиль не буду – мені подобається працювати з усіма тренерами.

- У побуті ти скромна людина. А коли на полі йде з’ясування стосунків між командами – як-от сутичка під час Кубку Першого каналу в Ізраїлі, - ти “за компанію” підключаєшся?

- Ми – команда, маємо горою стояти один за одного, і цим усе сказано. Перемоги хочемо і ми, і суперник. На полі не може бути ніякого компромісу. Буває, що у когось здають нерви. Але після матчу тиснемо один одному руки – тоді всі футболісти знову друзі.

- З ким товаришуєш? Які маєш інтереси поза футболом?

- Раніше жив в одній кімнаті з Марісом Верпаковскісом, зараз – із Євгеном Хачеріді, він прийшов до нас із луцької “Волині”. Товаришую з усіма динамівцями, найчастіше спілкуюся з молодими – Алієвим, Мандзюком, Допілкою. Після виснажливих ігор іноді хочеться просто полежати, подивитися телевізор, зайти в Інтернет. Якщо випадає вихідний, буває, що їдемо з хлопцями покататися на картингу.

- Клички сказали, що ніколи не вийдуть на бій один проти одного. А в тебе є бажання зіграти проти свого брата Володимира, захисника львівських “Карпат”?

- Мені вже доводилося грати проти нього…

- Уявімо, що йде вирішальна гра за звання чемпіона і тренери дають установку грати жорстко на своєму фланзі, де твоїм візаві буде брат. Ти виконуватимеш цю вказівку?

- Так.

- Якщо зустрічається твоя команда і братова – за яку з них більше вболіває мама?

- Кого підтримувала б зараз – не знаю. Але коли ми з Володею перший раз зустрічалися на полі у Львові, вона переживала за “Карпати”.

- Це правда, що твого наймолодшого брата, 12-річного Ростика, який буквально марить футболом, уже “підписали” чи то “Шахтар”, чи то “Динамо”?

- Я про це не знаю. Щоб стати добрим футболістом, Ростику треба багато працювати. Все в його руках.