Лига Пари-Матч (Украинская Премьер-Лига)
Нещодавно уславлений захисник київського "Динамо" вiдсвяткував п'ятдесятирiчний ювiлей
17.03.2008
понедельник
10:06
Володимир Безсонов: "Менi пророкували майбутнє Пеле"
Рейтинг публикации
Нещодавно уславлений захисник київського "Динамо" вiдсвяткував п'ятдесятирiчний ювiлей

Епоха тренерського генiя Лобановського подарувала українському футболу цiлу плеяду унiверсальних футболiстiв, здатних, залежно вiд ситуацiї, зiграти на будь-якiй позицiї. У вiсiмдесятих роках таким висококласним гравцем був Володимир Безсонов. На полi вiн виконував колосальний обсяг роботи: прикривав захиснi тили своєї команди, ще й у пiвзахистi вiдпрацьовував сповна. Неодноразово суперники, якi не могли нiчого протиставити Безсонову, зганяли свою лють ударами по ногах унiверсального солдата.

Втомившись залiковувати постiйнi травми, збившись вже з їх лiку, Володимир Безсонов почепив бутси на гвiздок. Так на початку дев'яностих київське "Динамо" втратило висококласного професiонала, безкомпромiсного борця за честь клубу.

- Ноги перестали мене слухатися. - розповiдає "Експресовi" Володимир Безсонов. - Регулярнi ушкодження зробили свою чорну справу. Пiсля кожної гри доводилося по три-чотири днi вiдновлюватися. Погано ж виступати я не можу - або демонструю якiсний футбол, або не граю взагалi. У футболi найголовнiше - це рух, а повзати полем я не збирався. Вирiшив, що не робитиму iз себе клоуна. Тому пiшов тренувати молодь, передавати їй тi знання, якi акумулював упродовж насиченої кар'єри.

"В Тунiсi я став форвардом"

- Володимире Васильовичу, якими стежками ви прийшли до гри мiльйонiв? Ви ж не тiльки футбол любили, а й хокей...

- В той час ще не було iнтернету та iгрових автоматiв - кiнець шiстдесятих як-не-як. Весь свiй вiльний час, з ранку до ночi, ганяв м'яч. А взимку заливав з товаришами ковзанку i грав у хокей, який менi подобався не менше, нiж футбол. Але король спорту в Українi процвiтав. У вищiй союзнiй лiзi виступало чимало команд, тодi як хокей значно поступався популярнiстю футболу. Це зумовило мiй вибiр на користь м'яча, а не шайби. Маршрутом "Двiр-ДЮСШ-iнтернат-юнацька збiрна України-молодiжна збiрна СРСР" потрапив у київське "Динамо", за яке вболiвав ще з дитинства.

- Як вас прийняли у командi знанi динамiвськi зiрки?

- В "Динамо" я потрапив наприкiнцi 75-го року, тобто тодi, коли кияни вже здобули Кубок кубкiв та Суперкубок УЄФА. Проте жодного зверхнього ставлення до себе з боку титулованих футболiстiв я не вiдчув. Можливо, просто не дав їм приводу для цього, адже завжди викладався на сто вiдсоткiв. Майстерностi в мене тодi, як такої, ще не було, але бажання вистачало сповна. Гравцем "основи" став у 1977 роцi, коли повернувся з молодiжного чемпiонату свiту, який пройшов у Тунiсi.

- Саме там ви взяли на себе роль голеадора збiрної... Як це трапилося?

- Розпочинав цей чемпiонат на позицiї опорного пiвзахисника, але з обойми команди одночасно випала група гравцiв атакуючого плану. Хтось травмувався, а хтось перебрав жовтих карток. Довелося менi переквалiфiковуватися на форварда. (Смiється). Можу собою пишатися - неодноразово вдалося вiдзначитись забитими м'ячами. Зокрема засвiтив своє прiзвище на табло стадiону i в фiнальному поєдинку, а пiд час церемонiї нагордження президент ФIФА Жоао Авеланж сказав про мене таке: "На цього хлопчака чекає майбутнє Пеле". Так i з'явилося прiзвисько Бiлий Пеле. Хтозна, як би склалася моя кар'єра, якщо б не було радянської залiзної завiси. Ми не мали свободи руху.

- У "Динамо" ви зарекомендували себе блискучим унiверсалом...

- Неодноразово доводиться чути, мовляв, Лобановський вбив у Безсоновi великого форварда. Ми часто спiлкувалися на цю тему з Валерiєм Васильовичем i доходили спiльного висновку, що вiд такої унiверсалiзацiї я залишуся лише у виграшi. Дiючи на рiзних позицiях, починаючи вiд захисту i закiнчуючи пiвзахистом, я отримував первагу над iншими гравцями, якi прикривали тiльки свою дiлянку.

"Найважче було втримати Зiко i Марадону"

- Здобуття динамiвцями Кубка кубкiв-86 практично спiвпало з аварiєю на Чорнобилi. Пригадуєте тi днi?

- Звiсно, таке не забувається. 27-го квiтня ми приймали у Києвi "Спартак" i здолали москвичiв - 2:0. Пiсля гри Лобановський нам розповiв, що на Чорнобильськiй АЕС сталася пожежа, у якiй загинуло двi людини. Проте, за його словами, небезпека вже позаду. Нiхто з нас навiть значення цьому не надав. Але в паризькому аеропорту нас зустрiчали, наче лунатикiв, i дивувалися: "У вас там ядерний вибух, а ви ще живi?" Ми тодi не знали таких страшних слiв, як "лiквiдацiя", "радiацiя". Лише пiсля поєдинку з "Атлетико" (кияни перемогли з рахунком 3:0 - Авт.) дiзналися всю правду про Чорнобиль.

- Ви входите до славетної когорти капiтанiв київського "Динамо". Наскiльки велика вiдповiдальнiсть лягає на плечi лiдера команди?

- Тягар не просто великий - вiн гiгантський! Перед "Динамо" стояли i, переконаний, будуть стояти завжди тiльки найвищi завдання. Яким би не був турнiр - цiль єдина - перемога. Тож своїм прикладом, феноменальною грою та самовiддачею капiтан має "завести" партнерiв i разом з ними прямувати до мети. Можливо здамся нескромним, але менi це вдавалося непогано.

- Ви провели у фiнальних частинах Кубка свiту десять матчiв. Окрiм Олега Блохiна нiхто з радянських футболiстiв не змiг досягти такого показника. Який з поєдинкiв вам найдужче вкарбувався у пам'ять?

- Кожен матч був по-своєму особливим. Поєдинок з Угорщиною у 86-му, коли ми перемогли 6:0, сподобався великою результативнiстю. На цьому ж чемпiонатi вiдбувся i найдраматичнiший матч. Проти бельгiйцiв нас засудив арбiтр, тож збiрна змушена була пакувати валiзи. Зрештою, представники Фемiди нiколи не вiдзначалися лояльнiстю до радянських футболiстiв.

- На чемпiонатi Європи-88 ви вдовольнилися другим мiсцем...

- I це велике досягнення, на мiй погляд. Потрапивши у фiнал ми вже здiйснили подвиг. Двiчi обiграти Голландiю упродовж одного турнiру практично неможливо. Свiй лiмiт ми вичерпали, коли завдали "помаранчевим" поразки у групi. Перед фiналом голландцi перебудувалися i нам було зовсiм непросто їм протистояти. А такий гол, який ван Бастен провiв у ворота Дасаєва, трапляється раз на столiття.

- Хто з форвардiв завдав вам найбiльше клопоту?

- Пригадую, у 80-му роцi збiрна Союзу помiрялася силами у товариському поєдинку з бразильцями. Матч вiдбувся в рамках святкування п'ятдесятирiчного ювiлею легендарної арени "Маракана". Я, наче тiнь, ходив по п'ятах Зiко i все-таки важко було з ним дати собi раду. Марадона також не подарунок. Розумiєте, однакових форвардiв не буває, тому доводилося на кожного налаштовуватися по-iншому. Намагався докладати максимум сил, аби вони також зi мною рахувалися.

- Закiнчивши кар'єру ви одразу ж перейшли на тренерську ниву...

- Жодних комплексiв не вiдчуваю. В мене були дуже хорошi вчителi - Лобановський, Бєсков, Симонян, Ахалкацi. Кожен з них сповiдував власну футбольну та життєву фiлософiю. Чимало я перейняв знань, проте треба тепер зумiти втiлити їх у своїй дiяльностi. У якiй би командi не працював - всюди почуваю себе вельми комфортно. Головне - любити свою справу i розумно до неї пiдходити.

"У подарунок - ноутбук"

- Маєте знамениту, красиву i талановиту доньку. Майбутнi зятi, напевно, вже стукають вам у дверi...

- А це не менi, а їй стукають! (Смiється). Кого собi вибере до пари, того вибере. Ми з мамою перечити не будемо. Стосовно її спортивного таланту, то, безумовно, вона вся в батька. Якщо розпочне якусь справу, обов'язково її доведе до кiнця.

- Як часто збираєтеся разом усiєю сiм'єю?

- Надзвичайно рiдко. Ось нещодавно вдалося вирватись з Харкова до Києва тiльки на один день. Та й то тiльки тому, що в Домi футболу збиралися усi тренери команд вищої лiги на чергову сесiю. А що таке один лиш день? Наступного ранку, на власний День народження, взяв курс на Харкiв. Сумно...

- Якi подарунки отримав Володимир Безсонов?

- Приємно здивував футбольний клуб "Харкiв", який спрезентував менi новенький ноутбук. Тiльки-но з'явиться вiльна хвилинка, хочу зiбрати родичiв та друзiв на святковий вечiр, щоб згадати славне минуле i поспiлкуватися про сьогодення. Щоправда, важкувато буде всiм приїхати, адже Блохiн, Баль та Кузнєцов у Москвi, Протасов - у Днiпропетровську. Незважаючи на вiдстань, вони мене не забувають - привiтали геть усi, хоч i в телефонному режимi.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке
Оцените этот материал
Голосов 1
Источник: Олег Бабій, газета "Експрес"
Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев
 

© UA-Футбол 2002-2016.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
При любом использовании материалов сайта, гиперссылка на UA-Футбол обязательна.
Пишите нам: info@ua-football.com