Лига Пари-Матч (Украинская Премьер-Лига)
Президент "канонірів" вважає, що український футбол стане яскравим, якщо з іміджевої доброчинності перетвориться на повноцінний бізнес
24.04.2008
четверг
19:34
Футбол must go on!
Рейтинг публикации
Президент "канонірів" вважає, що український футбол стане яскравим, якщо з іміджевої доброчинності перетвориться на повноцінний бізнес

Президент ФК «Арсенал» Вадим Рабинович вважає, що український футбол стане яскравим, якщо з іміджевої доброчинності перетвориться на повноцінний бізнес.

Навіщо Ринат Ахметов, Ігор Коломойський, Григорій Суркіс, Петро Димінський та інші українські олігархи утримують збиткові футбольні клуби?

— Український футбол — це боротьба амбіцій. Григорій Суркіс, наприклад, зробив собі ім’я на футболі. Слідом за Суркісом свій клуб відбудував Ринат Ахметов, і, мабуть, донецький Шахтар став його найвдалішим іміджевим проектом. Зараз цей клуб є одним із найрозкрученіших східноукраїнських брендів. Ігор Коломойський підняв футбольний клуб у Дніпропетровську, Олександр Ярославський розвиває клуб у Харкові. Хоча треба визнати, що майже для всіх власників клубів футбол не є пріоритетним напрямом бізнесу, і такий підхід гальмує розвиток українського футболу загалом. Припустімо, матчі Шахтар (Донецьк) — Динамо (Київ) будуть видовищними завжди, а далі що? Ми маємо працювати над тим, щоб український футбол став яскравим, а це станеться тільки в тому випадку, якщо він з іміджевої доброчинності перетворитися на повноцінний бізнес. Для цього потрібна консолідація зусиль власників клубів.

Це ви пояснюєте олігархам, намагаючись залучити їхні клуби до Прем’єр-ліги?

— Власники клубів самі все чудово розуміють, їм нічого не треба пояснювати. Річ у тому, що для більшості президентів клубів футбол нецікавий фінансово. Приміром, наприкінці року доповіли Ахметову чи Коломойському, що вони втратили на футболі енну кількість мільйонів. Ну то й що? Для них ці втрати — дрібниці, їм потрібно справами займатися. І з погляду власника це цілком нормально. Утім, більшість власників клубів розуміють: український футбол потрібно вивести зі стагнації, тому що не може, наприклад, клуб Ахметова або Суркіса бути у відриві від інших клубів, які ледве зводять кінці з кінцями. Інакше Ринат Леонідович вкладатиме в клуб мільйони, але йому не буде з ким грати. Потрібно дивитися на речі реально: зараз у п’яти-шести клубів Вищої ліги просто немає матеріальної бази. Граючи з ними, думаєш не про те, який склад краще поставити на гру, а як зберегти ноги своїх футболістів. Це один бік медалі, інший — брак конкуренції розхолоджує навіть добре укомплектовані команди.

Що конкретно ви хочете змінити в українському футболі?

— Потрібна принципово нова система управління футбольним господарством, але Прем’єр-ліга поки що тільки створюється, дискусії з цього приводу тривають, про конкретні зміни говорити зарано. Загалом в український футбол залучені величезні гроші, але до організації чемпіонату Вищої ліги підходили формально. Вважаю, що власники клубів мають ставитися до вболівальників так, як видання до своїх читачів. Ніхто не купить журнал, який просто викинули на ринок. Потрібні реклама, промо — в українському футболі всього цього не було. Я роблю все, щоб матчі Арсеналу були шоу, тусовкою, і радію, коли бачу, що майже половина вболівальників — жінки. Ми повинні вигадувати неординарні речі, щоб залучити глядачів. Багато хто, скажімо, не розуміє, навіщо я на своїй машині повісив номер «АРСЕНАЛ 1», для чого ходжу на матчі в кепці й клубному шарфику, немов тренер, а не власник. Я прагну асоціюватися з клубом.

Також Прем’єр-ліга має створити можливості для об’єктивної оцінки українських клубів, тільки тоді футбол стане бізнесом. Люди, які інвестують у футбол, мають розуміти, як змінюється капіталізація їхніх клубів, чи є на них попит. Зараз я можу лише визначити, скільки коштують гравці мого клубу, наприклад у режимі он-лайн завдяки системі «Євроліга» (підключається до інтернету. — Прим. Контрактів). Скажімо, зараз гравців київського Арсеналу оцінюють у $14 млн, донецького Шахтаря — у $92 млн тощо. А ось реальну вартість свого клубу я не знаю, можливо, його ціна — мільйон доларів, а може, десять центів.

Чому виступаєте за скасування квоти на легіонерів, адже порівняно з іншими командами у вашій не так вже й багато іноземців?

— Принципово. Справді, на успішність Арсеналу ця квота не впливає, але я вважаю її недоцільною. Багато хто думає, що квота стимулюватиме клуби розвивати власні футбольні школи. Однак вони були і раніше, після введення квоти талановитих молодих футболістів в Україні не побільшало. Якщо заборонити корові доїтися, вона не перестане давати молоко. Немає прямого зв’язку між легіонерами та школами. З іншого боку, потрібна держпрограма розвитку футболу, зокрема молодіжного, дитячого. Гадаю, якщо в України не відберуть право на проведення Євро-2012, таку програму запустять.

Наскільки поширені договірні матчі в чемпіонатах України?

— Договірні матчі в чемпіонатах України є, але це не поширене явище. З кожним роком результати ігор вгадувати дедалі складніше. Хто, приміром, міг спрогнозувати, що Дніпро і Закарпаття зіграють 1:1? Договірняки — поширений штамп. А ось із суддівством в Україні реальні проблеми.

Скільки коштує суддівська помилка?

— Не знаю — не давав. Але я знаю, що є такі судді, яких не зупиняє навіть присутність на матчі керівництва Федерації футболу України: свистять, як хочуть. Однак украй складно довести, що суддя взяв хабара.

Чому нинішня система контролю суддівства є малоефективною?

— А це як в анекдоті: мовляв, міліція не займається безладдям, її цікавить тільки лад. Розхитати сформований мафіозно-спортивний комплекс, на мій погляд, можна двома методами. Перший — на матчі української першості запрошувати багато іноземних суддів. Другий — піти шляхом Росії, де в процесі організації Прем’єр-ліги в Генпрокуратурі створили відділ, що спеціалізувався на боротьбі з корупцією у футболі. Щось подібне треба зробити і в Україні.

Думаєте, Генпрокуратура вільна від корупції?

— Хороше запитання. Так, я не дуже вірю в чесність чиновників, але хочу, щоб судді відчували, що їх контролюють. Я не вірю в те, що підвищення зарплат суддям вирішить проблему хабарництва у футболі, зате впевнений, що система противаг працюватиме. Будь-який чиновник знає, що і залізо іржа може з’їсти. Якщо одного суддю візьмуть на місці злочину і посадять, то інші хоча б півкола свистітимуть нормально. І в цьому сенсі мені байдуже, при Генпрокуратурі, СБУ чи МВС буде організований відділ боротьби з корупцією у футболі. Якщо ж не вірити в органи влади взагалі, то ми прийдемо до цілковитого правового нігілізму й оголосимо, що живемо в банді, а не в державі. Хоча — знову ж таки — я, як і будь-який громадянин України, з об’єктивних причин не довіряю владі.

У 1999 році в одному інтерв’ю ви зізналися, що знаєте, де стоять капці в будинку голови Ради нацбезпеки Володимира Горбуліна. Що вас пов’язувало?

— Горбулін очолював Федерацію баскетболу, в мене був свій баскетбольний клуб, ми багато спілкувалися на спортивні теми. Крім того, я не приховую, що наприкінці 90-х часто бував у Леоніда Кучми (був молодший, вважав, що потрібно займатися політикою), а Горбулін тоді був один із найбільш наближених до президента людей. Свого часу ми з Володимиром Павловичем конфліктували, але у будь-якому разі вважаю Горбуліна одним із найвиваженіших і наймудріших українських політиків.

А чому ви конфліктували з Горбуліним?

— Через баскетбол. Мені не сподобалося, коли сказали, що моя команда не може стати чемпіоном, оскільки так вирішило керівництво Федерації. Такий спорт був мені не до душі.

Яку роль відіграв Горбулін у тому, що СБУ заборонила вам в’їзд до України, після чого ви були змушені продати акції телеканалу «1 + 1» і залишити політику?

— Я погано пам’ятаю цю історію. Канал пройшов через безліч рук, і зараз усі питання з цього приводу краще ставити Ігорю Коломойському. Від початку холдинг «1+1» заснував я, точніше, ми з Борисом Фуксманом були співвласниками. Пізніше 50% акцій компанії ми продали СМЕ, а потім Фуксман і Олександр Роднянський мене кинули, забравши мої 25% акцій. Зараз, дивлячись на конфлікт навколо каналу з висоти прожитих років, розумію, що це велике щастя, що життя мене звело з аферистами. З огляду на мою емоційність я зробив би канал зайво політизованим і, напевно, постраждав би.

Ви захищали свої права на телеканал?

— За межами України складно було захищатися. Право в’їзду в країну мені відкрили наступного дня після того, як я продав акції Фуксману та Роднянському. До мене у Словаччину прилетів Зіновій Кулик, що працював тоді заступником голови РНБОУ, й запропонував продати акції, вирішивши всі питання. Ціну він назвав таку, що я відмовився, але потім виявилося, що вона остаточна, довелося погодитися.

Є версія, що телеканал ви втратили через бажання підтримати на президентських виборах 1999 року тодішнього голову Верховної Ради Олександра Ткаченка.

— По-перше, я погано знав Олександра Ткаченка, ми бачилися лише кілька разів. По-друге, Кучма розумів, хто такий Ткаченко, і, думаю, навіть хотів, щоб той був його суперником на виборах, — Ткаченко шансів не мав. Історія з каналом — нормальний державний рекет. Не знаю, чому змінилося ставлення Кучми до мене. Принаймні я поставлене переді мною завдання виконав — акції телеканалу продав за безцінь тому клану, який мені назвали. Як вони потім між собою розбиралися, я не знаю.

Чи правда, що після отруєння Віктора Ющенка діоксином ви надали йому свій літак для вильоту до Відня?

— Правда. Годині о сьомій вечора до мене приїхали Євген Червоненко й Олександр Третьяков і розповіли про те, що сталося. За їхніми словами, лікарі стверджували, що ситуація буде критичною, якщо Віктора Ющенка негайно не госпіталізують. Для замовлення літака був потрібен час, а мій стояв готовий до зльоту, навіть із дозволом на виліт. Наступного ранку мій будинок оточив спецназ, озброєний автоматами, я вийшов до хлопців, вони заявили, що мене викликають до СБУ і Генпрокуратури. Це була субота — шабат, їздити нікуди не можна. Я відповів, що мене заберуть тільки після того, як перестріляють мою охорону, і пообіцяв о шостій вечора прийти сам. Хлопці зв’язалися зі своїм начальством, воно погодилося почекати. Увечері я прийшов до офісу СБУ на вулиці Володимирській, мене годин п’ять розпитували, як я посмів дати літак Ющенку. Я відповідав, що і їм би дав, якби вони опинились у такій ситуації. Після допиту мене відпустили, мабуть, подумали, що Ющенко таки може стати президентом.

Чим ви володієте в Україні, крім футбольного клубу і газет?

— Я погано орієнтуюся в структурі своєї власності. У мене таке враження, що я володію набором непрофільних бізнесів, які створюють певний профіль: рекламні агенції, сайти, газети, інвестиційні компанії. Словом, грошей мені вистачає. Якби в мене були заводи та фабрики, то інформація про це рано чи пізно спливла б.

Чому ви збираєтеся скорочувати фінансування газети «Столичные новости»?

— Вважаю, що преса відмирає. Дедалі популярнішим стає інтернет. Але я урізатиму інвестиції у «Столичные новости» тільки після того, як відсвяткуємо 10-річчя газети.

У політику повертатися збираєтесь?

— Я в ній, у принципі, і не був. Просто підтримував деякі сили, приміром Партію зелених, але у 90-х усі бізнесмени брали участь у політиці. Якщо хтось це заперечує, не вірте.

Під час останніх парламентських виборів у будинку «Столичных новостей», де є й ваш кабінет, дислокувався блок «КУЧМА». Ви його підтримували?

— Скажімо так, я поважаю Леоніда Даниловича Кучму, вважаю його серйозним і виваженим політиком, якого бракує Україні. Якби він пішов на вибори разом із блоком, він пройшов би до парламенту. Коли я зрозумів, що блок «КУЧМА» йде на вибори без самого Кучми, то відмовився його підтримувати.

Свого часу ви платили гроші за те, щоби про вас не згадували в пресі. Навіщо?

— Не хотів брати участі у рейтингах на кшталт «Найвідоміший українець» і кілька років давав хабарі журналістам, щоб про мене нічого не писали. Після купівлі Арсеналу про мене знову згадали.

Що сталося

Господарі 12 з 16 футбольних клубів Вищої ліги підписали протокол про створення Прем’єр-ліги за образом і подобою англійської Premier League. Власники українських клубів зізнаються, що, підписуючись під Прем’єр-лігу, передусім ставлять за мету зробити її успішною організацією, щоб надалі заробляти на футболі. Зокрема, планується створити комерційний футбольний телеканал, акціонерами якого будуть власники клубів Прем’єр-ліги. «До сьогоднішнього дня Вища ліга не принесла жодного центу доходів, — констатує власник Шахтаря Ринат Ахметов. — Прем’єр-ліга — це насамперед бізнес-проект».

Зараз змагання серед неаматорських команд (Вища, Перша, Друга ліги) патронує Професійна футбольна ліга. Власники клубів Вищої ліги, по суті, перебирають на себе функції ПФЛ з організації та проведення основного футбольного змагання в країні. «Вони визначатимуть політику і стратегію Ліги, братимуть участь у вирішенні всіх спірних питань, не підлаштовуючись під ПФЛ і Федерацію футболу України», — пояснює власник ФК «Харків» Віталій Данилов. ФФУ і ПФЛ не мають права втручатися, зокрема й у розподіл фінансових потоків ліги. Усі рішення в межах Прем’єр-ліги ухвалюватиме проста більшість — кожен клуб має один голос. До обрання президента Прем’єр-ліги об’єднанням найбагатших футбольних фанатів керуватимуть спостережна рада, членами якої власники клубів обрали Петра Димінського (президент ФК «Карпати»), Вадима Рабиновича (ФК «Арсенал») і Віталія Данилова (ФК «Харків»). Передбачається, що під егідою Прем’єр-ліги пройде вже наступний чемпіонат.

Проти створення Прем’єр-ліги поки що виступають власник одразу трьох клубів Вищої ліги Ігор Коломойський (Дніпро, Кривбас, Нафтовик) і Олександр Ярославський, господар харківського Металіста. Однак, за інформацієюКонтрактів, категорично проти виступає лише Ярославський. Співвласника групи «Приват» не влаштовує тільки запропонований формат управління Лігою.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке
Оцените этот материал
Голосов 1
Источник: Контракти
Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев
 

© UA-Футбол 2002-2016.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
При любом использовании материалов сайта, гиперссылка на UA-Футбол обязательна.
Пишите нам: info@ua-football.com