Лига Пари-Матч (Украинская Премьер-Лига)
Через рік у півзахисника закінчиться контракт з "Динамо"
23.02.2009
понедельник
09:26
Олександр Алієв: "Хочу, щоб мені довіряли"
Рейтинг публикации
Через рік у півзахисника закінчиться контракт з "Динамо"

Шлях до футбольного визнання, який пройшов Олександр Алієв, багато в чому схожий на шлях Олексія Михайличенка. Перед тим, як потрапити до основного складу «Динамо», а згодом і національної збірної, обидва футболісти тривалий час грали за другий склад, де були безперечними лідерами. Минулого року Алієв став одним із провідних гравців «Динамо» і був запрошений до збірної, яку тренує Олексій Михайличенко.

- Олексія Михайличенка я вважаю одним із своїх вчителів. А першим моїм футбольним вчителем був батько. Саме він навчив мене грати в футбол. Павло Яковенко відкрив мені шлях до великого футболу, запросивши переїхати із Москви до Києва. За нинішнього тренера «Динамо» Юрія Сьоміна я став гравцем основного складу. Не хочу перебільшувати або недооцінювати внесок кожного із тренерів у моє становлення як гравця. Просто кожному із них вдячний за чудову школу футболу.

- Пам’ятаєш реакцію на пропозицію Павла Яковенка переїхати до Києва?

- Почав шукати знайомих, які володіли інформацією про «Динамо», наскільки серйозно ставляться у клубі до ініціативи Павла Олександровича. Згодом ненадовго поїхав до Києва, аби побачити все на власні очі. Найголовнішим для мене були гарні поля для підготовки та перспектива росту. Після кількох тренувань разом із хлопцями, яких тренер зібрав із усього колишнього СРСР, настав час робити вибір. Точніше, остаточне слово було за моїми батьками. Я їм вдячний, що вони не побоялися відпустити до Києва, що прислухались до мого бажання перейти до нової команди. З того часу минуло вісім років і я жодного разу не пожалкував, що прийняв таке рішення. Хоча, ситуації за цей час траплялися різні.

- У той час, коли ти «засидівся» у «Динамо-2» Павло Яковенко кілька разів кликав тебе до російських команд, які він тренував. Чому не відгукнувся на пропозицію тренера?

- Павло Олександрович хотів мене бачити у «Ростові» та «Хімках», які тоді тренував. Він телефонував, пропонував цікаві варіанти. Мене все влаштовувало в «Динамо», але не було одного — ігрової практики. Саме заради неї хотів піти до іншого клубу.

- Кожної зими ти проходив збори разом із першою командою, а повернувшись до Києва знову грав за «Динамо-2». Скільки б ще так могло тривати?

- Певний час не міг зрозуміти, що мені треба зробити, аби потрапити до основного складу «Динамо». Усі тренери говорили одне й саме: «Працюй на тренуваннях, показуй що можеш». Намагався це робити, принаймні ніяких робочих претензій до мене не було. Грав за «Динамо-2» в першій лізі, аби було більше ігрової практики, просив Юрія Калитвинцева випускати мене в іграх дублерів. Хтось підрахував, що за ці команди я забив понад сто м’ячів. Усе це бачили тренери, проте жодних зрушень у ставленні до себе не відчував. Коли терпець урвався, вирішив піти з «Динамо». Тим паче, контракту мене закінчувався за кілька місяців. Підійшов до Резо Чохонелідзе, згодом до Ігоря Суркіса. Вони зуміли переконати, що в «Динамо» будуть зміни і чекати на них доведеться не довго. Я повірив і підписав дворічний контракт. А за кілька тижнів команду очолив Юрій Сьомін.

- У непрості для тебе часи я кілька разів бачив, як ти на базі з-за паркану дивився на тренування основного складу. Відчував, що нічим не гірший?

- Дивлячись у чому. З технікою, ударом, баченням поля ніколи проблем не було. Впевнений, що за усіма критеріями підходив для першої команди. Можливо, поступався іншим фізичною підготовкою, про що натякали тренери. Над цим наполегливо працював, утому числі й у тренажерній залі. Але все одно відчував, що це не було першопричиною мого тривалого перебування у другій команді.

- З двох десятків хлопців 1985 року народження, зібраних колись Павлом Яковенком, у «Динамо» залишились лише Алієв та Мілевський. Як склалася доля інших, підтримуєте стосунки?

- Звичайно! Із Ярмашем, Воробеєм, Чучманом, Ситником. Радий за хлопців, що вони знайшли себе в футболі, нехай і не в «Динамо». Знаю, що кожному нашому успіхові радіє і Павло Олександрович. Як це завжди буває, дехто з нашого випуску обрав інший життєвий шлях, не пов’язаний із футболом.

- Минулого року ти був основним гравцем півзахисту «Динамо» та збірної України. Уболівальники та журналісти дорікали тобі за нестабільність у грі. Це справді було так?

- Такі зауваження не приймаю. Я сам аналізую свої дії на полі, може це робити тренер, президент, або фахівці, думку яких поважаю. Журналісти дуже багато пишуть, але більшість із них поверхово розбирається у футболі.

- Насамперед, зауваження стосуються фіналу Кубку України, коли твоя гра не виправдала сподівань, а «Динамо» програло принциповий матч…

- Я не виправдав сподівань лише головного тренера, про що він мені сказав. У кожного футболіста можуть бути ігрові спади. Можливо, перед фіналом я «перегорів». У моїй кар’єрі це був перший матч такого рівня, дуже хвилювався перед його початком. Повні трибуни, величезний ажіотаж… Сподіваюся, після ігор у Лізі чемпіонів та в збірній Україні таке більше не повториться.

- Плеймейкер завжди знаходиться у вирі подій на полі. Чи не важко об’єднати гравців різних національностей та футбольних шкіл у єдине ціле, знайти підхід до кожного?

- Для цього існують підготовчі збори, тренування, теоретичні заняття. На кожну гру у Юрія Сьоміна нова тактика, усе залежить від суперника. Не можу сказати, що я на полі під когось підлаштовуюсь. У «Динамо» кваліфіковані гравці, з якими не важко знайти порозуміння.

- І все ж, у команді є гравці, яких ти розумієш із закритими очима. Наприклад, Артем Мілевський. У грі в Лондоні з «Арсеналом» він відкрився, а ти не дивлячись у його бік, віддав чудову передачу…

- Як прийнято казати, тоді ми зіграли по-футбольному. Мілевський у штрафній відірвався від захисника, не увійшовши у положення «поза грою». Будь-який думаючий нападник, той самий Шацьких, або Бангура, на його місці вчинив би так само. У мене іншого виходу не було, як спрямувати м’яч у вільну зону. На жаль реалізувати вихід сам на сам Тьомі не вдалося.

- У грі та на тренуваннях між футболістами трапляються непорозуміння. Чи передаються образи на футбольному полі на повсякденне життя?

- Лише до того моменту, поки не вщухнуть емоції. Зазвичай усе неприємне забувається, гравці тиснуть один одному руки, інколи бажають успіхів. Якщо сварка серйозна, можу піти першим на примирення. Це нормальне явище.

- Є люди, яким ти не подаєш руки?

- Ні, ворогів у мене не має. З кожним роком ми дорослішаємо, набираємося життєвого досвіду. Це по молодості я міг ображатися на дрібниці. Зараз намагаюся з кожним знайти спільну мову.

- Робота з командою Юрія Сьоміна відрізняється від роботи попередніх тренерів?

- Юрій Павлович спілкується із гравцями і в очі говорить, чого від нас хоче. Для мене він тренер з великої літери, саме при ньому розпочалась моя справжня кар’єра у великому футболі. Через рік закінчиться контракт з «Динамо», і якщо буде пропозиція щодо нового, погоджусь. Адже в команді тренер, разом із яким приємно працювати.

- Півтора роки тому ти одружився. Домашні турботи футболу не заважають?

- Навпаки. Після тренувань із спокійним серцем йдеш додому, знаєш, що на тебе чекають. Це додає впевненості, допомагає у спокійній обстановці готуватися до матчів, аналізувати проблеми. Дружину звати Тетяна, побачив її у ресторані, на Різдво. Був разом із Мілевським, який нас і познайомив. Згодом через знайомих дізнався її номер телефону, запросив на вечерю. Спочатку зустрічалися, згодом разом мешкали. За три роки після знайомства одружились.

- Робочі проблеми додому не забираєш?

- Таке трапляється дуже рідко, зазвичай, після поразок. Тоді впродовж доби не найкращий настрій. В інших випадках намагаюся перелаштуватися на нефутбольну хвилю одразу після виходу із роздягальні. Погоджуюсь із думкою, що сім’я має бути осторонь від моїх робочих проблем. Це нам постійно повторює і Юрій Павлович.

- Пам’ятаєш гру, розчарування після якої було найбільше?

- Мабуть, поєдинок у Лізі чемпіонів проти «Арсеналу». Вночі не міг заснути, прокручував у пам’яті вилучення, пропущений нами гол. Найприкріше стає, коли гра у команди виходить, а рахунок на табло не на нашу користь.

- Нині ти гравець основного складу «Динамо» та збірної України. Встиг відчути підвищену увагу з боку вболівальників?

- Звичайно, люди впізнають на вулицях, в магазинах. Мені приємно, адже більшість ставиться доброзичливо — бажає успіхів та обіцяє підтримувати на стадіоні. Інша справа — Інтернет. Кілька разів доводилися читати відгуки вболівальників, причому не про себе, а про гру команди, моїх партнерів. Окрім лайок та бруду нічого не побачив, лише настрій зіпсував. Тепер рідше ходжу по сайтах. Коли не встигну придбати газету, попрошу зробити це дружину.

- Цікавишся думкою Тетяни щодо гри команди?

- Так, мені це цікаво. Навіть якщо вона скаже щось неприємне, це буде приводом для самовдосконалення. Завжди після гри питаю її думку.

- Хто більше критикує — Тетяна, чи Юрій Сьомін?

- Тренер, звичайно. Дружина футбол більше сприймає на емоційному рівні. Вона переживає, коли б’ють по ногах, лікарі надають допомогу. Повернувшись додому доводиться пояснювати, що це одна із сторін футболу, без якої він неможливий.

- Коли ти збираєшся виконувати штрафний, глядачі на трибунах підіймаються. З якої точки тобі найкраще пробивати по воротах?

- Не має значення. Головне, щоб тренер саме мені довірив обов’язок виконати штрафний. Після тренувань я часто відпрацьовую удари, тож особливої різниці, чи це буде тридцять, чи сімнадцять метрів до воріт, немає. Без проблем пробиваю як на силу, так і на техніку. Набагато важливіший результат. Якщо в мене є навіть один штрафний за гру, маю його реалізувати.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке
Оцените этот материал
Голосов 1
Источник: Дмитро Шаповал, журнал ФК "Динамо", февраль 2009 г., dynamo.kiev.ua
Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев
 

© UA-Футбол 2002-2016.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
При любом использовании материалов сайта, гиперссылка на UA-Футбол обязательна.
Пишите нам: info@ua-football.com