Лига Пари-Матч (Украинская Премьер-Лига)
17.03.2010
среда
22:11
Олександр Тришович: "Мій рівень - не гірший за підопічних Маркевича"
Рейтинг публикации

Я бачу у Тришовича суперперспективу. У нього дуже гнучкий менталітет: він швидко адаптувався в Україні і в свої неповні 22 роки охоче піддається тренінгу та шліфуванню. Олександр - хлопець не без амбіцій, але їх ще не пізно стримати, і ми над цим працюємо. Крім того, Тришович володіє справжнім футбольним талантом, у нього багато ігрових достоїнств: висока швидкість, непоганий дриблінг, вибухова активність, добротний функціональний базис, здібність до гри головою, хороше бачення поля і поставлений бекхенд. Далеко не завжди Тришович відчуває ситуацію і ухвалює правильне рішення - інколи, наприклад, віддає перевагу обведенню над фланговою передачею. Але повторюся, Тришовичу потрібне гранування. Це -самобутній матеріал, що піддається шліфовці...» Ці слова сказані одіозним Віталієм Кварцяним шість років тому. І, знаєте, в них велика частка істини. Засяявши у «Волині», Олександр легко пішов кар'єрними сходинками вгору. «Кривбас», «Црвена Звєзда», збірна Сербії, «Металіст»... Здавалося, тернистий шлях до визнання привів до мети. Аж раптом все перевернулося з ніг на голову. Оренда в «Чорноморець», далі -в «Закарпаття». Що спричинило круте піке? Чому перспективний серб виявився не потрібним Маркевичу? Про це - у відвертому інтерв'ю Опександра газеті «УФ».

— Олександре, футболістом народжуються чи стають?

— Одразу таке цікаве запитання! Спочатку треба з'явитися на світ, щоб стати футболістом. Від природи людині дається талант, який упродовж життя можна розвинути. Думаю, десять відсотків таланту і дев'яносто — наполегливої праці — запорука успіху. Причому важливу роль у праці відіграє ставлення до неї. Коли мені було 15—16 років, усі мої товариші відпочивали: хто — на морі, дехто — в горах. Інші жити не могли без дискотек та дівчат, а я в цей час з командою на зборах відшліфовував футбольні навички, тренувався двічі на день. З моїх друзів ніхто не досяг визнання. Я ж став футболістом.

— Футбольний м'ячик вам не підкладали у ліжко?

— (Посміхається) Ні. Хоча варто в мого батька запитати. Він грав у футбол за місцеву команду «Кралево». Якісь футбольні гени від нього точно передалися мені. Почав грати у футбол у сім років.

— В Югославії, окрім футболу, популярними були баскетбол, гандбол, водне поло. Ніколи не виникало бажання записатись в одну з цих секцій?

—Ніколи. Хоча, навчаючись у школі, я брав участь у різних змаганнях — з баскетболу, волейболу та гандболу. Але футбол завжди був на першому місці.

— Ваше дитинство пройшло у важкі часи для Югославії, яка почала розпадатися на окремі держави. Ви були за єдність Югославії чи за незалежність Сербії?

— Я тоді був молодим, і не зовсім розумів, що коїться в державі. Якби мені було тоді стільки років, як зараз, я обрав би незалежність Сербії. У нашій країні не було війни, як у Хорватії та Боснії. Я спокійно ходив до школи. Лише по телевізору бачив війну, точніше — хроніки з гарячих місць подій. Пізніше, 1999 року, Сполучені Штати Америки разом із НАТО почали бомбардування Югославії. Оце я добре пам'ятаю.

— Регіон, де ви жили, бомбардували?

— Кралево розташоване за 110 кілометрів від Белграда. Там живуть мої батьки. Я з 15 років виступав за ОФК Белград, і жив сам у столиці Югославії. Коли американці почали скидати бомби на Белград усі школи й футбольні секції, звісно, позакривали. Я повернувся до Кралево на час бомбардувань, які тривали три місяці. Кілометрів за десять від Кралево була розташована військова база, і я бачив, як її бомбили. Причому бомбардування нагадувало салют. Американські військові літаки скидали бомби, а югославські у відповідь намагалися збити літаки НАТО. Здавалося, що в повітрі феєрверк.

— Мабуть, США для вас тепер ненависна держава?

— Так. Я ніколи не пробачу Америці бомбардування Югославії.

— У Югославії в школі вивчали російську мову. Яка у вас була оцінка?

— Коли я навчався, нам викладали англійську. А російську мову обов'язково вивчали раніше, коли мої батьки ще молодими були.

— Як навчалися в школі?

—Посередньо. Улюбленим предметом була фізкультура. Математику, хімію та фізику терпіти не міг. Утім, уроки я ніколи не прогулював і на заняття завжди приходив.

— Перші кроки в футболі ви робили в місцевій ФК «Слога». Як потрапили до ОФК Белград?

— Мене помітив тренер молодіжної команди ОФК в одному з товариських матчів. Представники ОФК вийшли на контакт із моїми батьками і узгодили мій переїзд до Белграда. За два з половиною роки я вперше з'явився в основному складі ОФК у чемпіонаті Югославії. Мені тоді було сімнадцять з половиною років.

— Як виступав ОФК у першості?

— Зазвичай, ОФК посідав місця п'яті — сьомі, але 2003 року ми зійшли на третю сходинку й отримали право грати в єврокубках. Точніше — в Кубку Інтертото. У першому раунді ОФК пройшов естонський клуб «Нарва», а в другому ми зазнали поразки від чеської команди ФК «Словацко».

— Чому команду ОФК називають «романтиками»?

— Я вам поясню. Раніше, у 40 — 50-х роках, коли ОФК вважався провідним клубом Югославії, здобував кубок та вигравав чемпіонат країни, жителям Белграда дуже подобався стиль гри команди. Розповідали, що ОФК грав у красивий, романтичний футбол, від якого всі були в захваті. Ось з того часу і приклеїлася ця назва.

— На початку нового століття в ОФК підібралася пристойна команда. Поряд з вами грали Марко Баша, Бобан Грнчаров, Джордже Йокич, Огнен Короман...

— А капітаном команди був півоборонець Мілорад Пекович, який до недавнього часу шість років виступав у «Майнці». Із нинішнього сезону Пекович грає за клуб другої німецької бундесліги «Гройтер Фюрт». Марко Баша наразі захищає кольори московського «Локомотива». До речі, як і Пекович, Баша є гравцем збірної Чорногорії. Короман був на провідних ролях в ОФК, потім грав у російських «Крильях Совєтов» та «Динамо». Грнчарова, думаю, ви добре знаєте — він певний час за донецький «Металург» виступав. Оборонець Йокич зараз є твердим гравцем основи ФК «Том», а раніше грав за Сербію на Олімпіаді в Афінах.

— Усім відома ворожнеча фанів «Црвени Звєзди» та «Партизана». Які були стосунки в них із фанами ОФК?

—Відносно нормальні. Адже ОФК не претендували на лаври «Црвени Звєзди» та «Партизана». Вболівальників ОФК хоча й небагато, але вони намагаються постійно підтримувати команду. ОФК — третя команда в Белграді за популярністю.

— Як так сталося, що ви потрапили в Україну, та ще й у далеко не найсильнішу команду?

— Я перебував на зборах з ОФК в Анталії. В сусідніх готелях розміщалася «Волинь». Як потім стало мені відомо, Кварцяний підшуковував собі лівого півоборонця. Напевне, Віталій Володимирович побачив мене в грі за ОФК і вийшов на контакт з югославською командою. Мені запропонували десятиденний перегляд у «Волині». Я погодився. Двох контрольних зустрічей за «Волинь» виявилося достатньо, щоб мене взяли на півроку в оренду. А влітку я став повноправним гравцем луцької команди.

— Ризик виправдав себе? Ви ж не мали уявлення про Україну і наш футбол?

— Абсолютно нічого не знав. Щось трохи розповідав Бобан Грнчаров, який переїхав до донецького «Металурга» трохи раніше. Він теж тільки знайомився з Україною. Я навіть не знав, що Україна така велика держава.

— Що вперше відчули, коли потрапили до команди Кварцяного?

— Як не дивно, мені все подобалося. Я був молодий, лише 20 років, і мене цікавив тільки футбол. Тим паче — нова країна, новий чемпіонат. Наче потрапляєш в інший світ. Методи роботи Кварцяного жорсткі, немає чого приховувати, але вони багатьом футболістам йдуть на користь. Я вдячний долі, що вона звела мене з ним. 2004 року він зліпив із «Волині» хорошу команду. Перше коло чемпіонату ми навіть закінчили на четвертому місці, але в підсумку стали, на жаль, восьмими. Ви лише погляньте, яких футболістів Кварцяний виховав у себе. Папа Гуйє та Девич у «Металісті» грають, Ганцарчик доріс до збірної Польщі. Бранїслав Крунич за ФК «Москва» виступав. Чиді Алозі зараз у «Металургу». А були ж ще Джудович, Сачко, Омоко. Усі ці футболісти пройшли через Кварцяного і ніхто не скаржився на його характер. Без плідної роботи ніколи не досягнеш успіхів. Неможливо так, щоб проходив пішки збори й забив десять м'ячів.

— Северин Ганцарчик розповідав: «Одного разу Кварцяний після програної гри зайшов злий в роздягальню з вівчаркою. У руках тримав тенісний м'ячик. І знаєте, що він далі зробив? Кинув м'ячик і крикнув вівчарці: «Фас!». А потім як заволає: «От так треба відбирати м'яч, от так, треба нападати на гравця!». Мені пощастило, що м'ячик пострибав в бік від мене. Одного гравця вівчарка трішки пом'яла. Він потім кілька днів переляканий ходив»...

— (Всміхається). Я пригадую, як він на тренування з своєю собакою приїхав. Можливо, цей випадок і мав на увазі Северин. Хоча, можливо, щось я пропустив. А тоді Кварцяний кинув м'яч і продемонстрував всім на прикладі собаки, як треба працювати у відборі. До речі, вівчарка була дуже красива та розумна, і ні на кого не кидалася.

— Про особливу любов до Сербії Кварцяного можна оди складати: «Наші серби — це безвільні люди, я вже запитую в себе, чому ж американці не розбомбили до кінця цей Балканський півострів?». Як ви реагували на подібні речі?

— Як і ви зараз говорите — з посмішкою. Ми ж, серби, вже звикли до Кварцяного, до його емоційних висловлювань. А от Гавранчич із Нінковичем серйозно сприйняли його слова. Телефонували мені, запитували, «чи з головою дружить» Кварцяний. Сильно образились на Кварцяного, пропонували на нього до суду подати. Але я їм відразу пояснив ситуацію, мовляв, це він із гарячки таке сказав і ніколи подібного не зробить. Також, як і про Митича («Митич сьогодні на курорті був. Зараз різатиму його на шматки і в посилці відправлю до Сербії. Їх тільки кувалдою потрібно виховувати цих югославів. Одного, другого, третього...» (Ще один перл Кварцяного про сербів. — Прим. Авт.). Насправді, Кварцяний до сербів із повагою ставився. Чесне слово. Навіть коли ми читали чи чули розповіді про його висловлювання на прес-конференціях щодо сербського народу — ніколи не тримали зла на нього. Люди, які не знають Кварцяного, звісно, неадекватно реагували на його слова. Це природно. Ті серби, які грали в Кварцяного свого часу, ще мають подякувати йому за надану можливість грати в українському чемпіонаті, вдвічі сильнішому за сербський.

— Кварцяний хотів натуралізувати вас: «Це питання порушували влітку 2004 року. Йшлося про те, щоб надати Тришовичу українське громадянство у зв'язку з введенням ліміту на легіонерів. Але в нас же дуже зайняті чиновники, вони цілий день сидять на телефонах, телефонують дружинам, дізнаються, чи суп вже зварений. Тридцять пузатих полковників сидять, і кожен думає. Візьми, дай йому волинське прізвище Поліщук, і нехай людина грає. Ні, вони щось перевіряють, вивчають біографію його бабусі. Так і відклали це питання на 32 грудня». Ви самі бажали стати українцем чи це була лише ініціатива Віталія Володимировича?

— Не можу сказати стовідсотково, що я жадав цього. Швидше, це була ідея Кварцяного. Тим паче, що я вже був викликаний до молодіжної збірної Сербії. Тобто, якби я прийняв українське громадянство, я все одно б не мав права грати за збірну України. Я поважаю ваших футболістів. Марко Девич? У нього зовсім інша ситуація. Він хотів грати за збірну України, український народ, й тренери національної команди були не проти, щоб Марко змінив громадянство. Моя думка з цього приводу, щоправда, інакша. Навіть якщо б виникла реальна можливість грати за збірну України, я не даю гарантії, що погодився б.

— Після однієї невдалої вашої гри Кварцяний випалив: «Занадто багато уваги негативно позначається на гравцях. Сьогодні Тришович зіграв на трійку. У другому таймі сховався від мене на правому фланзі, весь час поправляв зачіску, дзеркальця йому тільки не вистачало...»

— Добре пам'ятаю цей випадок (усміхається). Ці слова з вуст Кварцяного були сказані на прес-конференції, а мені нічого подібного він ніколи не говорив. Коли наступного дня було тренування, багато хто з футболістів жартома показував, як я поправляю волосся. Це справді було смішно, ми животи надривали.

— У «Волині» ви пограли півтора року. Чому Кварцяний вирішив вас продати «Кривбасу»?

— Типова ситуація для всіх трансферів. Тренер «Кривбасу» Олександр Олександрович Косевич виявив бажання придбати мене. «Кривбас» зробив пропозицію «Волині». Кварцяний мене запитав: «Ти хочеш грати в «Кривбасі»? Я відповів: якщо вас влаштовує фінансова пропозиція, то чому б і ні. Чому «Манчестер Юнайтед» продає свого найкращого гравця? Правильно — через гроші. Футбол — це бізнес. Від цього трансферу задоволеними залишилися всі три сторони. I «Волинь», і «Кривбас», і я.

— Відчули якусь різницю в класі між «Волинню» та «Кривбасом»?

— На той час «Кривбас» за виконавцями був слабкіший за «Волинь».

— Жарт, але обидві команди вели до останнього боротьбу за виживання. В 29 турі фактично визначалася доля невдахи в очній зустрічі. І фактично ваш гол відправив «Волинь» до першої ліги. Напевне, після гри вам Кварцяний особливу подяку виписав?

—(Всміхається). Ні, обійшлося без ексцесів. Після гри Віталій Володимирович, природно, виглядав розлюченим, але тримався мужньо. Ну що поробиш? Так трапилося. Мені самому було прикро, що я приклав ногу до вильоту «Волині». Мені добре було в Луцьку, і зараз я вболіваю за «Волинь». Усім серцем бажаю команді Кварцяного знову потрапити до вищої ліги.

— Що спричинило ваше повернення до Сербії після року перебування в «Кривбасі»?

— Я успішно грав за молодіжну збірну Сербії при Драгані Окуці. Зіграв шість чи сім матчів. І я сподобався президенту «Црвени Звєзди» Драгану Стойковичу. Після одного з матчів колишній капітан збірної Югославії підійшов до мене і запропонував перейти до його команди. «Црвена Звєзда» — великий клуб, з історією та традиціями. Як у вас київське «Динамо». Кожен сербський футболіст мріє хоча б на день стати гравцем «Црвени Звєзди». У цей час у «Кривбаса» виникли труднощі з фінансами. Кривий Ріг почали залишати футболісти. Старцев пішов у «Дніпро», Любенович — у «Таврію», Кирильчик — у «Чорноморець». Продали й мене.

—Могли уявити, що ще повернетеся до України?

-Ні.

—В ігровому плані в «Ред Стар» два роки пішли вам на користь?

— Так. У сезоні-2006/07 «Црвена Звєзда» зробила дубль — виграла чемпіонат і кубок першого незалежного чемпіонату Сербії.

— Як на вас вийшов «Металіст»?

— Мені зателефонував спортивний директор «Металіста» Євген Красников і запитав, чи я не проти повернутися в Україну. Пропозиція виявилася заманливою з різних сторін. І з фінансової, і з сили команди. Маркевич сам виявив бажання купити мене.

—У команді Маркевича ви спочатку грали постійно. Виходили в основі в матчах із «Бешикташем», брали участь у всіх матчах «Металіста» на груповому етапі Кубка УЄФА. Аж раптом вас віддали до «Чорноморця». На такий поворот подій явно не очікували?

— Авжеж. Чесно кажучи, я не знаю, чому до мене так поставився Маркевич. У поєдинках, в яких я грав із перших хвилин, виглядав непогано. Навіть не знаю, в якому матчі я зіграв нижче середнього рівня і не виправдав надій Маркевича.

— Ви не запитували в Маркевича, чому так сталося?

— У принципі, ми розмовляли, але я так і не отримав конкретної відповіді на це запитання. Він сказав: «Ми купили п'ять нових футболістів, і для тебе немає місця в основі. Я вирішив піти куди-небудь, аби мати ігрову практику.

— Що у вас не заладилося в «Чорноморці»?

— Скажу відверто, не буду нічого приховувати. У мене були погані стосунки з тренерами одеської команди. Вони чомусь вирішили, що я приїхав до Одеси на відпочинок, вважаю, що головний тренер «Чорноморця» (йдеться про Віктора Гришка. — В.П.) не відповідав рівню вищої ліги.

— Коли закінчився термін оренди з «Чорноморцем», ви сподівалися на те, що Маркевич вам дасть ще один шанс?

—Він забрав мене на збори і сказав, що все залежатиме від того, як я проявлю себе. І я проявив. У п'яти чи шести контрольних поєдинках забив чотири голи. Два — у ворота Луцьку, до речі, ми 3:2 перемогли. І що ви думаєте? Мені не надали шансу. Я запитував себе, ну що ще треба зробити, щоб мені надали шанс у «Металісті»? Скажу ще раз, за той невеликий проміжок часу я непогано грав у Харкові. З «Бешикташем» хоча б. Приніс перемогу «Металісту» над донецьким «Металургом» на виїзді, вийшовши на заміну. Але навіть після цього я сидів на лаві. Я зараз спостерігаю за «Металістом», і за тим, хто грає на моєму фланзі. Можу сказати, що мій рівень не гірший за рівень тих гравців, яких має у розпорядженні Маркевич.

— Врешті-решт, ви вирушили до «Закарпаття», в команду, рангом значно нижчу за «Металіст». Вас це не лякало?

— Ні. Головною причиною мого приїзду до Ужгорода стало бажання грати в футбол. Я не з тих гравців, які сидітимуть на лавці в кращій команді і отримуватимуть гроші. Я вважаю, що вчинив правильно. Багато хто думає: якщо «Закарпаття» — то це не рівень, і соромляться приходити сюди. Краще ігрова практика в «Закарпатті», ніж лава запасних у «Манчестер Юнайтед». Це моя думка.

— Познайомившись з головним тренером «Закарпаття» Гамулою, не подумали, що він схожий на Кварцяного?

— Ні.

— Хто красномовніший з них?

— Обидва велемовні. Головне — що вони люди хороші. Якщо у вас виникли проблеми, то і Кварцяний, і Гамула з радістю допоможуть вирішити їх.

— Переїзд до Ужгорода виглядав спокусливим із географічного погляду. До Батьківщини (Сербії) стало набагато ближче. Коли востаннє їздили в Кралево?

— Коли між першим і другим зимовими зборами була перерва в чотири дні.

—Хто вас запросив до збірної Сербії?

—Хав'єр Клементе. Запросили мене до національної команди на першу гру збірної Сербії після того, як Сербія від'єдналася від Чорногорії. Тобто, мій дебют у збірній прийшовся на перший історичний матч Сербії. Ми грали проти чехів на виїзді і перемогли 3:1. Я забив останній м'яч у зустрічі.

— Загалом за національну команду ви провели п'ять поєдинків. Пам'ятаєте всі матчі?

— Чотири зустрічі я провів у відбірному циклі до ЧЄ-2008. 3 Бельгією та Вірменією вдома ми 1:0 і 3:0 відповідно перемогли. З поляками у Варшаві 1:1 зіграли. Який же ще один матч? Забув. Сербія тоді невдало провела відбірковий цикл. На виїзді програли казахам, не змогли переграти вірмен. Внаслідок цього пропустили вперед Португалію та Польщу. Перестали викликати мене до збірної після того, як травмувався в «Црвені Звєзді».

— З ким із сербських збірників товаришуєте?

— Із Нінковичем і Кузмановичем, який торік перейшов із «Фіорентини» до «Штуттгарта».

—Сербія потрапила на ЧС-2010. Як вважаєте, серби зможуть вийти з непростої групи, до якої їх привів жереб?

— Я сподіваюся на це. Дев'яносто відсотків тих футболістів, які грають зараз за збірну Сербії, грали тоді, коли я ще грав. Можу сказати, що в Сербії підібралися дуже амбітні виконавці. Недаремно ми у відбірковій групі посіли перше місце, випередивши французів, які хоча й переживають кризу, але все ж таки є однією з найсильніших команд Європи. У суперниках на ЧС у нас Гана, Німеччина та Австралія. Гадаю, за дві путівки до 1/8 фіналу боротимуться німці, ганці й ми.

— Хто, на вашу думку, складе пару фіналістів?

— Це важко передбачити. Фаворитом усіх мундіалів є Бразилія. Нехай буде Бразилія — Італія. Мені ж імпонує збірна Аргентини.

— Одним із найкращих ваших товаришів у «Металісті» був Северин Ганцарчик. Після його від'їзду до Польщі продовжуєте спілкуватися?

— Звісно. Він приїздив до мене в гості в Белград.

— А ви до Польщі вибиралися?

— Поки що не випадало нагоди. Але як тільки - так відразу. Навіть без запрошення (всміхається). Северин сам говорив, мовляв, приїжджай, коли тобі заманеться. От я й збираюся підловити його, несподівано заявившись до нього додому.

— Ви як православна людина ставите сім'ю поперед всього іншого?

— Так. Одружений я два роки, а загалом ми разом уже п'ять років. Дітей поки що немає.

— Де ви з майбутньою дружиною познайомилися?

— Вона з Кралево, як і я. Ми однолітки. Звуть її Іванна, вона з хорошої сім'ї.

— Чи правда, що Марко Девич ваш кум?

— Я його кум. Я хрестив Марко.

— Знаю, що ви полюбляєте робити ставки в букмекерських конторах. Коли й на що востаннє ставили?

— Коли був у Сербії. Ми з Міланом Обрадовичем та Марко Девичем у Белграді завжди разом дивимося футбол і традиційно робимо ставки на невеликі гроші. От в Україні ми ставили, коли можна ще було грати в конторах, по 50 чи 100 гривень. Вигравали символічно, невеликі суми. Максимум 1000 гривень. Ми довгі експреси по 10 подій не набирали. В Україні зараз наклали вето на контори. Можливо, Янукович реанімує гральний бізнес (усміхається)? А то нудно без контор.

— Зізнайтеся, на свою команду коли-небудь ставили?

— Ні. Чесне слово.

— Хто стане переможцем Ліги чемпіонів?

— Я вболівальник двох команд — «Барселони» і ... «Црвени Звєзди». А оскільки «Црвени» немає в списках претендентів на звання переможця Ліги, то моє серце віддане «Барселоні». Думаю, вона повторить торішнє досягнення.

— А хто тріумфуватиме в Лізі Європи?

— А мені байдуже.

— Сербська кухня краща за українську?

— Для мене — так. Це звичка. Українці вважають, що їхня кухня смачніша, ми, серби, — що наша. Але я не можу сказати, що українська кухня погана. Мені дуже подобаються деякі ваші страви. Солянка, вареники з м'ясом чи картоплею. Особливо, коли вареники ще сметанкою насмажити — пальчики оближеш. Рибу в ресторанах добре готують у вас.

— Чому серби не полюбляють овочів, різних салатів?

— А хто вам таке сказав?

— Ви колись...

— То я тільки не їм овочів. А інші серби їдять. Я з дитинства не можу їсти будь-які овочі.

— Невже так досі й не спробували помідорів?

— Ні. І огірків теж. Мені багато хто говорив: «Ну, ти спробуй! Можливо, сподобається». А я не можу.

— Морква?

— Це теж жахіття. Не уявляю собі, щоб я колись гриз моркву.

— Кого з відомих українських людей, нефутболістів, ви знаєте?

— Знаю чимало, але не знаю, як багатьох з них звуть. Політичну ситуацію вашу досконало вивчив. Боротьба в політиці між Тимошенко та Януковичем все одно, що в футболі між «Динамо» та «Шахтарем». Ющенка знаю, навіть Мороза (всміхається). Співачок Ірину Білик, Ані Лорак, Настю Каменських, Руслану.

— Їхня творчість подобається?

— Не дуже. Телевізор вмикаєш, а вони там завжди на музикальних каналах маячать. Ані Лорак добре знають у Белграді, вона на Євробаченні виступала і посіла друге місце.

— Яке найкрасивіше місто в Україні?

— Одеса.

— Що ви, в першу чергу, розповідаєте, коли вас запитують про Україну в Сербії?

— Я навіть не пам'ятаю, коли востаннє запитували. Дуже давно. Всі рідні, друзі звикли, що я в Україні — як удома.

— Могли б залишитися жити назавжди в Україні?

— Ні. Белград не проміняю ні на що.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке
Оцените этот материал
Голосов 1
Источник: Валерій Пригорницький, «Український футбол»
sport.com.ua
Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев
 

© UA-Футбол 2002-2016.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
При любом использовании материалов сайта, гиперссылка на UA-Футбол обязательна.
Пишите нам: info@ua-football.com