Лига Пари-Матч (Украинская Премьер-Лига)
15.03.2011
вторник
08:57
Сергій Кузнецов: "В Росії в першій лізі заробляють більше, аніж у командах-середняках української прем'єр-ліги"
Рейтинг публикации

Кар'єра одного з найгрізніших форвардів України – нападника "Карпат" Сергія Кузнецова - унікальна. За десять років він змінив дев'ять клубів і зіграв у семи(!) чемпіонатах. Це справжній рекорд.

Вже у "Карпатах" гравець примудрився на півроку "втекти" до російської "Аланії", та згодом таки повернувся. Що ж змушує українського форварда постійно змінювати місце праці? Про це Сергій Кузнецов відверто розповів читачам "Експресу".

— Коли ще був юнаком, мріяв все життя грати в одному клубі, — каже нападник. — Але футбольні реалії, на жаль, інші. Щоби рости професійно й не сидіти на лаві запасних, я змушений був багато мандрувати. І завжди казав, що краще бути в команді, в якій тобі раді.

— Можеш розповісти детальніше про свої мандри?

— Одинадцять років я провів у дитячій школі угорського "Ференцвароша". Виграв чемпіонати усіх вікових груп, а от коли нарешті потрапив у першу команду — не склалося. Я не бачив шансів грати за цей клуб, хоча мене намагалися втримати, бо я був їхнім вихованцем, а це неодмінна умова участі у Лізі Європи.

Та все ж я вирішив піти. Із молодіжною збірною України був на турнірі у Франції, і на мене звернули увагу селекціонери одного клубу з європейського топ-чемпіонату. Але через плутанину з документами я не міг перебувати в цій країні, тож вони запропонували мені перейти в їхню дочірню команду — фінський "Йокеріт".

— За цей клуб ти зіграв лише сім матчів...

— Та мені тоді було лише 17 років! Я потрапив у середовище дорослих гравців. І далі там залишився б, але змінився тренер, довелося піти. Я дуже хотів грати в Україні, та коли приїхав на батьківщину, період дозаявки завершився. Щоби мати ігрову практику, подався на півроку в білоруський "Гомель". За цей час зіграв у команді 11 матчів, забив п'ять голів і допоміг їм вперше в історії стати чемпіонами країни.

— Чому після "Гомеля" не повернувся до України?

— Не було пропозицій. А молдавський "Шериф" запропонував добрі умови. Єдине, чого вони хотіли, щоб я підписав п'ятирічний контракт. Та я не мав наміру стільки часу пов'язувати себе з Молдовою, але вибору не було.

— Попри те, за "Шериф" ти грав лише півтора року.

— В ігровому плані там все було чудово. За сезон я зіграв 42 матчі, забив 18 голів. А ще відзначився у кваліфікації Ліги чемпіонів. Тоді у нас шалена команда була! Навесні ми виграли чемпіонат, а восени відірвалися від другого місця на 18 очок. Отож президент клубу, щоби зменшити видатки, вирішив відпустити тих футболістів, у яких були найбільші зарплати і які мали пропозиції від інших команд.

У Молдові я заробляв добре, тож мене відпустили. Аж тут, нарешті, пропозиція з України — Володимир Мунтян покликав мене у "Ворсклу"! Щоправда, я перейшов у Полтаву на правах оренди. Але перший мій візит в український чемпіонат завершився сумно. "Ворскла" потерпала через безгрошів'я. На фініші чемпіонату в нас закінчилися, навіть продукти на базі, вичерпалися медикаменти. За весь час перебування у "Ворсклі" мені жодного разу не дали зарплату. Було дуже важко. Щоправда, згодом, коли змінився власник команди, мені все виплатили.

— Але у "Ворсклі", на відміну від інших команд, ти не забив жодного гола...

— Один забив, але його у мене "вкрали". Ми грали з "Кривбасом" й у випадку перемоги зберігали за собою місце у вищій лізі. "Ворскла" тоді виграла — 2:1. Дебатик Цуррі скинув головою м'яча на дальню стійку і я ввігнав його у ворота. Та Цуррі так впевнено рвонув святкувати взяття воріт, що арбітр записав у протокол його прізвище. Хоча на стадіоні оголосили, що гол забив я...

— А як ти потрапив у чемпіонат Литви?

— "Шериф" віддав мене в оренду, та я не шкодую — за рік забив 19 голів і став першим легіонером, який виграв гонку бомбардирів. А "Ветра" посіла в підсумку третє місце.

— Далі ти вирушив підкорювати Росію...

— Тренер, з яким працював у Гомелі, на той час був у "Ності". Він дуже часто телефонував мені і запевняв, що викуплять мій контракт у "Шерифа", лиш би я перейшов до них. Молдавани зажадали за мене солідні гроші, але росіяни їх заплатили, і я опинився в Росії. Тоді гендиректором "Ности" був сам Андрій Канчельскіс. Команда мала потужного спонсора, проблем не було. Я забив там 11 голів за сезон, це був четвертий результат у гонці бомбардирів.

Тоді у мене народився син і мені просто необхідно було повернутися в Україну. У цей час на мене вийшли "Карпати". Я про цю команду багато чув від Івана Гецка, а також був знайомий із Олегом Кононовим. Тож таким чином опинився у Львові і зараз щасливий у цій команді.

— У якому клубі були найкращі фінансові умови?

— Щодо питання плати окремо стоїть Росія. Там навіть у першій лізі заробляють більше, аніж у командах-середняках української прем'єр-ліги. Тепер Білорусь почала підніматися, гравцям суттєво збільшують суми особистих контрактів. Навіть Леонід Ковель повернувся у Мінськ і, кажуть, отримує там само, як у російському "Сатурні". А ось у Молдові і Литві після фінансової кризи дуже важко. Я спілкуюсь із хлопцями з цих чемпіонатів, там серйозні проблеми.

— Чи були клуби, які тебе, м'яко кажучи, "кидали" на гроші?

— Так, були. Та не хочу називати ці команди, бо вони, бачу, вже поплатились за таке ставлення до футболістів.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке
Оцените этот материал
Голосов 1
Источник: Максим Качурівський, Експрес
Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев
 

© UA-Футбол 2002-2016.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
При любом использовании материалов сайта, гиперссылка на UA-Футбол обязательна.
Пишите нам: info@ua-football.com