Лига Пари-Матч (Украинская Премьер-Лига)
22.03.2012
четверг
17:11
Всеволод Романенко: "Голкіпери - окрема каста"
Рейтинг публикации

Воротар луцької «Волині» Всеволод Романенко відповів на питання клубної прес-служби.

- Всеволоде, ти завжди мріяв про воротарську кар’єру чи став у «рамку» випадково?

- Я – вихованець школи київського «Динамо». У сім з половиною років прийшов на набір у школу. Його Олександр Леонідов і легендарний футболіст Володимир Онищенко. Він тоді вже працював дитячим тренером. На дитячій базі «Динамо» на Нивках зібралося на перегляд 80 хлопчаків мого віку. Вишикували нас і розділили по четвірках. Ми побігали у «дир-дир» і після цього когось залишали, комусь казали прийти через пару місяців. І ось мене не залишили!

Тоді Онищенко запитав: «Хлопці, а хто з вас у дворі стоїть на воротах?» Я викликався. Справа в тому що я мав м’яча і мене старші хлопці мусили через це брати у команду і щоб не затоптати, ставили на ворота. Онищенко тоді кілька разів пробив по кутам. Я впав - відбив, зловив. Тобто показав, що якісь навички мав. Тренер сказав приходити на тренування, мовляв, будеш воротарем.

Згодом Онищенко поїхав до Москву вчитися .У вищу школу тренерів. Нас прийняв Віктор Кондратов. Я закінчив «динамівську» школу у 16 років. Кращих після неї брали в «Динамо-2» чи «Динамо-3», гірших - у «комерційний» футбол. Мене взяли відразу у «динамівські» команди. Отож, прийшов я в команду у сім років, а пішов з неї – у двадцять три.

- У першу команду Всеволод Романенко чому не потрапив?

- Наприкінці 1990-х років потрапити до основної команди було надто важко через жорстку конкуренцію: тоді гарли Олександр Шовковський, В'ячеслав Кернозенко і Тарас Луценко. Ми, до слова, якраз й йдемо по рокам: Шовковський з 1975 року, Кернозенко – 1976-го, а я – 1977-го. Отак і в «Динамо» було: СаШо - №1, Кернозенко - №2, а Романенко - №3.

- Ви зараз контактуєте?

- Ні. При зустрічі, звісно, вітаємося, але якихось особливих теплих стосунків немає…

- На кого з воротарів хотіли бути схожими у дитинстві?

- Подобався Дзенга, а ще «шоумен» Пфафф. Із задовленням на нього дивився (сміється).

- Всеволоде, ти трохи походив українськими командами…

- Так склалося життя футбольне. Чесно кажучи, сидіти на одному місці не вважаю правильним.

- Якось ти вилетів у першу лігу з «Волинню». Що тоді сталося?

- Шалено не поталанило нам тоді. Вася Сачко в останньому матчі «Таврії» пенальті не забив на «Авангарді». Та й вилетіли ми тільки за різницею забитих-пропущених (31-45 – fc.volyn.net). Три команди набрали однакову кількість очок - «Волинь», «ФК Харків» і «Кривбас» , але у першому колі було кілька розгромів від «Динамо» (1:7), донецького «Металурга» (0:4), кілька разів по 0:3 програвали. Це й «допомогло» вилетіти.

- Як ти повернувся до «Волині»?

- У серпні я розірвав стосунки із «Прикарпаттям». Чесно кажучи, був там певний час, аби підтримувати належно форму – ігрову, тренувальну. О десятій вечора зателефонував Віталій Кварцяний, я зібрав речі і о десятій ранку вже був на тренуванні в Луцьку.

- Розгроми і пропущені голи сняться?

- Один такий гол не сниться, але міцно в пам’яті засів: коли грав за «Іллічівець», в Маріуполі програли «Кривбасу» 0:3. Перший гол пропустив після нескладного удару, але м’яч вдарився в горбик на полі і прокотився піді мною у ворота…

- Кажуть, з віком воротар набуває досвіду і більш по-філософськи реагує на власні помилки…

- Не знаю, коли ловиш «метелика», то все одно якось незручно, соромно і неприємно стає перед колективом, осад залишається. Якщо польовий гравець може помилитися, то воротарю – аж ніяк. Тому кіпери – окрема каста. Як сапери. Помилився – і гол! І всі «шишки» полетять на тебе. Якщо нападник не заб`є пенальті, можуть вибачити, а якщо я пропущу між ніг – напишуть усі газети, трибуни засвистають. Тому головне тут – психологія, погане якомога швидше забувати.

- Були ще два важкі матчі в складі «Іллічівця» восени 2010 року…

- (сміється) Це ви про 0:9 від «Динамо» і 2:6 від «Ворскли» впродовж двох тижнів? Що тоді сталося?

«Іллічівець» у ті роки пропускав рекордні 45-50 голів щосезону. Може, через те, що намаглися більше уваги атаці приділяти, грали у відкритий футбол. У роздягалці після «Динамо» був тихий шок. Київ влучив у ворота 9 разів і забив …9 голів.

- Неординарним було й твоє повернення до «Волині». Не злякався, коли отримав два струси мозку?

- Ну, це робочі моменти. Просто так співпало, що це сталося під час двох виїздів поспіль і довелося влаштовувати екскурсії по лікарням Луганська і Симферополя. Якби зіграв по-іншому, стелився б ногами вперед, мене ніхто б не зрозумів, сказали, що боягуз. Ліпартія із «Зорі», наприклад, пішов ногами вперед. Мене так в дитинстві навчили – іти сміливо на м’яча вперед руками. Після реабілітації швидко забув ті струси і вони не завадили добре налаштуватися на «Металіст».

- У «Волині» нині три різновікові кіпери – 23-річний Шеліхов, 30-річний Неділько і 35 річний Романенко. Так умисно підбирали чи збіг обставин?

- Це дуже добра ситуація. Молодші вчаться у старших, а старші відчувають конкуренцію з боку дебютантів.

- Всеволоде, чи надовго ти ще у «Волині»?

- Контракт розраховано до кінця травня. Хоча не криюся – хотів би залишитися у Луцьку якомога довше і відчуваю сили, маю бажання повоювати за місце у воротах «Волині».

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке
Оцените этот материал
Голосов 1
Источник: ФК "Волинь"
Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев
 

© UA-Футбол 2002-2016.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
При любом использовании материалов сайта, гиперссылка на UA-Футбол обязательна.
Пишите нам: info@ua-football.com