Премьер-лига - результаты и расписание матчей, турнирная таблица, новости.
Сергій Морозов: Тим, хто не пускав мене в тренери, потрібні були зручні і керовані
Сергій Морозов - про спілкування з Лобановським, штучні перепони від Суркісів і як хитрістю став першим союзним легіонером
У другій частині інтерв’ю кореспондент UA-Футболу розмовляє з Сергієм Морозовим здебільшого про його тренерську кар’єру. Щоправда, спершу ми торкнулися теми раннього закінчення активних виступів і розвідали, що то було представляти Групу совєцьких військ у Німеччині. Окремі розказані паном Морозовим речі мають просто детективний підтекст, а за розповіддю про вихід до фіналу Кубка України-1995/1996 вінницької «Ниви» можна знімати фільм.
Продовження. Перша частина - "Тарасов, щоб не пустити в «Динамо», зробив з мене лейтенанта"
- Сергію Юрійовичу, свою футбольну кар’єру Ви завершили зарано, в якихось 28 років…
- На мені висіли погони і зняти їх в той час було неможливо. Перейти в «Торпедо», київське «Динамо» чи «Спартак» я не міг, був варіант з московським «Динамо», але там мусів міняти погони на міліцейскі. Крутили-крутили, але нічого не вийшло. Потрапив у безвихідне становище. В ЦСКА в мене виник конфлікт. Звернувся до начальника клубу, але він мені сказав, що відпустити не може.
- Що за конфлікт?
- Після Тарасова команду очолив Всеволод Бобров. При ньому порушилася внітрішньо-командна дисципліна. Становище було неконтрольованим і я розумів, що ніякої перспективи від мого перебування в ЦСКА не буде. 13-те місце, 11-те, а хотілося ж щось виграти. Втім, мене з команди не відпустили, а відправили навчатися у вищу школу тренерів. Її якраз створила ЦК КПСС для всіх футболістів, котрі закінчували ігрову кар’єру. Платили хорошу стипендію – 300 рублів. Поряд зі мною навчалося чимало відомих футболістів, зокрема Михайло Фоменко з «Динамо», Ігор Кульчицький з «Карпат». Звісно, міг ще чотири-п’ять років виступати, але в тій тупиковій ситуації вступ до ВШТ був ще нормальним виходом.
Закінчивши Школу, допоміг Базилевичу очолити ЦСКА. Олег Петрович взяв мене своїм помічником. Трохи попрацював, а потім Базилевич порадив, що мені треба тренувати самостійно. Погодився і поїхав у СКА Ростов. Там, начебто, мав стати головним тренером. Але прибуваю, а там головний – Зонін. Посидів там дні три і кажу: «Германе Семеновичу, не хвилюйтеся, я завтра від’їжджаю». Що я буду, на «живе» місце йти? Потім був варіант зі СКА одеським. Але приїхав туди і зрозумів, що працювати в Одесі не зможу. Там було неналежне ставлення до футболу.
- Тобто в групу совєцьких військ в Німеччині відправилися від безвиході, чи то була «поїздка за «Мадонною», як обізвав схожі мандрівки друзів-баскетболістів чемпіон Європи 1967 року Микола Сушак?
- Мені порадили туди їхати в Москві. Стосовно «Мадонни», то, в принципі, з Сушаком згоден. В Німеччину ми їздили за сервізами і взуттям «Саламандра». В угорську групу їздили за килимами, в Польщу – за кришталем. Цим займалися всі армійські спортсмени, котрих наприкінці кар’єри на знак подяки за їхні заслуги відправляли в групи військ, жили там по три-п’ять років і заробляли собі на життя. Знову-таки - за рахунок цих килимів, сервізів, взуття, які на теренах СССР були дефіцитом. Дехто це добро залишав, хтось ним торгував, але в основному привозили для себе, бо речей такої якості в СССР не було.
- Кажуть, що чимало спортсменів, перебуваючи у тих групах військ за кордоном, банально поспивалися…
- Це правда і нікуди від неї не дінешся. Різниця в тім, хто за чим їхав. Немало спортсменів залишилися в Німеччині і живуть там, прийнявши громадянство, понині. Серед футболістів у ГСВН грали такі відомі майстри як Радаєв, Аджем, Коробочка і Чесноков з ЦСКА, брати Букієвські зі «Спартака», Плешаков з ростовського СКА, Давидов з «Локомотива», Гришин з «Торпедо», Собецький, Петро Яковлєв і Христіан з «Дніпра». Я називав цю команду «четвертою збірною СССР».
- Ви як тренер там розвивалися?
- Найперше, для мене то був педагогічний процес, бо боротися з тими гравцями, які вже закінчили кар’єру не так і просто. Але я знайшов важелі впливу у вигляді додаткових заохочувальних поїздок гравців додому. І результат на тому рівні ми давали: виграли три з п’яти першостей Збройних сил, перемогли в Кубку Збройних сил.
Також ми випередили весь СССР в тому, що чимало совєцьких футболістів вже тоді грали за німецькі команди першої ліги, що в ті час категорично заборонялося. Я особисто разом з Аджемом і Чесноковим теж виступав за команду першої ліги «Нордгаузен». Ми добилися права грати в перехідному турнірі за вихід до еліти.
В «Нордгаузені» з нами стався казусний випадок. Один з наших матчів показали по телебаченню і він потрапив на очі особливому відділу КГБ СССР, прізвища Морозов, Чесноков і Аджем засвітилися. Мене відразу викликали в політвідділ і наказали за 24 години зібрати речі і повертатися додому, мовляв, ви приїхали в Німеччину заробляти. Подзвонив в клуб і розповів, що сталося. Мені відповіли, щоб два дні не їздив у ГСВН. За той час вони обіцяли щось вирішити.
Річ у тім, що в цьому місті жив Альберт Кунц, сподвижник Тельмана, вони разом сиділи в тюрмі. Син Кунца на той час входив у лави ЦК Єдиної партії НДР. Німці зателефонували главі Збройних сил в НДР генерал-полковнику Лісічеву і сказали, той факт, що ваші гравці допомагають нашим командам – це найбільший прояв совєцько-німецької дружби.
Через два дні Лісічев викликав мене особисто. Набираю вимпелів, м’ячів з автографами, футболок і їду. Заходжу по 30-метровій доріжці і бачу, що Лісічев усміхається. Тоді й зрозумів, що розмова буде конструктивною. «Ну привіт, - каже. - Розповідай, як ти Батьківщину продаєш». «Генерале-полковнику, доповідаю: для того, щоб підсилити наших хлопців, підготувати їх до «вооружонки», ми пішли на такий крок», - виправдовуюся. «Добре-добре, мені вже телефонували з ЦК партії, говорили, що це справжній прояв дружби, - каже Лісічев. – Бачу, що чоловік ти хитрий, але більше так не світіться».
Довелося просити німців, щоби в матчах, які транслюються по телебаченню, наші футболісти не грали. Розумієте, в ГСВН ми заробляли копійки, а німці платили ще раз так. Звісно, ризикували, можна було вилетіти на Дальній Схід чи на Сахалін. Але хлопці це розуміли і билися з останніх сил на чемпіонатах груп військ. А суперники ж там були не прості – одеський і львівський СКА, одеський, львівський і хабаровський СКА, першолігова «Іскра» зі Смоленська.
- Якось Ви сказали, що в часи виступів за ЦСКА дуже цікавилися роботою тренера з фігурного катання Станислава Жука, згадуваного Вами баскетбольного наставника Олександра Гомельського, якщо до того додати знаменитих хокейних спеціалістів Тарасова і Боброва, то вийде цікавий конгломерат…
- Завдяки цьому сформував свій тренерський стиль. Я використовував у своїй роботі окремі тренувальні елементи від Тарасова і Гомельського, трішки модернізувавши їх з точки зору фуболу. Також дуже багато спілкувався з Валерієм Лобановським. Валерій Васильович був людиною дуже комунікабельною. Ми зустрічалися з ним в Москві. Приїздили до динамівців на збори в Леселідзе.
Одного разу ми разом з колишнім футболістом «Металіста» Андрієм Поскотіним, Юрієм Смирновим і Валерієм Овчинниковим, якого вболівальники знають за прізвиськом «Борман», напросилися до Лобановського і Базилевича на збір команди київського «Динамо» в Адлер. Хотіли, аби нам розказали про тренувальний процес киян, бо це ж якраз був лютий, розпал підготовчого періоду до чемпіонату СССР.
Валерій Васильович і Олег Петрович пообіцяли, що прийдуть до нас після 11-ї вечора, коли команда ляже спати. Вони прийшли об 11.15 і просиділи з нами до сьомої ранку. Це були виключно футбольні розмови, запитання-відповіді. На ранок ми, зухвала молодь, трохи перейшли кордони і почали критикувати динамівських тренерів, мовляв, те неправильно робите і те. Так Лобановський обурився: «А що ви виграли?!». Фактично, розмова вже велася на підвищених тонах. Нас цікавило щось своє, а Лобановському і Базилевичу було цікаво послухати нашу думку.
Взагалі, Валерій Васильович завжди цінував думку зі сторони. Пригадую, в другій половині 90-х, коли я працював в друголіговому «Борисфені», Лобановський несподівано телефонує і каже: «Що ж ти на 92-й хвилині пропускаєш і програєш 1:0 Бородянці? Я так розумію, мав перевагу і пропустив контратаку?». «Так, - відповідаю, а сам дивуюся, що Лобановський слідкує за Другою лігою. – Справді, весь матч домінували, а в кінці розслабилися і пропустили. А ви що, дивилися той матч?». «Ні, не дивився, - каже Валерій Васильович. – Давай зустрінемося в Щасливому». Так і зробили. Розмову почали з дискусій про сучасний футбол. Лобановського цікавили свіжі ідеї, адже я завжди був тренером-новатором. Ту ж групу тренерів, яка була під ним, Валерій Васильович підім’яв. Він би й мене підім’яв, якби я працював разом з ним. Не тому, що він деспот, а тому, що Лобановський - величина, з-під нього вибратися неможливо. Так само, як не можна було вибратися з-під Тарасова, з-під Гомельского, з-під Турчина. Це – великі тренери. Але я про інше. Лобановського не цікавила думка тих, хто був поряд, бо вони мислили його думками, його розумінням футболу.
- Мабуть, шкодуєте, що тренувати в Україні почали в той час, коли по-справжньому проявити себе можна було лише в одній команді?
- Нажаль, Батьківщину, матір і часу не вибираєш. Але я все одно не шкодую, бо є людиною, яка звикла чинити опір. Спершу, коли намагався влаштуватися в різні клуби на роботу, в Федерації футболу України намагалися сформувати думку, що я своєрідний, живу власними ідеями, люблю сперечатися незалежно від того, правий я чи не правий. Я знаю, хто цю думку створював, бо їм потрібні зручні і керовані.
- Хто ці люди?
- Думаю, це йшло від Григорія Михайловича Суркіса, бо футболом тоді керував він.
- Для чого йому це?
- Щоб мені не довірили хорошу команду, щоб я не грав у відкритий, чистий футбол. Тоді треба було всіх вишикувати.
- Це вже був період після Вашої роботи у вінницькій «Ниві»?
- Так, бо некерованим я був, навіть знаходячись у такій провінційній команді як «Нива», Вінницю ж ніхто не планував бачити у фіналі Кубка України. В той час планували все – і Чемпіонат, і Кубок. А тут вискочив хтось незапланований, та ще й під керівництвом «московського» тренера. Вони ж не знали, що родом я з Києва. Виходить, що в Україну я повернувся через Москву…
- …і Китай.
- Туди поїхав, бо не звик сидіти на місці. Керуюся девізом «неважливо, де працюєш, важливо як». Приміром, наприкінці 90-х майже самостійно створив «Борисфен» і дев’ять футболістів цієї команди грали за молодіжні і юнацькі збірні. Потім, коли зрозумів, що у Борисполя немає прогресу, перебрався до Івано-Франківська, де намагався зберегти «Прикарпаттю» прописку у Вищій лізі. З завданням майже впорався, але в останньому турі «Карпати» зіграли в договірний матч з тернопільською «Нивою».
Після цього поїхав підіймати Полтаву. Прийняв «Ворсклу» з сімома поразками в семи матчах, а на фініші команда було 12-ю. Втім далі працювати не дали, бо розчищали місце для інших. Виходить, постійно підіймав цілину. Вище не пускали керівники. Якби прийняв команду з серйозними завданнями і фінансуванням, для провідних клубів це стало б проблемою. Робилися обмеження. Через що? Бо мислення тодішніх керівників одначе залишалося совковим.
- У Вінниці особливих умов для створення класної команди не було, але при Вас «Нива» вийшла до фіналу Кубка, а Олексій Рябцев був гравцем молодіжної збірної…
- Не хочу хизуватися, але я завжди вмів працювати з молоддю. Бо бачу, як розкрити їх не тільки футбольний, а й людський потенціал, щоб вони більше читали, щоб розширювали свій світогляд, щоб розвивалися як особистості. А гравці завжди таке цінують. Якщо людина стала вищою інтелектуально, якщо вона почала розбиратися не лише у футболі, вона себе почуває більш впевненою.
А Кубок? Пригадую наш перший матч в цьому турнірі проти «Газовика» з Комарного Львівської області. Їдемо туди, бачимо, що грати доведеться на засніженому полі. Хлопці запитують у керівництва: «Що обіцяєтете за Кубок?». Зарплата провідних гравців, таких як Володимир Циткін, як Леонід Гайдаржи, Костянтин Сосенко складала по 200 доларів. Плюс 100 доларів преміальних. За такі гроші нинішні гравці не захотіли б зашнурувати бутси...
Тому, коли представник клубу Ігор Гатауллін сказав в Комарному, що Кубок не оплачується, футболісти обурилися: «Навіщо ми взагалі сюди приїхали?!» Довелося зібрати команду мені. «Хлопці, - кажу, - раз ми вже сюди приїхали, давайте зберемося і переможемо, бодай аби не заплямувати власний авторитет. Сосенко, Циткін, Рябцев – у вас вже є ім’я. Зіграйте не за мене, не за команду, не за Вінницю. Зіграйте за себе». Іншими словами, я намагався зіграти на особистісних амбіціях футболістів. Ми могли програти, бо за рахунку 0:0 на останніх хвилинах гравець «Газовика» виходив один на один, але Циткін його удар парирував. Довели ми справу до серії післяматчевих пенальті, а там Циткін вже з суперником розібрався.
Надалі за 1/8-му і четвертьфінал Дворкіс якусь суму команді вже заплатив. З чим нам дуже пощастило, так це з жеребом, бо в тому сезоні кожна стадія Кубка складалася з одного матчу і щоразу нам випадало грати вдома. Якби переможець визначався за сумою двох матчів, «Шахтар» у півфіналі ми б не перемогли.
- Про той матч з «Гірниками» можна писати цілу детективну історію…
- То вже зараз я дізнаюся, буцімто деякі з наших гравців мали той поєдинок «здати». Не знаю, наскільки цьому можна вірити, бо коли ми потрапили до півфіналу, я сказав команді, що це її шанс, що ще один крок - і ми будемо в єврокубках. У Дворкіса теж були свої політичні мотиви – він марив бажанням сидіти на НСК «Олімпійський» поряд з Кучмою. Він казав команді: «Я заплачу вам грошей, я залізу в борги, але не підведіть мене!». Там вже й сума накопичилася – за весь кубковий турнір приблизно по $2000 кожному.
Не знаю, наскільки вірити цій інформації, але у гравців «Шахтаря» напередодні матчу сталося якесь харчове отруєння. Я не лікар. Знаю інше. Щоб не було ніяких нюансів, запропонував Дворкісу сховати команду. Президент погодився і поселив футболістів в якомусь санаторії глибоко в лісі. Аби ми там жили, спеціально відремонтували один корпус, харчування возили з міста. День матчу. Обираю склад, сідаємо в автобус і їдемо на стадіон. Там кажуть, що гри не буде, бо гравці «Шахтаря» отруїлися. Відразу почалися дискусії, на коли ж призначити перегравання. Дворкіс настояв, щоб воно відбулося наступного дня. І для нас то був єдино правильний варіант, бо якби гра відбулася через тиждень, ми б програли, бо повернути те налаштування було б складно.
То був не матч, а бійня. Скажу відверто, що «Шахтар» територіально нас перегравав. Ми мали кілька шансів забити на контратаках, але не використали їх. Коли ми зіграли основний час і перед додатковими 30-ма хвилинами я зайшов в роздягальню, то побачив, що хлопці переконані в тому, що обов’язково дограють до серії пенальті. Циткін прямо сказав: «Дограйте до пенальті, а далі – питання моє». І справді, коли серія розпочалася, Володимир сказав першому з донецьких пенальтистів Ігорю Петрову: «Я знаю, куди ти б’єш». Циткін відбив удар чисто. Потім йому в своїй дуелі програли Генадій Орбу і Олександр Коваль. Наші хлопці – Рябцев, Матвійченко й Гайдарджи – пробили бездоганно.
- У фінальному матчі проти «Динамо» «Нива» виглядала приречено…
- А що ви хотіли? Молоді Шовковський, Ващук, Ребров, Шевченко, дніпропетровська п’ятірка. Я хлопцям перед матчем так і сказав: «Якщо ми не програємо розгромно, значить, фінал ми виграли». Оборонялися, відбивалися і програли 0:2. То був справді позитивний результат, бо попереду в нас ще було п’ять матчів чемпіонату, в яких ми мали підтвердити своє право залишитися у Вищій лізі. Якби ми програли 0:6, команда могла б отримати психологічну травму. Тим паче, що напередодні в чемпіонаті ми зіграли з динамівцями на їх полі дуже достойно, програли лише 0:1. Я побудував «рогатки», почали робити поза грою. Динамівці 20 разів потрапили в офсайдну пастку і на прес-конференції я сказав Йожефу Сабо: «За рахунком виграли ви, а за створеними офсайдами – ми».
- На завершення скажіть: Ви ще збираєтеся продовжувати тренерську кар’єру?
- Знаєте, чому мені зараз важко знайти тренерську роботу? Бо після того, як я почав працювати на телебаченні, створилася інша думка, мовляв, Морозов – теоретик. Коли Юрій Сьомін вперше очолив «Динамо», він запитав мене, чому я не працюю. «А ось ці брати не дають», - відповідаю. Сьомін запитав, чому не працює Морозов, і братів. Вони сказали, що я тут викладаю, що я в них науковий працівник, що навчаю тренерів.
А вчити теорії тренерів зараз коштує 150 гривень за годину. Фактично, мушу безкоштовно розповідати все, що я знаю про футбол. Прямого конфлікту не було. Але свого часу я два роки поспіль, образно висловлюючись, працював провідником у поїзді, їздив до Москви, до В’ячеслава Колоскова, аби той посприяв з працевлаштуванням. Свого часу в мене у Смоленську від армії ховався його син. Потрапивши до пана Колоскова, показав йому своє досьє, висловив бажання працювати в Росії. «Питань немає, Сергію, я тебе влашую, - відповідає. – А чому ти в Україні не працюєш?». «З Суркісами не склалося», - кажу. Припускаю, що щойно я вийшов з кабінету, Колосков відразу зателефонував до Києва. Після того я їздив до Москви, а мені все обіцяли.
- Зараз футбольна влада змінилася…
- Момент з призначенням тренерів дуже делікатний. Тренерів у нас в країні беруть здебільшого через політичні, через економічні зв’язки. А я звик, щоб оцінювали мою працю. Якщо люди будуть вважати за потрібне, то запросять і поговорю з ними на рівних. В таких командах, які копирсаються внизу і боряться за виживання працювати не хочу, бо цей етап для мене пройдений. Вважаю, що готовий до роботи в командах рівня першої шістки української Прем’єр-ліги, чи до праці в одній зі збірних. Але ви можете собі уявити чергу, котра стоїть в київському «Динамо»?
Коли я кажу, що не можуть всі збірні і провідні клуби очолювати лише динамівці, то на мене ображаються. Поважаю Анатолія Дем’яненка, бо він пішов своїм шляхом. Вважаю, хороший тренер буде з Олександра Головка. Але не всі ж динамівці можуть бути хорошими тренерами. У відповідь мені вибудовують перепони. Сьогодні стати тренером можна за рахунок особистих контактів, а я не та людина, яка буде ходити і просити.
Популярное сейчас
- "Были весомые причины". Сырский впервые прокомментировал отставку Залужного
- Ночная атака на Украину: Россия запустила почти 100 средств воздушного нападения
- Тонали снова обвинили в ставках, Келси хочет покинуть Шахтер, а Рашфорд рискует пролететь мимо Евро. Главные новости за 28 марта
- Легионер Шахтера намерен покинуть клуб из-за взрывов в Киеве - Источник
- Скандальная Ванда Икарди шокировала фанатов очередной откровенной фотосессией. ФОТО
- Пока сборная готовится к матчу с Боснией. Кочергин с женой отправились на отдых в Мадрид. ФОТО
Комментарии 68