Лига Пари-Матч (Украинская Премьер-Лига)
Сьогодні лівому крайньому львів'ян було б 75
Іван Вербицький
10.02.2015
вторник
08:37
Змагай, знеможений  життям. Історія легендарного карпатівця Данильчука
Рейтинг публикации
Сьогодні лівому крайньому львів'ян було б 75

Сьогодні, 10 лютого 2015-го йому мало виповнитися 75. Вихованець івано-франківської футбольної школи Петро Данильчук сповна розкрив свій талант, перебравшись до Львова. Там він став переможцем друголігового турніру в класі Б у складі місцевого СКА. Трохи згодом уже з «Карпатами» їх незамінний впродовж чотирьох сезонів лівий крайній виграв Кубок СССР. Не забивши за «зелено-білих» жодного м’яча, Данильчук тим не менш понині залишається однією з найвизначніших особистостей у карпатівській історії. Колишні партнери за командою називають його манеру гри максимально надійною, а вміння поводитися з м’ячем елеґантним.

Здавалося б, свята простота. Та поза межами поля пан Петро був зовсім непростим, розкривався вкрай рідко, залишивши про власні переживання лише здогадки. Навіть у сприйнятті тих людей, хто багато років був із ним поряд. Колишні партнери за «Карпатами» припускають, що певний бар’єр між ними існував, оскільки Данильчук був у команді найстаршим. Втім, то не означає, що тримався Петро відособлено. Просто підтримуючи хороші стосунки з усіма, собі в душу Данильчук не пускав нікого. Через те його життя, яке закінчилося 5 травня 2008 року, окутане завісою таємничості.

Змагай, знеможений  життям. Історія легендарного карпатівця Данильчука - изображение 1

«Де жовтi сходяться леви у присмерковий гай»

Увагу тренерів рідного, тоді ще станіславівського «Спартака» 18-річний хлопчина з села Підвисокого на Снятинщині привернув, виступаючи в зональному турнірі юнацьких команд майстрів. Ази футбольної науки Петро засвоював у філії товариства «Спартак» імені Богдана Хмельницького.

- Так вийшло, що в «Спартак» тренер Єпишин запросив нас з Данильчуком одночасно, - згадує тодішній воротар франківців Мирослав Ступар. – Сталося то невдовзі після сезону-1957, коли наша команда досягла найбільшого в своїй історії успіху – виграла змагання у класі Б і боролася за право вийти до вищого дивізіону радянського футболу. Туди «Спартак» просто не пустили. Не маю звички звинувачувати колег за судівським ремеслом, але заголовок у «Комсомольській правді» тоді був красномовним: «О чем хлопочет судья Хлопотин?» Станіславівці тоді боролися за єдину перепустку до вищого дивізіону з ленінградським «Адміралтейцем». Звісно, шансів у боротьбі з представниками «колибєлі рєволюциі» було мало.

У 1958-му Єпишин почав омолоджувати склад «Спартака». Оскільки запрошення представників інших міст тоді у Станіславі практикували неохоче, поповнення наставник знайшов поміж тих місцевих хлопців, які пробилися до півфіналу юнацької першості України.

- Єпишин взяв тоді у команду мене, Бориса Голея, Аліка Волоха й Данильчука, - каже Мирослав Ступар. - Петрові пробитися до основи було дуже складно, адже основним лівим оборонцем «Спартака» тоді був досвідчений Маркіян Рипан. Попервах Данильчук сидів у резерві, виходив на поле епізодично. Але вже з сезону-1960 Петро з Маркіяном грали приблизно порівну. 19-річний новачок запам’ятався наполегливістю, завзятістю, спортивною злістю. Гадаю, ці риси для оборонців мають бути основними. При цьому Петро не був фактурним. Та невражаючу антропометрію він компенсував швидкісною реакцією, хорошим бігом, розумінням гри.

Взагалі, оборонцям тоді було непросто. То був зламний з точки зору тактики гри період. Після чемпіонату світу-1958 в СССР почали переходити від звичної системи «дубль-ве» (1 – 3 – 2 – 5) до бразильської розстановки (1 – 4 – 2 – 4). Цей процес був болісним. Пригадую, у 1959-му представник центральної ради товариства «Спартак» привозив нам з Москви методичне відео з грою бразильців. Переглянувши його, вперше за новою тактичною схемою зіграли у кубковому матчі в Одесі проти місцевого СКВО. Вийшло дуже невдало – програли 0:6. Оборонці плуталися, перелаштовуючись з персональної опіки на зонний захист. Грати персонально тоді було звичніше. Пригадую, як Данильчук у 1959-му в тій же Одесі, але в грі проти «Чорноморця» виключив таким чином лідера нападу суперників Анатолія Двоєнкова. Це виглядало дивовижним, адже Петро був на дві голови нижчим за візаві. «Та я його непомітно для судді щіпав. Двоєнков злився, відмахувався ліктями, а я, користуючись цим, вигравав позицію» - пояснював Данильчук.

«Їм шерсть полискує шорстка, мов пелехата лють»

У складі «Спартака» Петро залишався повноцінно основним гравцем впродовж чотирьох сезонів. Може, нічого не змінилося б надалі, однак як хлопець не намагався, але уникнути служби в армії не зміг. Виконувати обов’язок довелося в 23-річному віці. Благо, служити далеко від дому не довелося. Данильчука бачив у складі львівського СКА його наставник Сергій Шапошников.

- Може, наша служба й залишилася б формальністю, - бере слово тодішній нападник армійців Богдан Грещак. – Тренер нам довіряв, і тих, хто хотів, відпустив перед святами додому: мене до Тернополя, Володю Капличного в Кам’янець-Подільський, Данильчука на Франківщину. Ті ж, хто залишився у Львові, своїм вільним часом теж розпоряджалися самі. Й ось хлопці «відпочили», побивши на танцмайданчику якогось студента. Ми були ні при чому, але разом з усіма змушені були їхати з дому у військову частину в Раву Руську, на кордон з Польщею. Довелося трохи послужити. Пригадую, перед присягою нашивали погони. Ми з Каплею (Капличним – авт.) попритягували нашивки костурбато, як могли. Данильчук закінчив швейне училище, свої погони він пришив надзвичайно акуратно.

Змагай, знеможений  життям. Історія легендарного карпатівця Данильчука - изображение 2

СКА Львів зразка 1966 року. Петро Данильчук - сидить четвертий зліва

Врешті, відбувши нетривалу солдатську муштру, футболісти повернулися до Львова. Команда у Шапошникова тоді була надзвичайно сильною. Крім згадуваного Богданом Грещаком тріо, у ній виділялися воротар Борис Малямін, майбутній київський динамівець Анатолій Пузач, Володимир Колодій, закарпатці Стефан Варга, Томаш Пфайфер, Іштван Секеч, Іван Вагнер, Арпад Шандор. Ця команда дійшла до чвертьфіналу Кубка СССР-1964, а чемпіонаті серед колективів класу Б поступилася лише житомирському «Поліссю». Через рік, підсилившись ще одним закарпатцем Імре Ленделом і литовцем Леонардасом Жукаускасом, армійці стали першими і на той час ця перемогла прирівнювалася до звання чемпіона України.

«Минуле вабить вороттям»

Данильчук відіграв за СКА три повноцінних сезони й коли термін служби завершився, вирішив не їхати зі Львова. Не дивно, адже залишитися у місті Лева запропонував тренер «Карпат» Євген Лемешко. В розташування «зелено-білих» Данильчук перейшов разом з тим же Грещаком.

- Для Петра наче нічого й не змінювалося, - вважає пан Богдан. – Він продовжував грати на лівому фланзі оборони так само постійно, як і в складі СКА. То за умови, що тренери змінювалися – замість Лемешка прийшов Василь Васильєв, потім з’явився Ернест Юст. Данильчук дріботів, був надзвичайно технічним, м’яч віддавав завше точно, зважено. В обороні завдяки вмілому вибору позиції діставав майже все. Злий, непоступливий, не давав супернокові ні квадратного метра. До атак підключався рідко, але як же вдало і майстерно підігрував лівому нападникові Гені Ліхачову! Думаю, мати такого партнера за флангом мріяв би кожен форвард. Іванові Герегу, який грав на моєму фланзі, в плані роботи з м’ячем до Данильчука було далеко. Найголовнішою ж чеснотою Петра була його стабільність. Ернест Юст часто ставив нам Данильчука в приклад, на розборах матчів майже не приділяв його діям уваги. Бо не було за що зачепитися.

- На перехватах Петя грав майже ідеально, - констатує нападник львів’ян Володимир Данилюк.

Змагай, знеможений  життям. Історія легендарного карпатівця Данильчука - изображение 3

Анатолій Шидловський, Михайло Лупол, Володимир Данилюк і Петро Данильчук

- Ми всі рівнялися на Данильчука, - згадує ліберо львів’ян Ростислав Поточняк. – Старший за віком, Петро завше вирізнявся солідністю ігрових дій. Мобільний, підтягнений, він ніколи не вибивав м’яч навмання, постійно шукав адресата. То була людина, яка знала, що робити на футбольному полі. До атак Данильчук підключався нечасто, але коли ішов вперед, то це завжди були загострення. Найголовніше, Петро надійно тримав свою позицію. Мені підчищати лівий фланг з Данильчуком у складі доводилося вкрай рідко. Іноді Петрове відчуття гри вражало. Пригадую, виступали ми на Кубі. Данильчук не побіг до суперника і я зробив зауваження. «Навіщо бігти, якщо я знав, що він не дістане?» - почув у відповідь.

- З Данильчуком відчував себе значно комфортніше, ніж потім з Федею Чорбою, який полюбляв іти вперед, але нерідко губив позицію, - ділиться враженнями стоппер «Карпат» Валерій Сиров. – Петя був досвідченішим і попервах дуже допоміг мені з точки зору розуміння гри. «Дивися, куди піде передача і біжи» - каже. «А якщо ти не встигнеш вийти і помилимося при створенні положення «поза грою»?» «Не бійся, усе я встигну». Петро діяв діяв виважено, академічно, як шахіст, м’яч прилипав до його ноги. Жодного зайвого руху, жодних емоцій. Їхнє розуміння з Ігорем Кульчицьким і Ліхачовим на лівому фланзі було майже ідеальним. Наш квартет оборонців тоді наче доповнював одне одного. Імпульсивний Герег з його вилазками на половину суперника справа, розумний, думаючий, дисциплінований Данильчук зліва, розсудливий, спокійний, надзвичайно грамотний Поточняк ззаду, і я, вбиваю опонентів своєю жорсткістю в єдиноборствах трохи вище над Ростиком.

«У воду зазирнуть ставка»

Лише Данильчук разом із Сировим, Ліхачовим і Левком Броварським відіграли усі вісім поєдинків переможного для «Карпат» Кубка СССР-1969 без замін. Як відомо, львів’яни тоді створили величезну сенсацію, ставши першою і єдиною в історії совєцького футболу командою нижчої ліги, котра змогла здобути цей трофей. Через рік «Карпати», вигравши боротьбу в першій лізі, вперше пробилися в елітний дивізіон.

Змагай, знеможений  життям. Історія легендарного карпатівця Данильчука - изображение 4Змагай, знеможений  життям. Історія легендарного карпатівця Данильчука - изображение 5Змагай, знеможений  життям. Історія легендарного карпатівця Данильчука - изображение 6Змагай, знеможений  життям. Історія легендарного карпатівця Данильчука - изображение 7

Ганнадій Ліхачов, Петро Данильчук, Іван Герег і Валерій Сиров щойно стали володарями Кубка СССР-1969

- Однією з основних складових нашого успіху був хороший мікроклімат в колективі, - каже Богдан Грещак. – Ми підтримували одне одного, постійно трималися купи, хоча не скажеш, що усі футболісти сильно дружили. Данильчук? Він був тихариком, тримався сам по собі. Познайомився з дівчиною в магазині «Барвінок» й нікому нічого не сказав аж до весілля. Такий характер. Петро був надзвичайним акуратистом. Ще коли ми грали разом за СКА, Петя постійно носив костюм, краваточку. Ґонорово ходив на каву. А ще, коли відбувалися чемпіонати світу з хокею й виникав звичний ажіотаж навколо зустрічей СССР з канадцями, Данильчук з форсом промовляв: «Я за Ка-на-ду».

- Петя – дуже своєрідна людина, - доповнює Валерій Сиров. – Будучи старшим за решту гравців «Карпат», Данильчук зазвичай був мовчазним. Ми завжди з ним в карти рубалися. Добре вмів грати. Не в босяцькі ігри, а в інтелектуальні, західні, на 106 карт, на дві колоди, з двома джокерами. Щоб виграти, вартувало по годині мізкувати. Наша компанія найсильнішою була. У неї ми, скажімо, не пускали Кульчицького і Данилюка, які грали гірше. А самі грали на гроші. Іноді на серйозні суми. То Данильчук бувало, розуміючи, що програє, візьме і викине карти у вікно. Коли ми обурювалися, той нервувався і відповідав: «Мої карти, що хочу, те й роблю». А ще ми кепкували над звичкою Петра під час цих картярських баталій постійно підспівувати «Летять гуси».

Змагай, знеможений  життям. Історія легендарного карпатівця Данильчука - изображение 8
Петро Данильчук, Валерій Сиров, Ростислав Поточняк

Картярську принциповість Данильчука ще раніше, за десять років до того відзначив для себе й Мирослав Ступар:

- Щойно ми з Петром прийшли в «Спартак», як досвідчені Василь Чепига і Мирослав Думанський на першому зборі в Хусті вирішили обрати нас жертвами і зіграти на гроші. Не на копійки, звісно. Ми грали добре, але старики мали більшу практику й, звісно, виграли. Данильчука це зачепило. Він не любив програвати, але не сказав жодного слова. Коли нам видали перші гонорари, Петя ґонорово картярський борг повернув. У цих питаннях він компромісів не визнавав.

Зате компромісною позиція Данильчука була у питанні мовному.

- Між собою футболісти з Галичини, звичайно, говорили українською, - згадує Валерій Сиров. – Та у команді боли етнічні росіяни я і Ліхачов, представники інших регіонів України. Тому загальною мовою спілкування була російська. При цьому в декого з західняків навіть був стереотип, що їхню мову сприймають як сільську. Особливо важко було Владекові Данилюку, який приїхав зі Стрия і не знав російської взагалі. Та говорити пробував. Виходило кумедно. То Данильчук сказав йому: «Не ламай мови. Говори українською». Взагалі, для нас ці питання не були принциповими. Ми билися за цю команду, один за одного. Пригадую, грали зі «Спартаком». Маю жорстке єдиноборство з Мішею Булгаковим. Той здіймається і видає: «Ти бендера». Я не стримуюся: «Мудила, во-первых, я россиянин. А во-вторых, я тебя убью. Поймаю и поломаю на х…» Міша знав, що то не жарт і тікав від мене весь матч.

«Анi рухнеться волосiнь, занурена в глибiнь»

Кар’єру Данильчук завершив у 1973-му. На відпочинок його так само як і Грещака, Кульчицького та Сирова, який на час змушений був змінити команду, відправив новий тренер Валентин Бубукін.

- Клоун з «Футбольного попугая», він розвалив нашу команду і хтозна чи не робив це свідомо, - вважає Богдан Грещак. – Ці вправи з дитячої книжки дратували всіх. Я залишив команду, пішовши на відвертий конфлікт. Петя не конфліктував і ще спокійно міг кілька років виступати. Та чемпіон Європи 1960 року тоді вирішив, що Євген Михайлюк сильніший.

- Петя взагалі ніколи не конфліктував, - додає Валерій Сиров. – Вочевидь наклав свій відбиток армійський гарт. То я міг сказати тренерам чи керівництву все у вічі, не задумуючись про наслідки. Данильчук був стриманим. Не думаю, що його прибрали з команди своєчасно.

Змагай, знеможений  життям. Історія легендарного карпатівця Данильчука - изображение 9

Після завершення гравецької кар’єри Петро Данильчук відійшов від футбольного життя взагалі. Тривалий час він працював завідувачем книжкової бази, з колишніми партнерами за командою бачився вкрай рідко. Не виключено ще й тому, що пережив сімейну драму. Єдиний син захопився наркотиками, постійно конфліктував з батьком. Коли Данильчука-молодшого не стало, його тато засумував.

- Незадовго до смерті Петро зателефонував і попросив зустрітися, - розповідає Богдан Грещак. – «Прийди, ой, прийди». Мали поїхати разом з Ліхачовим, але у Гени тоді не було часу. Взяв пляшку горілки й поїхав сам. Застав Петю запущеним, ледве його впізнав. Випили по 50 грамів, поговорили. А потім, поки я вийшов у туалет, Данильчук кудись вийшов. Почекавши хвилин 15 і зрозумівши, що Петро не вернеться, пішов і я. А через кілька тижнів ми його вже ховали. На Сихівському цвинтарі. В основному прощатися прийшли колишні карпатівці. Була й перша дружина покійного Орися, котру Петро колись влаштував стоматологом при заводі «Електрон»…

В заголовку і підзаголовках використані цитати з поезії
Василя Стуса «Змагай, знеможений життям
»

Фото - Інформаційний центр ФК "Карпати"

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке
Оцените этот материал
Голосов 1
Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев
 

© UA-Футбол 2002-2016.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
При любом использовании материалов сайта, гиперссылка на UA-Футбол обязательна.
Пишите нам: info@ua-football.com