Лига Пари-Матч (Украинская Премьер-Лига)
Російський слід в нашому футболі. Плюси й мінуси
Іван Вербицький
24.02.2015
вторник
09:00
Во полє бєрйозка. Росіяни в чемпіонатах України: каверзи натуралізації і тренерські метри
Рейтинг публикации
Російський слід в нашому футболі. Плюси й мінуси

Росіян у нинішній українській Прем’єр-лізі немає взагалі. І, мабуть, не лише війна з "братушкамі" тому виною. Хоча то – одна з причин. Але достатньо проаналізувати тенденції присутності росіян в нашому чемпіонаті в минулі роки, щоб переконатися: дійсно топові гравці рівня національної збірної сусідньої країни до нас не їхали ніколи. Майже ніколи. Приклади протилежного характеру були, але вони поодинокі й обмежуються, мабуть, присутністю в "Чорноморці" середини 90-х недавнього учасника Мундіалю-1994 Владислава Тернавського й виступами трохи згодом за київське "Динамо" Алєксєя Герасименка. Щоправда, один й інший на момент переходу в Україну визначальними для збірної Росії виконавцями не були, а з часом й узагалі перестали отримувати туди виклики.

Витязі в тигровій шкірі. Грузини в українському футболі: від засилля до ретельного відбору

Кладезь талантів. Латиноамериканці в Україні: зірки поміж тургрупи

Пригоди африканців в Україні: цифри, факти і байки

Відразу зазначу, що роблячи спробу узагальнити список росіян в українському елітному дивізіоні, керувався, коли мова йшла про початок 90-х й часті зміни громадянства, кількома принципами. Як відомо, після розпаду СССР кожен недавній мешканець однієї шостої суші міг обирати паспорт однієї з 15-ти відновлених незалежних країн за бажанням. З огляду на це не зараховую до росіян, скажімо, уродженця Ростова-на-Дону Олега Матвєєва. На момент розпаду СССР він виступав у складі "Динамо", пізніше викликався до лав збірної України (хоча й не зіграв за неї жодного матчу), а на історичну Батьківщину вже не повертався.

Во полє бєрйозка. Росіяни в чемпіонатах України: каверзи натуралізації і тренерські метри - изображение 1

З корінним москвичем Дмитром Тяпушкіним (на фото) ситуація трохи інакша. Він виступав за тернопільску "Ниву" в совєцькі часи й у перших чемпіонатах України, а потім перейшов у "Спартак". Але при цьому Дмитро зберіг українське громадянство і виступав за збірну нашої країни.

Не буде у цьому реєстрі абхазця Ахріка Цвейби, котрий відзначився унікальним для світового футболу досягненням – грав відразу за п’ять різних національних збірних (СССР/СНГ, України, Грузії, анексованої Абхазії й, власне, Росії). Вважаю, що у цьому випадку варто проявити послідовність і взяти за основу грузинське походження Ахріка.

Неоднозначною є й ситуація з українськими футболістами, які на зорі незалежних чемпіонатів виступали удома, а потім, перебравшись до Росії, змінювали громадянство і виступали згодом за збірну наших поневолювачів. Мова про харків’янина Олександра Помазуна, донеччанина Сергія Щербакова, дніпропетровців Сергія Мамчура, Володимира Лебедя і Андрія Каряку, одеситів Іллю Цимбаларя і Юрія Никифорова. Оскільки у першому чемпіонаті вони, виступаючи за українські клуби, вважалися українцями, а дехто навіть встиг зіграти у дебютних матчах збірної України, зараховувати цих футболістів до числа леґіонерів недоречно.

Во полє бєрйозка. Росіяни в чемпіонатах України: каверзи натуралізації і тренерські метри - изображение 2

Трохи інша ситуація з тим же Тернавським. За тернопільську "Ниву" до переходу в московський "Спартак" Владислав був українцем, а вже після того, як спокусився на участь в чемпіонаті світу і увійшов в історію як один з найкомічніших опікунів легендарного бразильця Ромаріо, повернувся в Україну і грав за "Чорноморець". Схожим є й приклад запоріжця Андрія Демченка (на фото). Виїхавши в юному віці в Нідерланди, Андрій прийняв громадянство Росії і виступав за юнацькі збірні цієї країни. Потім, повернушись додому, Демченко повернув собі й український паспорт, однак відновити спортивного громадянства не зміг. За збірну України йому виступати не дозволили. Тому, вважаю, Андрія з Росією асоціювати все ж доречно.

А ось харків’янин Сергій Кандауров, котрий свого часу теж засвітився у складі молодіжної збірної сусідньої держави, українське громадянство повернув собі ще виступаючи за португальську "Бенфіку". Окремо варто згадати й про найкращого бомбардира чемпіонату світу-1994 Олега Саленка. Вихованець пітерського футболу, перший чемпіонат України він провів у складі київського "Динамо" і навіть встиг у цей час дебютувати в складі збірної нашої держави. Втім, з переходом в іспанський "Лоґроньєс" Олег теж спокусився на пропозицію виступити на мундіалі, а до Києва повернувся лише після завершення гравецької кар’єри.

Непроста ситуація й з тими росіянами, які перебиралися в Україну вже після розпаду СССР й приймали громадянство нашої держави в процесі. Так, Віктор Леоненко, Юрій Калитвинцев, Артем Яшкін, Сєрґєй Кормільцев, Сєрґєй Серебренников за збірні Росії на офіційному рівні не грали ніколи. Однак відмежовувати їх від історичної Батьківщини повністю теж вочевидь недоречно.

Символічна збірна Росії в українських чемпіонатах

Во полє бєрйозка. Росіяни в чемпіонатах України: каверзи натуралізації і тренерські метри - изображение 3

Усі росіяни у вищій українській лізі

Гравець (всього – 114)

Роки

Клуби*

Ігри – голи**

Андрій Демченко
(Росія/Україна)

1998-2010

"Металург" З ("Металург-2" З, "СДЮШОР-Металург" З)
("Іллічівець", "Оболонь", "Геліос")

178 – 35
(52 – 6)
(11 – 3)

Сєрґєй Самодін

2007-2013

"Дніпро", "Арсенал" К, "Кривбас", "Чорноморець"

139 – 34

Алєксєй Бахарєв
(Росія/Україна)

1999-2005

"Шахтар" ("Шахтар-2")

124 – 10
(11 – 5)

Віктор Леоненко
(Росія/Україна)

1992-2001

"Динамо" ("Динамо-2", "Динамо-3"), ЦСКА, "Закарпаття"

118 – 67
(50 – 13)
(2 – 0)

Андрєй Федьков

1993-1997

"Кремінь", "Шахтар" ("Шахтар-2")
("ЦСКА-Борисфен", "Шахтар" Макіївка)

114 – 39
(2 – 3)
(1 – 0)

Юрій Калитвинцев
(Росія/Україна)

1995-1998,
2000

"Динамо" ("Динамо-2", "Динамо-3"), ЦСКА

103 – 16
(11 – 2)
(1 – 0)

Андрєй Єщенко

2006-2011

"Динамо" ("Динамо-2"), "Дніпро", "Арсенал" К

98 – 2
(9 – 0)

Олег Сімаков

1998-2001

"Кривбас"

92 – 15

Ґєннадій Ніжегородов

2006-2008

"Чорноморець"

70 – 0

Андрєй Ґашкін

1994-1996

"Нива" Т, "Чорноморець"

67 – 17

Артем Яшкін
(Росія/Україна)

1998-2001,
2003, 2006

"Динамо" ("Динамо-2", "Динамо-3"), "Арсенал" К, "Чорноморець"

64 – 10
(37 – 10)
(2 – 1)

Ролан Ґусєв

2008-2011

"Дніпро", "Арсенал" К

63 – 3

Владислав Тернавський (Україна/Росія)

1992-1993,
1995

"Нива" Т, "Чорноморець"
("Динамо-2")

61 – 10
(37 – 7)

Віталій Марков

1992-1994

"Буковина"

57 – 0

Валерій Алістаров

1992-1993

"Буковина", "Кремінь"

56 – 7

Алєксєй Герасименко

1998-2001

"Динамо" ("Динамо-2", "Динамо-3")

51 – 3
(51 – 1)
(2 – 0)

В’ячеслав Єремеєв
(Росія/Україна)

1992-1995

СКА Одеса, "Чорноморець"

50 – 7

Роман Ємельянов

2010-2013

"Зоря", "Шахтар", "Іллічівець"

50 – 0

Валентин Нефьодов

2003-2004,
2007-2009

"Чорноморець" ("Чорноморець-2"), "Нафтовик", "Іллічівець"

44 – 0
(2 ліга 15 – 1)

Юрій Ґєтіков

1992,
1994-1995

"Таврія", "Темп"

42 – 0

Герман Кутарба

2003-2004,
2006-2007

"Арсенал" К, "Металург" З, "Таврія"

40 – 10

Євґєній Крячик

1992-1994

"Буковина", "Кремінь"

37 – 2

Маґомед Адієв

2005-2006

"Кривбас"

32 – 6

Валерій Ткачук

1993-1994

"Торпедо" З, "Металург" З

32 – 2

Сєрґєй Кормільцев
(Росія/Україна)

1998-2000,
2007

"Динамо" ("Динамо-2", "Динамо-3"), "Зоря"

31 – 1
(35 – 1)
(2 – 0)

Вадим Александров

1992-1993

"Зоря-МАЛС"

31 – 1

Сєрґєй Серебренников (Росія/Україна)

1998-2002

"Динамо" ("Динамо-2", "Динамо-3")

30 – 8
(64 – 21)
(5 – 2)

Алєксєй Уваров

2003-2005

"Чорноморець" ("Чорноморець-2"), "Арсенал" К
("Спартак" Суми, "Миколаїв")

30 – 0
(10 – 0)
(7 – 1)

Максим Аристархов

2004-2007

"Арсенал" К, "Металург" З, "Зоря"

30 – 6

Євґєній Саприкін

1994

"Металург" З

29 – 7

Алєксандр Петрик

1992-1994

"Металург" З
("Бескид", "Закарпаття", "Одеса")

29 – 5
(17 – 10)

Сєрґєй Беспалих

1997-1998

"Дніпро" ("Дніпро-2"), "Прикарпаття"
("Металург" Нмк, "Тисменниця")

29 – 5
(2 ліга 14 – 4)

Валерій Коваленко

1996-1999

"Кремінь", "Металург" З
("Гірник-Спорт")

29 – 0
(51 – 1)
(14 – 0)

Алєксандр Заруцкій

2004

"Таврія"

27 – 1

В’ячеслав Недоростков

1992

"Темп", "Нива" Т

26 – 3

В’ячеслав Вишнєвскій

2006

"Таврія"

24 – 7

Дмітрій Травін

1994-1995

"Темп"

24 – 1

Сєрґєй Божко
(Україна/Росія)

1992,
1999-2006

"Зоря-МАЛС", "Сталь" А ("Сталь-2" А)
("Вагонобудівник", "Нафтовик-Укрнафта")

23 – 3
(134 – 18)
(2 – 2)

Кірілл Вараксін

1993-1994

"Металург" З

23 – 2

Юрій Петров
(Україна/Росія)

1994,
2004-2005

"Миколаїв", "Волинь", "Металіст"

23 – 1

Євґєній Варламов

2005

"Металіст"

23 – 1

Сєрґєй Осипов

2006-2007

"Чорноморець"

22 – 1

Сєрґєй Полстянов

1992

"Нива" Т, "Таврія"

21 – 5

Андрєй Рябих

2003-2005

"Арсенал" К

21 – 1

Сєрґєй Ґладишев

1992

"Таврія"

19 – 6

Роман Євменьєв

2003-2004

"Зірка"

19 – 1

Ґеорґій Зотов

2013-2014

"Металург" Д

18 – 0

Міхаїл Зубчук

1992

"Нива" В

17 – 4

Ерік Ашурбеков

1992-1994

"Металіст"
("Олімпік" Харків)

17 – 1
(2 ліга 15 – 0)
(перех.ліга
25-5)

Олег Саленко
(Росія/Україна)

1992

"Динамо"

16 – 7

Махач Ґаджієв

2012-2013

"Таврія"

16 – 3

Алєксєй Савєльєв

2004

"Ворскла-Нафтогаз"

15 – 1

Алєксандр Боровик

1992

"Металіст"

15 – 0

Віталій Ґрішин

2004

"Ворскла-Нафтогаз"

15 – 0

Сєрґєй Правкін

1999-2000

"Кривбас" ("Кривбас-2")

14 – 19 пр.
(2 ліга 24 – 20 пр.)

Мурад Рамазанов

2005

"Кривбас"

14 – 0

Алєксєй Снєґірьов

1992

"Верес"

13 – 6
(21 – 10)

Раміз Мамедов

1999-2000

"Динамо" ("Динамо-2")

13 – 0
(15 – 0)

Максим Деменко

1994

"Динамо" ("Динамо-2")

13 – 0
(2 – 0)

Вадим Боженко

1995

"Зоря-МАЛС"

13 – 0

Едуард Саркісов

1999

"Прикарпаття"

13 – 0

Сєрґєй Єршов

2000-2003

"Металург" З ("Металург-2" З)
("Миколаїв", "Олімпія-АЕС", "Арсенал" Х)

12 – 0
(73 – 9)
(8 – 2)

Алєксєй Ільїн

1992

"Верес"

12 – 1
(25 – 1)

Олег Петров

1992

"Верес"

12 – 0
(25 – 0)

Юрій Соболь

1992,
1995-1997

"Ворскла", "Кремінь"

12 – 0
(67 – 26)

Вадим Фірсов

2004-2005

"Зірка"
("Зоря")

12 – 1
(24 – 0)

В’ячеслав Бахарєв

1998

"Чорноморець"

12 – 0
(15 – 0)

Алєксандр Шмарко

2000

"Шахтар" ("Шахтар-2")

12 – 0
(12 – 2)

Алєксандр Орєхов

2003

"Арсенал" К

12 – 0

Алєксєй Іґонін

2004

"Чорноморець"

12 – 0

Владислав Майоров

1999

"Кривбас"

11 – 2

Владімір Кузьмічов

2000-2001

"Динамо" ("Динамо-2")

11 – 2
(12 – 2)

Алєксандр Ґорін

2001

"Кривбас"

11 – 1

Борис Горовой

2004

"Металург" З

11 – 0

Юрій Новосельцев

1993-1996

"Металург" З
("Дністровець", "Віктор", "Хімік" Житомир)

10 – 1
(3 – 0)
(29 – 7)
(перх.ліга 34-4)

Валерій Шевирьов

1993-1994

"Металург" З ("Віктор")

10 – 0
(2 ліга 2 – 0)
(перх.ліга 32 – 5)

Сєрґєй Ткачов

2011-2013

"Металіст"
("Севастополь")

10 – 0
(13 – 8)

Ваґіф Кулієв

1995

"Зоря-МАЛС"

10 – 1

Ігор Переверзенцев

1992

"Евіс"

10 – 0

Марат Махмутов

1997

"Чорноморець"

10 – 0

Андрєй Соломатін

2005

"Оболонь"

9 – 0

Алєксандр Данішевскій

2008,
2012-2013

"Арсенал" К, "Севастополь" ("Севастополь-2")

9 – 0
(23 – 4)
(6 – 2)

Константін Камнєв (Україна/Росія)

1997

"Чорноморець"

8 – 1

Едуард Акбаров

1992-1994

"Нива" В

8 – 0

Серґєй Баркалов

1992-1995

"Кремінь"
("Артанія")

8 – 19 пр.
(72 – 105 пр.)

Андрєй Плєтєньов

1994

"Зоря-МАЛС"

7 – 4

Леонід Ковальков

1995-1999

"Металург" З ("Металург-2" З)
("Сталь" А, "Кремінь")

6 – 0
(104 – 4)
(22 – 0)

Андрєй Панфьоров

2006

"Кривбас"

6 – 2

Владімір Зінич

1993

"Торпедо" З

6 – 1

Валерій Єсипов

1992

"Динамо"

6 – 0

Алєксандр Кисляков

1992

"Буковина"

6 – 0

Ніколай Кузнєцов

1995

"Темп"

6 – 0

Дмітрій Ґулєнков

1992

"Таврія"

5 – 6 пр.

Лев Березнер

1992

"Буковина"

5 – 1

Дмітрій Смірнов

1992

"Таврія"

5 – 0

Руслан Суанов

2004

"Металург" З

5 – 0

Алєксандр Пономарьов

2010

"Чорноморець"

5 – 0

Едуард Мор
(Україна/Росія)

1994-1998, 2005

"Волинь"
("Хімік" Сіверськодонецьк, "Зоря")

4 – 0
(124 – 21)

Ігор Стрелков

2000-2001

"Шахтар" ("Шахтар-2")

4 – 1
(26 – 7)

Алєксандр Філімонов

2001

"Динамо" ("Динамо-2")

4 – 1 пр.
(1 – 0 пр.)

Нікіта Безліхотнов

2013

"Металург" Д

4 – 2

Ігор Сартаков

1992

"Волинь"

4 – 0

Карен Оґанян

2005

"Металіст"

4 – 0

Дмітрій Корнєєв

1992

"Верес"

3 – 0
(21 – 0)

Дмітрій Клабуков

2002

"Металіст" ("Металіст-2")

3 – 0
(2 ліга 1 – 0)

Андрєй Жиров

1992

"Буковина"

3 – 0

Марат Мулашев

1992

"Таврія"

2 – 0

Сєрґєй Башкіров

1992

"Металург" З

2 – 0

Сєрґєй Лисенко

1997

"Чорноморець"

2 – 0

Дмітрій Смирнов

2011

"Волинь"

2 – 0

Сєрґєй Крючихін

2004-2005

"Арсенал" К (ЦСКА, "Арсенал-2" К)

1 – 0
(3 – 0)
(1 – 0)

Алєксандр Сонін

2003

"Арсенал" К

1 – 0

Сєрґєй Приходько

2008

"Чорноморець"

1 – 0 пр.

Сєрґєй Шумілін

2010

"Кривбас"

1 – 0

Сєрґєй Каретник

2014

"Металург" Д

1 – 0

Тренери

Тренер

Роки

Клуби

Матчі

Юрій Сьомін

2008-2009,
2011-2012

"Динамо"

92 гри (+74, =10, -8)

Борис Стрельцов

1992-1993,
1996

"Кремінь", "Прикарпаття"

43 гри (+10, +13, -20)

Віталій Шевченко

2007-2008

"Чорноморець"

43 гри (+15, =7, -21)

Валерій Ґаззаєв

2009-2010

"Динамо"

41 гра (+30, =7, -4)

Сєрґєй Ташуєв

2012-2013

"Металург" Д

25 ігор (+12, =6, -7)

Павєл Кучеров

2011-2012

"Карпати"

10 ігор (+1, =4, -5)

Андрєй Гордєєв

2011

"Металург" Д

8 ігор (+3, =1, -4)

Станіслав Берников

1995

"Темп"

8 ігор (+3, =0, -5)

Олег Долматов

2003

"Ворскла-Нафтогаз"

7 ігор (+2, =2, -3)

* - у дужках вказані клуби, за які гравець виступав у першій та другій лігах
** - у перших дужках – матчі і голи в першій українській лізі; в других – у другій

Статистика демонструє, що поміж старожилів українського елітного дивізіону російські футболісти не виступали лише за "Карпати". Щоправда, львів’ян впродовж двох нетривалих відрізків очолював російський тренер Павєл Кучеров. До слова, про тренерів. Тут теж маємо одну неузгодженість. На початку 2000-х років "Шахтар" очолював корінний киянин, легендарний динамівський нападник Анатолій Бишовець, котрий після розпаду СССР жив у Москві і зараховується найчастіше до російських спеціалістів. Та, мабуть, поступивши так само, в даному випадку проявлю надмірний формалізм.

Взагалі, присутність російських леґіонерів в українському чемпіонаті пережила кілька еволюційних процесів, які потребують додаткового аналізу.

Жыве Беларусь! Сябри в українському футболі: Кондратьєв, Хацкевич, Белькевич й усі інші

З кінцями

У першій половині 90-х років авторитетні російські футболісти приходили виключно в команду київського "Динамо". Леоненко (на фото) перебрався зі стану московських одноклубників до Києва зі скандалом, ризикуючи отримати серйозну дискваліфікацію. Звичайно, після того дорога в російський футбол Вікторові була фактично закрита. Не дивно, що поряд з клубною пропискою найкращий футболіст України перших трьох років незалежності змінив і громадянство. Калитвинцев натомість переїздив до української столиці, маючи важку травму. Фактично, зміна громадянства майбутнім капітаном збірної України була вдячністю динамівському керівництву за довіру.

Во полє бєрйозка. Росіяни в чемпіонатах України: каверзи натуралізації і тренерські метри - изображение 4

Іншими словами, після розпаду СССР процес переходу справді класних росіян в Україну мав схожі тенденції з міґрацією в іншому напрямку. Гравці якщо йшли, то з кінцями, тобто, офіційно забуваючи про своє походження. Росіянами з одного боку, а українцями з іншого у той час залишалися лише ті футболісти, до персон яких тренери збірних обох країн інтересу не проявляли.

Зуб за зуб

Юран, Цимбалар, Никифоров, Онопко, Татарчук, Ледяхов, Канчельскіс, Тернавський, Помазун, Мамчур, Лебідь, Семак… Якщо навіть не вводити до цього списку Саленка, можемо сміливо говорити, що такого знекровлення український футбол не знав за всі свої роки. Чи варто дивуватися, що зустрічі між збірними України та Росії у відборі до чемпіонату Європи-2000 отримали принципове забарвлення не лише через політичні, а й суто футбольні мотиви. Узурпувавши право футбольного правонаступництва колишнього СССР, Росія не лише не дала Україні змоги виступити у відборі на мундіаль-1994, але й поцупила усіх наших найкращих футболістів.

Во полє бєрйозка. Росіяни в чемпіонатах України: каверзи натуралізації і тренерські метри - изображение 5

Тож коли на зламі тисячоліть в Україну приїхали перспективні росіяни Яшкін (на фото), Кормільцев та Серебренников і наше футбольне керівництво змогло домогтися прийняття ними українського громадянства, це сприймалося своєрідною сатисфакцією. Інша річ, що назвати представників цього тріо величинами співмірними з гравцями з наведеного вище списку язик не повертається.

Почесні старожили

Одночасно з трьома майбутніми українцями до складу "Динамо" перейшов і чинний збірник Росії Герасименко. Додайте сюди Кузьмічова і отримаємо свого роду прорив, адже вважалося, що власники українських футбольних клубів не здатні задовольняти фінансові апетити справді сильних російських гравців. Придбання "Шахтарем" перспективного хавбека Алєксєя Бахарєва – арія з тієї ж опери. З іншого боку, ці виключення винятком з правил навряд чи назвеш. Футболісти стартового складу збірної Росії мали солідні контракти вдома або в топ-чемпіонатах. Уявити, що умовні Мостовой, Карпін, Онопко чи навіть Панов опиняться в "Шахтарі" або "Динамо" було неможливо.

Во полє бєрйозка. Росіяни в чемпіонатах України: каверзи натуралізації і тренерські метри - изображение 6

Але певна тенденція намітилася. В Україну з Росії почали перебиратися футболісти, пік кар’єри яких був позаду. Інша річ, що від переходу в "Динамо" воротаря Філімонова (на фото) і оборонця Мамедова були не в захваті вболівальники киян. З огляду на їхнє спартаківське минуле, звичайно. Схожі приклади в інших командах сприймалися набагато позитивніше. Євґєній Варламов приніс чимало користі "Металісту", Геннадій Ніжеґородов – "Чорноморцю", Ролан Ґусєв – "Арсеналові". Колишній капітан "Зеніту" Алєксєй Іґонін, повиступавши впродовж півроку в Одесі, навпаки повернув собі розгублені через травму кондиції і після того знову успішно виступав у Росії.

Значно додали в ігровому плані після перебування в "Динамо" й "Дніпрі" майбутні збірники Росії Максим Думенко та Андрєй Єщенко. Чому їхнього потенціалу наші тренери не використали сповна – тема іншої бесіди.

Тренерський фактор

Наприкінці першого десятиліття 21-го сторіччя російський тренерський вектор, зневірившись в учнях Валерія Лобановського, вирішив обрати президент "Динамо" Ігор Суркіс. Зовні запрошення Юрія Сьоміна і Валерія Ґаззаєва виглядали привабливо. Перший доводив московський "Локомотив" до півфіналу Кубка кубків і робив "залізничників" чемпіонами Росії. Московський ЦСКА з Ґаззаєвим на чолі в 2006 році вигравав Кубок УЄФА.

Во полє бєрйозка. Росіяни в чемпіонатах України: каверзи натуралізації і тренерські метри - изображение 7

Юрій Сьомін. Осінь патріарха

Сьомін на зорі своєї діяльності в "Динамо" справді зумів оживити команду, вивести її на час з процесу невпинної деградації. У сезоні-2008/2009 "Динамо" під керівництвом Юрія Павловича навіть стало чемпіоном. Та при детальному аналізі ситуації в тому чемпіонаті дійдемо до висновку, що переваги над "Шахтарем" Мірчі Луческу кияни тоді досягли не стільки завдяки власній ігровій вищості, скільки через проблеми, які спіткали "гірників". Показово, що жодного матчу турнірної ваги в рамках чемпіонату, Кубка України й у півфіналі Кубка УЄФА Сьомін в Луческу не виграв.

При Ґаззаєві "Динамо" дожилося до того, що почало програвати командам рівня молдовського "Шерифу". Після другого ж пришестя Сьоміна в "Динамо" останні ілюзії стосовно справедливості списання цих фахівців на їхній Батьківщині розвіялися. То були тренери, з якими кияни досягали ситуативних успіхів. Але в глобальному плані команда продовжувала деградувати.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке
Оцените этот материал
Голосов 1
Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев
 

© UA-Футбол 2002-2016.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
При любом использовании материалов сайта, гиперссылка на UA-Футбол обязательна.
Пишите нам: info@ua-football.com