Ігор Дедишин: Звіт чи то сповідь перед вболівальниками Карпат

Примітка головного редактора. Два тижні тому генеральний директор "Карпат" Ігор Дедишин залишив свою посаду. Для багатьох це стало великою несподіванкою та спричинило до появи низки запитань. Нині пан Дедишин відповідає на більшість з них на сторінках UA-Футбол, започаткувавши таким чином цікаву та дуже важливу традицію - звітувати перед читачами та вболівальниками. Подаємо звіт пана Дедишина без скорочень та редагування.

Мабуть, варто розпочати з того, що рішення залишити посаду гендиректора «Карпат» я прийняв ще приблизно два місяці тому. І це виключно моє рішення. Головним для мене на цьому етапі було, щоб клуб отримав атестат на право участі у сезоні 2015/2016 р.р. і відзвітуватися за відпрацьований період. Саме тому й ініціював проведення повномасштабного аудиту фінансово-господарської діяльності за останні 5 років, відколи в клуб зайшов другий власник. Згідно з висновками і заключеннями аудиторів, найнятих власником, і за словами Почесного президента, до моєї роботи в нього нема жодних претензій. Тож настав час скласти звіт і перед громадськістю. Раніше, коли думав про відхід з «Карпат», постановив собі, що неодмінно публічно відзвітуюся перед вболівальниками і футбольною спільнотою. Що із задоволенням і роблю.

Уточню, що загалом в клубі на різних посадах пропрацював 13 років, а генеральним директором - 6 років (2009-2015 р.р.). Мушу виправити офіційний сайт, який чомусь приписав мені зайвих 4 роки керування клубом. Чітко пам’ятаю кожен з цих років, усю хронологію, практично кожну людину, що працювала в «Карпатах». А розпочати свій звіт хотів би з невеликої передмови.

Не буду оригінальним, коли скажу, що футбольний клуб - надзвичайно складний багаторівневий організм. Але в першу чергу - це підприємство, хоча й дуже специфічне, з величезною кількістю бізнес-процесів, які не завжди помітні пересічному споживачеві. Проте всі вони мають бути відлагоджені до автоматизму. Та й це не гарантує успіху. Бо як казав один з відомих дослідників гри мільйонів і гуру футбольного менеджменту, «футбол - це управління емоціями: тренерів, футболістів, працівників клубу, уболівальників». І додав: «Управляти - це дуже тонка наука, а управління футбольним клубом - це взагалі найвищий пілотаж. Чому? Та тому, що у великій компанії, якщо ти послідовний у виборі стратегій, її успіх можна чітко й логічно обгрунтувати. А в футбольному клубі ти можеш все зробити правильно, а успіх так і не прийде. Тому футбольний успіх і не може бути перенесений з тим ступенем атоматизму, що й діловий, з місця на місце.

В ньому багато ірраціонального. В ньому дуже багато повинно співпасти, зокрема, те, що робиш ти, найголовніший в клубі, і те, що "проклюнулось" само - і ти встиг це не затоптати, розгледіти і поступитися. Тож загалом, це тільки частково наука, а як мінімум наполовину - інтуїція».

Хочу також для початку спробувати змінити стереотип, який уклався в головах багатьох людей, що цікавляться футболом, а особливо у львівських уболівальників. Коли команда здобуває перемогу в матчі або досягає високих турнірних результатів, - це, в їхньому розумінні, виключна заслуга тренера і гравців, а коли трапляються поразки і невдачі – в усьому винен Димінський. Це поверхневе, примітивне і абсолютно помилкове твердження! Футбол, як відомо, командна гра. І команда - це не лише 11-14 футболістів, що виходять на поле, і тренер. У професіональному футболі найвищого ґатунку команда – це величезна кількість працівників клубу, котрі на різних посадах і рівнях відповідальності виконують непомітні широкому загалу вкрай важливі функції і завдання. Синхронність дій, повна консолідація зусиль усіх і кожного у сукупності з правильно обраною стратегією й вдалими управлінськими рішеннями людей, наділених відповідними повноваженнями, - ось запорука досягнення успіху. Мій ключовий постулат, яким послуговувався у своїй роботі: завжди перемагає тільки клуб і програє завжди тільки клуб, а не окремий футболіст, тренер, менеджер чи президент. Недарма кажуть: «У перемоги багато батьків, а поразка завжди сирота». Тому сила будь-якого клубу якраз в нерозривній єдності (як під час перемог, так і поразок) трикутника: клуб-команда-вболівальник. В моєму розумінні місія власника полягає в наступному: забезпечувати фінансову стабільність, визначати стратегію і вектор розвитку, ставити виконувані завдання і контролювати їх виконання. І мушу визнати, що власник «Карпат» з цим завжди успішно справлявся.

А тепер безпосередньо до звіту. Одразу наголошу, що все, про що йтиметься нижче, не є виключно моїм вихвалянням чи самобичуванням - це результат роботи великого дружнього і злагодженого колективу, який мені випала честь очолювати.

1). Перша в Україні клубна телестудія «Карпати-ТБ», яка дала поштовх у кар'єрі багатьом теперішнім відомим працівникам українських ЗМІ - менеджерам, журналістам, режисерам, операторам (Андрій Кісера, Омелян Ощудляк, Святослав Гринчук, Віталій Крутяков, Василь Пехньо, Олег Федорок, Ігор Лещук та ін.). Глибоко переконаний, що діяльність карпатівської телестудії також безпосередньо вплинула на зростання цінності бренду клубу, нарощення вартості трансферних прав на футболістів «Карпат», збільшення кількості прихильників клубу і відвідуваності домашніх матчів, як наслідок, на позитивну динаміку зростання доходів ФК «Карпати». Телевізійна програма «ПроКарпати», високохудожні відеоролики, кліпи, фільми тощо. Це лише дещиця з того, що було створено колективом клубного телебачення. Та найголовніше, воно стало кузнею кадрів для українських медіа і для медіа-холдингу ZIK.

Інформаційний центр ФК «Карпати», невід’ємною складовою якого була телестудія, окрім власне інформування наших прихильників про клубні події до свого активу може сміливо заносити й відкриті тренування, автограф-сесії, веб- та онлайн-конференції, прес-конференції, зустрічі з уболівальниками, соціальні проекти, презентації. Жоден клуб в Україні, крім «Карпат», не здійснює для своїх вболівальників прямі трансляції усіх домашніх і виїзних поєдинків команд U-21 та U-19. Кожен матч головної та молодіжних команд на тренувальних зборах за останні 2,5 роки був протрансльований у прямому ефірі на офіційному сайті. Це все робить наш клуб максимально відкритим і близьким до вболівальника. Данило Нікуленко - багаторічний керівник інфоцентру згенерував цей ланцюжок медійних проявів клубу. Надзвичайно талановита і витончена у смаках людина, дуже фаховий журналіст, який зумів сильно вирости і проявити себе як якісний і класний керівник, заслужено ставши генеральним продюсером телеканалу ZIK.

2). «Карпати» знову ж таки першими в Україні почали продавати права на телетрансляції і заробляти на цьому гроші, а головне - знищили стереотип про те, що клуби повинні платити телеканалам за показ їхніх матчів. Найбільшим успіхом клубу у цій галузі був продаж права на трансляцію одного матчу за суму в понад 300 тис. євро. Більше того, свого часу клубними працівниками був створений цілий бізнес-проект, який став чи не монополістом на ринку футбольних трансляцій в Україні. Від 4-х до 6-ти матчів в турі знімала для вітчизняних і закордонних телеканалів карпатівська структура. Принесла чималі доходи клубу. Саме завдяки їм вдалося втілити в життя свого роду унікальну систему мотивації команди у сезоні 2009-2010 р.р., яка не в останню чергу призвела до одного з найбільших успіхів в історії клубу - виходу в груповий етап Ліги Європи УЕФА. А продаж цього бізнесу одному з національних телеканалів дозволив власнику клубу виручити доволі значні кошти. Які згодом були вдало заінвестовані у створення медіа-холдингу.

3). Відкриття мережі магазинів спортивної атрибутики «Фанат» дозволило створити при клубі прибутковий бізнес. Він не тільки наповнює дохідну частину бюджету клубу, а й популяризує бренд ФК «Карпати». Сьогодні продукція під цим брендом, окрім фірмових магазинів, присутня в усіх найбільших торгових мережах Львова, автозаправних станціях тощо. Цей бізнес має сталу динаміку розвитку. Знаю, що у найближчих планах - виведення на ринок власного клубного бренду. Відмінною особливістю цього напрямку бізнесу у клубі є те, що створений він без значних капіталовкладень, за рахунок постійних реінвестицій. Ідейний натхненник і реалізатор цього проекту - Юрій Бойчук, якого вважаю одним з найкращих спеціалістів в українському футбольному бізнесі, а його запрошення на роботу в клуб - великою удачею. Він абсолютно з нуля створив цей напрямок роботи в клубі і завдяки власним знанням, старанням, продуманій та виваженій ціновій політиці реалізував успішний бізнес-проект. У сезоні 2014-2015 р.р. профіт цього бізнесу склав майже 3 млн. грн. За даними, якими володіють наші спеціалісти, на сьогодні за специфікацією товарів і асортиментним рядом офіційної клубної продукції - ФК «Карпати» впевнено посідає друге місце в Україні після ФК «Шахтар».

4). Відкриття офіційного музею клубу в центрі міста. Вперше в історії ФК «Карпати» вдалося створити своєрідний архів трофеїв команди (його родзинка - 100% покращена копія Кубка СРСР), унікальної поліграфії, атрибутики, сувенірів, відзначити знакові фігури в історії клубу (в цьому контексті хотів би згадати неперевершену постать, головного архіваріуса і багаторічного незмінного прес-аташе ФК «Карпати» Юрія Назаркевича, завдяки ретельності й натхненню якого стало можливим відкриття музею). Незважаючи на невеликі розміри приміщення музею, вважаю його одним з наріжних каменів самоідентифікації клубу разом з меморіальним комплексом на стадіоні «Україна», що увіковічнив у бронзі героїв клубу і Львова, славних володарів Кубка СРСР-1969.

5). Побудова сучасної навчально-тренувальної бази клубу в смт Брюховичі з двома високоякісними тренувальними полями. За суму трохи більше 1,5 млн. доларів США вдалося звести одну з найкращих тренувальних баз в Україні, свідченням чому є використання її національною збірною командою України перед матчами у Львові. Головна характеристика цього об'єкту - його функціональність, тут є все необхідне для підготовки до матчів та реабілітації після них: ультрасучасний медичний блок, «нафарширований» високоякісним обладнанням, басейн, сауни, реабілітаційний блок, тренажерний зал тощо.

6). Сім натуральних, високоякісних, трав'яних тренувальних полів з системами автоматичного поливу, плюс п'ять сучасних полів різних розмірів зі штучним покриттям останніх поколінь, з освітленням, роздягалками, холодною-гарячею водою. Усі ці об'єкти інфраструктури клубу, створені впродовж останніх років, завжди у відмінному стані і придатні для великих навантажень. Додайте сюди ще стадіони «Україна», «Прогрес» та «Локомотив» у Раві-Руській. Без перебільшення скажу, що керівник служби обслуговування полів і спеціально створеної клубної структури «Карпати-МеГазон» Юрій Костюк разом зі своєю командою буквально днює і ночує на своїх дітищах. В жодному разі не ображаючи його колег з інших клубів (знаю, що вони поділяють мою точку зору) скажу, що Юрій Миколайович входить до категорії топ-спеціалістів своєї галузі в Україні. Зумів ретельно підібрати команду людей, опанувати технологію побудови полів зі штучним покриттям, вміло застосувати сучасні методики і тенденції в будівництві газонів та догляду за ними. А поле стадіону «Україна» - справжній винахід в українському футболі. Побудоване виключно на піску, без жодних земельних домішок, беззаперечно вважається тренерами, футболістами та спеціалістами найкращим в Україні. «Більярдний стіл для футболу», як каже про нього Костюк, - гордість Юрія Миколайовича і клубу. В усіх перемогах і успіхах команди за понад 20 років, є значна частка Спеціаліста з великої букви і його команди. Знаю, що впродовж багатьох років його намагалися переманити до себе багато українських клубів (в тому числі й провідних), пропонуючи серйозні блага й умови, та Юрій Миколайович, надзвичайної порядності і доброти людина, залишився вірним рідним «Карпатам». Знімаю капелюха!

7). Величезним інтелектуальним здобутком клубу вважаю написання і видання «Програми підготовки і виховання футболістів-професіоналів ФК «Карпати». Титанічна праця усіх фахівців клубу в галузі футболу, що тривала 2 роки, вилилась в підготовку, без перебільшення, головної книги ФК «Карпати». Не можу не відзначити й усіх, хто брав безпосередню участь у розробці Програми: Станіслав Кочубинський, Володимир Безубяк, Іґор Йовічевіч, Оскар Гарро, Юрій Беньо, Юрій Дячук-Ставицький, Богдан Хоркавий, Олександр Соломонко. У цій книзі синтезовано найкращі методики європейської системи підготовки футболістів (іспанська, німецька, хорватська), а також увесь досвід, набутий клубом за останні років 10-15. Все краще, що привнесли в роботу клубу тренери, котрі очолювали «Карпати». В тому числі й програму Олега Кононова, з якої вдалося запозичити дуже багато корисного.

Хочу наголосити, що це не просто переписані різні методики, а взято все краще, що є в них, і адаптовано під оригінальну філософію ФК «Карпати» та під ту модель гри, яку сповідує клуб. Невід’ємними складовими Програми є ще два, я б сказав, основоположних документи. Перший - «Орієнтовний річний календарний план навчально-тренувального процесу» для кожного віку, починаючи з 6-ти років і до 21-го, з детальною періодизацією, де чітко, поденно розписані усі мікро-, макро- і мезоцикли.

Цей документ визначає рівень навантажень для дітей різного віку і різних періодів підготовки, а також фізичну, технічну і тактичну націленість кожного тренувального заняття. Другий важливий документ - «Методи і засоби технічної і тактичної підготовки», основою якого є вправи для кожного віку, спрямовані на розвиток у молодих футболістів так званих динамічних футбольних стереотипів, знову ж таки адаптованих під модель гри клубу.

Тобто загалом нам вдалось створити науково обгрунтовану систему, яка діє, дає плоди і буде давати ще кращі результати в майбутньому. Щодо цього в мене жодних сумнівів нема. Хотів би особливо відзначити вклад в розробку згаданих документів Володимира Йосиповича Безубяка, на моє глибоке перконання, спеціаліста №1 у клубі з теорії і практики футболу. Пройшов велику футбольну школу, попрацювавши більше 10-ти років помічником багатьох головних тренерів ФК «Карпати», він передає увесь накопичений роками досвід тренерам школи й академії.

9). Добре укомплектована і розвинена транспортна служба клубу - своєрідний логістичний футбольний центр. У чіткій його роботі велика заслуга керівника транспортної служби клубу Степана Матули. Свого часу вдалося переманити Степана Антоновича в клуб з Львівського автобусного заводу, де він був одним з провідних фахівців. Це й стало запорукою безперебійного функціонування розгалуженої транспортної системи ФК "Карпати". Декілька років тому клуб придбав новий комфортабельний автобус для першої команди марки «Мерседес» останньої на той момент моделі (вартістю понад 500 тис. євро), який став першим, поставленим на територію України німецьким автогігантом. Автобуси для транспортування команд клубу, мікроавтобуси та мінівени, легкові й вантажні автомобілі, спецтранспорт для обслуговування футбольних полів - такий короткий перелік значної транспортної інфраструктри клубу, яку вдалось створити за останні роки, і яка стала доволі значимим активом клубу.

10). Такої кількості спонсорів на ігровій формі команди, як «Карпати», немає жоден клуб в Україні. Ми першими в Україні розширили діапазон використання екіпіровки для такої великої кількості спонсорів та партнерів, тобто створили нові рекламні можливості спонсорських проявів. І сьогодні на формі фуболістів команди красується вже 6 спонсорських логотипів. До речі, ми також першими в Україні відмовились від практики надавати право бути спонсорами та партнерами клубу афілійованим до власника структурам на безкоштовній основі. Вони, звичайно, можуть отримати спонсорський статус, але як комерційні партнери. Надзвичайної скромності і делікатності людина, неймовірно працелюбна й наполеглива особистість В’ячеслав Новицький відповідає за цей напрямок і успішно провадить роботу з потенційними спонсорами та рекламодавцями. Переконаний, що Славко ще не раз здивує всіх новими і цікавими «підписаннями».

А загалом дохідна частина бюджету клубу за останні 5 сезонів склала суму понад 28 млн. доларів США (офіційні дані згадуваного вже аудиту). А в сезоні 2009-2010 р.р. ФК «Карпати» - єдиний з-поміж українських клубів максимально наблизився до рівня незбитковості - не вистачило якихось 200 тис. доларів США. Підсумок: за шість років керування клубом дохід від діяльності склав майже 35 млн. доларів США.

11). Два поспіль 5-х єврокубкових місця в чемпіонаті України, вихід в груповий етап Ліги Європи, перемога в престижному міжнародному турнірі «Copa del Sol», вихід у півфінал Кубка України, «золото» команди U-21, «бронза» команди U-19. В жодному разі не хочу, аби ці досягнення були сприйняті як спроба «примазатися» чи «приписати» собі успіхи клубу. Просто ці події дивним чином припали на мою каденцію керування клубом. Завжди говорив і буду казати, що в будь-якій перемозі чи поразці є заслуга всіх: від президента - до прибиральниці. Просто кожен залежно від повноважень і рівня відповідальності вносить свою (хто більшу, хто меншу) лепту. Треба розуміти, що буквально кожен працівник генерує для клубу якусь цінність, кожен є надзвичайно важливий і однозначно причетний до успіху.

Я переконаний, що завдяки усім цим 11-ти вищеперечисленим пунктам і багатьом ще не згаданим, але не менш важливим речам, поступово відбулося перетворення команди на клуб. Ця трансформація відбувалася не лише через розвиток різного роду інфраструктури (спортивної, комерційної, транспортної тощо), а найголовніше - через зміни у способі мислення та ментальності власника, працівників клубу, тренерів, футболістів і, гадаю, вболівальників. І якщо в попередні періоди історії в клубі за великим рахунком була лише команда і невеличкий обслуговуючий персонал, то станом на сьогодні ФК "Карпати" володіє практично усіма невід'ємними атрибутами повноцінного фубольного клубу-підприємства: крім професійних команд, ще й сильний бренд, добре розвинена інфраструктура (спортивна, комерційна, транспортна), школа й академія, музей, фірмові магазини, стадіони, офіси, бази, вибудована структура та адміністративно-управлінська вертикаль, чітко виписана і затверджена філософія та стратегія клубу і найголовніше висококонкурентний кадровий потенціал.

Добре усвідомлюю й усі помилки та недоліки в роботі клубу за ці роки, а їх також було вдосталь. Звичайно, можна було уникнути багатьох так званих скандалів навколо клубу, не доводити ситуацію до критичної щодо зняття очок. Але було прийнято рішення зайняти тверду й принципову позицію. І я зобов’язаний був її відстоювати. До того ж ми приймали багато вкрай потрібних клубові, але дуже непопулярних рішень, які сприймались суспільством негативно. Багато скандальних ситуацій було нав’язано ззовні, і хоча ми й були праві, але не змогли свою правоту відстояти публічно. А в ситуації, коли в своєму інтерв’ю «попер» з відкритим забралом на Федерацію і з чого знову ж таки зробили скандал, все, що було сказано є правдою до останнього слова. І я аніскільки не шкодую про сказане. У нашому футболі всі про все відверто говорять лише в кулуарах, хизуючись пікантною інформацією один перед одним, а знайти в собі мужність винести проблеми в публічну площину, не виходить. Після цього інтерв’ю я отримав масу дзвінків, смс, листів з підтримкою від абсолютно різних, навіть не знайомих мені людей, котрі в один голос дякували за правду.

Були й помилки кадрові, трансферні, суто управлінські. Визнаю це, але це були мої недопрацювання чи мого клубу, і я завжди нестиму відповідальність за них. Ніколи в житті відповідальності не уникав. Завжди брав на себе весь негатив, що з’являвся навколо клубу, вважав, що помилка чи недопрацювання будь-якого працівника клубу - це в першу чергу моя помилка. Переконаний, якщо ти - відповідальний працівник, то увесь негатив повинен брати на себе, а позитив має йти на клуб і на його ім’я. Бо власники міняються, змінюються менеджери, працівники клубу, тренери, футболісти. Вічними ж залишаються ім’я та бренд клубу і любов уболівальників. Про це треба пам’ятати завжди! Головне, щоб кожен, хто приходить в цей клуб, усвідомлював, що повинен залишити по собі добрий слід в його історії і щоб був привід гордитися зробленим. Я - надзвичайно гордий тим, що працював у великому клубі! Чого й кожному бажаю.

І все-таки найбільшим досягненням клубу та набутим активом за останні роки, на мою суб'єктивну думку, стали не спортивні досягнення, комерційні чи інфраструктурні успіхи, а те, що вдалось сформувати команду висококласних однодумців - патріотів клубу. Я надзвичайно щасливий, що ми зуміли консолідувати під дахом клубу цих людей, для яких "Карпати" - це стиль життя, а робота в клубі - не банальне заробляння грошей, а велике задоволення і гордість. І для мене найбільша цінність, успіх і тріумф - люди (кваліфіковані, відповідальні і віддані "Карпатам"), без яких цей клуб нічого не вартий, - унікально фахові, які щиро й натхненно, щомиті робили і роблять сильнішим ФК "Карпати". Тож хотів би, щоб про них також довідалася громадськість. Бо ці люди (так званий «back office»), хоча й перебували завжди в тіні, але їх вклад в розвиток клубу - незаперечний і надзвичайно вагомий. Багатьох я вже згадав і коротко охарактеризував вище, решта - до Вашої уваги.

Ігор Туркевич, Богдан Балуєв - заступники генерального директора

Окрім індивідуальних особливостей, цих двоє молодих людей володіють великим набором якостей, що роблять їх міцним і нероздільним кулаком, - відповідальність, дисциплінованість, системність, націленість на результат, високий рівень комунікабельності. Це люди, з якими в мене абсолютно співпадають життєві цінності, принципи і погляди. Вважаю, що це критично важливо в системі командоутворення. Обоє в рівній мірі можуть розділити причетність до всіх успіхів та досягнень клубу. Брали активну участь у всіх процесах життєдіяльності футбольного підприємства. Богдан - в напрямку комерційної діяльності та комунікацій, Ігор відповідав за фінансово-господарську частину. Прийшовши в клуб на хвилі «зелено-білої революції» 2006 року, хлопці за час роботи в клубі подолали великий шлях і зробили колосальний стрибок з точки зору прогресу і росту. За цими людьми завжди почував себе як за кам’яною стіною. І якщо колектив генерував якісь ідеї, що потребували реалізації, мої заступники, завдяки здатності здобувати конкретний результат, завжди системно, дисципліновано та відповідально досягали мети. Гадаю, не ображу їх, коли назву «зондер-командою» з вирішування найрізноманітніших завдань. Це люди, на яких завжди міг покластися і бути впевненим, що ніколи і за жодних обставин не підведуть. Такими й повинні бути найближчі помічники і соратники.

Ірина Петришин - головний бухгалтер

Ірину Іванівну відношу до стрижневих людей в клубі. За сукупністю відданих клубу років, поступається хіба лише двом Юріям - Дячуку-Ставицькому та Назаркевичу. Так склалося в її житті, що наразі не вдалося створити власну сім’ю, але завжди з великою теплотою називає клуб своєю дорогою, незмінною та найближчою родиною. Гадаю, жодним чином не ображу її, коли скажу, що ця жінка - заміжня за «Карпатами». Про фінанси, бухгалтерський і податковий облік ця людина знає майже все. З точки зору бухобліку ФК «Карпати» - досить складне підприємство. Та завдяки її високому рівню компетентності до нас з боку різноматнітних державних органів ніколи не було претензій чи зауважень. Крім стосунків з державними інституціями, клуб є суб’єктом футбольних відносин і підпадає під вимоги ліцензування ФФУ та УЕФА. І мені завжди було приємно чути від відповідальних за атестацію працівників ФФУ, що в «Карпати» з фінансовими критеріями ніколи не було жодних проблем. А щороку успішно проходити міжнародний аудит клубу, який відправляється в УЕФА, дорогого вартує.

У нас з Іриною Іванівною в різні часи були різні й складні відносини, але щиро вдячний їй за виховання, науку і за спокій та впевненість, які вона завжди вселяла.

Вадим Ладницький, помічник Почесного президента з правових питань

Тарас Панкевич - начальник юридичного відділу

З нашою юридичною службою я особисто та клуб завжди почувалися максимально захищеними. Фахові, обізнані, ерудовані, дуже швидко опанували доволі складне й неоднозначне так зване «футбольне законодавство». Велика кількість виграних судових спорів в міжнародних та вітчизняних органах футбольного правосуддя, а також в українських цивільних судах, свідчить про високу компетентність та вміння якісно відстоювати інтереси клубу в правовому полі різних рівнів. Були деякі переможні справи, за які й понині гордість проймає. Так, були й невдачі, проте заради справедливості слід визнати, що стали вони результатом неоднозначної системи українського футбольного правосуддя, зі специфічним трактуванням юридичних документів та елементами корупційної складової. Для мене Вадим, Тарас і їх служба - це люди зі щитом, з якими було комфортно, спокійно і надійно. Єдине побажання, щоб за правовою доцільністю ніколи не губилась тверда людська й життєва позиція.

Тарас Гордієнко - технічний директор

Імідж клубу в Європі, його міжнародна комунікація на найвищому рівні забезпечена надзвичайно талановитим, працелюбним і суперкваліфікованим, незмінним впродовж майже двох десятків років, технічним директором Тарасом Гордієнком. Це справжня знахідка для клубу, клондайк інформації і фахових знань та вмінь. Вважаю, що за таку людину клуб повинен триматися руками й ногами, бо інколи напівжартома ми з колегами казали: піде з клубу «Містер Ті», й клуб закінчиться. Як тут не згадати про титанічну роботу Тараса Володимировича і його підлеглих під час участі в єврокубкових змаганнях (жеребкування, заявка команди, організація виїздів на матчі за кордон, перельоти, розміщення), усіх трансферних операцій, ліцензування клубу, організації поїздок дітей зі школи й академії на міжнародні турніри і ще багато-багато іншої рутинної, непомітної широкому загалу роботи. А ще в мене особисто багато емоцій викликає той факт, що ми з Тарасом народились в один день - 9 березня.

Юрій Беньо - спортивний директор

Великий професіонал, повністю зліплений з карпатівського тіста. Згідний з Віктором Вацком про Беня, як його найкращий трансфер в «Карпатах». Це перший спортивний директор в «Карпатах», якому був готовий віддати на відкуп усі важелі управління спортивним процесом в клубі та відповідні повноваження. Закономірно користується незаперечним авторитетом у тренерів, гравців та спеціалістів. Його вклад в прогрес молодих футболістів та неповторну атмосферу в команді - незаперечний. Моє бажання, щоб Юра якомога довше залишався в «Карпатах», бо це людина, яка знає як і вміє зробити команду успішною.

Іґор Йовічевіч - головний тренер

Якщо для Вацка Беньо - найголовніший трансфер, то для мене, безперечно, - це Іґор Йовічевіч. З приємністю пригадую наше знайомство наприкінці 2002 року під час пам’ятної зустрічі тоді ще футболістів «Карпат» Тараса Кабанова, Сенада Тіґаня та Іґора Йовічевіча з фанами та вболівальниками, яке ми організували в ресторані готелю «Жорж», а я був одним з ведучих. Не втратили ми зв’язок з Іґорем і по від’їзду з України. А потім була зустріч в Стамбулі на грі з «Галатасараєм», де переконав Петра Петровича запросити Йовічевіча на роботу в клуб. Хочу відновити справедливість і цим підтвердити, що робота Йовічевіча на посаді трансфер-директора була успішною для клубу. Іґор рекомендував і займався трансферами лише таких футболістів, як Лукас, Борха Ґомес, Крістобаль і Балажіц. Всі решта, хто приходив в клуб в час його перебування на цій посаді, були креатурами Кононова. Крапка. А сальдо трансферних операцій, якими займався безпосередньо Йовічевіч, є таким: Лукас - проданий в ПАОК за 800 тис. євро + 30% від наступного трансфера, Борха Ґомес проданий в «Ґранаду» за 800 тис. євро, Даніло Авелар - оренда в «Шальке» за 200 тис. євро, продаж в «Кальярі» за 1,5 млн. євро + 10% від перепродажу. Так, є питання по Крістобалю, але я знаю, що це питання не до Йовічевіча, а до зовсім інших людей.

Пригадую, як разом з Богданом Балуєвим буквально «ґвалтували» Іґора, аби той погодився очолити «Карпати U-21» і перейти на тренерську роботу. Ніколи не забуду перше тренування Йові на стадіоні «Прогрес», коли він сам, без жодного помічника, лише з допомогою лікаря, масажиста і адміністратора, дав таке тренування, що по його завершенні усі хлопці стали в коло і гучно аплодували йому. А через два дні був його перший матч, який став переможним. І пригадую, як була поділена навпіл ВІП-ложа стадіону СКА, одна - бажала успіху, інша - чекала провалу. Але в Іґора - сильний характер переможця, а недругам я б не радив потрапляти під його «каток».

Класний організатор, комунікабельність з нього аж «пре», старанний і ретельний учень, жоден футболіст його не може обманути, навіть якщо сильно захоче. Бо Іґор сам пройшов усі щаблі футбольної ієрархії і відмінно розуміє менталітет і психологію футболіста. І ще його сильно вирізняє те, що Йові - абсолютно командний гравець, завжди підпорядкований інтересам клубу, ковдру на себе ніколи не потягне. А клуб він щиро вважає своєю другою сім’єю.

Ну і не можу не сказати, що в нього просто божествена сім’я і родина! Безмежно закохані один в одного і в футбол. Вірю у велику кар’єру цього чоловіка. І дуже б хотів, аби він свої найвищі тренерські здобутки отримав саме з «Карпатами».

Окремо хотів би подякувати й Юрію Михайловичу Дячуку-Ставицькому. Це людина, яка справді зробила неоціненний вклад в розвиток клубу, можна сказати принесла себе в жертву «Карпатам». І любить цей клуб до глибини свого серця і… до глибини своєї кишені одночасно. Так сталося, що найбільш успішними для «Карпат» були сезони 2009-2010 та 2010-2011, коли Юрій Михайлович не працював у клубі. Попри свій характер руйнівника і деструктивізм, він завжди тримав клуб у тонусі. У будь-якому колективі, як і в природі, повинні бути речі, що забезпечують баланс… Але ментально він і колектив - субстанції на різних полюсах. А ще не можу йому пробачити матч зі «Спартаком» (Суми) у Стрию в березні 2006 року. І нічого з собою не можу поробити. Даруйте.

Не можу не згадати й Олександра Єфремова. Вважаю його найкращим двічі генеральним директором «Карпат» за всю історію. Це людина з шаленим життєвим і управлінським досвідом, який страшно любить працювати, а ФК «Карпати» - частина його великого серця. Олександр Андрійович був безпосередньо долучений до формування цього колективу і, що примітно, й нині тримає руку на пульсі клубу, радить, підтримує, радіє, переживає, сумує. У нього завжди є чому повчитися, тому вчуся й понині. Дай Вам Боже здоров’я, Олександре Андрійовичу!

Петро Димінський - Почесний президент

Найважче і найскладніше, виявляється, писати про власника, з яким тісно співпрацював впродовж усіх 13-ти років. В першу чергу, це людина, яка, кажу без перебільшення, мене створила і завдяки якій я став тим, ким є. Людина, яка знає, що таке мораль і, як любить висловлюватися, «право на правду», що таке тримати позицію, навіть коли розумієш, що вона програшна, але правильна. Людина, яка вміє досягати успіху і багато кому хотілось би повчитись цьому вімнню.

Та найбільше мене болить те, що в суспільстві настільки несправедливо спотворений і навіть демонізований образ Петра Петровича. Він вперто відмовлявся «творити собі позитивний імідж». А гроші й можливості (й зокрема власні медійні), повірте, для цього були і є в достатку. Вважав принизливим для себе принцип Садового: «Піар - все! Результат - ніщо!» Він завжди казав, що окремі люди й суспільство загалом, самі повинні розібратися в усьому, оцінити його вчинки, вклад у розвиток регіону, допомогу масі знедолених людей, важко хворих діток, двом Майданам, армії, львівській міліції, Церквам і громадам багатьох сіл, селищ і міст. Не кажу вже про виховання цілих поколінь молодих людей і просто здорових та освічених громадян України, патріотів нашого краю, котрі пройшли школу «Карпат». А за 14 років управління клубом - це тисячі! А ще варто згадати позицію телеканалу ZIK, який одним з перших в Україні і першим на Львівщині (на відміну від інших, які сиділи в кущах і вичікували, чим це все закінчиться) без остраху й докорів сумління виступив на підтримку Революції гідності.

Пригадую також і той клуб, який Димінський прийняв у 2001 році. Із автобусом «Ікарус» на балансі, без документів, що не міг виїхати навіть за межі області, кількома гравцями на контрактах, орендованим офісом та орендованою старенькою базою в Брюховичах і багатомільйонними боргами. А нині (те, що перелічив вище) - це повноцінний європейський клуб з усіма атрибутами. І все це в першу чергу, заслуга «монстра» Димінського і його неоціненний внесок в розвиток львівського футболу.

І я, чесно, дивуюсь його характеру, силі волі й незламності, що терпить таку незаслужену наругу над собою з боку окремих людей, деяких суспільних груп та ЗМІ. Та все ж свято переконаний, що рано чи пізно йому таки спорудять пам’ятник за заслуги перед львівським футболом і вклад в розвиток регіону.

«Карпати» - чи не єдиний клуб в Україні, котрий від усіх влад разом взятих не отримав абсолютно нічого, ані копійки (про стадіон "Україна" за 1 грн. Садовий нехай розказує плебсу і далеким від футбольного господарства людям, які не розуміють, що утримання такого морально застарілого монстра, обходилось клубу щорічно в кругленьку суму). Влада завжди, скільки я пам'ятаю, сприймала ФК «Карпати» і все, що пов'язане з Димінським, як опонента. Тому одного разу Петро Петрович прийняв рішення і сказав наступне: «Якщо це тільки мій клуб і потрібен виключно мені, то я його буду розвивати на власний розсуд, так, як це розумію і наскільки дозволяють можливості. А «роздуплиться» влада і скаже, що готова допомагати для того, щоб досягати найвищих спортивних результатів, ось тоді й поговоримо!» Він завжди був переконаний, що без підтримки і допомоги влади стабільно досягати найвищих турнірних завдань, - неможливо! Я не знаю жодного професіонального футбольного клубу в Україні, крім «Карпат» звісно, котрий би не мав владного сприяння у своїй діяльності.

Серед клубів української еліти ми не були найбіднішим з точки зору фінансових можливостей, ніколи й «не жирували», але що завжди характеризувало «Карпати» і його власника, - у всі часи була стабільність. Ми ніколи не потрапляли в топ-10 українських клубів за розміром бюджету. І якщо хтось спробує назвати це скупістю, то змушений його глибоко розчарувати - на моє тверде переконання, це ніщо інше, як правильна фінансова політика і вміння (чи навіть дар) з мінімального ресурсу витискати максимум. Петро Петрович зумів настільки грамотно вибудувати роботу клубу, що нині є єдиним з-поміж власників українських клубів, для якого цей проект не є збитковим. Повірте, я володію цифрами і знаю, про що кажу.

Насамкінець хочу сказати, що неймовірно вдячний Богу і Петру Петровичу за можливість доторкнутися до легенди і за наданий шанс на те, аби залишити слід в історії клубу. У наших з Президентом стосунках було різне: від жорстких і досить частих суперечок, дискусій, навіть конфліктів і до великих емоційних позитивних сплесків, але я завжди відчував довіру і підтримку.

Звичайно, всіх цікавить причина, чому я залишив клуб. Кажу про це чесно і відверто. Тут усе просто: на суто інтуїтивному рівні відчув, що наші з Президентом стосунки себе вичерпали, ми почали говорити на різних мовах, слухали і не чули один одного. Я чомусь почав відчувати великий внутрішній дискомфорт і в один момент зрозумів, що не хочу і не можу більше працювати з Петром Петровичем. Тож настав час ставити крапку. Проте, безмежну повагу і вдячність завжди відчуватиму по відношенні до цієї людини. А клуб - це святе. В моєму серці і в серцях моєї сім’ї та дітей, "Карпати" - назавжди!

Мої маленькі вболівальники - Лев і Данило

***

Не знаю чи маю право давати Петру Петровичу зараз поради, але скористаюся можливістю і скажу:

1) Найбільшою цінністю на будь-якому підприємстві є люди (кваліфіковані, відповідальні й віддані справі). І гроші для них не є головною мотивацією, а винагородою за кваліфіковану, відповідальну й самовіддану працю. І можливістю завтра знову робити цей клуб сильнішим.

2) Остерігайтеся безвідповідальних «шептунів» і добросовісних «лизунів».

3) Шукайте і знаходьте джерело життєвого оптимізму і позитиву. Його витоки - у Вашій прекрасній сім’ї. Знаю, що вона готова на все, аби Ви були максимальним оптимістом і позитивно дивилися на все, що Вас оточує. Відганяйте подалі від себе скепсис і негатив.

Дякую тим, хто дочитав. Вибачте за «многа букав», але це щиро. Сподіваюсь, було цікаво. Тож саме Вам схиляти шальки терезів в бік наших успіхів, здобутків чи помилок і прорахунків. Думайте, аналізуйте, оцінюйте, робіть висновки. Дякую всім за підтримку і конструктивну критику.